Українці, розчарувавшись у свободі, надають перевагу владі
05/20/2010 | Антон Олійник
Чи можна розглядати питання про ціну, за яку можна відмовитись від свободи - це тема цьогорічної лекціі Свободи пам’яті Олександра Кривенка, яку 14 травня в Українському католицькому університеті прочитав доктор соціології Московського державного університету Антон Олійник
Цінним може бути сам факт ведення «своєї гри»
У філософії є дві традиції оцінки цінності свободи. Відповідно до першої традиції, свобода цінна настільки, наскільки вона дає нам можливість щось зробити, досягнути якихось результатів. Це так званий інструментальний підхід до оцінки цінності свободи. Для прикладу можна послатися на випадок в провінції Ньюфаундленд у Канаді, яка до 1949 року була самоуправною територією, мала свій уряд, але потім внаслідок демократичного волевиявлення населення було визначено, що економічні труднощі, з якими зіткнулася ця держава, переважають ті переваги, які дає статус незалежної держави (на той час це була саме держава). І тому було вирішено об’єднатися з Канадою. Як наслідок, влада країни стала владою території, і статус автономії теж в певному розумінні був втрачений, незважаючи на те, що устрій Канади дає значно більше свобод, ніж, скажімо, аналогічний в Росії чи Україні.
Інструментальне розуміння свободи полягає в оцінці витрат і вигод, які можна винести, зберігаючи автономію, і збитків і вигод від того, що цю свободу за великі гроші віддати. У випадку України в останні дні це питання стало актуальним. От, скажімо, Харківські домовленості – можна їх осмислити в термінах інструментального підходу до свободи чи ні? Можна, наприклад, сказати, що та ціна, яка запропонована за зниження, певною мірою, автономії, достатня і що вона переважає вигоди від збереження цієї автономії?
Згідно з іншим, термінальним, підходом до розуміння свободи, цінним є сам факт ведення «своєї гри», тобто сам факт того, що людина чи, скажімо, група людей має можливість приймати рішення самостійно, навіть якщо вигоди від цього або менш помітні, або не настільки вагомі. Це можна проілюструвати на такому прикладі. Якщо ми купуємо лотерейний білет і при цьому задумаємося про ймовірність виграшу і, відповідно, про співвідношення ціни цього білету з виграшем, то це приклад інструментального підходу. Якщо той драйв, який дає нам можливість участі у грі, переважає все інше, то це якраз приклад другого підходу. Це означає, що людина цінить можливість ведення самостійної гри і можливість бути самостійним гравцем.
Я хотів би виділити три форми свободи, тому що це важливо для розуміння того, як можна оцінювати свободу.
Перша форма свободи найпоширеніша в повсякденному житті – це свобода ВІД – свобода від зовнішнього втручання. Тобто людина вільна тією мірою, якою її поведінка не обмежується іншим людьми або якимись зовнішніми факторами.
Відповідно до іншого підходу, є свобода ДЛЯ. Тут мається на увазі можливість досягти якихось цілей своїми діями. Тобто людина є вільною в тій мірі, в якій вона здатна здійснити якісь операції.
Третя форма, яку в повсякденному дискурсі ми найчастіше опускаємо, – це свобода РАЗОМ (розширення можливостей завдяки кооперації і спільним діям).
Свобода не обов’язково вступає в протиріччя з владою
Тепер питання про співвідношення між владою і свободою. Зазвичай ми розглядаємо їх, як антиподи, що виключають одне одного. Насправді, якщо уважно подивитися на всі три форми свободи, то виявиться, що протиріччя між владою і свободою присутнє не в усіх трьох випадках.
По-перше, свобода ДЛЯ і влада ДЛЯ – це практично ідентичні поняття. Тобто можна використовувати в якості синонімів «я маю свободу зробити щось» і «я маю владу зробити щось».
Щодо свободи ВІД, то тут є протиріччя з владою. У даному випадку мова йде не про звичайну владу, а про владу НАД. Відповідно, ця форма свободи і ця форма влади вписані в контекст соціальної дії. Це значить, що тут ідеться вже про відносини між двома і більше людьми, коли один з них має більше прав і більше можливостей контролювати іншого.
І нарешті, якщо говорити про свободу РАЗОМ, то вона є однією з основ дуже специфічної форми влади, яка відсутня не лише в пострадянському контексті, але й у більшості навіть західних держав. Це трансформуюча влада, направлена на те, щоб покласти кінець самій собі. Як приклад, у філософській літературі зазвичай наводять взаємовідносини між матір’ю і дитиною. Тут, безумовно, є влада матері над дитиною, але мета цих владних відносин – зробити дитину незалежною. Тобто це та влада, яка підриває основи себе самої, яка допомагає тому суб’єкту, який підвладний їй, стати самостійним і відмовитись у майбутньому від владних відносин.
Це можна проілюструвати на прикладі Робінзона Крузо. Коли він був один на острові, то мав виключно свободу ДЛЯ. Тобто його можливості були обмежені лише ресурсами, які там були. Як тільки він отримав компаньйона, П’ятницю, то виник, по-перше, контекст соціальної дії. Відповідно, виникла свобода РАЗОМ і влада НАД. Це дозволило Робінзону розширити можливості для власних дій. А з іншого боку, в майбутньому П’ятниця, ставши більш цивілізованим, цілком зможе обходитись без Робінзона.
Є більш пізній приклад. Обама, отримуючи Нобелівську премію вкінці минулого року, сформулював політику США (принаймні, як він її розуміє чи хоче її представляти) по відношенню до країн третього світу. Він сказав, що власний інтерес США полягає в тому, аби допомагати цим державам досягати більш цивілізованого стану, тому що в майбутньому, будучи більш самостійними, вони зможуть бути вигіднішими для США партнерами. Тут присутня логіка переходу від влади ДЛЯ до влади НАД, а потім до влади РАЗОМ.
Повертаючись до основного питання, як ми можемо оцінювати різні форми свободи і як можемо відповісти на прагматичне питання: ті гроші, які пропонуються за оренду Севастополя, чи, скажімо, за оренду ГТС, багато це чи мало? Є в цьому сенсі якісь критерії чи немає?
Найбільше відчуття свободи у невеликих містах на Заході України
Для оцінки суб’єктивного відчуття свободи українцями я використав дані опитування World Values Survey, яке було проведено вже після 2004 року – у 2006, тобто якраз коли перша хвиля ейфорії закінчилась. Інше джерело інформації – це офіційні програми 10 кандидатів, які на президентських виборах 2010 року набрали найбільше голосів.
Такі опитування в Україні почали проводити з середини 1990-х років. Відповідно, цілком логічно, що відчуття свободи спочатку знижувалось. Потім був різкий сплеск, пов’язаний з подіями 2004 року.
Якщо подивитися на компоненти цієї свободи, то щодо свободи ВІД ситуація стабільна. Стосовно свободи РАЗОМ, то вона визначалася за рівнем участі у різного роду колективних діях. Тобто наскільки людина могла брати участь у протестах. Сюди включене також питання про довіру, як одну з передумов свободи РАЗОМ.
Виявилось, що інструментальні фактори пояснюють частину нашого відчуття свободи, але вони не є основними. Тільки близько 15% у суб’єктивних оцінках свободи можна пояснити за допомогою таких факторів, як матеріальні ресурси і стан здоров’я.
В Україні спостерігається дуже сильна залежність між станом здоров’я і відчуттям свободи. І ця залежність збільшується з віком. Тобто чим більший вік, тим більше погіршується здоров’я і тим меншим є відчуття свободи. Ці два фактори – матеріальні ресурси і стан здоров’я – лежать в основі інструментального розуміння свободи.
Насправді найбільше відчуття свободи є не в великих містах і не в селах, а в містах середнього розміру – від 100 до 250 тис. При чому на Заході України відчуття свободи є вищим, ніж у всіх інших регіонах.
Аналіз усіх цих факторів показує, що вони лише на 18% впливають на суб’єктивне розуміння свободи. Тобто в оцінці українцями свободи інструментальні чинники грають важливу роль, але вони не пояснюють усього.
Лише 18% суб’єктивного відчуття свободи пояснюється грошима
Щоб перевірити і доповнити дані результати, тепер я звернусь до програм кандидатів у Президенти України в 2010 році. Я спробував дослідити, як часто в цих програмах згадується ключові поняття. Як бачимо, питання влади одне з найбільш часто згадуваних. Свобода Разом згадується доволі часто, але суттєво менш часто, ніж свобода ВІД чи влада. Свобода РАЗОМ підраховувалась в таких комбінаціях, як «ми разом» або «зробити разом».
В офіційних програмах кандидатів свобода РАЗОМ найчастіше зустрічається з такими поняттями, як країна і модернізація. Слово «влада» найчастіше зустрічається зі словом «довіра». Виявилось, що ця асоціація зазвичай має негативний характер. Тобто коли якийсь кандидат говорив про питання влади, то, як правило, заявляв, що «поверне довіру до влади».
Виходячи з цього, можна сказати, що в українському повсякденному сприйнятті і в політичному дискурсі свобода ВІД переважає над свободою РАЗОМ. Тобто і в програмах кандидатів, і при аналізів відповідей в опитуваннях свобода від зовнішнього впливу, від зовнішніх обмежень домінує над свободою РАЗОМ. Це притаманно не лише українській ситуації, але в українському випадку це особливо важливо, тому що без привернення уваги до свободи РАЗОМ переломити ситуацію неможливо. Бо якраз свобода РАЗОМ – це те розширення можливостей, яке, з одного боку, найважче досягнути, а з іншого – відповідає складності завдань, які сьогодні стоять.
З огляду на те, що всі форми свободи між собою тісніше пов’язані, ніж з владою, можна сказати, що під владою зазвичай розуміють саме владу НАД, тобто владу як здійснення контролю когось над кимось. Це ж саме підказує негативна асоціація між ступенем довіри й індексом влади (тобто наскільки людина готова підкоритися).
Із 60 країн, в яких було проведене опитування щодо відчуття свободи, Україна перебуває внизу списку, не дивлячись на цей сплеск після 2004 року. Ситуація зі свободою РАЗОМ скрізь є проблематичною, але в Україні вона особливо проблематична, тому що за цим критерієм Україна займає чи не останнє місце.
Така картина може пояснити, з одного боку, потенційну готовність розглядати ціну свободи, бо якщо ми говоримо про свободу ДЛЯ і свободу ВІД, то тут можлива інструментальна оцінка. Тобто її, на відміну від свободи РАЗОМ, можна кількісно виміряти. Інструментальну оцінку свободі РАЗОМ дати дуже важко. І тому про неї частіше за все забувають як на рівні політичного дискурсу, так і на рівні повсякденного життя.
А от інструментальна оцінка свободи ВІД і свободи ДЛЯ, в принципі, технічно можлива. І тому питання про те, скільки потрібно попросити за контроль над газовою системою чи за відмову від контролю над воєнною базою, у даному контексті, на жаль, має сенс.
Але той аналіз, який був запропонований, свідчить про те, що для більшості українців інструментальні методи оцінки свободи не пояснюють усього сприйняття свободи. Тому використовувати виключно інструментальні підходи і розмірковувати, що ця ціна нас влаштує, а ця ні (хоча це технічно правильно), але це не відповідає тій ситуації, яку можна окреслити на основі запропонованого аналізу, тому що, як ми з’ясували раніше, суб’єктивне відчуття свободи лише на 18% залежить від інструментальних чинників.
Саме свобода РАЗОМ є необхідною умовою зміни характеру владних відносин. Ця свобода є першим кроком до того, щоб стати більш незалежними від владних відносин. А ступінь залежності від владних відносин дуже висока.
Тут я вже посилаюсь на дані інших опитувань, проведених Інститутом імені Горшеніна і Центром Разумкова. Це дуже свіжі дослідження, які проводились буквально минулого року. Відповідно до цих опитувань, більшість українців готові, вибираючи між владою і свободою, віддати однозначну перевагу владі. Тобто розчарувавшись в тому, що свобода виявляється в деякому сенсі непотрібною, якщо з нею нічого не можна зробити, то краще знайти когось, кому можна віддати контроль над своїми діями.
Без перенесення акценту на свободу РАЗОМ проблем не вирішити
Так от, без зміни характеру владних відносин навряд чи можна рухатися далі. А змінити їх можна лише роблячи акцент на свободі РАЗОМ. А вона у нас відсутня не лише на рівні політичного дискурсу, а навіть на рівні мови. При чому не тільки української, а й російської мови і мов інших країн. Найбільш чіткий термін – empowerment (уповноваження), тобто це відносини кількох людей, одна із яких допомагає іншій стати більш самостійною, але при цьому контролює її.
Це якраз є тією точкою, акцент на яку може допомогти принципово змінити ситуацію, тому що свобода РАЗОМ – це одне з доповнень влади, але особливої влади – трансформуючої. А з іншого боку, без розвитку здатності до свободи РАЗОМ важко говорити про розширення якихось горизонтів для власних індивідуальних і соціальних дій.
Більш простий варіант, який, можливо, «легше» подавати, скажімо, методами політичних технологій, – це робити акцент на термінальній свободі. Бо якщо нагадувати постійно, що свободу не можна зводити до інструментальних цінностей, бо вона є цінною сама по собі, тобто цінна сама можливість залишатися господарем свого життя, то цей шлях є більш простим і більш довготривалим варіантом.
Але повторюю, на мій погляд, без перенесення акценту на свободу РАЗОМ в довготерміновій перспективі проблеми не вирішити, скільки б не повторяли про те, що свобода цінна сама по собі, що свободу не можна оцінити в декілька мільярдів доларів і так далі.
Інше рішення складне у всіх значеннях, в тому числі й термінологічно. В українській мові є термін братерство, але братерство – це відношення між рівними, а от свобода РАЗОМ і зв’язок з трансформуючою владою – це все-таки не обов’язково відносини між рівними. Там може бути хтось, хто веде, і хтось, кого ведуть. Але той, кого ведуть, у перспективі має стати більш самостійним і більш вільним.
Цінним може бути сам факт ведення «своєї гри»
У філософії є дві традиції оцінки цінності свободи. Відповідно до першої традиції, свобода цінна настільки, наскільки вона дає нам можливість щось зробити, досягнути якихось результатів. Це так званий інструментальний підхід до оцінки цінності свободи. Для прикладу можна послатися на випадок в провінції Ньюфаундленд у Канаді, яка до 1949 року була самоуправною територією, мала свій уряд, але потім внаслідок демократичного волевиявлення населення було визначено, що економічні труднощі, з якими зіткнулася ця держава, переважають ті переваги, які дає статус незалежної держави (на той час це була саме держава). І тому було вирішено об’єднатися з Канадою. Як наслідок, влада країни стала владою території, і статус автономії теж в певному розумінні був втрачений, незважаючи на те, що устрій Канади дає значно більше свобод, ніж, скажімо, аналогічний в Росії чи Україні.
Інструментальне розуміння свободи полягає в оцінці витрат і вигод, які можна винести, зберігаючи автономію, і збитків і вигод від того, що цю свободу за великі гроші віддати. У випадку України в останні дні це питання стало актуальним. От, скажімо, Харківські домовленості – можна їх осмислити в термінах інструментального підходу до свободи чи ні? Можна, наприклад, сказати, що та ціна, яка запропонована за зниження, певною мірою, автономії, достатня і що вона переважає вигоди від збереження цієї автономії?
Згідно з іншим, термінальним, підходом до розуміння свободи, цінним є сам факт ведення «своєї гри», тобто сам факт того, що людина чи, скажімо, група людей має можливість приймати рішення самостійно, навіть якщо вигоди від цього або менш помітні, або не настільки вагомі. Це можна проілюструвати на такому прикладі. Якщо ми купуємо лотерейний білет і при цьому задумаємося про ймовірність виграшу і, відповідно, про співвідношення ціни цього білету з виграшем, то це приклад інструментального підходу. Якщо той драйв, який дає нам можливість участі у грі, переважає все інше, то це якраз приклад другого підходу. Це означає, що людина цінить можливість ведення самостійної гри і можливість бути самостійним гравцем.
Я хотів би виділити три форми свободи, тому що це важливо для розуміння того, як можна оцінювати свободу.
Перша форма свободи найпоширеніша в повсякденному житті – це свобода ВІД – свобода від зовнішнього втручання. Тобто людина вільна тією мірою, якою її поведінка не обмежується іншим людьми або якимись зовнішніми факторами.
Відповідно до іншого підходу, є свобода ДЛЯ. Тут мається на увазі можливість досягти якихось цілей своїми діями. Тобто людина є вільною в тій мірі, в якій вона здатна здійснити якісь операції.
Третя форма, яку в повсякденному дискурсі ми найчастіше опускаємо, – це свобода РАЗОМ (розширення можливостей завдяки кооперації і спільним діям).
Свобода не обов’язково вступає в протиріччя з владою
Тепер питання про співвідношення між владою і свободою. Зазвичай ми розглядаємо їх, як антиподи, що виключають одне одного. Насправді, якщо уважно подивитися на всі три форми свободи, то виявиться, що протиріччя між владою і свободою присутнє не в усіх трьох випадках.
По-перше, свобода ДЛЯ і влада ДЛЯ – це практично ідентичні поняття. Тобто можна використовувати в якості синонімів «я маю свободу зробити щось» і «я маю владу зробити щось».
Щодо свободи ВІД, то тут є протиріччя з владою. У даному випадку мова йде не про звичайну владу, а про владу НАД. Відповідно, ця форма свободи і ця форма влади вписані в контекст соціальної дії. Це значить, що тут ідеться вже про відносини між двома і більше людьми, коли один з них має більше прав і більше можливостей контролювати іншого.
І нарешті, якщо говорити про свободу РАЗОМ, то вона є однією з основ дуже специфічної форми влади, яка відсутня не лише в пострадянському контексті, але й у більшості навіть західних держав. Це трансформуюча влада, направлена на те, щоб покласти кінець самій собі. Як приклад, у філософській літературі зазвичай наводять взаємовідносини між матір’ю і дитиною. Тут, безумовно, є влада матері над дитиною, але мета цих владних відносин – зробити дитину незалежною. Тобто це та влада, яка підриває основи себе самої, яка допомагає тому суб’єкту, який підвладний їй, стати самостійним і відмовитись у майбутньому від владних відносин.
Це можна проілюструвати на прикладі Робінзона Крузо. Коли він був один на острові, то мав виключно свободу ДЛЯ. Тобто його можливості були обмежені лише ресурсами, які там були. Як тільки він отримав компаньйона, П’ятницю, то виник, по-перше, контекст соціальної дії. Відповідно, виникла свобода РАЗОМ і влада НАД. Це дозволило Робінзону розширити можливості для власних дій. А з іншого боку, в майбутньому П’ятниця, ставши більш цивілізованим, цілком зможе обходитись без Робінзона.
Є більш пізній приклад. Обама, отримуючи Нобелівську премію вкінці минулого року, сформулював політику США (принаймні, як він її розуміє чи хоче її представляти) по відношенню до країн третього світу. Він сказав, що власний інтерес США полягає в тому, аби допомагати цим державам досягати більш цивілізованого стану, тому що в майбутньому, будучи більш самостійними, вони зможуть бути вигіднішими для США партнерами. Тут присутня логіка переходу від влади ДЛЯ до влади НАД, а потім до влади РАЗОМ.
Повертаючись до основного питання, як ми можемо оцінювати різні форми свободи і як можемо відповісти на прагматичне питання: ті гроші, які пропонуються за оренду Севастополя, чи, скажімо, за оренду ГТС, багато це чи мало? Є в цьому сенсі якісь критерії чи немає?
Найбільше відчуття свободи у невеликих містах на Заході України
Для оцінки суб’єктивного відчуття свободи українцями я використав дані опитування World Values Survey, яке було проведено вже після 2004 року – у 2006, тобто якраз коли перша хвиля ейфорії закінчилась. Інше джерело інформації – це офіційні програми 10 кандидатів, які на президентських виборах 2010 року набрали найбільше голосів.
Такі опитування в Україні почали проводити з середини 1990-х років. Відповідно, цілком логічно, що відчуття свободи спочатку знижувалось. Потім був різкий сплеск, пов’язаний з подіями 2004 року.
Якщо подивитися на компоненти цієї свободи, то щодо свободи ВІД ситуація стабільна. Стосовно свободи РАЗОМ, то вона визначалася за рівнем участі у різного роду колективних діях. Тобто наскільки людина могла брати участь у протестах. Сюди включене також питання про довіру, як одну з передумов свободи РАЗОМ.
Виявилось, що інструментальні фактори пояснюють частину нашого відчуття свободи, але вони не є основними. Тільки близько 15% у суб’єктивних оцінках свободи можна пояснити за допомогою таких факторів, як матеріальні ресурси і стан здоров’я.
В Україні спостерігається дуже сильна залежність між станом здоров’я і відчуттям свободи. І ця залежність збільшується з віком. Тобто чим більший вік, тим більше погіршується здоров’я і тим меншим є відчуття свободи. Ці два фактори – матеріальні ресурси і стан здоров’я – лежать в основі інструментального розуміння свободи.
Насправді найбільше відчуття свободи є не в великих містах і не в селах, а в містах середнього розміру – від 100 до 250 тис. При чому на Заході України відчуття свободи є вищим, ніж у всіх інших регіонах.
Аналіз усіх цих факторів показує, що вони лише на 18% впливають на суб’єктивне розуміння свободи. Тобто в оцінці українцями свободи інструментальні чинники грають важливу роль, але вони не пояснюють усього.
Лише 18% суб’єктивного відчуття свободи пояснюється грошима
Щоб перевірити і доповнити дані результати, тепер я звернусь до програм кандидатів у Президенти України в 2010 році. Я спробував дослідити, як часто в цих програмах згадується ключові поняття. Як бачимо, питання влади одне з найбільш часто згадуваних. Свобода Разом згадується доволі часто, але суттєво менш часто, ніж свобода ВІД чи влада. Свобода РАЗОМ підраховувалась в таких комбінаціях, як «ми разом» або «зробити разом».
В офіційних програмах кандидатів свобода РАЗОМ найчастіше зустрічається з такими поняттями, як країна і модернізація. Слово «влада» найчастіше зустрічається зі словом «довіра». Виявилось, що ця асоціація зазвичай має негативний характер. Тобто коли якийсь кандидат говорив про питання влади, то, як правило, заявляв, що «поверне довіру до влади».
Виходячи з цього, можна сказати, що в українському повсякденному сприйнятті і в політичному дискурсі свобода ВІД переважає над свободою РАЗОМ. Тобто і в програмах кандидатів, і при аналізів відповідей в опитуваннях свобода від зовнішнього впливу, від зовнішніх обмежень домінує над свободою РАЗОМ. Це притаманно не лише українській ситуації, але в українському випадку це особливо важливо, тому що без привернення уваги до свободи РАЗОМ переломити ситуацію неможливо. Бо якраз свобода РАЗОМ – це те розширення можливостей, яке, з одного боку, найважче досягнути, а з іншого – відповідає складності завдань, які сьогодні стоять.
З огляду на те, що всі форми свободи між собою тісніше пов’язані, ніж з владою, можна сказати, що під владою зазвичай розуміють саме владу НАД, тобто владу як здійснення контролю когось над кимось. Це ж саме підказує негативна асоціація між ступенем довіри й індексом влади (тобто наскільки людина готова підкоритися).
Із 60 країн, в яких було проведене опитування щодо відчуття свободи, Україна перебуває внизу списку, не дивлячись на цей сплеск після 2004 року. Ситуація зі свободою РАЗОМ скрізь є проблематичною, але в Україні вона особливо проблематична, тому що за цим критерієм Україна займає чи не останнє місце.
Така картина може пояснити, з одного боку, потенційну готовність розглядати ціну свободи, бо якщо ми говоримо про свободу ДЛЯ і свободу ВІД, то тут можлива інструментальна оцінка. Тобто її, на відміну від свободи РАЗОМ, можна кількісно виміряти. Інструментальну оцінку свободі РАЗОМ дати дуже важко. І тому про неї частіше за все забувають як на рівні політичного дискурсу, так і на рівні повсякденного життя.
А от інструментальна оцінка свободи ВІД і свободи ДЛЯ, в принципі, технічно можлива. І тому питання про те, скільки потрібно попросити за контроль над газовою системою чи за відмову від контролю над воєнною базою, у даному контексті, на жаль, має сенс.
Але той аналіз, який був запропонований, свідчить про те, що для більшості українців інструментальні методи оцінки свободи не пояснюють усього сприйняття свободи. Тому використовувати виключно інструментальні підходи і розмірковувати, що ця ціна нас влаштує, а ця ні (хоча це технічно правильно), але це не відповідає тій ситуації, яку можна окреслити на основі запропонованого аналізу, тому що, як ми з’ясували раніше, суб’єктивне відчуття свободи лише на 18% залежить від інструментальних чинників.
Саме свобода РАЗОМ є необхідною умовою зміни характеру владних відносин. Ця свобода є першим кроком до того, щоб стати більш незалежними від владних відносин. А ступінь залежності від владних відносин дуже висока.
Тут я вже посилаюсь на дані інших опитувань, проведених Інститутом імені Горшеніна і Центром Разумкова. Це дуже свіжі дослідження, які проводились буквально минулого року. Відповідно до цих опитувань, більшість українців готові, вибираючи між владою і свободою, віддати однозначну перевагу владі. Тобто розчарувавшись в тому, що свобода виявляється в деякому сенсі непотрібною, якщо з нею нічого не можна зробити, то краще знайти когось, кому можна віддати контроль над своїми діями.
Без перенесення акценту на свободу РАЗОМ проблем не вирішити
Так от, без зміни характеру владних відносин навряд чи можна рухатися далі. А змінити їх можна лише роблячи акцент на свободі РАЗОМ. А вона у нас відсутня не лише на рівні політичного дискурсу, а навіть на рівні мови. При чому не тільки української, а й російської мови і мов інших країн. Найбільш чіткий термін – empowerment (уповноваження), тобто це відносини кількох людей, одна із яких допомагає іншій стати більш самостійною, але при цьому контролює її.
Це якраз є тією точкою, акцент на яку може допомогти принципово змінити ситуацію, тому що свобода РАЗОМ – це одне з доповнень влади, але особливої влади – трансформуючої. А з іншого боку, без розвитку здатності до свободи РАЗОМ важко говорити про розширення якихось горизонтів для власних індивідуальних і соціальних дій.
Більш простий варіант, який, можливо, «легше» подавати, скажімо, методами політичних технологій, – це робити акцент на термінальній свободі. Бо якщо нагадувати постійно, що свободу не можна зводити до інструментальних цінностей, бо вона є цінною сама по собі, тобто цінна сама можливість залишатися господарем свого життя, то цей шлях є більш простим і більш довготривалим варіантом.
Але повторюю, на мій погляд, без перенесення акценту на свободу РАЗОМ в довготерміновій перспективі проблеми не вирішити, скільки б не повторяли про те, що свобода цінна сама по собі, що свободу не можна оцінити в декілька мільярдів доларів і так далі.
Інше рішення складне у всіх значеннях, в тому числі й термінологічно. В українській мові є термін братерство, але братерство – це відношення між рівними, а от свобода РАЗОМ і зв’язок з трансформуючою владою – це все-таки не обов’язково відносини між рівними. Там може бути хтось, хто веде, і хтось, кого ведуть. Але той, кого ведуть, у перспективі має стати більш самостійним і більш вільним.
Відповіді
2010.05.21 | Володимир
Re: Українці, розчарувавшись у свободі, надають перевагу владі
Гарна і слушна стаття.2010.05.21 | kom8407
Грошей на свободу більше не дають
Ті гроші, що дали - просрали.2010.05.21 | GreyWraith
Як злиднi Януковича чужi грошi рахувати люблять
2010.05.21 | kom8407
Маленьке уточнення
Чужі гроші рахую тільки тоді, коли вони брудні.2010.05.21 | Isoлято
Бєдняґа kom8407®! Йому більше не дають грошей "на свободу"!
Чи Ви вже себе до українців не причисляєте? Бо в статті взагалі-то про них мова...2010.05.21 | kom8407
Re: Бєдняґа kom8407®! Йому більше не дають грошей "на свободу"!
А до чого Ви приплели сюди мене? Мені особисто гроші на свободу ніхто не давав і у мене й думки не було їх просити.Давали гроші в 2004 році, і на ці гроші помаранчові зробили державний переворот.
2010.05.22 | Isoлято
Бо стаття називається "Українці розчарувались в свободі"!
Якщо Ви - українець, і розчарувалися в свободі тому, що Вам за неї перестали платити гроші - "не судіть всіх по собі" (© М.Свистович).Якщо Ви - НЕ українець... так і скажіть. І припиніть засмічувати форум своїми вигадками.
2010.05.22 | kom8407
Re: Бо стаття називається "Українці розчарувались в свободі"!
1. Я - українець, але я не параноїк і ніколи не відчував свою свободу обмеженою.2. З Вашого посту випливає, що форум тільки для українців, а всі інші його "засмічують". Чи було десь декларовано, що тут мають право тусуватись тільки українці?
Isoлято пише:
> Якщо Ви - українець, і розчарувалися в свободі тому, що Вам за неї перестали платити гроші - "не судіть всіх по собі" (© М.Свистович).
>
> Якщо Ви - НЕ українець... так і скажіть. І припиніть засмічувати форум своїми вигадками.
2010.05.22 | Isoлято
Re: Бо стаття називається "Українці розчарувались в свободі"!
kom8407 пише:> 1. Я - українець, але я не параноїк і ніколи не відчував свою свободу обмеженою.
Звідки ж тоді у Вас вилізла параноїдальна думка, буцімто за свободу "дають гроші" (тобто вже "більше не дають")?
> 2. З Вашого посту випливає, що форум тільки для українців, а всі інші його "засмічують". Чи було десь декларовано, що тут мають право тусуватись тільки українці?
З мого посту це аж ніяк не випливає.
2010.05.22 | пан Roller
Re: Давали гроші в 2004 році, і на ці гроші помаранчові зробили
kom8407 пише:> А до чого Ви приплели сюди мене? Мені особисто гроші на свободу ніхто не давав і у мене й думки не було їх просити.
> Давали гроші в 2004 році, і на ці гроші помаранчові зробили державний переворот.
А где они сейчас? Мне кажется вы чего-то путаете. Давали гроши на переворот в 17-ом. И его зробили красные.А поморанчивые никакого переворота не зробили, вся власть как была у красных так и осталась.
2010.05.21 | hrushka
Розгляд тільки з одної точки зору ...
Стаття Олійника цікава й добре розвинена, однак вона спрощена з точки зору основних співдій людини та уряда (ВІД, ДЛЯ та РАЗОМ) і мабудь не в цілості пояснює чому населення здало владу урядові ...Дві дуже вагомі справи котрі мали надзвичайний вплив на поведення населення це корупція та мабудь "свобода ДЛЯ". Як всім відомо, уряд мав більше законів щодо засновання якоїсь виробничої установи та уподатковання ніж як допомогти розвитку промисловості та торгівлі ...
Народ знеохочений!!!!
2010.05.21 | klepton
Розчарувалися в тому, чого в них ніколи не було?
2010.05.22 | hrushka
Зовсім не годжусь з поглядом "klepton"
УПА стрілець пише слідуюче:Roman D. Mac, 2009
"The Winding Path to Freedom"
BOOKSURGE, Lexington, KY
"It is not the first time the Ukrainian intelligentsia abandoned the lower classes out of self-interest."
"But the new wave of educated and patriotic young men and women that emerged during and after WWII organized and let Ukrainians in the fight to preserve national culture, our language, and gain political independence from Nazi Germany and the Communists. However, they were not the ones to fight the war ... it was the workers and farmers who were the banner carriers for its cause".
Переклад можна отримати від Ґуґля:
http://translate.google.com/
Зараз після незалежності ураїнська еліта не подумала попровадити народ а зацікавилась власним життям. Корупція була нащадок союза, що ніхто не старався побороти. Вже як я раніше написав, податки наложували що перевищували скромний прихід. Тільки олігархи могли утриматись та заволоділи ринком.
Зовсім не годжусь що народ "розчарувалися в тому, чого в них ніколи не було?" Люди не тупі, свободу кожний відчуває, однак провід був і мабуть далі є "сов`єтський".
2010.05.22 | klepton
Re: Зовсім не годжусь з поглядом "klepton"
hrushka пише:> УПА стрілець пише слідуюче:
>
> Roman D. Mac, 2009
> "The Winding Path to Freedom"
> BOOKSURGE, Lexington, KY
>
> "It is not the first time the Ukrainian intelligentsia abandoned the lower classes out of self-interest."
>
> "But the new wave of educated and patriotic young men and women that emerged during and after WWII organized and let Ukrainians in the fight to preserve national culture, our language, and gain political independence from Nazi Germany and the Communists. However, they were not the ones to fight the war ... it was the workers and farmers who were the banner carriers for its cause".
>
> Переклад можна отримати від Ґуґля:
> http://translate.google.com/
>
> Зараз після незалежності ураїнська еліта не подумала попровадити народ а зацікавилась власним життям. Корупція була нащадок союза, що ніхто не старався побороти. Вже як я раніше написав, податки наложували що перевищували скромний прихід. Тільки олігархи могли утриматись та заволоділи ринком.
>
> Зовсім не годжусь що народ "розчарувалися в тому, чого в них ніколи не було?" Люди не тупі, свободу кожний відчуває, однак провід був і мабуть далі є "сов`єтський".
Відповім коротко тезісно.
Я не кажу про особисту духовну свободу. То є поняття філософське. Навіть людина в тюрмі може відчувати себе свободною. Я не про це.
Я кажу про формальну свободу. Про свободу яку повинно гарантувати держава, суспільство. Тої свободи українці ніколи не мали. Про свободу в радянському союзі говорити нема сенсу взагалі. В сучасній Україні встановлена диктатура бюрократії. Україна окупована бюрократами. В якості окупаційних військ виступають податкова, міліція, прокуратура, суд. Особиста власність не є головною цінністю. В будь-який момент держава може у вас все забрати.
Та свобода про яку всі говорять в Україні - то є сімулякр. Із серії "Свобода -це рабство" тіки навпаки "Рабство - то свобода". Зрозуміло хто його створив і навіщо. Кожен день з усіх каналів людині все те намагаються вкласти в уха. Сумно, що основна частина у то вірить.
Є надія на здобуття справжньої свободи, бо дуже велика кількість людей, що відчувають себе свободними духовно (скажу так, бо не маю зараз більш влучного визначення).
Думаю, в Грузії зараз відбувається становлення свободного суспільства, свободної держави. Дай їм Бог сил, а нам гарний приклад. А ось в Європі навпаки. Верхи беруть бюрократи (тому, до речі, їм з моцквою домовлятися все простіше і простіше). Це рано чи пізно призведе або до революційних потрясінь, або до зубожіння.
Вихід в побудові ліберальної держави:
А) Особиста власність - святе. Ніхто, ніколи, ні з якої причини не може лишити людину особистої власноті. Ніякі суспільні потреби не можуть навіть обмежити людину в володінні особистою власністю. Тут особистий пламєний прівєт всім г*ндонам, хто голосував за закон про відчудження особистого майна для суспільних цілей. Уроди! Толян Грицацуєв, куку. Юля, ау. Ми пам'ятаємо! http://gska2.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/g_frack_list_n?ident=8851&krit=66
Б) Функції держави повинні бути суттєво скорочені. Повинні залишитися тільки основні: охорона кордонів, армія, поліція, верховний суд (місцеві суди - громадам), збір податків. таможня та т.і. Все інше повинно бути передано або безпосередньо людям або місцевим громадам. Держава не повинна володіти підприємствами, дорогами, залізницями. крапка.
В) Повна свобода бізнесу. через скасування дозволів, спрошення опадаткування та т.і.
Г) Держава повинна позбутися майже всіх соціальних зобов'язань. Ніяких пенсій (визначення "пенсійний вік" повинно зникнути), ніяких допомог та пособій. Ніяких преференцій ніяким підприємствам. Ніяких преференція всіляким Євро2012 та іншим державним проектам. Ніяких грошей на розвиток якогось спорта. Ніякої безкоштовної медицини (тільки за соц.страхуванням).
Д) Бюрократичний апарат повинен бути скорочен в декілька разів (функцій скоротилося ж).
2010.05.22 | Sych
+1 Але у мене зауваження до пункту Г): наразі має існувати
програма по виведенню держави з соціальних сервісів розрахована на 20-40 років.2010.05.22 | klepton
Думаю, що достатньо 3-5 років
Залишити тільки один вид соціальної допомоги "по безробіттю". Жортскі умови отримання. Фіксована ставка. Однакова для всіх. Скажімо, на сьогодні це може бути 600-800 гривень.2010.05.22 | Isoлято
Маю запитання по пункту "А"...
klepton пише:> А) Особиста власність - святе. Ніхто, ніколи, ні з якої причини не може лишити людину особистої власноті. Ніякі суспільні потреби не можуть навіть обмежити людину в володінні особистою власністю.
Спробую сформулювати запитання двома словами: А МЕЖИГІР'Я?
2010.05.22 | klepton
Re: Маю запитання по пункту "А"...
Isoлято пише:> klepton пише:
> > А) Особиста власність - святе. Ніхто, ніколи, ні з якої причини не може лишити людину особистої власноті. Ніякі суспільні потреби не можуть навіть обмежити людину в володінні особистою власністю.
> Спробую сформулювати запитання двома словами: А МЕЖИГІР'Я?
А хіба річ, що була вкрадена, може вважатися власністю крадія?
2010.05.22 | Isoлято
Так от подібних "вкрадених речей" у нас пів-України!
Починаючи з тих, які були "ікспрапріїравани" ще більшовицьким урядом УСРР...2010.05.22 | klepton
Re: Так от подібних "вкрадених речей" у нас пів-України!
Isoлято пише:> Починаючи з тих, які були "ікспрапріїравани" ще більшовицьким урядом УСРР...
Всі речі, що були вкрадені за часів незалежної України, повинні бути повернені володарям, а крадії покарані.
2010.05.23 | Isoлято
А з якого моменту рахуєте "незалежніть"?
Я так розумію, Скоропадський з Петлюрою ідут лєсом? Блашевікам Ви все награбоване прощаєте? Ні, я не кажу, що це погано, може, в цьому є певний сенс... тільки поясніть, який!2010.05.23 | klepton
З 91-г року
Якщо говорити про особисту власність, то що було до 91-го враховувати нема сенсу. Інакше половину України прийдеться віддавати нащадкам Потьомкіна та всіляким Романовим.2010.05.23 | Isoлято
Ааа... ну тоді, вибачте, ФСЬО ЗАКОННО!
Зараз ключовими українськими підприємствами та більшою частиною майна ФОРМАЛЬНО (тобто навіть і більш-менш законно) володіють ті, хто ФАКТИЧНО володів ним до 91-го року - компарцєйна і касамольська НОМЕНКЛАТУРА.Так шо, як то кажуть, ніабіссуттє. Без повернення до 18-го року, без визнання блошевицького режиму ЗЛОЧИННИМ - нічё нібудід. Бо ж відразу прибіжать добрі дзядзі із Мааскви й закричать: "Кто вам Днєпраґес пастроіл? Савєйская власць! А мы - её афіцыяльные правапріёмнікі! Аддавайцє взад!"
2010.05.24 | klepton
Тут складніше.
Приклад. В Прибалтиці (де точніше, тре шукати, не про то мова) свого часу були прийняті закони, що дозволяють у випадку якщо ти документально доведеш, що той дом, або та земля, або той завод (будь-що) були твоєю власністю (або твоєю потенційною спадщиною), то власність безумовно передавалася власникам. З цим виникало багато проблем. Наприклад, Коли людина має документи на землю, що оформлені до 40 року, але за радянських часів там побудовано декілька багатоповерхівок. В тому випадку людей, наскіки я знаю все ж таки висіляли. Але то є Прибалтика, де земля історично була достатньо дрібно розподілена між громадянами. Де по суті не було рабства.Тепер згадаємо, як розподілялися землі в російській імперії. Візьміть хоча б південь. З барского плеча дарувалася земля Потьомкіним і прочім х*єсосам. Мільйони рабів-кріпаків на додачу. Відчуваєте різницю?
Треба бути реалістами. Піти по прибалтійському варіанту було б з точки зору лібералізму правильно. Але історичні умови зовсім різні. Тому треба шукати свій шлях до формалізації власності. Вчитися в тих же грузинів.
2010.05.26 | Isoлято
Так отож-бо шо "складніше"...
klepton пише:> В Прибалтиці... свого часу були прийняті закони, що дозволяють у випадку якщо ти документально доведеш, що той дом, або та земля, або той завод (будь-що) були твоєю власністю (або твоєю потенційною спадщиною), то власність безумовно передавалася власникам.
"Власникам"? Або безпосереднім нащадкам? Або не дуже й безпосереднім?
> З цим виникало багато проблем. Наприклад, Коли людина має документи на землю, що оформлені до 40 року, але за радянських часів там побудовано декілька багатоповерхівок. В тому випадку людей, наскіки я знаю все ж таки висіляли. Але то є Прибалтика, де земля історично була достатньо дрібно розподілена між громадянами. Де по суті не було рабства.
Ну, в "неприбалтійській" частині РосІмпєрії з 1861 року рабства теж не було. І власність уже більш-менш "перетікала" до цілком ефективних власників (інша справа - блошевікі не менш "іфікцівна" перервали цей процес). Взагалі-то я обємямі рукамі ЗА те, щоб "тодішні" власники (точніше, їхні нащадки) добряче "потрусили" нинішніх - подивимось, у кого зуби міцніше. Слово "реституція" - це не лайка, це один зі шляхів виходу.
> Тепер згадаємо, як розподілялися землі в російській імперії. Візьміть хоча б південь. З барского плеча дарувалася земля Потьомкіним і прочім х*єсосам. Мільйони рабів-кріпаків на додачу. Відчуваєте різницю?
То Ви згадуєте часи Кацькі нумєр цвай. В пріснопам'ятному 1913 році все було вже зовсім не так погано.
> Треба бути реалістами. Піти по прибалтійському варіанту було б з точки зору лібералізму правильно. Але історичні умови зовсім різні. Тому треба шукати свій шлях до формалізації власності. Вчитися в тих же грузинів.
А тоді нам доведеться повністю АМНІСТУВАТИ всю вкрадену власність. Знов-таки, я не кажу, що це погано: при добре побудованій системі податків на нерухомість і спадок за 20-30 років більша частина вкраденого знайде собі цілком уже законних власників... або перейде до рук держави.
Прамблєма фтом, що певна сусідня держава буде цьому опиратися до останнього... Чому - то вже тема окремої розмови. Я вже тут був про це трошки писав:
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1272488559&first=&last=&pattern=
2010.05.27 | klepton
Re: Так отож-бо шо "складніше"...
Isoлято пише:> klepton пише:
> > В Прибалтиці... свого часу були прийняті закони, що дозволяють у випадку якщо ти документально доведеш, що той дом, або та земля, або той завод (будь-що) були твоєю власністю (або твоєю потенційною спадщиною), то власність безумовно передавалася власникам.
> "Власникам"? Або безпосереднім нащадкам? Або не дуже й безпосереднім?
Передумовою передбачимо, що корупції немає. В людини або є документи, що підтверджують, що власність її або ні.
> > З цим виникало багато проблем. Наприклад, Коли людина має документи на землю, що оформлені до 40 року, але за радянських часів там побудовано декілька багатоповерхівок. В тому випадку людей, наскіки я знаю все ж таки висіляли. Але то є Прибалтика, де земля історично була достатньо дрібно розподілена між громадянами. Де по суті не було рабства.
> Ну, в "неприбалтійській" частині РосІмпєрії з 1861 року рабства теж не було. І власність уже більш-менш "перетікала" до цілком ефективних власників (інша справа - блошевікі не менш "іфікцівна" перервали цей процес). Взагалі-то я обємямі рукамі ЗА те, щоб "тодішні" власники (точніше, їхні нащадки) добряче "потрусили" нинішніх - подивимось, у кого зуби міцніше. Слово "реституція" - це не лайка, це один зі шляхів виходу.
> > Тепер згадаємо, як розподілялися землі в російській імперії. Візьміть хоча б південь. З барского плеча дарувалася земля Потьомкіним і прочім х*єсосам. Мільйони рабів-кріпаків на додачу. Відчуваєте різницю?
> То Ви згадуєте часи Кацькі нумєр цвай. В пріснопам'ятному 1913 році все було вже зовсім не так погано.
Реституція - то є вірний шлях. Згоден. Умови реституції - ось що викликає питання. Наприклад, як вирішувати питання якщо одна людина надала документи, що її родина володіла нерухомістю до 1917 року та інша людина надала документи на ту ж саму нерухомість про радянську приватизацію нерухомості.
> > Треба бути реалістами. Піти по прибалтійському варіанту було б з точки зору лібералізму правильно. Але історичні умови зовсім різні. Тому треба шукати свій шлях до формалізації власності. Вчитися в тих же грузинів.
> А тоді нам доведеться повністю АМНІСТУВАТИ всю вкрадену власність. Знов-таки, я не кажу, що це погано: при добре побудованій системі податків на нерухомість і спадок за 20-30 років більша частина вкраденого знайде собі цілком уже законних власників... або перейде до рук держави.
Я не говорив про амністію вкраденої власності. Справа карних органів держави займатися крадіжками та повертати вкрадене володорям.
> Прамблєма фтом, що певна сусідня держава буде цьому опиратися до останнього... Чому - то вже тема окремої розмови. Я вже тут був про це трошки писав:
> http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1272488559&first=&last=&pattern=
Певна сусідня держава буде чинити спротив будь-якому покращенню в Україні, будь яким крокам, що будуть віддаляти Україну від совка. Бо то для їхньої імперії - смерть.
ПС. Реституція необхідна. Стратегічно ми - однодумці. Різнимося тільки в тактиці.
ППС. Зауважу, що мій погляд на питання реституції дилетантський. Брак часу та відсутність необхідних знань.
2010.05.27 | Isoлято
Re: Так отож-бо шо "складніше"...
klepton пише:> Передумовою передбачимо, що корупції немає. В людини або є документи, що підтверджують, що власність її або ні.
Документи теж можна вкрасти... "А уси і паддзєлаць можна" (© паштальён Пєчькінд).
> Реституція - то є вірний шлях. Згоден. Умови реституції - ось що викликає питання. Наприклад, як вирішувати питання якщо одна людина надала документи, що її родина володіла нерухомістю до 1917 року та інша людина надала документи на ту ж саму нерухомість про радянську приватизацію нерухомості.
"Радянська приватизація"?
> Я не говорив про амністію вкраденої власності. Справа карних органів держави займатися крадіжками та повертати вкрадене володорям.
Ну от бачите, без "карних ораґнів" (тобто без примусового реґулювання) ніяк не обійтись...
> Певна сусідня держава буде чинити спротив будь-якому покращенню в Україні, будь яким крокам, що будуть віддаляти Україну від совка. Бо то для їхньої імперії - смерть.
І ета нівизиваїт вазраженій (© А.Міронов).
> ПС. Реституція необхідна. Стратегічно ми - однодумці. Різнимося тільки в тактиці.
Ну... я просто намагаюся намацати найкоротший шлях. Бо часу щось дійсно замало. (Якшо взагалі ще є.)
> ППС. Зауважу, що мій погляд на питання реституції дилетантський. Брак часу та відсутність необхідних знань.
Я трішки це діло вивчав, коли жив у Чехії (але не заглиблювався). Там приблизно кожен третій володіє якимось маєтком, отриманим по реституції. Ще гарний фільм про це зняли - про чювака, якому дістався великий маєток і цегляний завод, і як він це все мало не протриндів, бо не був... як його... ефективним власником.
2010.05.23 | Анатоль
"Лібералізм" клептона - це дикий капіталізм, який призводить до
величезної соціальної нерівності, соціальних напруг, бунтів і революцій.Людство давно пройшло цей етап і зрозуміло, що держава повинна бути не лише ліберальною, але й соціальною.
2010.05.24 | klepton
До чого призводить соціялізм ми неодноразово бачили
І ще побачимо. На прикладі Европи (Греція, Іспанія та інші Португалії). Слідкуйте за новинами. Співставимо із Грузією, що швидкими темпами добуває більшу і більшу свободу (лібералізується).Лібералізм - то є єдина форми свободної організації суспільства (так і називається - свобода/ліберті). В будь-якому іншому випадку суспільство гине. Тому що рано чи пізно наступає момент, коли невигідно робити краще, розвиватися. Якщо ви маєте, або мали свою справу - ви зрозумієте про що я.
А що ви вкладаєте в визначення "дикий капіталізм"? Що в ньому поганого? Те що виграють найсильніші/найрозумніші? Якщо лузери отримують соціальну подачку, то вони повинні чітко розуміти, що отримують саме милостиню. Не треба прикривати це турботою суспільства і таке інше. Крім того, коли подачку вимагають з ножем у горла (а соціялістичні держави так і роблять, принайім образно), то вже є грабіж. До речі "диким капіталістам" вигідно, щоб не було соціяльної напруги. Тому вони самі будуть давати гроші на соціальні прожекти. Біл Гейц півкапіталу вже віддав на благочинність. Він зробив це не тому, що він став думати про суспільство та інші бля-бля-бля. Він зробив це тому, що йому це стало вигідно.
2010.05.26 | Max
Дикий капіталізм і мародери
klepton пише:> А що ви вкладаєте в визначення "дикий капіталізм"? Що в ньому поганого? Те що виграють найсильніші/найрозумніші? Якщо лузери отримують соціальну подачку, то вони повинні чітко розуміти, що отримують саме милостиню. Не треба прикривати це турботою суспільства і таке інше. Крім того, коли подачку вимагають з ножем у горла (а соціялістичні держави так і роблять, принайім образно), то вже є грабіж. До речі "диким капіталістам" вигідно, щоб не було соціяльної напруги. Тому вони самі будуть давати гроші на соціальні прожекти. Біл Гейц півкапіталу вже віддав на благочинність. Він зробив це не тому, що він став думати про суспільство та інші бля-бля-бля. Він зробив це тому, що йому це стало вигідно.
"Дикий капіталізм" є дикий в такому ж сенсі, як "дика природа". Росте сам, ніхто його не стриже-регулює-прополює. На здорову голову то є чудово, однак сама думка про такий стан речей викликає несамовиту ненависть тих, хто власне живе з того прополювання-регулювання. Зараз вони пани ситуації, а в "дикій природі" просто не виживуть, бо реально вони нікому не потрібні.
По цілому світі їх мільйони, величезний клас мародерів, які поколіннями отруюють маси своєю брехливою пропагандою про вигадані жахіття, які ніби-то би творились, якби не їхня діяльність.
2010.05.26 | klepton
Re: Дикий капіталізм і мародери
Max пише:> "Дикий капіталізм" є дикий в такому ж сенсі, як "дика природа". Росте сам, ніхто його не стриже-регулює-прополює.
А навіщо його прополювати-стригти-регулювати?
> На здорову голову то є чудово, однак сама думка про такий стан речей викликає несамовиту ненависть тих, хто власне живе з того прополювання-регулювання. Зараз вони пани ситуації, а в "дикій природі" просто не виживуть, бо реально вони нікому не потрібні.
Так в тому сенс, що гівно нарешті відсохне та відпаде.
>
> По цілому світі їх мільйони, величезний клас мародерів, які поколіннями отруюють маси своєю брехливою пропагандою про вигадані жахіття, які ніби-то би творились, якби не їхня діяльність.
Так і є
2010.05.25 | Sych
Де зараз соціальна держава Греція? Правильно - в сраці.
Така доля будь-якої соціалістичної держави. Наступні на черзі: Іспанія, Португалія, Італія та решта Евросовка. Ну і обамівські Штати само собою.2010.05.26 | Max
Неправда пана
Анатоль пише:> "Лібералізм" клептона - це дикий капіталізм, який призводить до
> величезної соціальної нерівності, соціальних напруг, бунтів і революцій.
Лапки прибрати варто було. Презентовані Клептоном погляди є лібералізмом без всяких обмовок.
Лібералізм ніколи не призводив до насилення нерівности, заворушень etc. Величезна нерівність завжди є наслідком державного примусу, в той чи інший спосіб (монополії, корупція, нерівність перед законом). Якщо пан вважає інакше, попрошу приклади.
> Людство давно пройшло цей етап і зрозуміло, що держава повинна бути не лише ліберальною, але й соціальною.
Людство то не особа, відтак "зрозуміти" воно нічого не може. А історія людства вчить тому, що нічому вона не вчить (даруйте банальність).
"Соціальна держава" то є "дорога до рабства" (© Ф.Гаєк)
2010.05.26 | klepton
Саме так
2010.05.27 | rais
Re: Неправда пана. Країною керують тупі совки.
Цілком погоджуюся з Максом.Додам, а точніше нагадаю тезу Н.Тесла про те, що величеза різниця потенціалів(економічних, військових, майнових...), як наслідок розбалансованості системи, завжди буде призводити до "пробою" - явищу зрівнювання потенціалів. Система намагається збалансуватися. Подібне має прояви соціальних заворушень, революцій, війн, тощо... В Україні саме через таке керування державою система знаходиться в дуже розбалансованому стані. При владі всі роки тупий совок, систмних змін не выдбулося і після 2004 року. Тому і ситуація в країні в стані підвищеної грозової активності.
2010.05.22 | rais
Re: Зовсім не годжусь з поглядом "klepton"
Про це і мова. Комунобандитська система залишена і безпокарано керує в Україні. Українцям дозволили лише вільно носити вишиванки, впівати та плакати за голодомором. Практичних дій на демонтаж старої системи керування державою Ющенко не робив навіть у своїх намірах здійснити десять кроків до людей. Фундаментальних цеглин в розбудову державності незалежної України Ющенко нажаль не заклав. Тому бутафорна "свобода" українців не завадила комунобандитам повернутися де-юре. Тому можна погоджуватися, або не погоджуватися, але справжня воля і свобода обійшли нас стороною. За нашими вікнами панує антиукраїнська, ворожа сили. А ми їй протидіємо актами мовчання, покірністю та толерантним очикуванням чергових демократичних виборів.2010.05.23 | stryjko_bojko
бо українці - вівці, а не вовки
2010.05.22 | Володимир
Re: Розчарувалися в тому, чого в них ніколи не було?
Тут треба поглянути під іншим кутом зору. Оскільки, як показали останні виборчі кампанії в Україні, більшість українців є істотами аморальними, неповноцінними і нездатними користуватися інформацією, то вони свідомо чи підсвідомо бажають обмежити її потік, бо нездатні її фільтрувати і робити висновки. Мозжечок неспроможен впоратися. Тому "стабільність" (з неминучим обмеження свободи, перш за все - ЗМІ) для них - це відсутність бентежної та тривожної інформації.2010.05.26 | Max
Власне так то виглядає
Володимир пише:> Розчарувалися в тому, чого в них ніколи не було?
> Тут треба поглянути під іншим кутом зору. Оскільки, як показали останні виборчі кампанії в Україні, більшість українців є істотами аморальними, неповноцінними і нездатними користуватися інформацією, то вони свідомо чи підсвідомо бажають обмежити її потік, бо нездатні її фільтрувати і робити висновки. Мозжечок неспроможен впоратися. Тому "стабільність" (з неминучим обмеження свободи, перш за все - ЗМІ) для них - це відсутність бентежної та тривожної інформації.
Важко не погодитись. Тільки я б не називав ті істоти "українцями", бо вони не доросли до того, аби бути українцями (як і росіянами чи представниками іншої нації).
Тупе совкове бидло, от хто то є та більшість. А до бидла треба стосувати відповідну тактику (a la Pinochet, чи Лі Кван-Ю). Проблема тут полягає в тому, аби при тому працював принцип "кожному-своє". Тобто бидло має стояти в стійлі, а одночасно нормальні люди -- мати свободу.
Кажучи гаслово: свобода для лібералів, в'язниці для бандитів, притулки для бездомних ледарям, ГУЛАГ для комуністів. Кожному за заслугами, тільки як то реалізувати?
2010.05.26 | ВОЛОДИМИР
Re: Власне так то виглядає
Захопивши владу. Це - питання техніки. А з вашим дописом повністю згоден. Неодноразово викладав ці тези ющу листовно та електронно, починаючи з 2005 року. Але ця гнида навіть на офіційні листи не відповідала.2010.05.24 | ziggy_freud
цінність власної гри в лотерею. Чи в наперсток?
драйв, який відчуває гравець в лотерею, навряд робить його самостійнішим від того, хто друкує і продає лотерейні квитки. Єдине раціональне виправдання такої "самостійної" гри - спрямування прибутків на благодійність. Інакше - хто купіл білєтов пачку, тот получіт водокачку.самостійним буває гравець в шахи. Або в преферанс. І то дуже відносно, бо в нього є партнер(и).
метою маніпулятивного "дослідження" інст. Горшеніна було довести українцям, що вони згодні відмовитись від свободи. На користь гри в лотерею. Чи в наперсток? З відомим мінімальним внеском, але суто гіпотетичним виграшем. Наукове дослідження враховує різницю між соціально бажаним та соціально реальним
реальна свобода також передбачає власний вибір, з ким бути разом, коли і на яких умовах. А також - грати в лотерею, купити собі пляшку з закускою чи набір інструментів. Інакше це свобода РАКОМЪ.