Відповіді

• 2010.07.16 | Sean

  гаракарі це не удар ножем у живот насправді

  це складніше і технологічніше
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.07.16 | Atriplex patula

    Re: гаракарі це не удар ножем у живот насправді

    Сеппуку («розрізання живота») — японське ритуальне самогубство шляхом розрізання живота коротким мечем. Інші назви — каппуку («розтинання живота»), тофуку («розсікання живота») або харакірі («розрізання живота»; термін поширений за межами Японії в результаті помилкового прочитання ієрогліфів слова «сеппуку»).
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.07.17 | stryjko_bojko

      Се́ппуку

      http://uk.wikipedia.org/wiki/Сепуку
      
      
      
      Короткий меч на підносі для сеппуку.
      
      Се́ппуку (яп. 切腹, せっぷく, «розрізання живота») — японське ритуальне самогубство шляхом розрізання живота коротким мечем. Інші назви — ка́ппуку[1], то́фуку[2] або харакі́рі[3].
      Зміст
      
      
      * 1 Історія
      * 2 Дивіться також
      * 3 Примітки
      * 4 Джерела та література
      * 5 Посилання
      
      Історія
      
      
      
      Такадзакі Сукеітіро здійснює сеппуку, щоби не потрапити в полон.
      
      Звичай сеппуку зародився в 11 столітті, в період Хей'ан, у середовищі військових. З 12 століття він набув поширення серед японського самурайства і практикувався у цій верстві протягом 700 років[4].
      
      За уявленнями середньовічних японців, людська душа розміщувалася у животі[5], тому його розтинання було останнім доказом чесності людини. Відповідно, воїн, що вчиняв сеппуку, проявляв сміливість і востаннє засвідчував чистоту своїх помислів[4].
      
      Мотивами для ритуального самогубства могли бути:
      
      1. смерть господаря, якому служив самурай;
      2. відповідальність за невиконану справу чи непристойну поведінку;
      3. жаль за скоєні вчинки;
      4. небажання і сором стати полоненим.
      
      У першому випадку ритуальне самогубство називалося оїбара[6] — «розрізання живота вслід за господарем», в другому випадку — цумебара[7] — «розрізання живота за обставинами», а в третьому — муненбара[8] — «розрізання живота з жалю»[4].
      
      Живіт розтинали нижче пупа двома способами: поперек — зліва направо, або навхрест — зліва направо і зверху вниз. Останній спосіб вважався складним, тому до нього вдавалися лише фізично сильні воїни. Після розрізу, самогубця наносив собі смертельний удар в горло[4].
      
      З 17 століття чистота мотивації для здійснення сеппуку поступово втратила сенс, а сам ритуал остаточно формалізувався. Замість останнього удару в горло, самураї використовували помічника кайсяку[9], який відрубав голову самогубцю, після розрізання ним живота. Інколи помічник відрубав голову раніше ніж воїн встигав розітнути живіт[4]. В добу сьоґунату Токуґава (1603—1867) для виконання сеппуку, зазвичай, призначали трьох помічників: старшого[10], додаткового[11] і молодшого[12]. Перший відрубав голову, другий приносив піднос з коротким мечем, а третій засвідчував смерть самогубці[4].
      
      Помічник дотримувався «трьох правил»[13] або «чотирьох фаз»[14], після завершення яких він міг відрубати вояку голову. «Три правила» передбачали, що самогубець отримує короткий меч на підносі, подивиться на лівий бік свого живота і встромить у нього меч. «Чотири фази» складалися з підношення підносу з мечем, підсування підносу до самогубця, взяття ним меча та встромляння леза у живіт. «Правила» і «фази» слід було виконувати повільно, не поспішаючи[4].
      
      Сеппуку був не лише ритуальним самогубством, але й різновидом покарання привілейованого стану в середньовічній Японії. Вояку, що завинив, надавали останній шанс повернути собі гідність та змити провину кров'ю. Самураї вищого класу здійснювали сеппуку в садибах своїх володарів, а самураї середнього і нижчого класів — у в'язницях. Покарання виконували так само як і звичайне ритуальне самогубство — коротким мечем розпорювали живіт, після чого помічник відрубав голову. В особливих випадках замість меча виносили біле віяло, яким імітували розрізання живота. Такий ритуал називався оґібара[15] — «сеппуку з віялом» і нагадував просте, але почесне відтинання голови[4].
      
      1873 року, в результаті реставрації Мейдзі та вестернізації Японії, покарання злочинців через сеппуку було скасоване. Проте навіть після 19 століття ритуал розпорювання живота використовували як спосіб покінчити із життям. Найгучнішими випадками, що сколихнули японське суспільство, були групове сеппуку 14 молодиків, здійснене 25 серпня 1945 року напередодні через поразку Японії у Другій світовій війні, та самогубство японського письменника Місіми Юкіо, вчинене 25 листопада 1970 року[4]

• 2010.07.17 | zmej_gorynych

  Насправді це дебілізм та олігофренія,...

  ...помножена на повну відсутність освіти (в школу не ходили, а якщо й ходили, то зовсім не вчились). Тому й не знають де в людини серце. Навіть заколотись пор'ядно не вміють, дебіли .
  А уявляєте, якщо ще від таких діти підуть/пішли?! Отак і будемо годувати табуни неповноцінних
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.07.17 | stryjko_bojko

    мабуть японці не дурні були коли робили сеппуку

    zmej_gorynych пише:
    > Насправді це дебілізм та олігофренія,...помножена на повну відсутність освіти (в школу не ходили, а якщо й ходили, то зовсім не вчились). Тому й не знають де в людини серце. Навіть заколотись пор'ядно не вміють, дебіли .
    > А уявляєте, якщо ще від таких діти підуть/пішли?! Отак і будемо годувати табуни неповноцінних
    =======
    Вколоти ніж в серце не так просто - воно захищене кістками грудної клітки.
    А живіт - м"ягкі тканини, ніж(меч) заходить легко.
    А самураї були часто ранені, безсилені, щоб проткнути грудну клітку.