06/30/2010 | Аскольд Лозинський

Доволі довго вже після недвозначного виявлення політики сучасної влади на чолі з Віктором Януковичем (ВЯ) деякі представники суспільно-громадських структур у Діаспорі відбули зустрічі або з самим ВЯ, або йому підвладними. Інші висловили бажання відбути такі зустрічі. Тут мова виключно про тих котрі зустрічаються, або бажають зустрічі у намірі пердставлення іншої точки бачення, ніж у ВЯ, а навіть критики, а не таких які вважають, що ВЯ робить добре діло.

Мабуть є бажаючі, які глибоко переконані у можливості такою зустрічею чи розмовами завернути курс політичних про-московських процесів. Одначе глянувши глибше у це явище виглядає, що зустрічаючі або бажаючі не вірять у правдоподібність переконати ВЯ чи Константина Грищенка, чи Анну Герман. Радше вони обгрунтовують своє бачення тим, що вважають потрібним зустрічатися, щоби представити свою позицію, а навіть запротестувати проти діючої проросійської політики.

Тому в першу чергу треба константувати незаперечну дійсність, що хоча відбулися декілька таких зустрічей поки що політика ВЯ не змінилася, а агресія Москви не припинилася. Правда ніхто не збирається зустрічами чи розмовами припинити агресію Москви.

Одначе незаперечним також є те, що принаймні при одній з таких зустрічей ЗМІ ВЯ використали зустріч для власної пропаганди, мовляв, „дивіться ми зустрічаємося з Діаспорою” або „дивіться Діаспора з нами говорить, а ми з нею” та в додатку „дивіться які вдоволені представники Діаспори нашою політикою.”

Щоби не збаламучувати людей щодо цього питання, тобто відносин між режиом ВЯ, Москвою та українською Діаспорою, конечним є чітко і ясно виложити українське патріотичне, а то і націоналістичне становище, а воно є таке: Москва намагається щонайменше впливати , а більш правдоподібно керувати політикою України. Для цього Москва впровадила у цю політику своїх людей в Україні, тобто фактично своїх (т.зв. пяту колону), а також яничарів і рабів-малоросів. Режим в Україні ВЯ служить цим інтересам Москви.

Є тільки два шляхи, щоби запобігти цій політиці: це змінити курс політики ВЯ або звалити демократичним шляхом цей режим, який був впроваджений лже-демократичним способом. При цьому треба пояснити чому „лже-демократичним”: бо вибори в лютому відбулися в реалії бідності виборця в Україні, користуючись підкупом, наданням послуг, а то і застрашення. Міжнародні спостерігачі не всилі були це спостережити.

Перший шлях, що не після сильної аргументації чи переконливої бесіди, а тільки після політичного тиску, може і прийти зміна курсу політики. Цей тиск режим повинен відчувати внутрішньо і зовнішньо. Демонстрації, маніфестації, політичні віча в Діаспорі проти політики ВЯ підсилюють такий тиск внутрішньо і зовнішно. Вони також наснажують громадян України, які найголовніше бажають не бути упослідженими. Коли в солідарності з ними співпрацюють і їхні національні брати та сестри поза Україною, рівночасно представляючи проблему перед чужим інколи для режиму дуже потрібним світом, громадяни України почуваються заохоченими до дальшого чину.

Я не забуду одного приїзду до США першого президента Леоніда Кравчука проти якого за відносно короткий час наставилися громадяни України, зокрема через корупцію і відсутність економічних реформ. Я виконував роль одного з зустрічаючих і був при Президентові коли він входив до залу де зустрічала його українська Діаспора на прийняттю в Ню Йорку. Його вітали надзвичайно тепло і оваційно. Сам Президент Кравчук з великим завдоволенням, але таким подивом потихо зреагував на це вітання словами:„чому ж мене не зустрічають так само в Україні.” Я зразу зрозумів помилку Діаспори і відповів йому може і нечемно на вухо: „Бо ці люди не живуть під Вашою владою.”

Другий шлях мабуть більш правдоподібний. ВЯ не змінить курсу політики під жодним тиском та у критичному стані подастся за допомогою до своїх покровителів в Москві. При такій настанові залишається тільки другий варіант – звалити цей режим демократичним способом, громадянською непокорою та тиском зовнішніх чинників. Це може закінчитися імпічментом, новими виборами, або і захопленням приміщень, тощо. Головне, щоби не було надуживання або кровопролиття.

У кожному випадку обидва сценарії далеко більші реальні при використанні живого протесту, а не чемної бесіди. Для того, щоби це зрозуміти треба пізнати хто такі актори сьогоднішньої влади в Україні. Якщо хтось вірить, що це прямо мильно скеровані українські патріоти, то давайти з ними бесідувати. Одначе я їх бачу як руку Москви яка ,
ніколи не згодилася з втіленням концепції незалежності України, яка як сказав її посол в Україні думає, що українці і росіяни єдиний народ, тільки росіяни старші. а ми молодші і тому повинні слухатись. З таким режимом не можна бесідувати, а треба боротися.

Аскольд Лозинський