07/26/2010 | Майдан-ІНФОРМ

НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ

Доній Олександр Сергійович



23 липня 2010 року
(заява для преси)

22 липня 2010 року Генеральний прокурор України Олександр Медведько в ході прес-конференції поширив інформацію про те, що начебто я гальмую розслідування нападу на мене, скоєного 27 квітня 2010 року під час пленарного засідання Верховної Ради України, не з’являюся до прокуратури м.Києва та уникаю проведення судово-медичної експертизи. Через це, зі слів О.Медведька, органи прокуратури позбавлені можливості ефективно проводити слідство по справі, зокрема, у питання визнання мене потерпілим.

Повідомляю, що інформація, викладена О.Медведьком, розрахована виключно на людей, не обізнаних з особливостями провадження досудового слідства по кримінальних справах, і лише свідчить про ступень зневаги до законів і здорового глузду з боку Генерального прокурора України .

Як відомо, 27 квітня 2010 року під час антиконституційного голосування представників коаліції за ратифікацію так званих «Харківських угод» на мене було скоєно напад особою, що перебувала в ложі Уряду. Того ж дня я був госпіталізований у Клінічну лікарню «Феофанія» з закритою черепно-мозковою травмою, до 3 червня проходив курс лікування в стаціонарі, ж 3 по 22 червня лікувався амбулаторно. Під час первинного огляду в лікарні я повідомив обставини отримання мною тілесних ушкоджень, але лікарі, всупереч вимогам посадових інструкцій, не сповістили чергового райуправління ГУ МВС України в м.Києві про госпіталізацію пацієнта з травмами кримінального походження. Більш того, наступного дня, 28 квітня 2010 року, мій помічник-консультант звертався до заступника головного лікаря Клінічної лікарні «Феофанія» з вимогою проінформувати органи міліцію про отримані мною тілесні ушкодження, але одержав категоричну відмову.

З огляду на явне порушення лікарями нормативних документів, що регламентують взаємодію між закладами охорони здоров’я та правоохоронними органами, 27 квітня 2010 року мій помічник-консультант телефоном «102» викликав у лікарню наряд міліції з тим, щоби зафіксувати перебування в стаціонарі пацієнта з травмами кримінального походження. Це повідомлення було зареєстроване в Печерському РУ, але до чергової частини ГУ МВС України в м.Києві не передане, дослідча перевірка за заявою про побиття народного депутата України не проведена, жодного процесуального рішення по цій заяві досі не прийнято. Це підтвердив Міністр внутрішніх справ України Могильов А.В. на депутатське звернення народного депутата України Москаля Г.Г. щодо причини відсутності в МВС України інформації про злочин, скоєний щодо мене.

28 квітня 2010 року прокуратурою м.Києва була порушена кримінальна справа у зв’язку з подіями, що мали місце 27.04.2010 в залі сесійних засідань Будинку Верховної Ради України. Кримінальну справу до свого провадження прийняв слідчий в особливо важливих справах Прокуратури м.Києва Олександр Нечвоглод. Вже наступного дня, 29 квітня 2010 року, мій представник, діючи на підставі довіреності, завіреної в Апараті Верховної Ради України, з правом представляти мої інтереси в правоохоронних органах і суді, подав до прокуратури м.Києва заяву про визнання мене потерпілим у зазначеній кримінальній справі. Але до цього дня ця заява не розглянута, жодного рішення – визнати мене потерпілим або відмовити в цьому – по ній не винесено.

Впродовж п’ятьох тижнів, які я перебував у лікарні, попри неодноразові нагадування телефоном з боку мого представника, слідчий О.Нечвоглод жодного разу не з’явився в лікарні, не допитав ані лікарів, ані мене й не вжив жодних заходів для пошуку зловмисника, який скоїв напад на народного депутата. Натомість слідчий О.Нечвоглод, достеменно знаючи про моє місцеперебування, регулярно направляв на адресу неіснуючої установи – Секретаріату Верховної Ради України – виклики для допиту мене в якості свідка по іншій кримінальній справі – порушеній щодо народних депутатів А.Парубія та Ю.Гримчака. Ніяких інших дій, окрім надсилання цих повісток, слідчий прокуратури м.Києва не вживав, питання щодо визнання мене потерпілим не розглядав, мене в якості потерпілого не допитував, ніяку судово-медичну експертизу потерпілого від злочину не призначав.

Наочним прикладом деградації правоохоронної системи України є діяльність Генерального прокурора Олександра Медведька, який не усвідомлює, що навіть повідомлення в засобах масової інформації (не кажучи вже про заяву мого представника) достатньо для того, щоби порушити кримінальну справу за ознаками ч.2 ст. 346 КК Кодексу України (умисне заподіяння державному діячеві середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв’язку з його держаною чи громадською діяльністю), визнати мене потерпілим по справі та негайно розпочати розшук особи, що скоїла напад на народного депутата.

Натомість О.Медведько розповідає журналістам усілякі вигадки, що, мовляв, пошук злочинця неможливо розпочати до тих пір, доки не буде проведено якусь міфічну судово-медичну експертизу. Вочевидь, пану Медведьку не доповіли, а сам він цього не знає, що ступень тяжкості завданих тілесних ушкоджень впливає на визнання особи потерпілою від злочину лише в кількох, чітко окреслених законом випадках, які не мають ніякого відношення до подій 27 квітня. Що ж стосується судово-медичної експертизи, то вона може бути проведена за постановою слідчого тільки відносно учасника кримінальної справи – потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного тощо. До цього дня я не є учасником жодної кримінальної справи, отже законно провести експертизу ступеню тяжкості завданих мені тілесних ушкоджень неможливо.

Втім, якщо пану Медведьку чи його заступникові, прокурору м.Києва Ударцову, так кортіло довідатися, які саме тілесні ушкодження були мені завдані, я ні за яких обставин не міг перешкодити задоволенню їх цікавості, оскільки подібні експертизи проводяться виключно по медичних документах без будь-якої участі особи, що постраждала внаслідок злочину. Для проведення судово-медичної експертизи ступеню тяжкості тілесних ушкоджень слідчий прокуратури м.Києва повинен був з відповідною постановою прибути в лікарню, вилучити первинну медичну документацію та здати її в експертну установу – ото й усе. Але, як повідомили в лікарні, до цього дня жоден правоохоронець до них з приводу завданих мені тілесних ушкоджень не звертався, з медичною документацією не знайомився, постанову про проведення експертизи не пред’являв.
Тому, з огляду на викладене вище, пропоную пану Медведьку припинити поширювати неправдиву безвідповідальну інформацію на прес-конференціях щодо мене. Тим більше, що 8 червня 2010 року я звернувся до Генерального прокурор України О.Медведька з заявою про порушення кримінальної справи за ознаками службової недбалості відносно слідчого прокуратури м.Києва О.Нечвоглода, який не вживає жодних заходів для розслідування нападу на мене. Генеральний прокурор мав організувати дослідчу перевірку моєї заяви й впродовж встановлених законом 10 днів винести одне з двох рішень: порушити кримінальну справу або відмовити в порушенні кримінальної справи. В останньому випадку мені повинні були видати на руки копію відмовної постанови для подальшого оскарження в судовому порядку. Шкода лишень, що О.Медведько не розповів на своїй прес-конференції, що саме він зробив з моєю заявою – він її переслав тим, відносно кого я вимагав порушити кримінальну справу, тобто в прокуратуру м.Києва. Ніякого процесуального рішення по цій заяві не винесено, дослідча перевірка не проводилася. Я з приводу цієї заяви, всупереч вимогам закону, не опитувався.

Прес-конференція Генерального прокурора в черговий раз засвідчила, що, на жаль, Олександр Медведько на цій посаді не здатний забезпечити підтримання в державі правопорядку. У ситуації, подібній до моєї, в Україні щороку опиняються сотні тисяч громадян, які фактично позбавлені можливості ефективного захисту своїх порушених прав. Генеральна прокуратура України на сьогодні є не правоохоронним, а політичним органом, який застосовує закон виключно з міркувань політичної доцільності.


Народний депутат України ДОНІЙ О.С.


^sean