Бачення з власної дзвіниці
06/25/2010 | Олександр Северин
У цьому тексті я буду доволі категоричним, бо він є максимально суб'єктивним, пишеться "з власної дзвіниці", враховуючи і те, що у кожного "дзвіниця" своя (і слава Богу що так, головне щоб зводячи свою, не руйнувати для того сусідську). Дещо з цього вже висловлювалося раніше, але нервовий (зденервований) стан поточної "суспільної дискусії" чи то радше її чутних і видних мені медійних відголосків спонукає десь, можливо, і повторитися.
Подобається це комусь чи ні, але світобудова влаштована у такий спосіб, що підхід "все і негайно!" має право на існування лише у гаслах ультрарадикалів, сформульованих власне зарази гасел, у адресованих батькам дитячих вимогах накупити черговий вагон цяцьок, а також, кажуть, при шлункових розладах. Так вже сталося.
Так, як мабуть і більшість читачів "Майдану", я належу до тих, хто вважає, що колишня "помаранчева" влада і персонально тодішній президент Віктор Ющенко (укупі порізно з час від часу прем'єркою Тимошенко) втратили колосальні можливости: починаючи з необхідности скасування шахрайської "політреформи" хоча б і просто в день інавгурації, продовжуючи максимально сприятливими можливостями євроанлантичної інтеграції, розбудовою цивільного суспільства і політичної нації, і закінчуючи напівлегендарним чи казковим "бандитам - тюрми" (судячи за останніми наїздами союзу влади і братків на незгідних, це гасло має тенденцію до реалізації хіба у формулюванні "тюрми - бандитам", у сенсі, що останні тюрмами розпоряджатимуться).
Але сталося як склалося, а як склалося – всі знають і переповідати нема сенсу, як і нема сенсу сподіватися на те, що з уламків чи то з охвістя теперішньої "конвенційної" опозиції, яка грається в потішні тіньові уряди і засипає, наприклад, мою електронну пошту спамом у стилі "білий шум" (такий-то вважає так, сяка-то заявила сяк), постане щось змістовне. Не постане.
І провідник не зійде з сонцесяйних височин, хіба який напівпровідник для тієї частини електорату, котрому подобається, коли його кудись "ведуть" і не конче вже залежить на тому куди саме (у принципі, всі "вожді" традиційно ведуть у пекло).
Мовчання (лише в особливо, перепрошую, радикальних випадках – тихе мекання) "опозиційних" ягнят щодо узурпаторського скасування Верхосовєтом місцевих виборів 31.05.101, неспроможність організувати бодай подання до Конституційного Суду щодо [очевидної] неконституційности Закону про ратифікацію януковичевої угоди з Росією про ЧФ2, відсутність "опозиції" у повному недоторканному складі на акціях на захист стражденного харківського парку та проти міліцейської сваволі – лише окремі "картинки з виставки" яловости "опозиції". "Опозиції", максимум максиморум чиєї спроможности на чин починається і [не]щасливо закінчується на торгівлі обличчями – себто у балачках на "ток-шоу" з персонажами, з якими говорити порядній людині взагалі нема про що – як у силу їхньої сумнівної порядности, так і з огляду на відсутність у них будь-якої позиції, окрім позиції мішочника-мародера чи то агента впливу. Або ж просто агента.
У сухому залишку, враховуючи сказане і специфічну позицію теперішньої влади, котру через її поведінку хочеться називати врємєнним правітєльством, дедалі більше скидається на те, що українське суспільство (тут я роблю наголос на слові "українське", бо креолів це не стосується, їм куди краще) залишено і державою і вбогим "політикумом" сам на сам з низкою загроз зовнішнього (апетити сусіда) і внутрішнього (дурість і ніцисть людей, що вважають себе "елітою") походження.
На жаль, судячи з інтернет-форумів та панівного "вуличного дискурсу", наскільки він мені відомий, чимала частина українців є схильною (принаймні ситуативно) до впадіння у розпач чи/та до пошуку винних з-поміж співгромадян, ніж до пошуку відповідей на куди більш практичні і конструктивні питання "що робити, а що - ні".
Все, що я напишу нижче – лише моя екстраполяція на сьогодення відомого заклику мати силу змінити те, що можна змінити, душевний спокій примиритися з тим, що [поки що] змінити не можна і мудрість відрізніти перше від другого.
1. Припинити шукати винних і вилізти з загиджених шанців минулої кампанії. Усвідомити, що серед громадян-виборців не винен ніхто. Не винні всі ці мітичні "тюльки", "ющефіли", "противсіхи". По-перше тому, що вони – мітичні і їх не існує у природі, натомість є українці з різними політичними поглядами, кожен з яких має повне право агітувати голосувати за совістю як йому завгодно, аби лише все це було чесно, без маніпуляцій і брехні. По-друге, у суспільстві, котре претендує бути вільним і, відтак, не бути кондово совковим, взагалі ніхто нікому нічого не винен, окрім того, що сам пообіцяв і того, що зобов'язаний за законом.
Стверджувати інше – впадати в гріх претензії на єдино вірне бачення та істину в останній інстанції, при тому, що "нема нічого шляхетнішого за пошук істини і нема нічого огиднішого за переконаність у тому, що ти нею володієш". Крім того, ще і вподоблятися дурневі, який, потрапивши у скрутну ситуацію, замість шукати друзів вперто шукає ворогів на суцільну радість ворога справжнього, у плани котрого згинути як роса на сонці геть не входить.
2. Не панікувати і не поширювати панічних настроїв. Крилаті слова "пропало всьо" можливо і є органічними з вуст екзальтованої жінки, але не з вуст чи з клавіатури тих, хто хоче все ж колись перемогти, а не повіситись чи втекти.
3. У контексті попереднього – зокрема не тікати від української соборности чи то за Дніпро чи то за Збруч задовго до бою.
Можна зрозуміти вимушений перехід Збруча Української галицькою армією 1919 року чи то його ж пізніший перехід у зворотньому напрямі частиною Дієвої армії УНР – війна є війна, обставини є обставинами. Проте не можна (як на мій розум) зрозуміти тих співвітчизників, котрі, самі лаючи на чим світ стоїть якихось донбаських чи то севастопольських сепаратистів, водночас воліють з власної волі віддати сусідові пів-України чи то навіть 4/5 – і при тому не мучить їх не лише совість державника, але й традиційна українська "жаба", котра мала б тут проквакати відповідному "націоналісту": "а дзуськи!".
Напевно, за дещо іншого розкладу як міжнародних так і внутрішніх карт історія могла свого часу дати шанс ЗУНР (чи Галицькій державі) – під гарантії Антанти, як передньому бастіону боротьби з большевізмом – про такі вірогідности писав, зокрема, Лонгін Цегельський у своїх спогадах. Проте нема вже Антанти, російський перефарбований большевізм пре не стільки танком, скільки тарганом у шпарини інформаційної епохи та путіномєдвєжими газами у магістральні труби, традиції державництва західного зразка повивітрювалися, а сама по-собі ретрансльована через пару поколінь ностальгія і купа сльоза на портрет найяснішого цісаря – навряд чи є самодостатнім підгрунтям для суспішного проекту.
Але головне – самого себе без спротиву заганяти у гетто – чи це не апофеоз мазохізму? Що в деяких особливо кліничних проявах скидається на спробу організувати масову дезерцію.
4. Максимально дистанціюватися від чинної влади, врємєнного правітєльства та його мацаків, уникаючи її впливу усюди, де це можливо. Пошуки практичної реалізації трохи "заакадемічного" терміну "автономізація домогосподарств", на мій погляд, є актуальними як ніколи. Якщо простіше, можна почати зі створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку і послати якнайдалі ЖЕК-визискувач, або ж установити у власному будинку автономну систему опалення чи водопостачання. Можна здавати податкову звітність не вистоюючи довжелезні черги у напівпоклоні до податкової, а надсилати поштою з описом вкладення. Врешті, можна просто нікому не давати хабарів. Тощо.
5. При тому – самому вимагати від влади все, що вона винна. Сказано: "держава відповідає" – хай відповідає, або ж принаймні буде змушена постійно виправдовуватися (перейняти ініціативу – важливе завдання). Переконаний - ми з вами вже могли і змусити владу призначити і провести по-заколотницьки скасовані місцеві вибори, поставивши на місце оскаженілу ВРУ, і зняти Табачника і багато чого іншого.
Одне звернення громадянина з відповідною вимогою чи позовна заява радше за все викличе в адресата легке роздратування чи то сміх3. Сотні і тисячі звернень персональних звернень громадян до всіх нардепів, гаранта і "всіх-всіх-всіх", при тому що кожен громадянин у разі неналежної реакції звертався б до суду за належного інформаційного супроводу стали б принаймні іміждевою проблемою для влади.
Один судовий позов щодо оскарження капостей найвищої влади, навіть якщо його напишу не я, а якийсь геній юриспруденції, навряд чи щось змінить. Сотня-друга узгоджених позовів….ми б іще подивилися б хто кого, особливо зважаючи, що навіть кінцево неуспішна на певному етапі спільна дія породжує підмурок громадянського спротиву – довіру і "відчуття ліктя".
Я жодним чином не перфектую тут "паперово-судову" активність і повністю переконаний у тому, що ті студенти, що проводять акції перед міліцейським відділком (чи то ментівнею-катівнею), не лише краще знають, що треба робити, але і роблять це краще. Головне у будь-якому разі не погоджуватися бути жертвою чи то пасивним спостерігачем, а в іншому – питання "сродної праці". Хто хоче, може, вимагаючи, надихатися чимось штибу океанівської пісні "Більшого вимагай", хто хоче – міркувати про громадянський "правонаступ" як "чоту герцівників" класичного правозахисту, а простіше мабуть просто відчути огиду до будь-яких спроб тебе "поюзати".
6. Вчитися спілкуватися. Днями одна людина зі значним досвідом творення інтернет-проектів поділилася слушною думкою, що якщо у західному світі на інтернет-форумах обговорюються проблеми і народжуються рішення, то українець зазвичай використовує інтернет як зручний засіб облаяти ближнього. Відповідно, garbage in - garbage out, і аж ніяк не лише в інтернеті. І навряд чи щось зміниться на краще, допоки критична маса бажаючих бути почутими не навчиться слухати одне одного і не почне обговорювати проблеми і шляхи їхнього вирішення замість шукати вади у співбесідника. Навчившись спілкуватися – спілкуватися.
7. Спілкуючись, створювати навколо себе мережі довіри. Питання не в тому, хто з ваших колег чи то знайомців за кого голосував на виборах – Ющенка, Тимошенко, Януковича, Тягнибока, Гриценка, Яценюка чи кого там іще, питання у тому, чи довірите ви їм власні гроші, ключи від квартири чи попильнувати вашу дитину.
Довіра, довіра і ще раз довіра - у політиці це головне, без цього нічого доброго не буде, а що є – не буде добрим і піде у прах. Чинна система і "актуальний політикум" накриються чавунним тазиком виробництва Донецького металургійного заводу, червоним сердечком від Луї Віттона та уламком трипільського глечика саме в силу тотальної позбавлености чинника довіри і відтак, перебування всіх у стані взаємного перманентного "кидка". Засаднича неуникненність такого стану для "них" – запорука нашої перемоги, у разі якщо ми одного разу зможемо протиставити їм мережу та мережу мереж довіри. Саме така мережа колись візьме владу, ситуативно матеріалізувавшись хоч у формі політичної партії, хоч національного руху (не плутати з Народним Рухом України, R.I.P.) хоч і ще у якійсь там формі. Нехай над потенційною множинністю цих можливих форм протестної самоорганізації доведеного до краю народу гамає голову, якщо хоче, Валерій Хорошковський з конторою, замість проводити "профілактичні бесіди" зі студентами і ректорами, все ж більш інтелектуальне заняття.
8. Бути поінформованим та інформувати інших, поширювати інформацію (зокрема і передусім – інформацію про громадянський спротив, про зловживання і правопорушення владців та брехню і маніпулятивні викрутаси "конвенційних" політиків). Інформувати чесно і правдиво, не впадаючи в агітпроп, натомість агітпроп висміюючи і спростовуючи. "Наш успіх визначається тим, до якої міри нас сприймають не як пропаганду, а як антипропаганду" – писав колись начальник відділу інформації урядової Інформаційної агенції США (USIA) Дж.Спелтер і, думаю, нема особливої потреби доводити, наскільки це стосується і змученої безупинним агітпропом сучасної України.
Поширювати інформацію, уникаючи владної пропаганди, політиканських маніпуляцій і "гав-гавного" дискурсу, та не ретранслюючи луб'янських мислевірусів кшталту демонізації гамузом всіх "донецьких", мислебацил про failed state та ніби неминучість розколу України чи мислегрибків про те, що біди України від [понаєхавших] "чужинців", а не від власних українських лінощів та травматичного досвіду совдєпії. Інформація – зброя, і послуговуватися нею варто так, щоб знічев'я по-дурному не викосити половину свого ж війська.
9. Не акцентувати на необов'язкових (принаймні ситуативно) питаннях. Для прикладу, не знаю, як кому, а мені рішуче "до лямпи", чи люблять Бандеру наддніпрянський фермер, донецький бізнесюк та київський, скажімо, таксист, рівно як і якою мовою хто з них лає "азарівщину", кортежі гаранта та систему в цілому. Аби сходилися в одному – Україна має бути і має бути українською (у т.ч. за суттю, а не за "шашечками") та правовою.
Одна з буддійських істин у спрощеному викладі звучить так – страждання людини спричиняють бажанням володіти непостійними речами. Так саме теперішні поневіряння народу великою мірою підвищеною увагою до непостійного, дрібного і необов'язкового (для прикладу – що вчора сказав політклоун X на телешоу) замість справжніх цінностей чести, довіри, солідарности, взаємодопомоги, а також справді важливих політичних питань. Для прикладу – питань про те, на які гроші розкошує зазначений політклоун Х, хто фінансує таку-то партію і що саме такий-то посадовець напідписував вчергове у Москві, не кажучи вже про стратегічне питання – як нам дати всім їм гарного прочухана.
10. Не піддаватися на провокації і не слухати клікуш (до речі, явище дуже московське, тому тим панам і паням хто вважає себе еталоном українського націоналізму, варто бути особливо пильним і гидливим, бо клікуша під синьо-жовтим прапором – явище особливо огидне і виразно протиприродне). Зокрема - закликати до чогось має моральне право вочевидь лише той, хто вже сам робить те, до чого закликає інших. Протилежне - суть гапонщина.
*****
Багато хто зараз цитує фразу Ганді про його досвід спротиву: "Cпочатку вони тебе не помічають, потім сміються над тобою, нарешті борються з тобою. А потім ти перемагаєш". Не знати достеменно (якщо казати про якусь певну політику, а не про дурь окремих осіб чи "ексцес виконавця"), чи вони лише починають помічати, чи то якраз зараз регочуть (хочеться сказати - іржуть) чи вже починають, як уміють, боротися. Але погодьтеся, якщо ми зуміємо долати розбіжности і власні упередження, навчитися слухати, досягати згоди і, у підсумку – довіряти один одному, то одного дня вони прокинуться і не помітять, що прийшов час усміхатися нам.
В одній дзенській байці оповідається про те, як неофіта, що напросивсь в учні, майстер бушідо спочатку кілька років змушував виконувати тупу і рутинну хатню роботу, а потім зненацька почав час від часу несподівано нападати і нещадно гамселити дерев'яним мечем-боккеном, змушуючи вивертатися та інстинктивно захищатися. Коли ж ще за кілька років вкритий синцями і вкінець спантеличений учень змолився про початок справжнього навчання, сенсей сказав: "ти вже усьому навчився".
Президент Янукович за поведінкою та екстер'єром не схожий на сенсея з байки, скоріше вже на ту стіну, сидячи перед якою за легендою дев'ять років медитував засновник дзену Бодхідхарма, поки його не осяяло. Проте своїми численними атаками на різних напрямках національних інтересів, нападками на залишки українського змісту держави регіональна влада змушує нас швидко вчитися, хоча і у формі самоосвіти. Вчимося ж добре.
Олександр Северин, к.ю.н.,
Товариство "Свої"
Примітки:
1"Преступление без наказания" або Як покарати узурпаторів http://maidanua.org/static/mai/1277280255.html
2Хто торпедує ЧФ? http://maidanua.org/static/mai/1273229907.html
3Принагідно згадую своє перше (після десятка років роботи у галузі господарського права) зіткнення з новоявленою тоді "адміністративною юрисдикцією": позов проти президента щодо скасування протиправної норми одного з указів, яка обмежує доступ до інформації про правові акти, Печерський районний суд Києва, життєрадісний сміх колегії суддів на вході до зали і кросворд "Вєсьолая размінка" перед крайнею зліва тьотею у мантії, уособленням Феміди, так би мовити.
Раджу також ознайомитися з цим http://devrand.livejournal.com/106622.html матеріалом Анатолія Бондаренка та зі статтею "Як зробити нову Україну" Романа Кульчинського та Анатолія Бондаренка http://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/23/5162622/
Подобається це комусь чи ні, але світобудова влаштована у такий спосіб, що підхід "все і негайно!" має право на існування лише у гаслах ультрарадикалів, сформульованих власне зарази гасел, у адресованих батькам дитячих вимогах накупити черговий вагон цяцьок, а також, кажуть, при шлункових розладах. Так вже сталося.
Так, як мабуть і більшість читачів "Майдану", я належу до тих, хто вважає, що колишня "помаранчева" влада і персонально тодішній президент Віктор Ющенко (укупі порізно з час від часу прем'єркою Тимошенко) втратили колосальні можливости: починаючи з необхідности скасування шахрайської "політреформи" хоча б і просто в день інавгурації, продовжуючи максимально сприятливими можливостями євроанлантичної інтеграції, розбудовою цивільного суспільства і політичної нації, і закінчуючи напівлегендарним чи казковим "бандитам - тюрми" (судячи за останніми наїздами союзу влади і братків на незгідних, це гасло має тенденцію до реалізації хіба у формулюванні "тюрми - бандитам", у сенсі, що останні тюрмами розпоряджатимуться).
Але сталося як склалося, а як склалося – всі знають і переповідати нема сенсу, як і нема сенсу сподіватися на те, що з уламків чи то з охвістя теперішньої "конвенційної" опозиції, яка грається в потішні тіньові уряди і засипає, наприклад, мою електронну пошту спамом у стилі "білий шум" (такий-то вважає так, сяка-то заявила сяк), постане щось змістовне. Не постане.
І провідник не зійде з сонцесяйних височин, хіба який напівпровідник для тієї частини електорату, котрому подобається, коли його кудись "ведуть" і не конче вже залежить на тому куди саме (у принципі, всі "вожді" традиційно ведуть у пекло).
Мовчання (лише в особливо, перепрошую, радикальних випадках – тихе мекання) "опозиційних" ягнят щодо узурпаторського скасування Верхосовєтом місцевих виборів 31.05.101, неспроможність організувати бодай подання до Конституційного Суду щодо [очевидної] неконституційности Закону про ратифікацію януковичевої угоди з Росією про ЧФ2, відсутність "опозиції" у повному недоторканному складі на акціях на захист стражденного харківського парку та проти міліцейської сваволі – лише окремі "картинки з виставки" яловости "опозиції". "Опозиції", максимум максиморум чиєї спроможности на чин починається і [не]щасливо закінчується на торгівлі обличчями – себто у балачках на "ток-шоу" з персонажами, з якими говорити порядній людині взагалі нема про що – як у силу їхньої сумнівної порядности, так і з огляду на відсутність у них будь-якої позиції, окрім позиції мішочника-мародера чи то агента впливу. Або ж просто агента.
У сухому залишку, враховуючи сказане і специфічну позицію теперішньої влади, котру через її поведінку хочеться називати врємєнним правітєльством, дедалі більше скидається на те, що українське суспільство (тут я роблю наголос на слові "українське", бо креолів це не стосується, їм куди краще) залишено і державою і вбогим "політикумом" сам на сам з низкою загроз зовнішнього (апетити сусіда) і внутрішнього (дурість і ніцисть людей, що вважають себе "елітою") походження.
На жаль, судячи з інтернет-форумів та панівного "вуличного дискурсу", наскільки він мені відомий, чимала частина українців є схильною (принаймні ситуативно) до впадіння у розпач чи/та до пошуку винних з-поміж співгромадян, ніж до пошуку відповідей на куди більш практичні і конструктивні питання "що робити, а що - ні".
Все, що я напишу нижче – лише моя екстраполяція на сьогодення відомого заклику мати силу змінити те, що можна змінити, душевний спокій примиритися з тим, що [поки що] змінити не можна і мудрість відрізніти перше від другого.
1. Припинити шукати винних і вилізти з загиджених шанців минулої кампанії. Усвідомити, що серед громадян-виборців не винен ніхто. Не винні всі ці мітичні "тюльки", "ющефіли", "противсіхи". По-перше тому, що вони – мітичні і їх не існує у природі, натомість є українці з різними політичними поглядами, кожен з яких має повне право агітувати голосувати за совістю як йому завгодно, аби лише все це було чесно, без маніпуляцій і брехні. По-друге, у суспільстві, котре претендує бути вільним і, відтак, не бути кондово совковим, взагалі ніхто нікому нічого не винен, окрім того, що сам пообіцяв і того, що зобов'язаний за законом.
Стверджувати інше – впадати в гріх претензії на єдино вірне бачення та істину в останній інстанції, при тому, що "нема нічого шляхетнішого за пошук істини і нема нічого огиднішого за переконаність у тому, що ти нею володієш". Крім того, ще і вподоблятися дурневі, який, потрапивши у скрутну ситуацію, замість шукати друзів вперто шукає ворогів на суцільну радість ворога справжнього, у плани котрого згинути як роса на сонці геть не входить.
2. Не панікувати і не поширювати панічних настроїв. Крилаті слова "пропало всьо" можливо і є органічними з вуст екзальтованої жінки, але не з вуст чи з клавіатури тих, хто хоче все ж колись перемогти, а не повіситись чи втекти.
3. У контексті попереднього – зокрема не тікати від української соборности чи то за Дніпро чи то за Збруч задовго до бою.
Можна зрозуміти вимушений перехід Збруча Української галицькою армією 1919 року чи то його ж пізніший перехід у зворотньому напрямі частиною Дієвої армії УНР – війна є війна, обставини є обставинами. Проте не можна (як на мій розум) зрозуміти тих співвітчизників, котрі, самі лаючи на чим світ стоїть якихось донбаських чи то севастопольських сепаратистів, водночас воліють з власної волі віддати сусідові пів-України чи то навіть 4/5 – і при тому не мучить їх не лише совість державника, але й традиційна українська "жаба", котра мала б тут проквакати відповідному "націоналісту": "а дзуськи!".
Напевно, за дещо іншого розкладу як міжнародних так і внутрішніх карт історія могла свого часу дати шанс ЗУНР (чи Галицькій державі) – під гарантії Антанти, як передньому бастіону боротьби з большевізмом – про такі вірогідности писав, зокрема, Лонгін Цегельський у своїх спогадах. Проте нема вже Антанти, російський перефарбований большевізм пре не стільки танком, скільки тарганом у шпарини інформаційної епохи та путіномєдвєжими газами у магістральні труби, традиції державництва західного зразка повивітрювалися, а сама по-собі ретрансльована через пару поколінь ностальгія і купа сльоза на портрет найяснішого цісаря – навряд чи є самодостатнім підгрунтям для суспішного проекту.
Але головне – самого себе без спротиву заганяти у гетто – чи це не апофеоз мазохізму? Що в деяких особливо кліничних проявах скидається на спробу організувати масову дезерцію.
4. Максимально дистанціюватися від чинної влади, врємєнного правітєльства та його мацаків, уникаючи її впливу усюди, де це можливо. Пошуки практичної реалізації трохи "заакадемічного" терміну "автономізація домогосподарств", на мій погляд, є актуальними як ніколи. Якщо простіше, можна почати зі створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку і послати якнайдалі ЖЕК-визискувач, або ж установити у власному будинку автономну систему опалення чи водопостачання. Можна здавати податкову звітність не вистоюючи довжелезні черги у напівпоклоні до податкової, а надсилати поштою з описом вкладення. Врешті, можна просто нікому не давати хабарів. Тощо.
5. При тому – самому вимагати від влади все, що вона винна. Сказано: "держава відповідає" – хай відповідає, або ж принаймні буде змушена постійно виправдовуватися (перейняти ініціативу – важливе завдання). Переконаний - ми з вами вже могли і змусити владу призначити і провести по-заколотницьки скасовані місцеві вибори, поставивши на місце оскаженілу ВРУ, і зняти Табачника і багато чого іншого.
Одне звернення громадянина з відповідною вимогою чи позовна заява радше за все викличе в адресата легке роздратування чи то сміх3. Сотні і тисячі звернень персональних звернень громадян до всіх нардепів, гаранта і "всіх-всіх-всіх", при тому що кожен громадянин у разі неналежної реакції звертався б до суду за належного інформаційного супроводу стали б принаймні іміждевою проблемою для влади.
Один судовий позов щодо оскарження капостей найвищої влади, навіть якщо його напишу не я, а якийсь геній юриспруденції, навряд чи щось змінить. Сотня-друга узгоджених позовів….ми б іще подивилися б хто кого, особливо зважаючи, що навіть кінцево неуспішна на певному етапі спільна дія породжує підмурок громадянського спротиву – довіру і "відчуття ліктя".
Я жодним чином не перфектую тут "паперово-судову" активність і повністю переконаний у тому, що ті студенти, що проводять акції перед міліцейським відділком (чи то ментівнею-катівнею), не лише краще знають, що треба робити, але і роблять це краще. Головне у будь-якому разі не погоджуватися бути жертвою чи то пасивним спостерігачем, а в іншому – питання "сродної праці". Хто хоче, може, вимагаючи, надихатися чимось штибу океанівської пісні "Більшого вимагай", хто хоче – міркувати про громадянський "правонаступ" як "чоту герцівників" класичного правозахисту, а простіше мабуть просто відчути огиду до будь-яких спроб тебе "поюзати".
6. Вчитися спілкуватися. Днями одна людина зі значним досвідом творення інтернет-проектів поділилася слушною думкою, що якщо у західному світі на інтернет-форумах обговорюються проблеми і народжуються рішення, то українець зазвичай використовує інтернет як зручний засіб облаяти ближнього. Відповідно, garbage in - garbage out, і аж ніяк не лише в інтернеті. І навряд чи щось зміниться на краще, допоки критична маса бажаючих бути почутими не навчиться слухати одне одного і не почне обговорювати проблеми і шляхи їхнього вирішення замість шукати вади у співбесідника. Навчившись спілкуватися – спілкуватися.
7. Спілкуючись, створювати навколо себе мережі довіри. Питання не в тому, хто з ваших колег чи то знайомців за кого голосував на виборах – Ющенка, Тимошенко, Януковича, Тягнибока, Гриценка, Яценюка чи кого там іще, питання у тому, чи довірите ви їм власні гроші, ключи від квартири чи попильнувати вашу дитину.
Довіра, довіра і ще раз довіра - у політиці це головне, без цього нічого доброго не буде, а що є – не буде добрим і піде у прах. Чинна система і "актуальний політикум" накриються чавунним тазиком виробництва Донецького металургійного заводу, червоним сердечком від Луї Віттона та уламком трипільського глечика саме в силу тотальної позбавлености чинника довіри і відтак, перебування всіх у стані взаємного перманентного "кидка". Засаднича неуникненність такого стану для "них" – запорука нашої перемоги, у разі якщо ми одного разу зможемо протиставити їм мережу та мережу мереж довіри. Саме така мережа колись візьме владу, ситуативно матеріалізувавшись хоч у формі політичної партії, хоч національного руху (не плутати з Народним Рухом України, R.I.P.) хоч і ще у якійсь там формі. Нехай над потенційною множинністю цих можливих форм протестної самоорганізації доведеного до краю народу гамає голову, якщо хоче, Валерій Хорошковський з конторою, замість проводити "профілактичні бесіди" зі студентами і ректорами, все ж більш інтелектуальне заняття.
8. Бути поінформованим та інформувати інших, поширювати інформацію (зокрема і передусім – інформацію про громадянський спротив, про зловживання і правопорушення владців та брехню і маніпулятивні викрутаси "конвенційних" політиків). Інформувати чесно і правдиво, не впадаючи в агітпроп, натомість агітпроп висміюючи і спростовуючи. "Наш успіх визначається тим, до якої міри нас сприймають не як пропаганду, а як антипропаганду" – писав колись начальник відділу інформації урядової Інформаційної агенції США (USIA) Дж.Спелтер і, думаю, нема особливої потреби доводити, наскільки це стосується і змученої безупинним агітпропом сучасної України.
Поширювати інформацію, уникаючи владної пропаганди, політиканських маніпуляцій і "гав-гавного" дискурсу, та не ретранслюючи луб'янських мислевірусів кшталту демонізації гамузом всіх "донецьких", мислебацил про failed state та ніби неминучість розколу України чи мислегрибків про те, що біди України від [понаєхавших] "чужинців", а не від власних українських лінощів та травматичного досвіду совдєпії. Інформація – зброя, і послуговуватися нею варто так, щоб знічев'я по-дурному не викосити половину свого ж війська.
9. Не акцентувати на необов'язкових (принаймні ситуативно) питаннях. Для прикладу, не знаю, як кому, а мені рішуче "до лямпи", чи люблять Бандеру наддніпрянський фермер, донецький бізнесюк та київський, скажімо, таксист, рівно як і якою мовою хто з них лає "азарівщину", кортежі гаранта та систему в цілому. Аби сходилися в одному – Україна має бути і має бути українською (у т.ч. за суттю, а не за "шашечками") та правовою.
Одна з буддійських істин у спрощеному викладі звучить так – страждання людини спричиняють бажанням володіти непостійними речами. Так саме теперішні поневіряння народу великою мірою підвищеною увагою до непостійного, дрібного і необов'язкового (для прикладу – що вчора сказав політклоун X на телешоу) замість справжніх цінностей чести, довіри, солідарности, взаємодопомоги, а також справді важливих політичних питань. Для прикладу – питань про те, на які гроші розкошує зазначений політклоун Х, хто фінансує таку-то партію і що саме такий-то посадовець напідписував вчергове у Москві, не кажучи вже про стратегічне питання – як нам дати всім їм гарного прочухана.
10. Не піддаватися на провокації і не слухати клікуш (до речі, явище дуже московське, тому тим панам і паням хто вважає себе еталоном українського націоналізму, варто бути особливо пильним і гидливим, бо клікуша під синьо-жовтим прапором – явище особливо огидне і виразно протиприродне). Зокрема - закликати до чогось має моральне право вочевидь лише той, хто вже сам робить те, до чого закликає інших. Протилежне - суть гапонщина.
*****
Багато хто зараз цитує фразу Ганді про його досвід спротиву: "Cпочатку вони тебе не помічають, потім сміються над тобою, нарешті борються з тобою. А потім ти перемагаєш". Не знати достеменно (якщо казати про якусь певну політику, а не про дурь окремих осіб чи "ексцес виконавця"), чи вони лише починають помічати, чи то якраз зараз регочуть (хочеться сказати - іржуть) чи вже починають, як уміють, боротися. Але погодьтеся, якщо ми зуміємо долати розбіжности і власні упередження, навчитися слухати, досягати згоди і, у підсумку – довіряти один одному, то одного дня вони прокинуться і не помітять, що прийшов час усміхатися нам.
В одній дзенській байці оповідається про те, як неофіта, що напросивсь в учні, майстер бушідо спочатку кілька років змушував виконувати тупу і рутинну хатню роботу, а потім зненацька почав час від часу несподівано нападати і нещадно гамселити дерев'яним мечем-боккеном, змушуючи вивертатися та інстинктивно захищатися. Коли ж ще за кілька років вкритий синцями і вкінець спантеличений учень змолився про початок справжнього навчання, сенсей сказав: "ти вже усьому навчився".
Президент Янукович за поведінкою та екстер'єром не схожий на сенсея з байки, скоріше вже на ту стіну, сидячи перед якою за легендою дев'ять років медитував засновник дзену Бодхідхарма, поки його не осяяло. Проте своїми численними атаками на різних напрямках національних інтересів, нападками на залишки українського змісту держави регіональна влада змушує нас швидко вчитися, хоча і у формі самоосвіти. Вчимося ж добре.
Олександр Северин, к.ю.н.,
Товариство "Свої"
Примітки:
1"Преступление без наказания" або Як покарати узурпаторів http://maidanua.org/static/mai/1277280255.html
2Хто торпедує ЧФ? http://maidanua.org/static/mai/1273229907.html
3Принагідно згадую своє перше (після десятка років роботи у галузі господарського права) зіткнення з новоявленою тоді "адміністративною юрисдикцією": позов проти президента щодо скасування протиправної норми одного з указів, яка обмежує доступ до інформації про правові акти, Печерський районний суд Києва, життєрадісний сміх колегії суддів на вході до зали і кросворд "Вєсьолая размінка" перед крайнею зліва тьотею у мантії, уособленням Феміди, так би мовити.
Раджу також ознайомитися з цим http://devrand.livejournal.com/106622.html матеріалом Анатолія Бондаренка та зі статтею "Як зробити нову Україну" Романа Кульчинського та Анатолія Бондаренка http://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/23/5162622/
Відповіді
2010.06.25 | Оксана
Re: Бачення з власної дзвіниці
Чомусь здається, що даремно в принципі сподіватися на добропорядну владу. Бо її добропорядність залежить лише від того, скільки зла їй не дадуть зробити. Будь-яка влада в ситуації байдужості та потурання набуває якостей злочинної. Висновок єдиний - не потурати! Ще б навчитися це робити грамотно...2010.06.25 | Мірко
Re: Бачення з власної дзвіниці (л)
Олександр Северин пише:> ...втратили колосальні можливости: [...] розбудовою цивільного суспільства і політичної нації,<
На жаль вашу "політичну націю" уже маємо. Коли в кордонах держави такої політичної нації можна мати чи то турків чи то поляків, москалів чи корейців, а розговірна мова може бути навіть суагілі, - і вистачає щоби на пашпорті було написано громадянин України (і то без національности!) - то це вже і є політична нація! Такою здається й був москво-совковий СССР. Чомусь ми не відучилися від давних звичок.
І Янукович точно є президентом для такої політичної нації.
> 9. [...] Для прикладу, не знаю, як кому, а мені рішуче "до лямпи", чи люблять Бандеру наддніпрянський фермер, донецький бізнесюк та київський, скажімо, таксист, рівно як і якою мовою хто з них лає "азарівщину", кортежі гаранта та систему в цілому. Аби сходилися в одному – Україна має бути і має бути українською (у т.ч. за суттю, а не за "шашечками") та правовою.
>
Вибачте, не розумію як Україна має бути українською коли б усі члени цеї політичної нації лаяли Азарова по-турецьки. В чім тоді полягає суть українськості?
Політична нація це штучний політичний витвір. Моя нація - це природние органічне чотиривимірне явище яке існувало уже понад тисячо літ і то без держави і без політиків, - і без пашпортів.
Знаю з науки що коли щось не ліпиться - треба перевірити прийняті передумови. (check your premises) Може час забути про політичну націю і попрацювати нам над національною.
Щось не так, коли українець з Бразилії може розмовляти із українцем з Анґлії але українець з Тернопіля немає спільної мови з "політичним українцем" з Луганська.
До теми, цитати із інтервю Олега Скрипки:
http://unian.net/ukr/news/news-383630.html
Усе українське сьогоднішня влада намагається витиснути… Чи можна буде, на вашу думку, зі зміною влади швидко повернути все на свої позиції? Чи цей процес відкине нас дуже далеко?
Гадаю, спершу нам треба озвучити й визнати, що українська мова – справді зникає. Український народ – це великий народ, але зараз він втрачає свою мову та самоідентифікацію. Потрібно, щоб українці цей факт усвідомили, а не ігнорували.
А вже після озвучення ситуації можна здійснювати кроки щодо порятунку мови та культури.
МОВУ ТРЕБА ЗАНЕСТИ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ Й РЯТУВАТИ
Хто це має озвучити?
Ось я, наприклад, озвучив. Треба, аби всі – на рівні пересічних громадян – усвідомили, що наша мов реально зникає. Її треба рятувати так, як рятують рідкісних тварин, занесених до Червоної книги.
Я не науковець, але за моїми спостереженнями, якщо так буде й далі, то через 20-30 років українською мовою не користуватимуться, бо сьогоднішні процеси відбуваються дуже швидко.
Отож. Лишиться політична нація. Населення. Турецькомовне, польськомовне суагілімовне чи московськомовне не робить різниці. І буде соборна Україна. І буде соборна політична нація України. Лише не буде української нації.
2010.06.26 | samopal
Re: Бачення
Припинити шукати винних нас закликали і двадцять років тому, а компартія навіть на певний час відійшла від політики і тихенько наминала мед у себе на "всеукраїнській пасіці".2010.06.26 | Микола
Re: А винних карати, борони Боже. Тільки мудрішати
Быдло пролетарское, РАБоче-КРЕСТьянское и банальное мещанское быдло нужно защищать от самого себя, поскольку образовательный и культурный уровень не позволяет ему осознавать своих истинных интересов, не говоря уж о месте в державотворении (увы, лишь через плебейсцит). Марксистская теория угнетения лоха неверна, поскольку изначально постуллировала разумность лоха, что не подтвердилось практикой. Поскольку действующие партии опираются на принцип "Не кинуть лоха - западло", нужно выработать принципы защиты лоха вульгарного. ЗАЩИТИМ ЛОХА - СПАСЁМ СТРАНУ! Никто не верит, что депутана защищает интересы всех слоёв населения. Поскольку лохи наиболее непритязательны и беспамятны, ориентируются на рейтинги, - их интересы защищены менее всего, поскольку быдло каждый раз норовит доверить их защиту другим мошенникам (каллиция, оппозиция). Быдлу нужно не хлеба и зрелищ, а управление и наставление. Посему необходимо выбить из под популизма социальную опору. Запретить публичные посулы "большего куска колбасы". Рейтинги запретить, как разврат. Ведь только конченный дебил голосует за депутану, нравящуюся рыночной торговке, сантехнику Васе или зекам. Принцип рейтингов безнравственен. Иначе мы так и будем ходить по порочному кругу, доверив выбор быдлу (которого всегда больше), созерцая смену одних подонков у власти другими. Бабушки Черновецкого должны быть "разъяснены", как предлагал поступить с совой Шариков. Рух, устами Костенка, уже публично признал, что общий с комуняками парламент был изменой! Комуняки Крыма признали, что каллиция с рыгги аналами ошибка. Традиции Зрад сильны на нашем Скотском Хуторе. Жаль только, что все мы в плену Circulus Vitiosus - попытки привести в качестве доказательства то, что собираешься доказать.2010.06.26 | RuslanMD
Re: Бачення
Припинити шукати винних нас закликали і двадцять років тому, а компартія навіть на певний час відійшла від політики і тихенько наминала мед у себе на "всеукраїнській пасіці".Так воно то так,але потрібні зміни ї руx вперед.Замість того маємо вічні дискусії і чвари.
На даний момент, раxую потрібним об’єднуватися проти Януковича і К поки вони не остаточно знищили державність.
2010.06.26 | samopal
А коли у вас настав "даний момент" і де ви були 2004 року?
RuslanMD пише:> На даний момент, раxую потрібним об’єднуватися проти Януковича і К поки вони не остаточно знищили державність.
За просирання деоржавності декому такми доведеться відповісти, от вони вже й починають скиглити про "примирення". Мабуть щось знають про бандерівський варіант того примирення, нє?
2010.06.27 | Михайло Свистович
Re: А коли у вас настав "даний момент" і де ви були 2004 року?
samopal пише:>
> За просирання деоржавності декому такми довежеться відповісти
З такими пасивними людьми, як Ви, не доведеться
2010.06.27 | samopal
Re: А коли у вас настав "даний момент" і де ви були 2004 року?
Михайло Свистович пише:> З такими пасивними людьми, як Ви, не доведеться
Думаю, ви даремно на це розраховуєте.
2010.06.27 | Михайло Свистович
Re: А коли у вас настав "даний момент" і де ви були 2004 року?
samopal пише:>
> Думаю, ви даремно на це розраховуєте.
В мене немає підстав на це розраховувати, на відміну від, можливо, Вас, який нічого не робить, аби змінити ситуацію.
2010.06.26 | Михайло Свистович
Re: Бачення
RuslanMD пише:>
> На даний момент, раxую потрібним об’єднуватися проти Януковича і К поки вони не остаточно знищили державність.
Об"єднуватися - це що робити?
2010.06.27 | RuslanMD
Re: Бачення
Об"єднуватися - це що робити?Вам не зрозуміле слово об’єднуватись?
2010.06.28 | Михайло Свистович
Re: Бачення
RuslanMD пише:> Об"єднуватися - це що робити?
> Вам не зрозуміле слово об’єднуватись?
Ні, бо воно не описує конкретних кроків. От Ви вже з кимось об"єдналися? І що ви робите?
2010.06.28 | RuslanMD
Re: Бачення
Ні не об’єднуюся і нічого не роблю,якщо вас це цікаве2010.06.28 | Михайло Свистович
Re: Бачення
RuslanMD пише:> Ні не об’єднуюся і нічого не роблю,якщо вас це цікаве
То навіщо закликати до чогось, якщо самі цього не робите?
2010.06.26 | DADDY
Re: Бачення
RuslanMD пише:> На даний момент, раxую потрібним об’єднуватися проти Януковича і К поки вони не остаточно знищили державність.
А є у Вас позитивна програма?
Ну, ось уявіть собі: настав той день!!! Осанна!!!! Українці скинули владу янкОвочів!!! (чи то повстанням чи то прозрінням на чергових виборах)
Що далі?
Знов Васюники і Павленки, Юлі і Томенки, Драчі і Яворівські, Костенки і Тарасюки?
Суспільство (або його найактивніша та найсвідоміша частина) має виробити вимоги до України 2.0 та розробити програму виконання цих вимог.
Інакше пройдемо по колу і повернемось в точку роздачи гречки.
2010.06.27 | Sych
+1
2010.06.27 | RuslanMD
Re: Бачення
А є у Вас позитивна прогрama?Позитивні програми є і без мене.Питання xто буде впроваджувати їx в життя?Чи можлива демократична Україна з теперішнім президентом і тушкованим парламентом?
2010.06.27 | Михайло Свистович
Re: Бачення
RuslanMD пише:>
> Позитивні програми є і без мене.Питання xто буде впроваджувати їx в життя?
Ті, хто діють в реалі, а не лише пишуть в інтернеті заклики до інших діяти
>
> Чи можлива демократична Україна з теперішнім президентом і тушкованим парламентом?
ні
2010.06.27 | RuslanMD
Re: Бачення
Ті, хто діють в реалі, а не лише пишуть в інтернеті заклики до інших діятиЦе ви про себе?
2010.06.28 | Михайло Свистович
Re: Бачення
RuslanMD пише:> Ті, хто діють в реалі, а не лише пишуть в інтернеті заклики до інших діяти
> Це ви про себе?
І про себе теж
2010.06.26 | Pavlo
Угу.
Тілько щодо тисяч позовів сумніваюсь, що воно чимось поможе, але то вже Ваша колокольня.2010.06.27 | GreyWraith
От такий підхід мені імпонує
Треба, щоб ми чітко бачили факт: їхня сила - ЛИШЕ у нашій слабкості та роз'єднаності. Бо вони це бачать та знають, бо недаремно більшість своїх зусиль спрямовують саме на те, щоб законсервувати цю саму нашу роз'єднаність, та зруйнувати по можливості ще в зародку цю саму довіру, про яку писав пан Северин.Що ж, учимося протидіяти. Врешт-ірешт, кожен з нас має навколо себе в реальному житті не одного та не двох добрих та розумних людей, яких є за що поважати та яким можна довіряти. Так давайте для початку домовимося з цими добрими людьми на найближчих місцевих виборах не голосувати за сміття. Для спільної ж користі...
2010.06.27 | Мартинюк
Бадьоро написано
А це добре.2010.06.27 | Sean
Бо не дочекався, поки хто інший напише краще
і бадьорішеМартинюк пише:
> А це добр
2010.06.27 | Предсказамус
Бачення.. (л)
«Надо самому пройти через сумерки морали, увидеть кое-что собственными глазами, как следует опалить собственную шкуру и накопить не один десяток тошных воспоминаний, чтобы понять наконец, и даже не просто понять, а вплавить в мировоззрение эту, некогда тривиальнейшую мысль: да, существуют на свете носители разума, которые гораздо, значительно хуже тебя, каким бы ты ни был...»http://bookmix.ru/quotes/index.phtml?book_id=214901
2010.06.27 | DADDY
Re: Бачення.. (л)
Предсказамус пише:> «Надо самому пройти через сумерки морали, увидеть кое-что собственными глазами, как следует опалить собственную шкуру и накопить не один десяток тошных воспоминаний, чтобы понять наконец, и даже не просто понять, а вплавить в мировоззрение эту, некогда тривиальнейшую мысль: да, существуют на свете носители разума, которые гораздо, значительно хуже тебя, каким бы ты ни был...»
> http://bookmix.ru/quotes/index.phtml?book_id=214901
Я поважаю Стругацьких, але, друже, часи чистої моралі по-Стругацьким на жаль минули.
Я наведу іншу цитату з їх твору "Трудно бьіть Богом": коли Господь вийшов з Пітанських болт, його ноги були в бруді. (за ці слова автора потім спалили на вогнищі)
Думаю, що поки ми будемо проходити сутінки моралі - не залишиться нації.
2010.06.27 | Предсказамус
Наверное...
DADDY пише:> Думаю, що поки ми будемо проходити сутінки моралі - не залишиться нації.
Мы из них, этих сумерек, и не вылазили, но со временем действительно плохо. Совсем плохо. А мы до сих пор всё никак даже с распознавалкой "свой-чужой" не разберемся.
Я имею, скажем так, косвенное отношение к лесопарковой эпопее, вынесенный оттуда опыт такой: пока не влез в драку, не разберешься. ВО "Свобода" со своим Швайкой внезапно оказалось "чужой", а депутат-витренковец - "своим". Может, правда, это не те сумерки?
2010.06.27 | DADDY
Думаю, що це не ті "сутінки" Re: Наверное...
Предсказамус пише:> Я имею, скажем так, косвенное отношение к лесопарковой эпопее, вынесенный оттуда опыт такой: пока не влез в драку, не разберешься. ВО "Свобода" со своим Швайкой внезапно оказалось "чужой", а депутат-витренковец - "своим". Может, правда, это не те сумерки?
В принципі "восвобода- тягнивбокери" і не могла виявитись справжньо своєю, а ось з боку "вітрянок" це може бути просто вдалим використанням ситуації.
Але я, друже, не про це.
Я про необхідність прагматично-раціонально- національної програми (виборчого законодавства, проекту простої та зрозумілої конституції), яку мають сформулювати інтелектуали, і саме яка має об"єднати "своїх" і відокремити "чужих"
2010.06.27 | Предсказамус
И не спорю, ситуация особая.
DADDY пише:> Я про необхідність прагматично-раціонально- національної програми (виборчого законодавства, проекту простої та зрозумілої конституції), яку мають сформулювати інтелектуали, і саме яка має об"єднати "своїх" і відокремити "чужих"
Как идея - отлично. Как перспектива - малореально, imho. Ну не верится мне почему-то, что наши интеллектуалы на такое способны. Хейт-спитчи рожать - с полпинка. Рассказывать, почему единой Украины быть не может - легко. А что-то не просто конструктивное, а еще и реально выполнимое - не верится.
Скорее нужна ясная, достижимая и очень привлекательная цель. Понятная не только интеллектуалам, а и всем остальным.
2010.06.27 | DADDY
Re: И не спорю, ситуация особая.
Предсказамус пише:> Как идея - отлично. Как перспектива - малореально, imho. Ну не верится мне почему-то, что наши интеллектуалы на такое способны. Хейт-спитчи рожать - с полпинка. Рассказывать, почему единой Украины быть не может - легко. А что-то не просто конструктивное, а еще и реально выполнимое - не верится.
> Скорее нужна ясная, достижимая и очень привлекательная цель. Понятная не только интеллектуалам, а и всем остальным.
Як 2 пальці. Я вже б"юсь з місцевими інтелектуалами досить довго, але їх чомусь періодично заносить в ідеалізм (див. статтю Девранда та Кульчинського на УП)
Я навіть вже технологію розробив вироблення "нового".
Тьху.
Всі хочуть стратегічного перетворення суспільства (це з наших), а з анти-янукОвочевого офіціозу відчуваю справжню імпотенцію.
Може ви там Авакова трохи штрурхнете?
Нє?
2010.06.27 | Предсказамус
Ну Аваков, в принципе, как бы уже...
DADDY пише:> Всі хочуть стратегічного перетворення суспільства (це з наших), а з анти-янукОвочевого офіціозу відчуваю справжню імпотенцію. Може ви там Авакова трохи штрурхнете? Нє?
Аваков в нынешней харьковской ситуации выбрал единственную возможную рабочую позицию. Действовать как БЮТ он не может, стараниями Фельдмана этот бренд в Харькове испорчен надолго. Поэтому он пытается собрать воедино все оппозиционные силы, до минимума сократив список целей и задач, чтоб не было внутреннего конфликта. Спасибо Кернесу, стартовать удалось довольно быстро на основе конфликта в лесопарке. Но вот что делать дальше, похоже, мало кто понимает. Боюсь, Аваков в том числе.
Трудно дается переключение от игры в шашки к игре в чапапаева, которую навязывает полный отмороз силовых и судебных структур на фоне откровенного беспредела местной и центральной власти. Но какой-никакой процесс идет, только, imho, излишне хаотический.
2010.06.27 | DADDY
Re: Ну Аваков, в принципе, как бы уже...
Предсказамус пише:> Поэтому он пытается собрать воедино все оппозиционные силы, до минимума сократив список целей и задач, чтоб не было внутреннего конфликта. Спасибо Кернесу, стартовать удалось довольно быстро на основе конфликта в лесопарке. Но вот что делать дальше, похоже, мало кто понимает. Боюсь, Аваков в том числе.
Елементарно, Ватсон
От мені б до вас приїхати ....
Відчуваю, зо в харкові більш рухливі мізки, ніж у розчарованих киян
2010.06.27 | Предсказамус
Тю.
DADDY пише:> От мені б до вас приїхати .... Відчуваю, зо в харкові більш рухливі мізки, ніж у розчарованих киян
Так за чем остановка? Дорогу забыл?
2010.06.27 | DADDY
Дорогу ні, але варто б було зібрати хоч 2-3 людини.Нє? Re: Тю.
2010.06.27 | DADDY
Коротше. Я готовий приїхати, аби зібрались не лише люди,
яким болить, а й люди, які володіють ресурсом. Інакше ми можемо замінити бесіду пивом і походом до дівок на Сумську.(що, до речі, теж непогано, але лише непрямо впливає на майбутнє країни)2010.06.27 | DADDY
Більше того, я думаю. що зможу так домовитись, що приїду не один
2010.06.27 | Предсказамус
Практическое предложение
Если не забыл мой мобильный, давай завтра с утреца (часов с 10) созвонимся, ОК?P.S. Мой старый мобильный вместе с номерами телефонов малая ухэкала...
2010.06.27 | DADDY
ОК
2010.06.27 | Pavlo Z.
По сенсу згоден на 95%, по духу - на 100. Гарна річ.
Особливо це:Олександр Северин пише:
>>
> 1. Припинити шукати винних і вилізти з загиджених шанців минулої кампанії. Усвідомити, що серед громадян-виборців не винен ніхто. Не винні всі ці мітичні "тюльки", "ющефіли", "противсіхи".
> 2. Не панікувати і не поширювати панічних настроїв.
> 3. не тікати від української соборности чи то за Дніпро
> 6. Вчитися спілкуватися. ...якщо у західному світі на інтернет-форумах обговорюються проблеми і народжуються рішення, то українець зазвичай використовує інтернет як зручний засіб облаяти ближнього. ...навряд чи щось зміниться на краще, допоки критична маса бажаючих бути почутими не навчиться слухати одне одного і не почне обговорювати проблеми і шляхи їхнього вирішення замість шукати вади у співбесідника. Навчившись спілкуватися – спілкуватися.
>
> 7. Спілкуючись, створювати навколо себе мережі довіри.
2010.06.28 | Олекса
Re: Бачення з власної дзвіниці
Пане Олександре! Дякую. Багато плюсів є в тому, що відбувається. Вірю, що у нас вистачить клепки та олії... Але, треба діяти, по краплині, але кожного Божого дня.