07/09/2010 | stryjko_bojko

Навіщо держава намагається знищити єдиний податок?
Оглядач, 09.07.2010
http://www.rbc.ua/rus/digests/show/zachem-gosudarstvo-pytaetsya-unichtozhit-edinyy-nalog--09072010144000

Починаючи з "помаранчевої революції" держава бореться з єдиним податком. Сферу його застосування намагалися обмежити і Юлія Тимошенко, і Віктор Янукович, і тепер дружна команда нової влади рішуче взялася за справу. Мені здається, можна назвати три причини такої нестримності.
Перша - найпростіша і очевидна. «Як це - ти мені заплатив і все? Якщо ж мені завтра знову гроші знадобляться або що?» Клієнт держави має бути доступним для грабежу у будь-який час року і час доби. Державі важливі не гроші платників податків, а їхня залежність.

Друга причина - це, як кажуть, обставина нашого часу. Підприємства (разом із людишками, що ходять туди працювати) є головним предметом перерозподілу української версії феодалізму. У класичної середньовічної версії - це земля з людишками, у нашій версії - підприємства.

Саме підприємства переходять «під руку» того чи іншого какистократа внаслідок палацевих інтриг і зміни влади, саме підприємства захоплюють рейдери, тощо і т.д. і т.п. Щоправда, ситуація відрізняється від середньовіччя, і це слід визнати. На відміну від території, має, як кажуть, обмежений запас, запас підприємств нестощенний. Тобто їх можна захоплювати один у одного, нескінченно знищувати і розоряти ворожі «юридичні особи».

Відбувається це оскільки підприємства створюють як какистократы, а й людці. Вони вирощують, вітають і плекають доти, поки ті не починають давати прибуток. Саме тоді зазвичай приходять люди какистократів, які пропонують «співробітництво», тобто васальну залежність. Я, звісно, дуже спрощую, часто у цьому проявляється така винахідливість, що якби вона була застосована в мирних цілях, ми вже би були у капіталізмі. Так чи інакше, здорове підприємство потрапляє у кругообіг, стає джерелом доходів і об'єктом для атак і торгів какистократів.

Загалом, з нашого темі важливо ось що: щоб процес перерозподілу підприємств функціонував нормально, він має перебувати в якихось загальних нормативних рамках. «Єдиноподатники» випадають з цих рамок. Вони - як вільні міста, у середньовіччя. Начебто і платять сеньйорові, а узяти, їх - не візьмеш. Показово, що у програмі донецьких реформ єдиний податок називається «пільговим». Справді, з погляду сеньйора, городяни - нахабні, безпринципні пільговики.

Коли другий Президент Леонід Кучма ввів єдиний податок, какистократи розглядали його як послаблення для людців. Приблизно як заміну панщини оброком. Проте «економічна» діяльність держави призвела до збідніння країни. Адже круговорот підприємств не не залишає сліду. Попри те що що юридичні особи можуть, начебто, безболісно з'являтися, зникати, з економічної погляду діяльність із насильницького перерозподілу підприємств знищує національне багатство.

Причина очевидна - зміни статусу підприємств відбуваються за економічних причин (тобто не залежно від якості діяльності підприємства), а, по політичним. І тут ресурси суспільства просто викидаються на вітер. У цьому випадку збіднення малопомітно, як, наприклад, забруднення довкілля. Це може навіть проходити на тлі зростання кінцевого споживання (що ми спостерігали перед кризою).

Тепер збіднення призвела до того, що людці вкрай неохоче хочуть відновлювати процес круговороту підприємств. Зауважимо, що можновладці, швидше за все, здогадуються, що насправді «держава», про яку вони дуже переймаються, зазнає втрат від скасування єдиного податку. Втім, це не має значення, оскільки завдання для збільшення доходів «держави».

Третя причина - цю обставину майбутнього часу. «Єдиноподатник» може сказати державі: «Я вам плачу! Чого ж більш?» Така поведінка неприпустима, і чому. Так званий єдиний податок - вкрай небезпечний прецедент. Власне, це подушний прямий податок, тобто прообраз максимально прозорих відносин людини із державою. Практика єдиного податку показує, що вся та істерична метушня, що створює держава навколо «підприємницької діяльності» і «наповнення бюджету», позбавлена власного змісту.

Прямі податки вирішують ці самі завдання без жодної суєти та складної машинерії непрямих податків та супутньою «контролюючою» діяльності. Тому прямий податок дозволяє ставити державі питання. Вам потрібен бюджет? Навіщо? І чому стільки? Але як і куди ви усе це будете витрачати? І чим довше існував би прямий єдиний податок, то швидше люди прокинулись би від мороку «державної» суєти та зрозуміли, як справи насправді. Звісно,це не можна дозволити.

Єдиний податок - це наша остання зачіпка на шляху зростання громадянського суспільства. Прогресуюче громадянське суспільство, може виникнути лише з боку самодостатніх і відповідальних людей. Така людина може бути «винен» перед державою. «Єдиноподатник» набагато менше «винен», чим його інші побратими по нещастю. Саме й тому він має бути знищений.

переклад з російської-мій