07/14/2010 | Леонід Пінчук

Закляття безпам,ятсва"! Таку промовисту назву має фільм про голодомор на Луганщині,автори якого,зокрема.Ірина МАгрицька.отримали купу неприємностей від місцевої влади тільки за те, що хотіли донести до людей правду всупереч поширенню місцевою владою брехні і лицемірних звітів для В.Ющенка.Коли читаєш написане І.Магрицькою, то складається враження, що все, про що вона розповідає, відбувається не в Україні на 19 році незалежності, а в Українській соціалістичні республіці з засиллям влади партдержноменклатури. Стає моторошно від усвідомлення,що ми, українці, які складають більшість населення по всій УКраїні і на Луганщині, зокрема,не можемо захистити правду про свою історію на своїй же землі, в Україні, бо немає єдності, українська нація неконсолідована, як писав свого часу професор Анатолій Погрібний,"епідемічно хвора".І нікому вдарити у дзвони, щоб українці нарешті схаменулися.ТО може наведений уривок із статті І.Магрицької нагадає нам ще раз про причину всіх наших негараздів і примусить шукати нелегкі шляхи оздоровлення нації уже перед виборами до місцевих рад,які покажуть, чого досягли ми у цій справі,чи зробили, бодай, перші кроки.Кожний, хто забажає прочитати написане І.МАгрицюкою повністю,будь ласка,пишіть на електронну адресу leopin@meta.ua.То ж,гляньмо правді в очі.

"На жаль, досі поодинокі подвижники (до яких ми справедливо відносимо й себе), взявши на себе, по суті, вантаж державотворчої праці, розблоковуючи антиукраїнську інформаційну облогу області, створену місцевою владою, отримують від цієї влади лише обструкцію, приниження й дискредитацію. І як тут не згадати слова Олега Чорногуза про те, що в "нашій державі (у владних структурах, які уособлюють цю державу на місцях. – І.М.) найбільшим ворогом уважають того, хто не на словах, а на ділі любить рідну землю, свій народ. Саме такий у нас – найбільш осуджений, спаскуджений, обпльований і принижений".

І, як показує життя, цим особистостям доводиться витрачати чимало часу, сил та інтелектуальної енергії не на таку потрібну для Української держави просвітницьку роботу серед своїх співгромадян, а на малопродуктивну й небезпечну для них самих боротьбу з антиукраїнською владою, яка заважає цю роботу здійснювати.

Тож було б добре, щоб хоча б на загальноукраїнському рівні праця цих подвижників-пасіонаріїв була об'єктивно висвітлена й поцінована.

Уже багато створено фільмів про Голодомор – і художніх, і документальних, і, як у нашому випадку, документально-публіцистичних. І це дуже добре. Але ці фільми мало хто з наших співвітчизників дивився. Украй рідко фільми з цієї тематики показують і по центральному телебаченню. А було б непогано, якби вони доходили до широкого глядача! На мою думку, настав час організувати на державному рівні конкурс на кращий документальний чи документально-публіцистичний фільм про найбільшу українську трагедію – Голодомор 1932-1933 року.

Сподіваюся, що наведений приклад із нашим фільмом допоможе знайти відповідь на питання, чому ж за роки президентства В. Ющенка не відбулося суттєвих змін у сприйнятті нашими співвітчизниками, зокрема на сході, питань, пов'язаних з історичним минулим, чому слова Українського Президента про нашу національну трагедію часто, на жаль, зависали в повітрі.

Чесна людина погодиться з тим, що Віктор Андрійович видавав у галузі гуманітарної політики правильні укази, але проблема в тому, що на Луганщині (та й не тільки) їх і не думали виконувати. А якби ще на початку його каденції було створено дієвий державний орган, який би контролював виконання цих указів, то, напевно, регіональні керманичі не поводилися б у цій сфері так свавільно (очевидно, саме так вони розуміють поняття "свобода" та "демократія"). А пам'ятаєте, якої величезної ваги надавав подібним інституціям класик більшовизму В. Лєнін, коли говорив: "Доверяй, но проверяй фактическое исполнение дела. В этом, еще раз в этом и только в этом гвоздь всей нашей политики!"?

А ще в цьому контексті було б доречно пригадати заяви кандидата в президенти Віктора Януковича про те, що він ні з ким не буде ділитися владою в разі своєї перемоги на виборах...

А тим часом партія, яка під час президентства В. Ющенка узурпувала владу на Луганщині, фактично створила собі "державу в державі". Тут в усіх гуманітарних сферах активно діє розроблена обласною радою програма виховання молоді "Патріот Луганщини" обсягом фінансування 5 млн. 2030 грн., у якій є місце і для вшанування воїнів-інтернаціоналістів ("афганців"), і ветеранів Великої вітчизняної війни, і членів "Молодої гвардії", і "героїв-стаханівців", і для поклоніння постколоніальним пам'ятникам, зате немає місця для правдивої української історії.

Голова Луганської облради (100 із 120 депутатів якої є членами ПР, а голова ЛОДА Антіпов та його заступник Заблоцький теж депутати цієї ради) В. Голенко (він же – голова т. зв. Гуманітарної українсько-російської ради) постійно наголошує на "неприпустимості розпалювання політичної істерії навколо теми Голодомору як геноциду українського народу", а офіційна Україна, на його думку, "впроваджує ідеологію агресивного українського націоналізму", нав'язуючи нашим землякам "думку Галичини".

А в листопаді 2008 року на запрошення Луганської облради до Луганська приїхав високоповажний гість – В. Чорномирдін і привіз подарунок для луганських п'ятикласників – 9 тисяч примірників підручника "Страноведение. Путешествие по Руси и России во времени, пространстве и языке". За словами високого іноземного гостя, цей підручник є альтернативою українським підручникам, у яких переписана історія. Подаровані підручники вже поширені по школах області, а президент Української академії русистики О. Олійник пообіцяв, що подібні підручники будуть створені й для учнів інших класів шкіл Луганщини, а не лише для п'ятикласників.

А от В. Желєзний, який 7 років пропрацював головою інформаційного відомства ЛОДА і якого минулого літа звільнили з цієї посади, нещодавно зробив публічну заяву в Києві (бо в Луганську цю його заяву ніхто б не оприлюднив) про те, що Партія регіонів фактично реанімувала на Луганщині стару радянську систему управління і тотального контролю за масовою свідомістю населення. За його словами, сьогодні з місцевих бюджетів виділяються величезні кошти для формування громадської думки про те, що тільки ПР піклується про народ, а в усіх проблемах винний Київ. Комунальна періодика, на фінансування якої тільки 2009 року з місцевого бюджету виділено 7 млн. грн. (а це утричі більше, ніж на річне фінансування всього українського кінематографу. – І.М.), відкрито пропагує тільки цю "правильну" партію, водночас інші політичні сили, а також усі, хто має точку зору, яка не збігається з офіційною, не мають ніякої можливості її висловити ні на сторінках місцевих газет, ні на телебаченні (а п. Желєзний знає напевно, про що говорить).

Не кращою в цілому є ситуація і в місцевій освіті. Нещодавно я запропонувала одному з директорів луганських шкіл (за фахом він історик, а в минулому, як він сам похвалився, працював першим секретарем райкому комсомолу) прочитати просвітницьку лекцію про Голодомор на Луганщині для його старшокласників. Після довгих умовлянь із мого боку директор школи дав на це дозвіл, але попередив, щоб я ні в якому разі не казала його учням, що Голодомор був геноцидом.

Учні луганських шкіл (як і студенти, які недавно закінчили школу), розповідають, що вчителі історії їх наставляють, щоб вони не звертали уваги на те, що написано в підручниках і про УПА, і про Голодомор, а більше слухали самих учителів (які говорять діаметрально протилежне).

Так і живе Луганщина – в полоні старих радянських міфів. Усі дев'ятнадцять незалежних для України років..."