Пророцтво помаранчевого Шрека
06/01/2010 | Володимир Острів
…Зазвичай мене важко затягти до кінотеатру, але деяким моїм знайомим це час від часу вдається. В даному конкретному випадку спрацював арґумент: «Скоро український дубляж зовсім ліквідують — може, сходимо наостанок?» Таку вбивчу лоґіку заперечити було важко. Хоч я і не уявляв собі, чого ж такого можна ще придумати ориґінального про трохи навіть вже набридлого зеленого велетня-людожера і його беззмінне оточення…
Виявляється, придумувати нічого й не треба. Досить просто взяти готовий сюжет із цілком сучасної політичної реальності. Наприклад, української.
…Ім’я головного неґативного героя — відомого персонажа казок братів Грімм — звичайно, ні на що б і не натякало, навіть незважаючи на те, що його перша частина орґанічно виглядала б у телефонному довіднику міста Дрездена, а закінчення характерне для значно більш східної Європи. Однак його намагання нав’язати свої хитрі контракти, внаслідок яких «клієнт» опиняється у повній залежності від цинічного злобного карлика, уже багато про що говорить.
Але основна мета карлика — не обдурити «клієнта», а отримати владу над чудовим Тридесятим королівством. Для її досягнення він активно експлуатує численні проблеми, що виникають у мешканців казкової країни, причому не простих, а тих, які мають безпосереднє відношення до її… скажемо так, правлячої еліти.
От із цього місця ми вже повністю занурюємося в українську дійсність.
Після завершення «помаранчевої революції» влада і суспільство перебувають в стані своєрідного перемир’я — правда, не озброєного, як у більшості демократичних країн, одначе значна частина населення вже встигла звикнути до нехитрої формули: «будете погано поводитись — переоберемо» (тепер до неї можна додати життєстверджувальний фінальний акорд: «як Ющенка»). Це, повторюсь, є нормальним для електоральної демократії, та дуже корисно не тільки з метою періодичної ротації владної верхівки, але й для зняття соціальної напруги в період між виборами: люди, які знають, що вони можуть хоч трохи вплинути на владу своїм голосом, менш схильні впливати на неї радикальнішими засобами.
Тільки ж «нову владу» (ту, що прийшла після лютого 2010 року) таке становище не влаштовує. Їй хочеться приблизно того ж, чого й зеленому людожеру: щоб усе боялись, щоб не насміхались… і на виборах щоб не пручались. Взагалі-то цього хотілося й деяким представникам влади «старої», які першими рушили до похмурої «країни відьом» підписувати сумнівні контракти. В результаті вони втратили все… а ті, хто пришли їм на зміну, не винесли з їхнього досвіду жодних уроків.
Отже, Шрек символізує українську владу як таку, без поділу на «кольори», тим більше, як неважно помітити, всі її представники схильні припускатися дуже схожих помилок, за які пізніше доводиться жорстоко розплачуватися — і не тільки їм самим, але й усій громадянам. А що ж тоді героїня? Хто ховається за прекрасним зеленим обличчям принцеси Фіони?
Повертаємося до сюжету казки. Наслідком кабального контракту стало виникнення своєрідної «альтернативно-казкової реальності», де Шрек взагалі не з’явився на світ — і відповідно він не звільнив принцесу з замку дракона, а принцеса, в свою чергу, не позбавилась закляття, через яке їй доводиться кожну ніч міняти людську подобу на людожерську. Прямо як… прямо як простому українському народові! Самі подивіться: чи не значна частина його представників, будучи «про люди» цілком порядними законослухняними громадянами, щиро обурюючись беззаконням «людожерською» владою, «по ночах» продовжує потроху (а хтось і не «потроху») красти, давати й брати хабарі, облаштовувати свій добробут за рахунок оточення…
В новій реальності огри-людожери, що претендують на владу в королівстві, ховаються в лісі й готують повстання проти відьом (нагадаю, що слово «ВІДьма» — однокорінне з «розВІДкою»), очолюваних Румпель… ну ви зрозуміли, про кого я. Поява підлого Щуролова з його сопілкою, що діє, як виявилось, не лише на щурів, мало не зриває їхні плани. Становище рятують Віслюк і Кіт. А також хитрість Шрека, помножена на його несподівану самопожертву.
Особливої уваги заслуговують персонажі Віслюка і Щуролова. Перший, без сумніву, символізує засоби масової інформації. В захопленому відьмами королівстві він спокійно и покірно тягне візка, знаходячись на «державному забезпеченні», але, піддавшись на умовляння Шрека, стає цілком самостійною дійовою особою — справжньою «четвертою владою». Щуролов — за всіма ознаками його «природній ворог» (хоч по ходу оповідання вони практично не зустрічаються) під назвою ПРОПАҐАНДА. Добре підмічена одна важлива особливість пропаґанди: вона впливає не на всі категорії населення і потребує «переналаштування», що неминуче знижує її ефективність. А в казці ця особливість виявляєтся просто рятівною для позитивних героїв. Варто також згадати саму ідею боротьби за владу в теперішньому часі через вплив на минуле (тут вам і «хватит носиться со своим голодомором», сюди ж і «Общая Великая Победа над фашизмом»).
Під виглядом кота змальовано «проґресивний Захід», що колись завзято боровся за справедливість і «демократичні ідеали», але останнім часом він розлінився в примарному самозаспокоєнні. Його цілком влаштовує будь-який «господар» (аби добре годував… та хоч би нафтою і газом), і лише настійливість Віслюка змушує його згадати героїчну молодість.
Цікаво, що розв’язка мультфільму припускає два майже рівноцінних фінали: якби поцілуй Фіони «не спрацював» — Тридесяте королівство дісталося б ограм. Після всіх перипетій Шрека та його друзів такий варіант навіть не виглядає чимось аж занадто неприйнятним, хоча з точки зору «звичайної людини» це далеко не найщасливіший з можливих кінців. Що він символізує «внатурє»? Очевидно, Україну під владою олігархів — тільки «своїх», доморощених, незалежних від кабальних контрактів (и навпаки, в певному сенсі контролюючих… ви зрозуміли, про кого я). Відверто кажучи, приблизно так ми й жили десь до осені 2008 року — і тут уже кожний для себе вирішує, наскільки йому підходить таке життя. Бо хтось і з відьмами непогано співіснує…
Але поцілунок подіяв. Хоч і и не з першого разу.
Як же він мусить виглядати «внатурі», цей «поцілунок справжньої любові» між Шреком і… тобто між владою і народом?
Тут, як кажуть, «двух мнений быть не»: українським політикам треба відновлювати довіру електорату. Причому не передвиборчими «продуктовими наборами» чи підвищенням пенсій — ці маленькі хитрощі народ уже давно розкусив — а чимось більш соліднім. Таким, щоб «маленький українець» відчув: він справді має можливість впливати на владу, яка, в свою чергу, функціонує відповідно до витрат на її утримання, не дозволяючи собі зайвого. Почати можна, наприклад, з того ж Віслюка: нехай кожний політик чесно задекларує, які газети й телеканали він контролює. Все одно в більшості випадків це давно не таємниця… А далі — всяко в житті буває! — хтось наважиться розповісти про справжні розміри своїх статків, або ж про роботу в «спєцслужбах» СССР чи причини прийняття деяких дивних політичних рішень…
Так чи інакше, нашим «людожерам» доведеться терміново щось міняти — або в зовнішній, або у внутрішній політиці. А швидше за все — в обох. І часу на прийняття рішення лишилося мало: злий Румпельстілскін (не полінуюся вже під кінець написати це ім’я повністю) має ще повно всіляких підступних контрактів!
Володимир Острів
травень 2010
Виявляється, придумувати нічого й не треба. Досить просто взяти готовий сюжет із цілком сучасної політичної реальності. Наприклад, української.
…Ім’я головного неґативного героя — відомого персонажа казок братів Грімм — звичайно, ні на що б і не натякало, навіть незважаючи на те, що його перша частина орґанічно виглядала б у телефонному довіднику міста Дрездена, а закінчення характерне для значно більш східної Європи. Однак його намагання нав’язати свої хитрі контракти, внаслідок яких «клієнт» опиняється у повній залежності від цинічного злобного карлика, уже багато про що говорить.
Але основна мета карлика — не обдурити «клієнта», а отримати владу над чудовим Тридесятим королівством. Для її досягнення він активно експлуатує численні проблеми, що виникають у мешканців казкової країни, причому не простих, а тих, які мають безпосереднє відношення до її… скажемо так, правлячої еліти.
От із цього місця ми вже повністю занурюємося в українську дійсність.
Після завершення «помаранчевої революції» влада і суспільство перебувають в стані своєрідного перемир’я — правда, не озброєного, як у більшості демократичних країн, одначе значна частина населення вже встигла звикнути до нехитрої формули: «будете погано поводитись — переоберемо» (тепер до неї можна додати життєстверджувальний фінальний акорд: «як Ющенка»). Це, повторюсь, є нормальним для електоральної демократії, та дуже корисно не тільки з метою періодичної ротації владної верхівки, але й для зняття соціальної напруги в період між виборами: люди, які знають, що вони можуть хоч трохи вплинути на владу своїм голосом, менш схильні впливати на неї радикальнішими засобами.
Тільки ж «нову владу» (ту, що прийшла після лютого 2010 року) таке становище не влаштовує. Їй хочеться приблизно того ж, чого й зеленому людожеру: щоб усе боялись, щоб не насміхались… і на виборах щоб не пручались. Взагалі-то цього хотілося й деяким представникам влади «старої», які першими рушили до похмурої «країни відьом» підписувати сумнівні контракти. В результаті вони втратили все… а ті, хто пришли їм на зміну, не винесли з їхнього досвіду жодних уроків.
Отже, Шрек символізує українську владу як таку, без поділу на «кольори», тим більше, як неважно помітити, всі її представники схильні припускатися дуже схожих помилок, за які пізніше доводиться жорстоко розплачуватися — і не тільки їм самим, але й усій громадянам. А що ж тоді героїня? Хто ховається за прекрасним зеленим обличчям принцеси Фіони?
Повертаємося до сюжету казки. Наслідком кабального контракту стало виникнення своєрідної «альтернативно-казкової реальності», де Шрек взагалі не з’явився на світ — і відповідно він не звільнив принцесу з замку дракона, а принцеса, в свою чергу, не позбавилась закляття, через яке їй доводиться кожну ніч міняти людську подобу на людожерську. Прямо як… прямо як простому українському народові! Самі подивіться: чи не значна частина його представників, будучи «про люди» цілком порядними законослухняними громадянами, щиро обурюючись беззаконням «людожерською» владою, «по ночах» продовжує потроху (а хтось і не «потроху») красти, давати й брати хабарі, облаштовувати свій добробут за рахунок оточення…
В новій реальності огри-людожери, що претендують на владу в королівстві, ховаються в лісі й готують повстання проти відьом (нагадаю, що слово «ВІДьма» — однокорінне з «розВІДкою»), очолюваних Румпель… ну ви зрозуміли, про кого я. Поява підлого Щуролова з його сопілкою, що діє, як виявилось, не лише на щурів, мало не зриває їхні плани. Становище рятують Віслюк і Кіт. А також хитрість Шрека, помножена на його несподівану самопожертву.
Особливої уваги заслуговують персонажі Віслюка і Щуролова. Перший, без сумніву, символізує засоби масової інформації. В захопленому відьмами королівстві він спокійно и покірно тягне візка, знаходячись на «державному забезпеченні», але, піддавшись на умовляння Шрека, стає цілком самостійною дійовою особою — справжньою «четвертою владою». Щуролов — за всіма ознаками його «природній ворог» (хоч по ходу оповідання вони практично не зустрічаються) під назвою ПРОПАҐАНДА. Добре підмічена одна важлива особливість пропаґанди: вона впливає не на всі категорії населення і потребує «переналаштування», що неминуче знижує її ефективність. А в казці ця особливість виявляєтся просто рятівною для позитивних героїв. Варто також згадати саму ідею боротьби за владу в теперішньому часі через вплив на минуле (тут вам і «хватит носиться со своим голодомором», сюди ж і «Общая Великая Победа над фашизмом»).
Під виглядом кота змальовано «проґресивний Захід», що колись завзято боровся за справедливість і «демократичні ідеали», але останнім часом він розлінився в примарному самозаспокоєнні. Його цілком влаштовує будь-який «господар» (аби добре годував… та хоч би нафтою і газом), і лише настійливість Віслюка змушує його згадати героїчну молодість.
Цікаво, що розв’язка мультфільму припускає два майже рівноцінних фінали: якби поцілуй Фіони «не спрацював» — Тридесяте королівство дісталося б ограм. Після всіх перипетій Шрека та його друзів такий варіант навіть не виглядає чимось аж занадто неприйнятним, хоча з точки зору «звичайної людини» це далеко не найщасливіший з можливих кінців. Що він символізує «внатурє»? Очевидно, Україну під владою олігархів — тільки «своїх», доморощених, незалежних від кабальних контрактів (и навпаки, в певному сенсі контролюючих… ви зрозуміли, про кого я). Відверто кажучи, приблизно так ми й жили десь до осені 2008 року — і тут уже кожний для себе вирішує, наскільки йому підходить таке життя. Бо хтось і з відьмами непогано співіснує…
Але поцілунок подіяв. Хоч і и не з першого разу.
Як же він мусить виглядати «внатурі», цей «поцілунок справжньої любові» між Шреком і… тобто між владою і народом?
Тут, як кажуть, «двух мнений быть не»: українським політикам треба відновлювати довіру електорату. Причому не передвиборчими «продуктовими наборами» чи підвищенням пенсій — ці маленькі хитрощі народ уже давно розкусив — а чимось більш соліднім. Таким, щоб «маленький українець» відчув: він справді має можливість впливати на владу, яка, в свою чергу, функціонує відповідно до витрат на її утримання, не дозволяючи собі зайвого. Почати можна, наприклад, з того ж Віслюка: нехай кожний політик чесно задекларує, які газети й телеканали він контролює. Все одно в більшості випадків це давно не таємниця… А далі — всяко в житті буває! — хтось наважиться розповісти про справжні розміри своїх статків, або ж про роботу в «спєцслужбах» СССР чи причини прийняття деяких дивних політичних рішень…
Так чи інакше, нашим «людожерам» доведеться терміново щось міняти — або в зовнішній, або у внутрішній політиці. А швидше за все — в обох. І часу на прийняття рішення лишилося мало: злий Румпельстілскін (не полінуюся вже під кінець написати це ім’я повністю) має ще повно всіляких підступних контрактів!
Володимир Острів
травень 2010