Мародерократія (/)
07/22/2010 | Мартинюк
Мародери під масками сталіністів
Останнім часом порядно набридли висновки експертів що нинішня владна команда то «сталіністи», а чинний президент: «генерал-губернатор Малоросії». Помилкова оцінка дійсних ідеологічних переконань владної команди призводить до «боїв з вітряками». Витрачаючи сили на боротьбу з ілюзорною загрозою українській незалежності, націонал-патріотично налаштовані громадяни проходять мимо справжніх недоліків владної команди. А в результаті до влади прийдуть знову «такі самі створіння» тільки під іншими прапорами.
Правда ж така що і в Україні і в Росії владу наразі опанували не імперці. Її опанували команди мародерів – людей які захоплено експлуатують всі промислові, наукові та ідеологічні надбання радянської імперії з метою власної наживи. Обкрадаючи труп імперії радянської вони аж ніяк не прагнуть побудувати на її кістках нову імперію. Їхня мета – набити свої офшорні рахунки грішми викачаними з іще працюючої інфраструктури радянських часів.
Виглядає смішно, але навіть на чолі Росії стоять не сталіністи.
Примара імперії
Існують певні відмінності притаманні тільки справжнім імперіям. Наприклад – імперія живе допоки розширяє власні терени. У випадку Росії ми спостерігаймо прямо протилежне. В жовтні 2001 року Росія вивела війська з бази Лурдес (Куба), у травні 2002 р – з бази Камрань (В’єтнам) [1]. У 2008 році Росія передала Китаю острів Тарамбаров і половину острова Великий Уссурійський, спільно - 337 кв км [2].
Стоп! Але ж Росія здійснила військову агресію проти Грузії і фактично анексувала терени Абхазії і Південної Осетії! Все вірно, якщо тільки забути що за рік доти та сама Росія вивела з Грузії свої військові бази з міст Ахалкалакі, Тбілісі та Батумі. Війська покинули грузинські бази з упередженням графіку приблизно на рік [3]…
Під час війни «08.08.08» Росія зайняла Абхазію та Північну Осетію і… зупинилася. Російські можновладці навіть не заперечують – це сталося через позицію Європи [4]. Шановні, чи не пригадає хтось, коли «отця народів» стримувала позиція якоїсь там Європи?
Взагалі ставлення до армії – відмінна риса імперії. Радянський Союз можна уявити без ковбаси і без джинсів. Проте ніхто не заперечить – питаннями армії він переймався цілком всерйоз. А що робиться в сучасній Росії?
Минулого року китайські військові навчання «Куаюе-2009», протягом яких 50 тис китайських військових здолали відстань у майже 50 тис км, переполошили усіх експертів [5]. Російська відповідь, навчання «Схід-2010» стали влучною пародією на дії китайців. Напередодні навчань були затримані усі «дембеля», бо раптом виявилося що участь в навчаннях мали приймати самі «салаги» [6]. А єдина перекинута з Єкатеринбурга у Примор’я мотострілецька бригада летіла порожнем, без важкої зброї. Її вона отримала вже на місці [7]. Серед військових експертів гуляє гіркий жарт – у разі війни головною проблемою китайської армії буде знайти до Уралу армію російську [8].
Як похідна від опікування армією, всі великі імперіалісти завжди переймалися шляхами сполучення. Це очевидно – армія мусить маневрувати. Знамениті німецькі автобани були побудовані за часів Гітлера. Більшість сучасних українських трас прокладено саме в часи «отця народів». А в сучасній Росії з 2005 по 2008 рік кількість доріг з твердим покриттям зменшилася на 7,9 відсотків. Проте. Вартість будування нових шляхів у Росії б’є усі світові рекорди. На сьогодні вартість одного кілометра дороги у Росії у 2,6 разі більше ніж у ЄС, у 3 рази вища за США, та у 7,3 рази вища за Китай і становить біля $ 17,6 млн за 1 км [9]. Чому так? Відповідь очевидна. Не дарма економічну систему, що панує в Росії вже охрестили «відкатною економікою».
А от іще. Уявіть собі ситуацію що Сталін присилає Готвальду, Піку чи якомусь іншому Беруті міністра, а того зустрічають розлючені автоматники. Питання – скільки б такий «президент» гуляв би на волі? А от Едуард Кокойти почуває себе спокійно і не боїться зустрічати посланця Путіна Асланбека Булацева озброєними бойовиками [10]. Накази президента Росії для нього тільки привід для роздумів. Не більше.
Ну й нарешті самий вражаючий приклад – Чечня. Цікаво,чи зважиться хтось уявити собі Західну Україну 50-х, де в міліції служать самі колишні вояки УПА, а посаду голови Львівського облвиконкому обіймає генерал Клим Савур? У сучасній Чечні спостерігається саме такий стан речей. Президент республіки Рамзан Кадиров – колишній бойовик, який не раз вбивав російських пацанів. А його батько, виправдовував свої колишні заклики вбивати якомога більше росіян тим що він тоді, бачте, «вів джихад» [11].
Проте існує й інше досягнення про яке не говорять ОРТ, НТВ і ТРК «Росія». Російський політичний оглядач Станіслав Белковський в інтерв’ю німецькому виданню «DieWelt» 12 листопада 2007 р стверджував: «Путін… контролює 37% акцій «Сургутнафтогазу», ринкова вартість якого складає 20 млрд доларів. Крім цього він контролює 4,5% акцій «Газпрому». В компанії Gunvor, яка торгує нафтою, Путін через свого представника Геннадія Тимченка має 50%. В минулому році її оберт склав 40 млрд доларів, а прибуток – 8 млрд…»[12].
Людей які наживають такі статки на тлі таких досягнень країни, можна звичайно називати «сталіністами». Здається тільки сам Сталін був би проти. Жахливому червоному диктаторові можна закидати все що завгодно, крім власного збагачення коштом усієї країни.
Зграя товаришів
А тепер увага – питання. Хто може стати союзником для такої «імперії»? Відповідь – тільки той хто так само прагне власного збагачення шляхом побудови в своїй країні «корупційного суспільства» та «відкатної економіки». Саме це й ніщо інше зваблює у політиці Москви представників чинної владної команди. Про традиції нинішнього владного Олімпу дуже влучно висловився Олег Тягнибок: «Наших співбесідників… цікавило, як правило, інше: взяти владу, а там – хоч трава не рости. Згадую байку Руданського: «Цигане, що робитимеш, як царем станеш?» - «Нацарюю сто рублів і втечу».
Вже зараз ми можемо спостерігати як мінімум три значні оборудки чинної влади, які мають на меті збагачення конкретних осіб коштом державного бюджету. Це Стокгольмський арбітражний суд який фактично благословив передачу компанії пана Фірташа $ 5,4 млрд у газовому еквіваленті. Це – спроба продати російському «Внєшекономбанку» акції комбінатів «Запоріжсталь» і ММК ім. Ілліча. Парадокс, на заваді передачі українських заводів в російські руки став Ринат Ахметов – бо самому потрібні.
Й нарешті – це передача української землі в оренду Російському Чорноморському флоту в обмін на знижки ціни на газ. Ці оборудки стали найбільш відомими і у всіх трьох приймали участь росіяни, що дало підстави підозрювати команду Януковича в бажанні відновити Радянський союз. Аж от лихо! У той самий час у Криму регіонали раптом стали демонструвати нечувану толерантність. «В Криму мусять вивчати і знати українську мову та впроваджувати її як офіційну» - заявив депутат-регіонал Володимир Зубанов [13]. А постпред Росії при НАТО й відомий російський націоналіст Дмитро Рогозін б’є на сполох, бо: «План українського співробітництва з НАТО не змінився. Весь обсяг співробітництва який був за Ющенка, зберігся і за Януковича…» [14].
Після таких заяв не дивуєшся початку спільних військових навчань України з НАТО та затриманню в Києві лідерів ПСПУ Марченко та Вітренко. Ющенко на таке не зважувався.
Ці кроки здаються нелогічними якщо ідеться про переконаних «імперців-сталіністів». Але вони ж стають абсолютно природними для людей які не збираються витрачатися на зайві культурні програми (як-то поширення російської мови) бо державний бюджет розглядають виключно як джерело власного збагачення.
Тож можна не сумніватися, якби американці за базу у Севастополі запропонували більше за Москву – росіяни мусили б забратися з Севастополя не у 2017 році, а вже завтра.
Що гірше?
Росії можна тільки поспівчувати через таких союзничків. Мародери здатні дружити між собою допоки йдеться про більш ретельне розкрадання зайнятих ними теренів. Коли ж йдеться про захист одне одного – дружба випаровується мов роса на сонці. Олександр Лукашенко не кривився коли брав російські кредити, але коли дійшло до визнання Південної Осеті та Абхазії…
Скандальна заява нардепа-регіонала Володимира Ландика про те що «Росія хитра нахабна країна…» не дарма співпала в часі зі спробою «Внєшекономбанку» РФ захопити «Запоріжсталь» та ММК ім. Ілліча.
Цікаво інше. Тези про те що на чолі Росії стоять не імперці, а команда мародерів дивним чином заспокоює українських націонал-патріотів. Мовляв раз так, то незалежності України ніщо не загрожує і можна спати спокійно. Насправді ж найбільшу загрозу сусідам Росія несе не зазіханнями на їхні землі, а поширенням нової російської ідеології. Ні, мова не про липовий «Русскій світ». Мова – про ідеологію «корупційного суспільства» і «відкатної економіки». Ця ідеологія не довго шукала собі прихильників серед української владної еліти.
Імперець може бути жахливим, але по собі він залишає принаймні якусь промисловість та інфраструктуру. Мародери по собі залишають те саме, що австралійські кролики від родючих степів.Пустелю.
1 - http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D1%80%D0%B4%D0%B5%D1%81
2 - http://www.newsru.com/russia/14oct2008/cninlundao.html
3 - http://www.rg.ru/2007/11/15/voiska-anons.html
4 - http://www.nr2.ru/incidents/192622.html
5 - http://nvo.ng.ru/forces/2009-10-09/1_china.html
6 - http://ej.ru/?a=note&id=10126
7 - http://ej.ru/?a=note&id=10234
8 - http://nvo.ng.ru/forces/2009-10-16/1_85brigad.html
9 - http://www.ng.ru/ideas/2010-07-07/5_transport.html
10 - http://www.ej.ru/?a=note&id=9333
11 - http://www.youtube.com/watch?v=j6SeoPQk0G8
12 - http://www.nr2.ru/ekb/publications/150230.html (передруку статті на «ІноЗМІ» та «Інопрессі» вже нема)
13 - http://timer-ua.com/politic/2010/05/28/142811.html
14 - http://rus.newsru.ua/ukraine/12jul2010/saved.html
Дмитро Калинчук, УТ
Останнім часом порядно набридли висновки експертів що нинішня владна команда то «сталіністи», а чинний президент: «генерал-губернатор Малоросії». Помилкова оцінка дійсних ідеологічних переконань владної команди призводить до «боїв з вітряками». Витрачаючи сили на боротьбу з ілюзорною загрозою українській незалежності, націонал-патріотично налаштовані громадяни проходять мимо справжніх недоліків владної команди. А в результаті до влади прийдуть знову «такі самі створіння» тільки під іншими прапорами.
Правда ж така що і в Україні і в Росії владу наразі опанували не імперці. Її опанували команди мародерів – людей які захоплено експлуатують всі промислові, наукові та ідеологічні надбання радянської імперії з метою власної наживи. Обкрадаючи труп імперії радянської вони аж ніяк не прагнуть побудувати на її кістках нову імперію. Їхня мета – набити свої офшорні рахунки грішми викачаними з іще працюючої інфраструктури радянських часів.
Виглядає смішно, але навіть на чолі Росії стоять не сталіністи.
Примара імперії
Існують певні відмінності притаманні тільки справжнім імперіям. Наприклад – імперія живе допоки розширяє власні терени. У випадку Росії ми спостерігаймо прямо протилежне. В жовтні 2001 року Росія вивела війська з бази Лурдес (Куба), у травні 2002 р – з бази Камрань (В’єтнам) [1]. У 2008 році Росія передала Китаю острів Тарамбаров і половину острова Великий Уссурійський, спільно - 337 кв км [2].
Стоп! Але ж Росія здійснила військову агресію проти Грузії і фактично анексувала терени Абхазії і Південної Осетії! Все вірно, якщо тільки забути що за рік доти та сама Росія вивела з Грузії свої військові бази з міст Ахалкалакі, Тбілісі та Батумі. Війська покинули грузинські бази з упередженням графіку приблизно на рік [3]…
Під час війни «08.08.08» Росія зайняла Абхазію та Північну Осетію і… зупинилася. Російські можновладці навіть не заперечують – це сталося через позицію Європи [4]. Шановні, чи не пригадає хтось, коли «отця народів» стримувала позиція якоїсь там Європи?
Взагалі ставлення до армії – відмінна риса імперії. Радянський Союз можна уявити без ковбаси і без джинсів. Проте ніхто не заперечить – питаннями армії він переймався цілком всерйоз. А що робиться в сучасній Росії?
Минулого року китайські військові навчання «Куаюе-2009», протягом яких 50 тис китайських військових здолали відстань у майже 50 тис км, переполошили усіх експертів [5]. Російська відповідь, навчання «Схід-2010» стали влучною пародією на дії китайців. Напередодні навчань були затримані усі «дембеля», бо раптом виявилося що участь в навчаннях мали приймати самі «салаги» [6]. А єдина перекинута з Єкатеринбурга у Примор’я мотострілецька бригада летіла порожнем, без важкої зброї. Її вона отримала вже на місці [7]. Серед військових експертів гуляє гіркий жарт – у разі війни головною проблемою китайської армії буде знайти до Уралу армію російську [8].
Як похідна від опікування армією, всі великі імперіалісти завжди переймалися шляхами сполучення. Це очевидно – армія мусить маневрувати. Знамениті німецькі автобани були побудовані за часів Гітлера. Більшість сучасних українських трас прокладено саме в часи «отця народів». А в сучасній Росії з 2005 по 2008 рік кількість доріг з твердим покриттям зменшилася на 7,9 відсотків. Проте. Вартість будування нових шляхів у Росії б’є усі світові рекорди. На сьогодні вартість одного кілометра дороги у Росії у 2,6 разі більше ніж у ЄС, у 3 рази вища за США, та у 7,3 рази вища за Китай і становить біля $ 17,6 млн за 1 км [9]. Чому так? Відповідь очевидна. Не дарма економічну систему, що панує в Росії вже охрестили «відкатною економікою».
А от іще. Уявіть собі ситуацію що Сталін присилає Готвальду, Піку чи якомусь іншому Беруті міністра, а того зустрічають розлючені автоматники. Питання – скільки б такий «президент» гуляв би на волі? А от Едуард Кокойти почуває себе спокійно і не боїться зустрічати посланця Путіна Асланбека Булацева озброєними бойовиками [10]. Накази президента Росії для нього тільки привід для роздумів. Не більше.
Ну й нарешті самий вражаючий приклад – Чечня. Цікаво,чи зважиться хтось уявити собі Західну Україну 50-х, де в міліції служать самі колишні вояки УПА, а посаду голови Львівського облвиконкому обіймає генерал Клим Савур? У сучасній Чечні спостерігається саме такий стан речей. Президент республіки Рамзан Кадиров – колишній бойовик, який не раз вбивав російських пацанів. А його батько, виправдовував свої колишні заклики вбивати якомога більше росіян тим що він тоді, бачте, «вів джихад» [11].
Проте існує й інше досягнення про яке не говорять ОРТ, НТВ і ТРК «Росія». Російський політичний оглядач Станіслав Белковський в інтерв’ю німецькому виданню «DieWelt» 12 листопада 2007 р стверджував: «Путін… контролює 37% акцій «Сургутнафтогазу», ринкова вартість якого складає 20 млрд доларів. Крім цього він контролює 4,5% акцій «Газпрому». В компанії Gunvor, яка торгує нафтою, Путін через свого представника Геннадія Тимченка має 50%. В минулому році її оберт склав 40 млрд доларів, а прибуток – 8 млрд…»[12].
Людей які наживають такі статки на тлі таких досягнень країни, можна звичайно називати «сталіністами». Здається тільки сам Сталін був би проти. Жахливому червоному диктаторові можна закидати все що завгодно, крім власного збагачення коштом усієї країни.
Зграя товаришів
А тепер увага – питання. Хто може стати союзником для такої «імперії»? Відповідь – тільки той хто так само прагне власного збагачення шляхом побудови в своїй країні «корупційного суспільства» та «відкатної економіки». Саме це й ніщо інше зваблює у політиці Москви представників чинної владної команди. Про традиції нинішнього владного Олімпу дуже влучно висловився Олег Тягнибок: «Наших співбесідників… цікавило, як правило, інше: взяти владу, а там – хоч трава не рости. Згадую байку Руданського: «Цигане, що робитимеш, як царем станеш?» - «Нацарюю сто рублів і втечу».
Вже зараз ми можемо спостерігати як мінімум три значні оборудки чинної влади, які мають на меті збагачення конкретних осіб коштом державного бюджету. Це Стокгольмський арбітражний суд який фактично благословив передачу компанії пана Фірташа $ 5,4 млрд у газовому еквіваленті. Це – спроба продати російському «Внєшекономбанку» акції комбінатів «Запоріжсталь» і ММК ім. Ілліча. Парадокс, на заваді передачі українських заводів в російські руки став Ринат Ахметов – бо самому потрібні.
Й нарешті – це передача української землі в оренду Російському Чорноморському флоту в обмін на знижки ціни на газ. Ці оборудки стали найбільш відомими і у всіх трьох приймали участь росіяни, що дало підстави підозрювати команду Януковича в бажанні відновити Радянський союз. Аж от лихо! У той самий час у Криму регіонали раптом стали демонструвати нечувану толерантність. «В Криму мусять вивчати і знати українську мову та впроваджувати її як офіційну» - заявив депутат-регіонал Володимир Зубанов [13]. А постпред Росії при НАТО й відомий російський націоналіст Дмитро Рогозін б’є на сполох, бо: «План українського співробітництва з НАТО не змінився. Весь обсяг співробітництва який був за Ющенка, зберігся і за Януковича…» [14].
Після таких заяв не дивуєшся початку спільних військових навчань України з НАТО та затриманню в Києві лідерів ПСПУ Марченко та Вітренко. Ющенко на таке не зважувався.
Ці кроки здаються нелогічними якщо ідеться про переконаних «імперців-сталіністів». Але вони ж стають абсолютно природними для людей які не збираються витрачатися на зайві культурні програми (як-то поширення російської мови) бо державний бюджет розглядають виключно як джерело власного збагачення.
Тож можна не сумніватися, якби американці за базу у Севастополі запропонували більше за Москву – росіяни мусили б забратися з Севастополя не у 2017 році, а вже завтра.
Що гірше?
Росії можна тільки поспівчувати через таких союзничків. Мародери здатні дружити між собою допоки йдеться про більш ретельне розкрадання зайнятих ними теренів. Коли ж йдеться про захист одне одного – дружба випаровується мов роса на сонці. Олександр Лукашенко не кривився коли брав російські кредити, але коли дійшло до визнання Південної Осеті та Абхазії…
Скандальна заява нардепа-регіонала Володимира Ландика про те що «Росія хитра нахабна країна…» не дарма співпала в часі зі спробою «Внєшекономбанку» РФ захопити «Запоріжсталь» та ММК ім. Ілліча.
Цікаво інше. Тези про те що на чолі Росії стоять не імперці, а команда мародерів дивним чином заспокоює українських націонал-патріотів. Мовляв раз так, то незалежності України ніщо не загрожує і можна спати спокійно. Насправді ж найбільшу загрозу сусідам Росія несе не зазіханнями на їхні землі, а поширенням нової російської ідеології. Ні, мова не про липовий «Русскій світ». Мова – про ідеологію «корупційного суспільства» і «відкатної економіки». Ця ідеологія не довго шукала собі прихильників серед української владної еліти.
Імперець може бути жахливим, але по собі він залишає принаймні якусь промисловість та інфраструктуру. Мародери по собі залишають те саме, що австралійські кролики від родючих степів.Пустелю.
1 - http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D1%80%D0%B4%D0%B5%D1%81
2 - http://www.newsru.com/russia/14oct2008/cninlundao.html
3 - http://www.rg.ru/2007/11/15/voiska-anons.html
4 - http://www.nr2.ru/incidents/192622.html
5 - http://nvo.ng.ru/forces/2009-10-09/1_china.html
6 - http://ej.ru/?a=note&id=10126
7 - http://ej.ru/?a=note&id=10234
8 - http://nvo.ng.ru/forces/2009-10-16/1_85brigad.html
9 - http://www.ng.ru/ideas/2010-07-07/5_transport.html
10 - http://www.ej.ru/?a=note&id=9333
11 - http://www.youtube.com/watch?v=j6SeoPQk0G8
12 - http://www.nr2.ru/ekb/publications/150230.html (передруку статті на «ІноЗМІ» та «Інопрессі» вже нема)
13 - http://timer-ua.com/politic/2010/05/28/142811.html
14 - http://rus.newsru.ua/ukraine/12jul2010/saved.html
Дмитро Калинчук, УТ
Відповіді
2010.07.22 | stryjko_bojko
"Нє в бровь, а в глаз!"
Мартинюк:> Тож можна не сумніватися, якби американці за базу у Севастополі запропонували більше за Москву – росіяни мусили б забратися з Севастополя не у 2017 році, а вже завтра.
2010.07.22 | igorg
Не спрощуйте. Ця вкрай небезпечна ілюзія активно
навязується самою кремляддю.Просто армія й ракети нині не найефективніші засоби політики. Це так, пугало стримування, останній аргумент. Світом правлять гроші й гебня нарешті отримала колосальні можливості до їх використання. Ви забули про алмазні трубки в Якутії й золотоносні жили, а ще масу інших копалень. Ці колосальні ресурси, про котрі навіть не згадують бо це вличезна державна таємниця, діють не гірше СС-18. Для чого запускати ракету ризикуючи отримати таку ж у відповідь. Невже не простіше купити або прибрати з десяток - сотню політиків в потрібній країні. Витрати мізерні, ризик помірний а ефект колосальний.
Згадайте гебешну путану яку вислали з США з десятком інших. А скільки лишилося? Й то є підстави вважати що це тільки прикриття головної агентури. Як думаєте, навіщо вони шукали доступ до тіл?
2010.07.22 | Soft
Не повірите, але один айфон з піску та пластику
при собівартості 250$ коштує 1500$ (розлочений) чи 199$ але з супутнім супроводженням (магазини ПЗ, спеціальна сотова мережа) з тією ж сумою з користувача.І це набагато вигідніше за діаманти.
2010.07.23 | igorg
Перерахуйте на кілограми ваги й зрозумієте різницю
алмази й золото це вічне і їх ціна доки існує суспільство не впаде. Це є скарб. А той пісок нічого не вартий у часі. Це тільки засіб для здобування скарбів.2010.07.23 | Soft
Скарб це земля та люди! Алмази та золоти лише похідне віж того.
І нічим не відрізняються від піску.2010.07.23 | igorg
Не для чиновників і політиків
2010.07.23 | Мартинюк
Спрощення небезпечне в обидва боки.
Згоден що тут є елементи спрощення, і що термін "генерал-губернатор Малоросії" все є таки є абсолютно адекватним званням для Януковича і Азарова ( що б про себе не думав кожен з цих двох).Але й те про що пише автор є також абсолютно реальним аспектом, і оминання, заперчення цього приводить до банального нерозуміння мотивів і дій супротивника.
2010.07.23 | igorg
це дещо протилежні висновки. Зокрема в бік зменншення
загрози від гебні, висвітлення їх як людей коротких інтересів. Згадайте НЕП. В той час корупція просто зашкалювала, армія в обмотках на конях з трилінійками. Здавалося б комунізму капут. Для самих комуністів це був період шоку й розпачу. І чим це закінчилося?Зважте, що Росія й Китай це швидше союзники ніж суперники. Китайська еліта дуже тісно повязана з російською. Саме через Росію йде головне відмивання коштів партійних босів Китаю. Проблема тільки в надто великій культурній різниці, але це питання часу.
Головна небезпека в тому, що російський соціум позитивно сприймає й підтримує гебню. Вони зуміли створити новітню соціальну міфологію. Гляньте на їхнього попа. Він переплюнув будь-якого секретаря з ідеології від КПСС. Він несе те що не можуть сказати офіційні державні діячі від гебні.
2010.07.23 | Адвокат ...
Бандоту ніде й ніколи "в ґєнєрали нє проізводілі". (л)
http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1279918060&first=&last=2010.07.22 | Джон Кайф
екскурс в минуле (\)
http://bormental-r.livejournal.com/18991.htmlБыло это в конце семидесятых, когда на дворе стояла эпоха всеобщего счастья и полной эйфории, а в магазинах ничего не было.
Ну, как ничего?
А вот так, ничего.
То есть, огромные кубы маргарина и комбижира, конечно, были, как без них. Был томатный сок в огромных колбах. А также сок сливовый. Была подсахаренная вода в трехлитровых банках под названием "Березовый сок". Были консервы (очень полезные, говорят) "Морская капуста". И много чего было такого же полезного и питательного.
Но вот так, чтобы зайти в магазин и купить чего-нибудь поесть – вот этого не было. Поесть надо было "достать".
А я был счастливым отцом только что родившейся дочки и у меня оказалось немножко свободного времени. Дня три в неделю. Посему, увидев на двери нашего магазина "Продукты" написанное от руки объявление "Требуется грузчик", я подошел к директору и тут же на эти три дня с ней и договорился. Деньги небольшие – рублей 70-80, но разве деньгами измерялось в конце 70-х благосостояние грузчика в гастрономе? Деньги были приятным небольшим дополнением к продуктам.
А надо сказать, что в Свердловске не то, что в конце 70-х, в нем сроду мяса в магазинах не было. Было некое костяное чудо, называвшееся "суповой набор", и достать его считалось необыкновенной удачей, но вот так, чтобы прям мясо – такого никогда. Сестра у меня привозила его из командировок в Москву. Самолетом. За 2 тысячи километров. Очень удобно.
Молоко – был такой период! – выдавали беременным женщинам и детям до 8 лет по талонам. И занимать за ним очередь надо было часов с пяти утра, потому что магазин открывался в 8, а завозили молока очень мало, поэтому оно могло кончиться, несмотря на талон. Так у меня пару раз было: прямо передо мной раз – и кончилось молоко. Очень обидно, кстати. Я даже ругался матом. Громко. А иногда вместо молока завозили ацедофилин. Прекрасный питательный продукт, но для двухлетнего ребенка мало пригодный. А на талонах было написано "молочные продукты", так что не поскандалишь.
Куриц вот тоже "выбрасывали". В смысле, продавали, но называлось это "выбрасывали". Синие, сморщенные, с остатками перышек, с беззащитными гребешками на обтянутых пергаментной кожей головах, с грустно закрытыми навсегда глазками. Особенно печально выглядели коготки на ножках. Из ножек можно было сварить холодец, а головы приходилось выбрасывать навсегда. Леденящая душу картина. Из серии "… и плачу".
В общем, жизнь проходила в рассуждении где бы достать чего-нибудь поесть. В эти годы, как мне кажется, и родился знаменитый парадокс: "В магазинах ничего нет, а холодильники в домах забиты под завязку". Естественно. Напал на колбасу – берешь "палку" килограмма на два и хранишь ее до позеленения. Масло нашел – сразу килограмма полтора – и в морозилку. И так далее. Так что в холодильнике действительно было все. Особенно, если учесть, что холодильники тогда были совсем не такими, какие стоят в домах сегодня, так что забить их было не так уж трудно.
Эта преамбула для тех, кто те годы помнит по маминым бутербродам и мультикам про Винни-Пуха. Те, кто был в те годы родителем, это и без меня прекрасно помнит, потому что такое не забывается.
Итак, в один прекрасный (это не штамп!) день я, интеллигентный мальчик из хорошей еврейской семьи, прихожу в магазин "Продукты", расположенный в Юго-Западном районе г. Свердловска в районе ул. Белореченская – пер. Встречный (это чтоб было понятно, что пришел я не в центральный гастроном), переодеваюсь в классический синий сатиновый халат и приступаю к выполнению сложной, но почетной обязанности грузчика.
Вот и первое задание: "Иди-ка ты, Борменталюшко, мяса наруби!".
Я подумал, что ослышался и переспросил: "Что?!"
- Мяса, говорят, наруби. Сейчас придут из санэпидемстанции и пожарной охраны, надо им мясца приготовить.
Захожу я в холодильник (а холодильник в магазине это не "Саратов" и не "Бирюса", это цельное помещение, очень холодное), и попадаю в рай. По стенам, покачиваясь в морозном тумане, висят мясные туши. Если кто помнит первого "Рокки" - мясную лавку, где итальянский жеребец тренировался – вот примерно так же. Посередине стоит огромная деревянная плаха с воткнутым в нее топором. Хоть сейчас Емельку Пугачева вводи.
Значит, надо скользкую ледяную тяжеленную тушу снять с крюка, положить ее на плаху, зафиксировать левой рукой, чтобы не елозила, а правой молодецки поднять топор и с размаху точно попасть в порционный кусок. И сделать все это предстоит профессорскому сыну с высшим филологическим образованием.
И что вы думаеет? Я ее разрубил. Правда, количество строганины, усыпавшей пол холодильника, не поддавалось учету, как и количество костяных опилок. Но то, что осталось, я гордо завернул в газетку и лично отнес директору, полной накрашенной даме в белом халате и норковой круглой шапке, навечно нахлобученной на перманент. Она на меня, сука, даже не взглянула, не то, чтобы сказать:
- А за прекрасно выполненную работу, дорогой Борменталь, я премирую тебя вот этой аппетитной телячьей ляжкой.
Хрен там.
Вообще, доставалось работникам из тех деликатесов, что были в этом зачуханном периферийном магазинчике, крайне мало. Несмотря на то, что полки на складе были забиты желтыми жерновами пошехонского, российского и прочих костромских сыров, хрен ты что мог оттуда взять, не говоря уж о вынести в продажу.
Если бы граждане СССР имели хотя бы приблизительное представление о том изобилии, что царило в самом заштатном магазине! И о той антисанитарии, которая царила в подсобках если бы знали, то в жизни бы не покупали масло, скажем. Чтобы разрезать ледяной потный куб масла килограмм на 30, звали меня, и я, упираясь рукой, которой только что делал незнамо что, в этот куб, другой разрезал его на части стальной проволокой, которая валялась незнамо где.
Но народ по сю пору вспоминает то вкусное масло, что было когда-то.
А какая прелесть привоз сметаны! О, вы не знаете, что такое привоз сметаны! Когда я снимал с грузовика здоровенные фляги со сметаной и с молоком, то ко мне выстраивались в очередь все продавщицы с принесенными из дому баночками. В одни баночки наливалась свежая белоснежная сметана, точнее не наливалась, а накладывалась, потому что была она настоящей – как говорится, ножом можно резать.
Но продавщиц было много. И грузчиков в смену было два. И экспедиторов. И руководство – директор, зам, бухгалтер. А также особо приближенные, типа, зубных врачей. Короче, минут через двадцать от фляги в 52 литра оставалось хорошо если две трети.
Но может собственных Невтонов и других быстрых разумом, может!
Ведь после того, как та же банда налетала на привезенное молоко и снимала самое вкусное – верхние сливки, жирное густое молоко, то и молочка оставалось где-то две трети.
Тогда молоко доливалось в сметану, а в молоко добавлялась вода. Или остатки вчерашнего, если такое случалось. Мне доверялось все это тщательно перемешать до однородной массы – и уже потом выставлялось на продажу.
И народ по сю пору вспоминает молочные продукты, что были когда-то.
При том воровство это (а то, что это было воровство, знали все) велось в щадящем режиме, потому как операция эта происходила каждый день и брали понемногу. Но свеженького. Помню, как я однажды получил по голове, вытащив "в зал" свежую, только что привезенную флягу сметаны, в то время как в холодильнике стояла еще цельная треть вчерашней!
Суповые наборы мне милостиво разрешали брать. Продавщицы даже сами помогали выбрать такой, где бы на косточках было побольше мяса. Покупатели разбирали их за считанные минуты, потому как слух о том, что в магазине "выбросили" суповые наборы, разлетался со скоростью сотовой рассылки СМС.
Но апофеозом была история с мандаринами.
В наш заштатный магазин завезли 35 тонн мандарин. Я повторю. 35 тонн. Перед Новым годом. Для продажи ветеранам и инвалидам "ВОВ". Только. Но 35 тонн. Если учесть, что к нашему магазину было прикреплено где-то 70-100 ветеранов и инвалидов (дело было в конце 70-х, напомню, ветеранам было чуть за пятьдесят – около шестидесяти, и было их много), то при самом простом подсчете получалось, что на одного ветерана приходилось три с половиной центнера мандаринов. Это к вопросу о плановом хозяйстве.
Со своей стороны, хочу подчеркнуть, что привозили мандарины в ящиках по 12 кг. И грузовики эти разгружал я один. Блин .До сих пор помню.
Директор категорически запретила пускать мандарины в продажу – перед Новым Годом мандарины –это валюта. А для пущей секретности запретила и работникам магазина брать мандарины домой. Низзя.
Дура она была в своей норковой шапке, потому что плохо себе представляла, что такое 35 тонн. Ящиками с оранжевыми шариками было забито все, все склады, все подсобки, но они все равно никуда не вмещались, поэтому и коридор был до потолка забит этими ящиками. Концентрированный аромат цитрусовых выдавал директора с головой, потому что чувствовался задолго до подхода к скромному серому зданию с неоновой манящей надписью "Продукты".
Через пару дней, когда аромат стал невыносимым, директор дала отмашку. Два дня нескончаемым потоком через задний проход магазина шли трудящиеся: милиционеры, пожарные, санэпидстанция, райздрав, детские врачи, зубные врачи, странные люди, не странные люди, хорошо одетые люди неопознаваемых профессий, классные руководители детей знакомых директора, знакомые классных руководителей детей знакомых директора, зубные врачи знакомых знакомых классных руководителей детей знакомых директора и прочие ближайшие родственники. Все они уходили с непрозрачными газетными пакетами, в которых угадывались очертания милых сердцу экзотических мандарин.
Таким образом было роздано, распродано, раздарено… где-то тонн 12 по моим подсчетам.
Осталось еще 20 тонн…
Тогда мы получили указание отправить мандарины в продажу ветеранам и инвалидам, которым, собственно, они и были предназначены, с ограничением по 5 кг в одни руки. Еще полтонны…
Работники магазина взяли по 5 кг. Еще килограмм сто-сто пятьдесят…
В продажу обычным гражданам? Хрен!
За пару дней до Нового года аромат превратился в вонь. Мандарины – товар скоропортящийся. Из оранжевых они стали превращаться в белые, потом в зеленые, мохнатые, отвратительные и склизкие шарики. Особо спелые лопались и их сок стекал мне под ноги, что было крайне удачно, учитывая, что по этому коридору я таскал коробки, ящики, фляги, бидоны и прочие кубы масла, стараясь балансировать на этой зеленоватой жиже, что покрывала пол магазина уже чуть ли не по щиколотку. Вымывать ее было бесполезно, потому что на следующий день гнили новые мандарины, отдавая нежный сок моим сапогам. 20 тонн отборных оранжевых цитрусовых превратились в 20 тонн зеленой гнили.
Директор решилась и приказала отправить эти мандарины в продажу… Уже не по 3 рубля 50 копеек, как свежие и веселые шарики, а по 35 коп за кг как некондиционный товар. Это стыдливо называлось "на компот".
20 тонн разлетелись за полдня.
Я до сих пор не могу понять, на хрена их было держать, когда все нужные люди уже свое получили? Зачем нужно было портить?
Отдельная история – как делались деньги в обычном продуктовом магазине.
Напомню, что в то время спиртное продавалось с 11 утра. А уже с 8 утра, с открытия, к отделу соки-воды выстраивалась длинная очередь граждан с синеватыми лицами и трясущимися руками. Каждый из них выпивал стакан сока, закусывал конфеткой, розовел и весело шагал на работу – на завод, на стройку или еще куда.
Чудодейственный сок! – думал наивный я, пока не обнаружил, что Зойка, работавшая в отделе соки-воды, держит под прилавком бутылочку коньячка. Семирублевый коньяк, разливаемый с утра по цене трешка за сто грамм, творил чудеса! Конфетку широкая зойкина душа отдавала в качестве закуски бесплатно.
Почему коньяк? А из-за цвета. Очень похож на виноградный сок. Водкой она тоже приторговывала, но тайно и очень проверенным клиентам, чтоб не сдали. И то не "в розлив" ©. Самым бедным и несчастным, у которых не было денег, наливался стакан "алжирского сухого" за 80 копеек (стоило оно рубль пять за поллитра).
В общем, Зойка жила весело и искренне считала, что все эти махинации – справедливая награда за тяжелый труд и малую зарплату.
Вообще, продавщицы – отдельная песня. Сильное впечатление на меня производили их разговоры, когда садились перекусить в обеденый перерыв (монстры вроде меня еще помнят времена, когда в магазинах был обеденный перерыв: в продуктовых с 13 до 14, в промышленных – с 14 до 15). Нарезался сыр-колбаса, меня гоняли за свежим хлебушком в соседнюю булочную (я потом там по ночам хлеб разгружал), брались другие деликатесы – естественно, бесплатно, накрывался стол, кипятился электрический чайник, и обеденный час проходил в неторопливых философских беседах.
- Вот бы такого попробовать! – восклицала продавщица колбасного отдела, потрясая палкой ливерной колбасы, действительно напоминавшей уд онагра. – А, девочки?!
И девочки заливисто хохотали. Сексуальные отношения вообще были самой неистощимой темой для шуток.
Они истово ненавидели покупателей за то, что те мешают им работать. Вечно лезут, идут каким-то нескончаемым потоком, вечно им что-то надо, привередничают еще.
А так-то чего б не работать? Вон, через дорогу, в пивном киоске, в те редкие минуты, когда туда завозили пиво, продавщица высовывалась и откровенно спрашивала моментально выстроившуюся, вьющуюся спиралью, очередь:
- Разбавлять или не доливать?
И мужики хором кричали:
- Не доливать!
Один из них объяснил наивному мне:
- Кому ж охота разбавленное-то пить? Лучше поменьше, да получше. И всем выгода.
Теперь, когда я читаю глубокомысленные высказывания родившихся в 80-е о том, как все было хорошо в СССР, мне не только смешно. Мне гомерически смешно. Смешно читать про колбасу "из настоящего мяса", которой отродясь не было. Про отношения между людьми. Про уважение к профессии. В общем, про все то, чего не было и про что они слышали от кого-то сказки.
И когда они начинают стенать, заламывая очи горе, о современном упадке нравов, передо мной как живая встает Тамарка в засаленном белом халате, туго натянутом на ярко-красную шерстяную кофту, в накрахмаленном колпаке, держащая в пухлой руке палку ливерной колбасы, напоминающей сами-знаете-что, по колено в мандариновой жиже и густой сметане, символизирующая собой изобилие развитого социализма, будь он неладен
2010.07.23 | igorg
О! Це клас!
Саме так. У 87 із Свердовська через Москву прилітали приїздили наладчики техніки з величезними рюкзаками. Для продуктів які купували у Москві й везли назад! У них там ціла система кооперації була у цій справі.2010.07.23 | Адвокат ...
Хам,-- ґенераль-ґубернатор? Хам,-- урка-сматрящяя!
2010.07.25 | rais
Мародерократія - це наслідки безпоКАРАності комбанди.
Може поступово наше гасло стане зрозумілим не лише недолугим, але й толерантним захисникам комстарців:Щоденний заСУД і поКАРАння комунобандитському режиму кучмаків!
2010.07.25 | Kulish
Re: Я вважаю, що окупанти...
Мародери, ще ті, хто користується форсмажорними ситуаціями, щоби обібрати постраждалу сторону, вбитих.Імперці все-таки щось будують. Пригадайте Велику Британію в Індії.
А окупанти просто "доють" захоплену країну, обирають її населення, нічого не вкладаючи. Поступово витісняючи місцеве населення. Але й не обов`язково фізично знищуючи.