МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

угода про співробітництво між МВС та УПЦ МП (л)

08/09/2010 | observеr

Відповіді

  • 2010.08.09 | Адвокат ...

    Блаженнійший ґенелаль-митрополит,-- пєсьтьня!

    Талян вирішив "тачьку" відгрішить? Всє єдно,-- волк пазорний,-- з собою ї не забере! Кіко б не намагав сь "пасьлюґувуваться укґхаінской мАвой"...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2010.08.09 | Адвокат ...

      Про усяк випадок зкопійовано отутки: (л)

      http://stop-x-files-ua.org/?p=3767

      "...аби потім ні менти, ні московські попи не казали, що “нє била етава”.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2010.08.09 | Almodovar

        Re: Про усяк випадок зкопійовано отутки: (л)

        Це грубо, нагло порушує Конституцію та існуюче законодавство. Церква відділена від держави, релігія є приватна справа громадян - то на якій підставі укладено угоду? Вона глибоко обурює, наприклад, мої особисто релігійні почуття, бо я не є вірним УПЦ-МП, то, виходить. і міліція не моя?
        У нас що - вже теократична держава? І чому церква (!!!) укладає угоду "для службового використання"? Це що - тайна сповіді? Які такі таємні документи можуть бути у церкви - по суті, громадської організації?
        І чому МВС укладає угоду з органіщзацією, яка НЕ зареєстрована в Україні, а яка зареєстрована в Росії?
        Що означає, наприклад "запобігання правопорушенням та злочинності у сфері свободи совісті та віросповідання, в тому числі в дитячому середовищі"? Батькам буде заборонено виховувати дітей в інших віроспорвданнях?
        А оце: "гармонізації державно-конфесійних відносин в галузі освіти"?
        Хто з них повноважний керувати освітою: МВС чи УПЦ-МП???
        А оце: "підвищення рівня правової обізнаності населення щодо негативного впливу на їх свідомість діяльності сект, сатанинських культів".
        Хто такі "секти" для УПЦ-МП - ми всі добре знаємо. То, виходить, міліція свідомо (!), публічно і офіційно (!!!) стає на захист лише ОДНІЄЇ церкви?
        Чи хоча б лише цого не достатньо для НЕГАЙНОЇ відставки Могільйёва?

        Міністра Могильова - у відставку!
        Прокуратура повинна відкрити справу за статтею про порушення релігійних прав громадян!
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2010.08.09 | Адвокат ...

          Тутки усьо просто. Хам,-- підар ґнойний, "кумом" на-правлений.

          Моґільов,-- Хамом правлений. Отже, і "кумом",-- те ж.

          "Кум" сказав,-- "мєнтам с попамі,-- дружть, бля нах!". І Хам з Моґільовим "кумівську вводную отработалі" ...


          Відстаки Моґільова буде замало... Без відправлення Хама на "мусорку історіі",-- кіна не буде... :(
        • 2010.08.09 | Майдан

          Не майте ніяких ілюзій - це повернення до практики Кучим

          За його часів всі силові відомства були зобовязані "дружити" із МПЦ - з відповідним письмовими угодами ...

          Самі розумієте що така співпраця була взаємною - МПЦ "окормляло". силові структури "охраняли і башляли"
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2010.08.09 | Sean

            Хай пан подасть до суду - у законі про міліцію

            та положенні про МВС, не сумніваюсь - нема і натяку на такі угоди
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2010.08.09 | 100%

              Re: Хай пан подасть до суду - у законі про міліцію

              А громадські ради визначені законом ? Гадаю, співпраця органів державної влади з "громадянським суспільством" вітається ? З іншого боку релігійна громада також має свої права, в тому числі і в цьому випадку, тим більше, що це на її користь. Моральність і законність вступили в конфлікт, який в нормальному/здоровому суспільстві мав би бути вирішений на користь першого.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2010.08.09 | Sean

                Re: Хай пан подасть до суду - у законі про міліцію

                100% пише:
                > А громадські ради визначені законом ?
                Не законом (може є в законі, але точно не скажу), підзаконними актами Кабміну - це точно.

                > Гадаю, співпраця органів державної влади з "громадянським суспільством" вітається ? З іншого боку релігійна громада також має свої права, в тому числі і в цьому випадку, тим більше, що це на її користь. Моральність і законність вступили в конфлікт, який в нормальному/здоровому суспільстві мав би бути вирішений на користь першого.
                Вибачте, я може чогось не зрозумів, але див.ст.19 Конституції, див.закон про міліцію, положення про МВС і не знайдете ніц про угоди з якоюсь конфесією.
              • 2010.08.09 | Адвокат ...

                Громадські ради не визначені жодним законом. (л)

                На зара триває "комунікація" між НУО на СКМУ щодо теґо, якою має буть Постанова КМУ, що унормовує існування та хвункціонування ГР. Учасники "комунікації" з середовища НУО з нетерпінням чекають на "командірскоє рєшеніє" СКМУ та Мін`юсту... ;)

                Дотичні матеріяли:

                http://maidanua.org/special/vis/?p=1443
                http://maidanua.org/special/is/?p=1439
                http://maidanua.org/special/vis/?p=1434
                http://maidanua.org/special/vis/?p=1427
                http://maidanua.org/special/vis/?p=1424
                http://maidanua.org/special/vis/?p=1369

                та инші на публікації на "ВіС" -- http://maidanua.org/special/vis/ .


                P.S. Кодове слово для пошуку,-- 1378 . ;)
        • 2010.08.10 | Kohoutek

          Re: Про усяк випадок зкопійовано отутки: (л)

          Almodovar пише:
          > І чому МВС укладає угоду з органіщзацією, яка НЕ зареєстрована в Україні, а яка зареєстрована в Росії?

          УПЦ (це офіційна назва цієї церкви, там нема ніякого "МП") - офіційно зареєстрована УКРАЇНСЬКА релігійна організація. УПЦ і РПЦ - різні юридичні особи.
  • 2010.08.09 | Pavlo

    Просто нема слів. Цікаво, чи є там про таємницю сповіді.

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2010.08.09 | Адвокат ...

      Там у "секретній прилозі" є про про "тайну кришеванія"...

  • 2010.08.09 | Хвізик

    цікаво, яким чином цей текст потрапив на офіційного сайта РПЦ-ГБ

    якщо в ньому міститься отакий от пункт:

    > 6.3. Зміст цієї Угоди є інформацією для службового користування і не може надаватись або розголошуватись будь-яким особам без отримання відповідного дозволу на це іншої Сторони, крім випадків, прямо передбачених чинним законодавством України.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2010.08.09 | Адвокат ...

      А Ви спрасітє у "тов. майора"!

    • 2010.08.09 | Sean

      мабуть през інтелектуальність керівництва МВС

      яко же і іншої влади "нашего Президента" (с) :)
    • 2010.08.09 | Хвізик

      і яким чином вищезазначений пункт узгоджується з "прозорістю" ?

      передбаченою отуто:
      > 1.1 Предметом цієї Угоди є співробітництво сторін на засадах прозорості
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2010.08.09 | Sean

        хто ж Вам тут на форумі скаже

        Ви б попитали тутки:
        01024, Київ, вул. Академіка Богомольця, 10
      • 2010.08.09 | OlalaZhm

        Re: і яким чином вищезазначений пункт узгоджується з "прозорістю" ?

        Прозорість? Льогко! Просто не питайте більше про тайну сповіді...
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2010.08.09 | Хвізик

          Re: і яким чином вищезазначений пункт узгоджується з "прозорістю" ?

          OlalaZhm пише:
          > Прозорість? Льогко! Просто не питайте більше про тайну сповіді...
          Про тайну сповіді я вообще мовчу. Хіба є в Україні церква, котра могла би реально ґарантувати тайну сповіді? Чесні священники, канєшно, є, але це конкретні випадки. Багато людей до сповіді чи взагалі не йдуть, чи їдуть до якоїсь віддаленої від їхньої домівки церкви.
      • 2010.08.09 | Koala

        Так само, як і прозорість фінансування Тягнибока

  • 2010.08.09 | 100%

    Re: угода про співробітництво між МВС та УПЦ МП

    Превентивно-інформаційна діяльність церкви на користь правоохоронних органів створить умови розкриття злочинів ще до їх скоєння.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2010.08.09 | Адвокат ...

      Я-я! "Мислєпрєступлєніям,-- наше пролєтарскоє "НЄТ!"

  • 2010.08.09 | Kohoutek

    Хе! (/)

    Вас взагалі дивує, що роблять церковники у державних органах? Та вони туди пхаються за першої-ліпшої нагоди! А наша влада (абсолютно незалежно від прізвища президента чи прем'єра) з радістю падає в ці обійми. Церковників же хвилює лише одно: щоб їхню конфесію не обділили:
    http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/faith_and_weapon/36697/
    http://orthodox.org.ua/uk/node/6107

    Ось тут взагалі пісня пісней:
    http://www.niss.gov.ua/Table/16102009/Dopovid.htm
    ... З цього приводу однозначно висловився Президент України Віктор Ющенко у Зверненні до Українського народу з нагоди 1020-ліття Хрещення України-Русі: “Держава і Церква – це два крила народу. Із втратою або послабленням одного з них неможливо ані здійнятися вгору, ані захистити своїх дітей”[10].

    Вагому роль в еволюції національної моделі державно-конфесійних відносин у напрямку від сепараційної до коопераційної відіграла Помаранчева революція. Майдан став точкою відліку глибоких трансформацій у релігійному середовищі України. Саме тоді було продемонстровано, по-перше, реальну можливість консолідації конфесій, їхнє уміння мислити по-українськи. Як зазначали українські релігієзнавці: “Якоїсь миті стало зрозуміло, що Церква (як інститут, а не певна релігійна організація) здатна бути серйозною консолідуючою і, не в останню чергу, націєтворчою силою не через проведення демаркаційних ліній з інорелігійними спільнотами та мобілізацію колективного “ми” проти “вони”, а надаючи політиці надійного морального підґрунтя, збагачуючи її фундаментальними цінностями свободи, відповідальності та справедливості”[11]. По-друге, церкви і деномінації чи не вперше змогли вільно висловити власне, ніким ненав’язане, бачення суспільно-політичної ситуації в країні і бути почутими політикумом та широкими колами громадськості. По-третє, відчуття перспективи повноцінно інтегруватися у суспільний простір стимулювало діяльність релігійних організацій на благо України.

    Наочність розвитку процесу кооперації у державно-конфесійних взаєминах проявляється в: інтенсифікації та розширенні масштабів суспільно значущої роботи релігійних організацій, утриманні ними високого рівня авторитету в суспільстві; активізації співпраці церков і деномінацій з органами державної влади і місцевого самоврядування; ретельних спробах законодавчого осучаснення сфери свободи совісті та релігії.

    Посилення соціальної складової в діяльності конфесій – безпосередній наслідок розвитку громадянського суспільства в Україні після президентських виборів 2004 року, логічне відтворення зміни уявлень влади про роль релігійних інституцій в соціумі, озвучене Главою Української Держави: “... подолання негативних наслідків тоталітарного минулого не може бути зведено до вирішення майнових і земельних проблем. Святі отці, на порядку денному набагато масштабніше завдання. Йдеться про суттєве розширення присутності релігійного чинника у культурному житті, інформаційному просторі, впровадженні моральних і духовних цінностей у навчально-виховному процесі, духовно-просвітницькій роботі у Збройних Силах, правоохоронних органах... Я переконаний, шановне духовенство, шановні пресвяті отці, що без вашої присутності, без відчуття ліктя церкви у цих питаннях ми будемо десятки років носити невирішені питання”[12].

    Як наслідок, урізноманітнилася суспільно значуща діяльність церков та деномінацій. Релігійні організації попри традиційні напрямки роботи (забезпечення лікування малозабезпечених, облаштування пунктів безкоштовного харчування нужденних, організація літнього відпочинку дітей-сиріт та дітей-інвалідів, допомога школам, будинкам-інтернатам, медичним закладам тощо) в контексті розвитку громадянських свобод дедалі активніше заявляють про себе в інформаційній сфері. Телебачення, кінематограф розглядаються конфесійними спільнотами в якості потужного чинника гуманізації особистості, духовного самовдосконалення людини. У цій царині за участі віросповідних інституцій реалізуються цікаві і змістовні проекти. Серед них – дитячий проект “Антивірус для дітей” (стартував на каналі УТ-1 у листопаді 2008 року завдяки Католицькому мультимедійному центрові та ТВ студії “Клара”). Програма є пізнавальною і розрахована на дітей від трьох років. Вона включає частини, котрі сприяють естетичному, музичному вихованню маленьких громадян та формуванню у них загальноприйнятих норм ввічливості, що вкрай важливо у сучасному прагматичному світі. Інший приклад – Міжнародний кінофестиваль “Покров”. Минулорічний, шостий, захід пройшов у Києві під девізом: “Православне кіно – для молоді”. Цим закликом організатори дійства прагнули вказати кінематографістам і громадськості на головну проблему сьогодення – відсутність релігійного виховання підростаючого покоління. Представлена на фестивалі продукція контрастувала із тим гламуром та маскультом, що поширені у вітчизняному телевізійному просторі.

    Апробуючи нові форми соціального служіння, конфесії долучаються до вирішення актуальних проблем, котрі стоять сьогодні перед Українською Державою. Йдеться про належне пенсійне забезпечення, трудову міграцію, протидію поширенню ВІЛ/СНІДу. Зокрема, з вересня 2008 року в Україні офіційно розпочав діяти недержавний церковний пенсійний фонд “Покрова”, заснований главою УГКЦ Л. Гузаром. Структура покликана забезпечити гідну пенсію насамперед священнослужителям і мирянам, але не тільки греко-католицької церкви. Загалом клієнтами фонду можуть стати усі бажаючі громадяни України. Реагуючи на виклики, породжені світовою соціально-економічною та фінансовою кризою, УГКЦ разом з фондом “Open Ukraine” виступила ініціатором розробки та реалізації проектів, що мають створити оптимальні умови для повернення українських трудових мігрантів на Батьківщину. Унікальним є досвід налагодження ВРЦіРО міжконфесійного діалогу у сфері подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні шляхом прийняття та впровадження “Концепції участі Церков та релігійних організацій України у протидії епідемії ВІЛ/СНІДу” та “Стратегії участі Церков та релігійних організацій України у протидії епідемії ВІЛ/СНІДу”.

    Намітився поступ у здійсненні церквами і деномінаціями просвітницько-виховної місії. Загалом проблема інтеграції духовної і світської систем освіти дискутується в українському суспільстві від початку 90-х років. В силу заполітизованості і крайньої суперечливості питання воно впродовж тривалого часу позитивно вирішувалося хіба що на регіональному рівні (переважно західноукраїнський регіон).

    Сприятливим моментом для врегулювання даної проблеми у загальнонаціональному вимірі став 2005 рік, коли ініціативу про зближення Церкви і школи підтримав Президент України Віктор Ющенко. На засіданні "круглого столу" “З любов’ю та турботою про дітей” (9 червня 2005 року), під час зустрічей з членами ВРЦіРО (14 червня 2005 року) та головами облдержадміністрацій (15 червня 2005 року) Гарант Конституції висловився наступним чином: “... ми зробимо все, щоб починаючи з 1 вересня у навчальних закладах України було введено освітній курс – християнську етику... Як батько, я не хочу, щоб мої діти випадково вчилися про Бога і дороги до Нього. Я хочу, щоб вони свідомо це робили і не тільки через сім’ю, а щоб до цього була залучена і українська школа. Я переконаний, це тільки гармонізує життя дитини і людини в Україні”[13]. Практичний результат цих стратегічних міркувань – запровадження у загальноосвітніх навчальних закладах з 1 вересня 2005 року предметів духовно-морального спрямування – “Етики”, “Основ християнської етики”, “Основ релігійної етики”.

    У проекті Закону України “Про внесення змін до Конституції України”, ініційованому Главою Держави, прописане право кожного здобувати як світську, так і релігійну освіту (ст. 40)[14]. Дане положення, відсутнє у чинній редакції Основного Закону, фактично може закріпити рівноцінність двох освітніх систем.

    Суспільним успіхом релігійних організацій, безумовно, є акредитація богослов’я в Україні. З березня 2006 року богословська освіта здобула повні громадські права. Вищі навчальні заклади отримали можливість готувати фахівців за спеціальністю “богослов’я”. Така практика поширена на Заході. Тривалий час Українська Держава була чи не єдиною країною у Центрально-Східній Європі, в якій дипломи, отримані за богословською кваліфікацією, не визнавалися на державному рівні. Акредитація богослов’я – доказ того, що християнська думка знаходить належне місце у науковому та суспільному житті України.

    Соціально значуща діяльність конфесій – це не тільки формальне відстоювання свого права на повноцінне існування, домагання рівності з іншими суб’єктами громадянського простору. Це також потужний канал соціалізації особистості. Працюючи з обездоленими, нарко –чи алкоголезалежними особами, важкохворими, засудженими тощо, релігійні організації будують з ними діалог на основі системи цінностей, відмінної від домінуючої у сучасному суспільстві, знайомлять з основоположними духовними засадами людської цивілізації, навчають вимірювати власне життя категоріями справедливості, любові, честі, співчуття, поваги. Як наголошується в “Декларації про сприяння діалогу і взаєморозумінню між релігіями і цивілізаціями”: “Релігія – це рушійна сила, сила, котра все наповнює сенсом, забезпечує моральні принципи та позитивну спрямованість”[15]. В результаті закладається підґрунтя для толерації відносин у площині “людина – людина”, “людина – спільнота”. Це і є “людський вимір” соціального служіння конфесій.

    Активна суспільна позиція релігійних організацій гарантувала їм високий авторитет. Впродовж кількох останніх років рейтинг довіри до віросповідних об’єднань з боку населення становить близько 60 %[16] і суттєво перевищує ті рейтинги довіри, котрі громадяни виявляють до різних державних та політичних інституцій. Така популярність Церкви доводить існування попиту на її послуги. Скажімо, половина батьків бажає, щоб їхні діти здобували освіту в навчальних закладах, заснованих релігійними організаціями[17]. Відповідно, доки зберігатиметься суспільний запит на діяльність конфесій, доти вони матимуть належний рівень підтримки українського народу.

    Високий рейтинг довіри до релігійних організацій – це лише одне з очевидних унаочнень їхньої суспільно корисної праці. Інше полягає у переформатуванні владно-конфесійних відносин, які, за міркуванням чинного Глави Держави, мають розбудовуватися “… як виключно партнерські”[18].

    На початку президентської каденції Віктора Ющенка у взаєминах “Держава – Церква” на зміну атмосфері латентної підозри, обережності прийшла атмосфера довіри і відкритості, що відразу інтенсифікувало діалог між двома суб’єктами суспільного простору. Співробітництво центральної і регіональної влади з церквами та деномінаціями виявилось не лише в усних домовленостях, а й віднайшло документальне підтвердження. Щоб уявити масштаби державно-конфесійної взаємодії, наведемо декілька прикладів.

    У липні 2005 року з благословення архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія підписано угоду про співпрацю між управлінням Державного департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області та Рівненською єпархією УПЦ МП. У квітні 2006 року було підписано директиви міністром оборони України про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців ЗСУ. За словами А. Гриценка, це перший за 15 років незалежності документ, котрим гарантована реальна, а не декларативна взаємодія армії та Церкви. На початку лютого 2007 року була підписана угода про співпрацю між УПЦ МП та МНС України; у квітні того ж року УГКЦ укладає угоду про співробітництво з Державним департаментом України з питань виконання покарань.

    Досить плідним в аспекті поглиблення державно-конфесійного співробітництва видався 2008 рік. У червні мало місце підписання угоди про співпрацю між відділом Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України та командуванням ВМС ЗСУ в ділянці забезпечення душпастирської опіки особового складу ВМС. Аналогічний документ з УПЦ КП керівництво ВМС підписало наступного місяця.

    Наступним кроком стало підписання 10 листопада 2008 року Меморандуму про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців ЗСУ. Документ підписали Міністерство оборони України, з одного боку, а з іншого – представники семи релігійних інституцій (УПЦ КП, УГКЦ, УПЦ МП, РКЦ, УАПЦ, ВСОЄХБ, ДУМУ). Оборонне відомство країни у такий спосіб планує запровадити ефективну систему душпастирства у ЗСУ та створити інститут військового духовенства.

    Подальшою гармонізацією відносин держави і конфесій у царині освіти займатиметься Громадська рада з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями при МОН України, утворена наказом міністра 20 жовтня 2008 року. Основними завданнями органу визначені: 1) представлення позиції церков і релігійних організацій з питань діяльності Міністерства; 2) виконання дорадчих функцій під час обговорення та прийняття Міністерством рішень, а також здійснення моніторингу їх реалізації; 3) забезпечення співпраці з Міністерством щодо організації та проведення публічних громадських обговорень з основних напрямів його діяльності та окремих нормативно-правових актів.

    Стратегічні рішення про формалізацію партнерства з профільними органами державної влади у вирішенні актуальних суспільних проблем ухвалили члени ВРЦіРО на своєму засіданні 16 грудня 2008 року. Це – підписання двосторонньої Угоди про співпрацю між Міністерством охорони здоров’я України і ВРЦіРО та Меморандуму про співпрацю між ВРЦіРО і Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі. Перший документ визначає ініціативи Міністерства щодо взаємодії з конфесіями у сферах захисту життя (звуження практики абортів), морально-етичної просвітницької діяльності серед медичних працівників, студентів медичних навчальних закладів та молоді, протидії епідеміям ВІЛ/СНІД та туберкульозу в Україні, запровадження медичного капеланства у вигляді хоспісів тощо. У другому документі йдеться про визнання ролі релігійних об’єднань у продукуванні і поширенні в суспільстві високодуховних цінностей, вихованні громадян на загальнолюдських етичних засадах.

    Початок 2009 року продовжив традицію конструктивної взаємодії Держави і Церкви, котра спостерігалася минулоріч. 15 березня УГКЦ та МОЗ уклали угоду про співпрацю. Домовленості передбачають “врегулювання засад взаємодії у справі гуманізації медичної опіки на основі поваги прав та гідності людини; традиційних духовних, морально-етичних та культурних цінностей; усвідомлюючи взаємну відповідальність за оздоровлення українського суспільства”[19]. Кілька днів по тому глава оборонного відомства Ю. Єхануров підписав наказ “Про затвердження Положення про Раду у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України”. Зазначене положення затверджено з метою налагодження тісної співпраці МО України з українськими церквами та релігійними організаціями для задоволення релігійних потреб військовослужбовців, духовного, морально-естетичного, військово-патріотичного виховання особового складу Збройних Сил України.

    Ще одним кроком співробітництва влади з конфесіями стало утворення у травні 2009 року Громадської ради з питань співпраці МОЗ України з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій. На дорадчо-консультативний орган покладається місія забезпечення відкритості діяльності МОЗ України та залучення громадськості до розробки владних рішень у сфері охорони здоров'я; взяття до уваги думки Церков та релігійних організацій під час розв'язання актуальних проблем діяльності Міністерства; сприяння всебічному забезпеченню свободи совісті, віросповідання та подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин в галузі охорони здоров'я. Крім цього, планується, що за допомогою Громадської ради буде здійснюватись постійний діалог Міністерства з церквами і релігійними організаціями з метою врахування їх позиції під час ухвалення владних рішень та посилення взаємного співробітництва, а також взаємодія у справі гуманізації медичної опіки, формування підходів до питань біоетики та залучення духовного потенціалу та досвіду соціальної роботи церков і релігійних організації у сфері охорони здоров'я.

    Розвиток державно-конфесійної кооперації, забезпечення свобод людини і громадянина призвели у постпомаранчевий період до відчутної гармонізації міжконфесійних та міжцерковних відносин. Неабияку роль у цьому процесі відіграли реструктуризація ВРЦіРО та її звільнення з-під контролю Держкомрелігій, поява альтернативних ВРЦіРО міжконфесійних організацій – Наради представників християнських церков України, Української міжцерковної ради. Вказані об’єднання почали відігравати позитивну роль у формуванні подальшої архітектоніки конфесійного середовища країни на принципах консенсусу, пошуку компромісу, взаємопорозуміння; інтеграції зусиль церков і деномінацій на ниві реалізації соціальних програм і проектів; мінімізації наслідків наявних міжконфесійних та міжцерковних конфронтацій (виявляється, значний масив їх виникає через низький ступінь поінформованості суспільства та рівень обізнаності його членів з різними релігійними традиціями)[20]; зміцненні іміджу України на міжнародній арені і т. п.

    Діяльність міжконфесійних структур, насамперед ВРЦіРО, отримала схвальну оцінку Глави Української Держави. Віктор Ющенко навіть висловив переконання, що “для поглиблення діалогу церкви з владою на всіх рівнях, на мою думку, треба думати про створення аналогічних Рад на рівні областей і, можливо, великих міст. Ми маємо зробити все, щоб цей інструмент взаємодії влади і церкви, запрацював на повну силу”[21]. Ця ініціатива була втілена в життя. Президент України 8 липня 2005 роки видав доручення № 1-1/657 щодо удосконалення державно-церковних відносин, подолання морально-духовної кризи суспільства, поєднання зусиль держави, громадянського суспільства і релігійних організацій у створенні високодуховного виховного середовища, яким, зокрема, передбачалося створення при обласних державних адміністраціях церковних рад в якості консультативно-дорадчих органів. Поява і подальше функціонування останніх зарекомендували себе з найкращої сторони: у взаєминах місцевої влади з конфесіями почав превалювати дух партнерства, істотно зменшилась кількість протистоянь на релігійному ґрунті. Показовою у цьому відношенні може слугувати заява начальника відділу у справах релігій Харківської ОДА, зроблена наприкінці грудня 2008 року, про відсутність тривалий час на Харківщині міжконфесійних конфліктів попри значну кількість релігійних організацій[22].

    Специфічною рисою процесу утвердження партнерської моделі державно-конфесійних відносин в Україні є той факт, що реальне співробітництво суб’єктів цих взаємин випереджає ухвалення відповідної законодавчої платформи, яка мала б його санкціонувати. ...


    Там ще далі багато чудесного! Ой, спасибі, Віктору Андрійовичу, месіє наш український, за духовні Ваші труди. Глибоко пустили попи коріння в нашу державу - і переважно за Вашого мудрого керування.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2010.08.09 | Адвокат ...

      Чому владці так полюбляють попів? Бо смертельно сцять смерти!

      Ет`жеж`сар`шен`панятна!!!

      Накрали, насрали, зпаскудили,-- стрьомно в казазан зі смолою! ;)

      А попи,-- особливо маSSковскія,-- завше готові "ґрєхі-то і отпустіть-то"... "За достойноє вознаґраждєніє, да..."
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2010.08.09 | Уважний читач

        Солідарність. І ті й ті продають піплу віру за файні гроші.

    • 2010.08.09 | Мартинюк

      Попи "мертво" сиділи в казармах та управліннях МВС при Кучмі.

      І це була виключно МПЦ - з відповідним паперовими угодами.Лише після Помаранчевої революції почалося якесь відділення церкви та держустанов - в першу за рахунок відновлення вільної конкуренції між ним і взаємного контролю аби ніхто - з них не отримав зайвих пільг.

      Церква в суспільстві не живе у вакуумі і неминуче взаємодіє з ним і в тому числі з державою. Тому намагання якимось чином впорядкувати цей стосунок був цілком нормальним і конструктивним, особливо в умовах коли УПЦ МП фактично використовувалося як інструмент реалізації завданнь сусідської Російської держави, що за Ющенка до речі було чстково заблоковано.
      Ви ж як атеїст не уявляєте інакшого співіснування церкви та суспільства аніж "глаза б мои этих попов не видели бы". А так не буває - якщо це якось не формалізувати то воно вилазитиме Кірілами, Сандеями і ще бог зна чим.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2010.08.10 | Kohoutek

        Я не атеїст.

        Я - агностик. Це по-перше. По-друге, я вважаю що кожна людина має свободу вільно сповідувати будь-яку віру. Держава не повинна обмежувати цю свободу - це особистий вибір кожної окремої людини. Церкви, як об'єднання віруючих мешканців країни, є поважними об'єднаннями громадян і повинні мати всі права громадських організацій.

        Мартинюк пише:
        > І це була виключно МПЦ - з відповідним паперовими угодами.

        Неправда.
        http://portal-credo.ru/site/?act=news&id=626
        "Відповідних паперових угод" щодо співробітництва держави з УПЦ (МП) часів Кучми я щось не знайшов, до речі.

        > Лише після Помаранчевої революції почалося якесь відділення церкви та держустанов - в першу за рахунок відновлення вільної конкуренції між ним і взаємного контролю аби ніхто - з них не отримав зайвих пільг.

        Я особисто бачу, що Кучма наголошував в стосунках з церквами на дотриманні духу і букви ЗАКОНУ - світського закону світської держави. Що ж стало робитися за Ющенка, дуже яскраво окреслено в тексті, що я цитував:
        Специфічною рисою процесу утвердження партнерської моделі державно-конфесійних відносин в Україні є той факт, що реальне співробітництво суб’єктів цих взаємин випереджає ухвалення відповідної законодавчої платформи, яка мала б його санкціонувати.
        Перекладаю на зрозумілу мову: Специфічною рисою процесу утвердження моделі державно-конфесійних відносин в Україні є той факт, що вони розвиваються ВСУПЕРЕЧ закону і Конституції світської (не атеїстичної, а саме СВІТСЬКОЇ) держави.

        > Церква в суспільстві не живе у вакуумі і неминуче взаємодіє з ним і в тому числі з державою. Тому намагання якимось чином впорядкувати цей стосунок був цілком нормальним і конструктивним,

        Для цього є Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації":
        http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=987-12
        Там ВСЕ розписано. Дуже раджу ознайомитися. Зокрема,
        Стаття 5. Відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави
        В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.
        Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.
        Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
        Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.
        Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.
        Релігійні організації не виконують державних функцій.
        Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації.
        Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.
        Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.
        Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
        Стаття 6. Відокремлення школи від церкви (релігійних організацій)
        Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії.
        Не допускається обмеження на ведення наукових досліджень, у тому числі фінансованих державою, пропаганду їх результатів або включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності чи невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму.
        Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання.
        Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування.
        Викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.


        Церкви, як будь-які об'єднання громадян, мають право впливати на державу і суспільство в порядку, окресленому законом. Права церков мають бути такі самі, як права будь-якого об'єднання громадян. Жодної дискримінації, борони Боже.

        > Ви ж як атеїст не уявляєте інакшого співіснування церкви та суспільства аніж "глаза б мои этих попов не видели бы". А так не буває - якщо це якось не формалізувати то воно вилазитиме Кірілами, Сандеями і ще бог зна чим.

        Як я вже зауважив, я не атеїст. І я прекрасно уявляю мирне і плідне співіснування церков і держави (бо відносини церков і сусільства регулюються на законами, а самим життям - церкви є частинами суспільства). Наприклад, задовлення релігійних потреб військовослужбовців - будь ласка, командири повинні надавати підлеглим час, щоб ті могли піти в церкву або помолитися на території в/ч. В останньому разі можна навіть укласти договір про допуск відповідного священика на територію частини, виделення приміщення і т.ін. Але держава не повинна брати священиків на утримання (запроваджувати інститут капеланів) - держава не фінансує церкви, вони фінансуються віруючими відповідних конфесій. Задоволення бажання батьків надати дітям релігійне виховання - будь ласка! В неучбовий час, на гроші самих батьків. Віра і релігія - то ОСОБИСТА справа кожної окремої людини. Держава не має права втручатися в ці питання. А церкви - то об'єднання громадян задля задоволеня їх релігійних потреб. Держава взаємодіє з ними на загальних принципах ваємодії з об'єднаннями громадян - вона не може втручатися в їх внутрішні справи, а об'єднання громадян можуть займатися лобіюванням інтересів своїх членів всіма дозволеними законом засобами.
  • 2010.08.10 | igorg

    Попи на радостях порушили пункт 6.3

    6.3. Зміст цієї Угоди є інформацією для службового користування і не може надаватись або розголошуватись будь-яким особам без отримання відповідного дозволу на це іншої Сторони, крім випадків, прямо передбачених чинним законодавством України.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2010.08.10 | Адвокат ...

      Мабуть, екстазії з віаґрою хильнули...

  • 2010.08.10 | igorg

    Ну як же МВС без політуправлєнія? Положитєльний

    опит почнуть перенімать підозрюю. Де основне кубло разварата? Ясний пень у Вишах!


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".