05/12/2010 | Валерія Новодворська

Здавалося б, який бізнес можна зробити на людях глибоко похилого віку, навіки переляканих сталінщиною, не дуже ситих, битих, замучених, які дивом вціліли на фронті, де їх розглядали як поліна і без ліку й безглуздо кидали в топку війни, або побували в полоні і потім півжиття виправдовуватись за те, що не застрелилися? Які дивіденди можна отримати із того, що 65 років тому закінчилася війна? Адже навіть танки і літаки мерцям не продаси. Ми ж тільки мертвим і не намагалися їх продати, і не тому що не заплатять: Уго Чавес, ХАМАС і Кім Чен Ір теж, по-моєму, платити не збираються; просто мертві, на відміну від живих, знають ціну життя, смерті та у війни і в "стрілялки" грати відмовляться навіть на тому світі.

Цивілізований світ тихо і пристойно відзначив 8 травня 1965 років з дня перемоги над фашизмом. Власне кажучи, відзначили ті, кому було що відзначати. Східній Європі ні 8, ні 9 травня 1945 відзначати було нічого, ніде і ні з ким. Я вже не кажу про країни Балтії і про Бессарабію. Адже Червона Армія-поневолювачка до цього святкового для США і Західної Європи дня вже встигла замінити німецьких окупантів, і Балтія зі Східною Європою давно судомились під кривавими гусеницями радянських танків. Запитайте про їх святкові враження на 9 травня 1945 року в засланих і загиблих на третину по дорозі чеченців. Висланих, видно, за рекордне число Героїв Радянського Союзу, даних цим народом країні, яка живцем спалила в стодолах їх жінок і дітей, старих і хворих, які не могли дійти до вагонів для худоби, щоб їхати в казахські степи. Запитайте у автора "наскального живопису" Єфросинії Керсновскої, як вона і її вислані по етапу з Бессарабії земляки відзначили 9 травня: голодною смертю на лісоповалі. Запитайте у шаламовского майора Пугачова - фронтовика, який втік із фашистського полону і кинутого у колимський табір; запитаєте у героїв Солженіцина - фронтовиків Івана Денисовича і кавторанга, як вони, названі "фашистами", відзначили цей день в таборах. Запитайте про святкові настрої рідних катинських жертв, а також кинутих у табори угорців, чехів, словаків; запитайте у замучених задовго до 9 травня або померлих від голоду в Сибіру литовців, латишів і естонців, які почуття у них викликає наша святкова дата, що стоїть на п'єдесталі з 65-річної буденної брехні. І вони вам дадуть відповідь з могили: "Нам плювати на вашу Перемогу, бо вона була ланкою в ланцюзі нашого поневолення й загибелі".

Але наша Мародерська влада не прогавила нічого і використовувала нещасних людей похилого віку (за один обід, за один салют, за миску гречаної каші на Поклонній горі, за десяток-другий квартир - витрати невеликі) на всі сто відсотків. Тепер їх пересиплють нафталіном, а до 70-річчя та чергового шабашу вони не доживуть. З них навіть зняли, як чоботи, георгіївські стрічки, зняли собі на бантики тилові чекістські щури з Лубянки і з Кремля, хоча це блюзнірство, бо за ордени і медалі на таких стрічках на фронті платили кров'ю. У старих, бідних, занедбаних і безпомічних людей не знайшлося сил і досвіду, щоб відірвати від себе присмоктаних до них чекістських п'явок, і вони стали реквізитом для путінського шоу з танками, літаками і ракетами. Знову брязкання іржавим залізом імперським, знову ніхто і не подумав віддати гроші, які пішли на цей гламур агресорів, які розтоптали Чечню і розчленували Грузію, уцілілим фронтовикам. Бронзові Альоші й чужі кутаїські монументи їм, звичайно, дорожчі від непохованих солдатських кісток, які досі лежать у лісах і ярах. На фронті за мародерство розстрілювали, але жодна кара не передбачена за мародерство в державних масштабах упродовж 65 років. Тим гірше для гостей.

Що відзначали польські частини на Красній площі? Розчленування своєї країни за пактом Молотова-Ріббентропа? Поневолення її СРСР за Ялтинською змовою? Відмову Червоної Армії допомогти їх повстанню і врятувати від знищення Варшаву? Катинський розстріл? Можливо, президент Лех Качинський повинен був померти саме тому, що він не допустив би Польщі до цього приниження: участі в ролі кроликів у параді радянських удавів на Красній площі?

Мародери не прогавили нічого: вони дали пам'ятну медаль Кім Чен Іру, який народився на початку 40-х років XX століття, щоб не відставати від Хрущова, який удостоїв звання Героя Радянського Союзу єгипетського президента Насера і цим насмішив весь світ. Що ж, який Союз, такі й герої. Вони викопали сталінський труп і зробили його тотемом свого свята: то портрети в Петербурзі, то статуя в Калузі, то комуністи зі Сталіним замість хоругов на вулицях Москви саме 9 травня. Та історична промова Медведєва щодо того, що сталінізму у нас немає, але не можна ж заборонити людям мати свою думку про Сталіна. Уявляю собі промову Ангели Меркель на тему: "Не можна заборонити людям мати свою думку про Гітлера, ветерани СС і вермахту високо оцінюють його історичну роль". Уявляю собі трамваї або автобуси в Берліні, обклеєні "на приватні кошти" портретами Гітлера, а також пам'ятник йому на кошти господаря тієї самої мюнхенської пивниці в залі або біля дверей. Такого не може бути? Втрутиться світова громадськість? Ау, світова громадськість! Де ти була, коли портрети Сталіна вішали в Росії? Покладала вінки під сталінський гімн? Поради вам і любові!

Правда, не все вдалося нашим ветеранам НКВД, позавчорашнім, вчорашнім і сьогоднішнім. Рузвельта і Черчілля вони на свій бенефіс не отримали (хоча їм пропонували марно принца Чарльза і Джо Байдена, відкинутих за відмову видати Березовського і добрі слова на адресу Грузії), і Сталін залишився наодинці з Путіним під час підписання нової Московської змови. Ні Саркозі, ні Берлусконі не побажали служити мішенню для своєї єхидної преси та брати участь у цьому шабаші. Вони вважали за краще без Німеччини, келійно, "ліквідувати прорив у зоні євро". Ангелі Меркель нікуди було подітися. Німеччині ще довго доведеться спокутувати свої гріхи, гріхи дідів і батьків. І це правильно, хоча з чекістами швидше наробиш нових гріхів, ніж спокутуєш старі. У пана Гімпу від Молдови вистачило мужності відмовитися прямо, естонський президент Ілвес наговорив перед приїздом такого, що стало зрозуміло: їхати він не хотів, а відбуває покуту і повинність. Героїчний президент Литви поїхала до Ірландії запастися картоплею. Приїхали до Москви вдвічі менше президентів, ніж у 2005 році, а до 2015-го "вимруть", фігурально висловлюючись, всі.

Конаючий радянський Дракон з останніх сил душить сусідів: Грузію, Україну, Чечню, Білорусь, Киргизію, і його фашизм для дурних, бідних і нероб видавася би пародією, якщо би не отруєні в "Норд-Ості" заручники, спалені в Беслані діти і гора трупів у Грузії та Чечні.

Вбити Дракона можна, якщо з ним не сідати на одну трибуну. Інакше він влізе тобі в душу, в зовнішню політику, до підручників і сяде непрохним за святковий стіл. Коли-небудь тим, хто приїхав 9 травня до Москви, стане дуже соромно, а їхні нащадки зрозуміють, що їхати на Красну площу після Грузії та Чечні, під портрети Сталіна, це було все одно, що брати участь у тому самому страшному параді у Бресті, разом з гітлерівцями і червоноармійцями, згідно пакту Молотова-Ріббентропа. Молотова можуть звати і Лавровим, а Даладьє і Чемберленом розвелася ціла купа, від Вашингтона до Праги, яка мабуть, забула, що таке Мюнхен, що таке Ялта, що таке Москва. Радянські дисиденти у 1968 році пішли на Красну площу з гаслом "За вашу і нашу свободу!". Президент Клаус, спадкоємець Дубчека, непротивленця злу насиллям, приїхав на цю ж площу під девізом "За вашу і нашу неволю!".

Великий брат думає не тільки про СНД, а й про Євросоюз.

11.05.2010 10:59

Валерія Новодворська

Переклад з російської: Юрко Антоняк

Оригінал тут: http://grani.ru/opinion/novodvorskaya/m.177875.html