О. Княжицька - Про переселення москалів пісьля Голодомору (л)
08/20/2010 | Мірко
http://www.unian.net/ukr/news/news-391549.html
[17.08.2010 13:01] Олена Княжицька
Переселення росіян в Україну стало наслідком Голодомору 1933 року
Нещодавно в Україні було видано унікальну карту "Голодомор 1932 - 1933 років”, на якій позначено не лише місця так званих "чорних дошок" (спеціальні каральні заходи проти окремих сіл, коли голодне село оточували озброєними загонами чим прирікали його на загибель), а й шляхи переселення на вимерлі території людей із Росії та Білорусії.
З Білоруської СРСР до Одеської області - 61 ешелон, із західних областей РСФСРР до Дніпропетровщини - 109 ешелонів, з Горьківської до Одеської - 35 ешелонів, з центрально-чорноземного регіону Росії до Харківської області - 80 ешелонів. З Іванівської до Донецької - 44 ешелони.
Усього - 22000 родин і, відповідно, господарств…
Те, що проросійський Південний Схід України сьогодні - це наслідки Голодомору й подальшого масового заселення українських територій здебільшого росіянами, не новина... Але вона щоразу вражає мене, навіваючи сумні думки, особливо останнім часом, коли все частіше говорять про можливий розкол країни.
Маю нагоду часто бувати в Росії і спілкуватися з росіянами, котрі живуть як у Росії, так і за межами своєї батьківщини.
Росіяни мені видаються людьми хорошими, щирими.. Але, на жаль, неповага до інших націй характерна для багатьох із них (відчула на собі). А ще вони дуже тяжко призвичаюються до життя за межами Росії, погано асимілюються. Відомо, що чимало з них, переселившись до Америки, та і не засвоїли англійської мови...
Тому, вважаю, їм краще жити на своїй землі.
Та багато з них не хочуть жити в Росії з економічних та соціальних міркувань і прагнуть емігрувати. І ті, кому це вдалося, не хочуть повертатися на історичну батьківщину. Хоча продовжують вважати Росію своєю батьківщиною, любити її (на словах, адже на відстані її любити легше) і страждати на чужині… Напевно, це одна з загадок російської душі.
Якось мала нагоду спілкуватися з росіянкою, що мешкає в Естонії. Ми зустрілися в Москві, куди вона приїхала в гості до родичів. Привезла з собою вуджену скумбрію. "Це єдине, що залишилося смачного з естонських продуктів після вступу країни до Євросоюзу", - пояснювала вона кожному, кого пригощала. Мені довелося вислухати довгу, наче завчену напам`ять, промову про те, як погано живеться в країнах Прибалтики після розвалу СРСР... Про те, як естонці вдають, наче вони не знають російської, і їй доводиться спілкуватися з ними лише естонською мовою… Про те, як там не люблять росіян і вороже до них ставляться… Про те, як вона не любить естонців, Естонію, Євросоюз і не сприймає політичних, економічних та соціальних змін, які там відбулися. При цьому вона не переставала захоплюватися Росією. "У Росії найкраще, ви щасливі тим, що живете в Росії", - повторювала вона, звертаючись до своїх російських родичів і друзів, які без особливого ентузіазму погоджувалися з нею.
"Я не змогла б жити в країні, яку так сильно не люблю, де мені так некомфортно. Це ж справжня мука", - сказала я їй. – Може, тобі краще повернутися в Росію? І теж бути щасливою?"
Вона замовкла й пильно подивилася мені у вічі, намагаючись зрозуміти, чи я раптом не глузую з неї.
Ні, я не глузувала. Я говорила цілком серйозно, бо справді не уявляю собі життя в чужій, ненависній країні.
Вона щось спробувала пояснити… Говорила так непереконливо, що я навіть не запам’ятала її аргументів. Суть у тому, що повертатися в Росію вона аж ніяк не бажає.
Пам’ятаю лише, що її російська подруга сказала: "А я змогла б жити в будь-якій країні, якби там було море, - я море дуже люблю".
Напевне, ті росіяни які після 1933 року переселялися на Південний Схід України, теж мріяли про море. Чи, може, їх приваблювали родючі землі та полишені вимерлими українцями хати й майно...
Хай би як, та тепер їхні нащадки живуть на цих землях і є громадянами України.
І не варто б згадувати про те, що було колись, якби минуле не мало наслідків у наш час.
А наслідки є, і вони насправді вражаючі. Це велике переселення росіян виявилося бомбою уповільненої дії, і час цієї дії настав сьогодні. Ми маємо здебільшого непатріотичний, неукраїнський південь, який тяжіє до Росії так, що аж готовий злитися з нею. Частина громадян нашої держави не зацікавлена в її територіальній цілості та в її існуванні взагалі.
…На презентації вищезгаданої карти Голодомору колишній директор Українського інституту національної пам’яті академік НАН України Ігор Юхновський (його на цій посаді змінив якийсь неокомуніст), зокрема, розповів про те як у Верховній Раді приймався закон про визнання Голодомору геноцидом. Частина депутатів з Партії регіонів проголосувала за цей закон (на його прохання), а частина – ні. То були депутати з місць, заселених росіянами...
- Ігорю Рафаїловичу, це ж не єдине голосування, де проявляється ставлення цих людей до країни, у якій вони живуть. Була безліч інших важливих голосувань, це і громадська думка, і народне волевиявлення, це й відповідне ставлення до української мови й культури, до української історії. Це формування негативного іміджу країни за кордоном. Це виховання нового покоління українських росіян у дусі неповаги до власної держави...
Пан Юхновський сказав таке:
- Справді, те, що ці люди були переселені, впливає на їхнє ставлення до України як до держави. Люди по-різному поводяться на чужій землі. Але вони приїхали на чужу землю від імені держави, яка їх послала, і вони підтримуватимуть ту державу, яка їх послала. Вони самі цього можуть і не усвідомлювати…
- Отже, ми приречені на те, що частина людей в Україні - нащадки тих переселенців - весь час тяжітимуть до Росії, відповідно голосуватимуть на виборах, виявлятимуть неповагу до української мови й культури та виховуватимуть у цьому дусі своїх дітей?
- Минає час, і кожна земля «робить» націю… Неукраїнці асимілюються, стають українцями, і це не залежить від свідомості людей чи від директив влади. Так само чужоземці стають поляками на польській землі, французи - на французькій землі, німці - на німецькій. Час усе виправить…
Я позаздрила оптимізмові пана Юхновського. Скільки ж іще має минути часу, аби росіяни стали українцями? Напевно, що не менш як сотня років… Думаю, цей процес піде швидше, якщо Україна зможе підняти економіку. Якщо життєвий рівень в Україні буде вищий, ніж у Росії, «співвітчизники» вже не прагнутимуть злиття з історичною батьківщиною. Як показує світовий досвід, ситі й задоволені життям росіяни тужать за батьківщиною не менше голодних і роздратованих, але повертатися в неї не поспішають. І зливатися з нею теж…
[17.08.2010 13:01] Олена Княжицька
Переселення росіян в Україну стало наслідком Голодомору 1933 року
Нещодавно в Україні було видано унікальну карту "Голодомор 1932 - 1933 років”, на якій позначено не лише місця так званих "чорних дошок" (спеціальні каральні заходи проти окремих сіл, коли голодне село оточували озброєними загонами чим прирікали його на загибель), а й шляхи переселення на вимерлі території людей із Росії та Білорусії.
З Білоруської СРСР до Одеської області - 61 ешелон, із західних областей РСФСРР до Дніпропетровщини - 109 ешелонів, з Горьківської до Одеської - 35 ешелонів, з центрально-чорноземного регіону Росії до Харківської області - 80 ешелонів. З Іванівської до Донецької - 44 ешелони.
Усього - 22000 родин і, відповідно, господарств…
Те, що проросійський Південний Схід України сьогодні - це наслідки Голодомору й подальшого масового заселення українських територій здебільшого росіянами, не новина... Але вона щоразу вражає мене, навіваючи сумні думки, особливо останнім часом, коли все частіше говорять про можливий розкол країни.
Маю нагоду часто бувати в Росії і спілкуватися з росіянами, котрі живуть як у Росії, так і за межами своєї батьківщини.
Росіяни мені видаються людьми хорошими, щирими.. Але, на жаль, неповага до інших націй характерна для багатьох із них (відчула на собі). А ще вони дуже тяжко призвичаюються до життя за межами Росії, погано асимілюються. Відомо, що чимало з них, переселившись до Америки, та і не засвоїли англійської мови...
Тому, вважаю, їм краще жити на своїй землі.
Та багато з них не хочуть жити в Росії з економічних та соціальних міркувань і прагнуть емігрувати. І ті, кому це вдалося, не хочуть повертатися на історичну батьківщину. Хоча продовжують вважати Росію своєю батьківщиною, любити її (на словах, адже на відстані її любити легше) і страждати на чужині… Напевно, це одна з загадок російської душі.
Якось мала нагоду спілкуватися з росіянкою, що мешкає в Естонії. Ми зустрілися в Москві, куди вона приїхала в гості до родичів. Привезла з собою вуджену скумбрію. "Це єдине, що залишилося смачного з естонських продуктів після вступу країни до Євросоюзу", - пояснювала вона кожному, кого пригощала. Мені довелося вислухати довгу, наче завчену напам`ять, промову про те, як погано живеться в країнах Прибалтики після розвалу СРСР... Про те, як естонці вдають, наче вони не знають російської, і їй доводиться спілкуватися з ними лише естонською мовою… Про те, як там не люблять росіян і вороже до них ставляться… Про те, як вона не любить естонців, Естонію, Євросоюз і не сприймає політичних, економічних та соціальних змін, які там відбулися. При цьому вона не переставала захоплюватися Росією. "У Росії найкраще, ви щасливі тим, що живете в Росії", - повторювала вона, звертаючись до своїх російських родичів і друзів, які без особливого ентузіазму погоджувалися з нею.
"Я не змогла б жити в країні, яку так сильно не люблю, де мені так некомфортно. Це ж справжня мука", - сказала я їй. – Може, тобі краще повернутися в Росію? І теж бути щасливою?"
Вона замовкла й пильно подивилася мені у вічі, намагаючись зрозуміти, чи я раптом не глузую з неї.
Ні, я не глузувала. Я говорила цілком серйозно, бо справді не уявляю собі життя в чужій, ненависній країні.
Вона щось спробувала пояснити… Говорила так непереконливо, що я навіть не запам’ятала її аргументів. Суть у тому, що повертатися в Росію вона аж ніяк не бажає.
Пам’ятаю лише, що її російська подруга сказала: "А я змогла б жити в будь-якій країні, якби там було море, - я море дуже люблю".
Напевне, ті росіяни які після 1933 року переселялися на Південний Схід України, теж мріяли про море. Чи, може, їх приваблювали родючі землі та полишені вимерлими українцями хати й майно...
Хай би як, та тепер їхні нащадки живуть на цих землях і є громадянами України.
І не варто б згадувати про те, що було колись, якби минуле не мало наслідків у наш час.
А наслідки є, і вони насправді вражаючі. Це велике переселення росіян виявилося бомбою уповільненої дії, і час цієї дії настав сьогодні. Ми маємо здебільшого непатріотичний, неукраїнський південь, який тяжіє до Росії так, що аж готовий злитися з нею. Частина громадян нашої держави не зацікавлена в її територіальній цілості та в її існуванні взагалі.
…На презентації вищезгаданої карти Голодомору колишній директор Українського інституту національної пам’яті академік НАН України Ігор Юхновський (його на цій посаді змінив якийсь неокомуніст), зокрема, розповів про те як у Верховній Раді приймався закон про визнання Голодомору геноцидом. Частина депутатів з Партії регіонів проголосувала за цей закон (на його прохання), а частина – ні. То були депутати з місць, заселених росіянами...
- Ігорю Рафаїловичу, це ж не єдине голосування, де проявляється ставлення цих людей до країни, у якій вони живуть. Була безліч інших важливих голосувань, це і громадська думка, і народне волевиявлення, це й відповідне ставлення до української мови й культури, до української історії. Це формування негативного іміджу країни за кордоном. Це виховання нового покоління українських росіян у дусі неповаги до власної держави...
Пан Юхновський сказав таке:
- Справді, те, що ці люди були переселені, впливає на їхнє ставлення до України як до держави. Люди по-різному поводяться на чужій землі. Але вони приїхали на чужу землю від імені держави, яка їх послала, і вони підтримуватимуть ту державу, яка їх послала. Вони самі цього можуть і не усвідомлювати…
- Отже, ми приречені на те, що частина людей в Україні - нащадки тих переселенців - весь час тяжітимуть до Росії, відповідно голосуватимуть на виборах, виявлятимуть неповагу до української мови й культури та виховуватимуть у цьому дусі своїх дітей?
- Минає час, і кожна земля «робить» націю… Неукраїнці асимілюються, стають українцями, і це не залежить від свідомості людей чи від директив влади. Так само чужоземці стають поляками на польській землі, французи - на французькій землі, німці - на німецькій. Час усе виправить…
Я позаздрила оптимізмові пана Юхновського. Скільки ж іще має минути часу, аби росіяни стали українцями? Напевно, що не менш як сотня років… Думаю, цей процес піде швидше, якщо Україна зможе підняти економіку. Якщо життєвий рівень в Україні буде вищий, ніж у Росії, «співвітчизники» вже не прагнутимуть злиття з історичною батьківщиною. Як показує світовий досвід, ситі й задоволені життям росіяни тужать за батьківщиною не менше голодних і роздратованих, але повертатися в неї не поспішають. І зливатися з нею теж…
Відповіді
2010.08.20 | Мірко
Про бомбу уповільненої дії
Цитата із статті, (та долучена мапа переселень)>Це велике переселення росіян виявилося бомбою уповільненої дії, і час цієї дії настав сьогодні. Ми маємо здебільшого непатріотичний, неукраїнський південь, який тяжіє до Росії так, що аж готовий злитися з нею. Частина громадян нашої держави не зацікавлена в її територіальній цілості та в її існуванні взагалі.<
>…На презентації вищезгаданої карти Голодомору колишній директор Українського інституту національної пам’яті академік НАН України Ігор Юхновський (його на цій посаді змінив якийсь неокомуніст), зокрема, розповів про те як у Верховній Раді приймався закон про визнання Голодомору геноцидом. Частина депутатів з Партії регіонів проголосувала за цей закон (на його прохання), а частина – ні. То були депутати з місць, заселених росіянами...<
>- Ігорю Рафаїловичу, це ж не єдине голосування, де проявляється ставлення цих людей до країни, у якій вони живуть. Була безліч інших важливих голосувань, це і громадська думка, і народне волевиявлення, це й відповідне ставлення до української мови й культури, до української історії. Це формування негативного іміджу країни за кордоном. Це виховання нового покоління українських росіян у дусі неповаги до власної держави...<
>Пан Юхновський сказав таке:<
>- Справді, те, що ці люди були переселені, впливає на їхнє ставлення до України як до держави. Люди по-різному поводяться на чужій землі. Але вони приїхали на чужу землю від імені держави, яка їх послала, і вони підтримуватимуть ту державу, яка їх послала.<
Що ж. Нераз пояснював якраз це. Але співрозмовники уявляють собі що колишня українська земля має якусь чарівну силу що перетворює москалів на українців. Вірють що зникатимуть ті вороженьки як роса на сонці.
На жаль діється протилежне. Аґенти імперії успішно перетравлюють українців на москалів, і то навіть підчас влади Ющенка.
2010.08.20 | Адвокат ...
МоSSкаль українцем ніколи не стане. Як не стають людьми таргани,
що окупували кухню...2010.08.20 | Мірко
Тоді що? Труїти їх, чи відмежитися від заразеної кухні?
(про тарганів, очевидно)2010.08.20 | Volodimir_V
Re:Труїти їх, чи відмежитися від заразеної кухні?-відділитися
і побудувати чисте безтарганяче господарство, в якому Ви будете ходити по чистій підлозі розмовляти українською та розбудовувати демократію- коротше "процвітати".2010.08.20 | Адвокат ...
Пруцяків,-- труїти. Бо за кухнею окупують усю господу.
Та й кухні,-- шкода!2010.08.20 | Volodimir_V
Re: Пруцяків,-- труїти. Бо за кухнею окупують усю господу.
То я за старе. В контексті розподілу України. А Ви правильно предрекли результат такий же самий був би, якщо замість тарганів прописати москалі, а замісць кухні- донбас.
Адвокат ... пише:
> Та й кухні,-- шкода!
2010.08.20 | Мірко
Тоді розпочинайте роботу, - самі особисто
(як не я то хто?, як не тепер то коли?...)Здається Вам Володимир_В допоможе.
І звітуйте нам місячно як Вам іде. Даємо на роботу 15 місяців, - рівно так довго як тривав Голодомор.
2010.08.20 | Мартинюк
Не згоден з такою радикальною думкою.
Бачив у Галичині капітально українізованих росіян, які вчилися зі мною в одиних і тих же школах Радехівського району, в якому божою і обивательською волею так і не вдалося заснувати жодної російської школи. Росіян було доста і в райцентрі та інших містечках, і навіть навіть в селах, але не було в нгих великого бажання записувати своїх дітей у російську школу, тим більше тягати до неї у райцентр своїх дітей. Про багатьох з них в мене хороші спогади, коли я потім цікавився ними після отримання Українорю незалежності всі вони виявилися лояльним до України і українців.Тобто все залежить від оточення та наявності "оґолтєлих" кацапів, які б їх налаштовували на антикраїнські настрої.
2010.08.20 | Мірко
Re: все залежить від оточення
Мартинюк пише:> Тобто все залежить від оточення та наявності "оґолтєлих" кацапів, які б їх налаштовували на антикраїнські настрої.<
Отож. Де україномовних переважаюча більшість москалів перетравимо на українців. Але на далекім сході, де московськомовних оголомшаюча більшість, як правило українців перетравляють на москалів-яничарів запеклих ворогів української нації.
Державна мова тут не причім. Мова у школах теж.
2010.08.20 | Мартинюк
Не перетравлють
За регіоналів голосують не задля мови і Росії, а в надії отримати роботу, зарплати, соціальні пільги і те що вони вважають "справедливістю". Ось цього вони зараз не отримали , а те що отримали дуже підірве авторитет ПР.Мова і русофілія навязується як наванження до соціальних проблем та обіцянок.
Навіть соціологічні опитування показуть що на Сході та Півдні проблеми мови/язика не входять навіть до шестірки найважливіших для там тамтешніх жителів проблем.
2010.08.20 | Мірко
Re: Не перетравлють
Мартинюк пише:> За регіоналів голосують не задля мови і Росії, а в надії отримати роботу, зарплати, соціальні пільги і те що вони вважають "справедливістю". Ось цього вони зараз не отримали , а те що отримали дуже підірве авторитет ПР.<
Я не дбаю за кого голосують, а ким вони є. Розпізнаю переважно по мові а не по політичних переконаннях. Як бачимо мову змінити бере більше ніж 19 років (може цілих Мойсеєвих 40) - а політичні переконання через ніч.
> Мова і русофілія навязується як наванження до соціальних проблем та обіцянок.
Грається на тім інструменті який є. Але таки інструмент існує чи хто на нім грає чи ні.
> Навіть соціологічні опитування показуть що на Сході та Півдні проблеми мови/язика не входять навіть до шестірки найважливіших для там тамтешніх жителів проблем.<
Якби питали чи має ваша українська мова усі можливости розвитку - тоді відповідь була б інакша. А то питають чи, Боже борони, бандери вам утискають язик.
Саме питання симптом.
2010.08.20 | АБВГ
Шановний Мірко, що ешелон: 40 солдат чи 8 коней на вагон
сорок вагонів.Подивіться кількість росіян в Україні по переписам 1926 і 1989 років: чисельність виросла в п"ять разів. По інтенсивності переселень складається таке враження , що не менше ніж московський метрополітен мав лінію звязку з київським.
І то в "час пік".
2010.08.20 | OlalaZhm
Re: Шановний Мірко, що ешелон: 40 солдат чи 8 коней на вагон
Не всі переселення відображені: Родичів мого колишнього чоловіка переселили в Харківську область з Сибіру.2010.08.20 | Мірко
Re: Шановний Мірко, що ешелон: 40 солдат чи 8 коней на вагон
Ніби так виглядає. А як довго взяло Сталіну виселити півтора мільйона Галичан на Сибір у 1940-му?Теж памятаймо що багато тих що вижили скоренько змосковщилися (це ціла суть ґеноциду) і тепер їхні потомки найбільш запеклі яничари.
2010.08.20 | Мартинюк
22 тисячі родин Х 5 = 110 тисяч переселенців.
Як на масштаби України це крапля в морі.Тим більше що дуже багато з них покинули села і поїхали у міста, а частина тих які зосталися в селах навіть українізувалися.На мій погляд набагато більша загроза від перселенців у міста й містечка, а також русифікованих совків , посібників комуністичної влади - карателів НКВС, стукачів, годуванців партійних кормушок КПРС та комсомолу - саме вони є найактивнішими українофобами - батьків ні Вітренко, ні Бузини, ні Табачника, ні Симоненка не привозили з Росії - всі вони "вивелися" тут...
2010.08.20 | Мірко
Re: 22 тисячі родин Х 5 = 110 тисяч переселенців.
Мартинюк пише:> Як на масштаби України це крапля в морі.<
Скільки крапель діоксину треба було капнути в зупу?
>Тим більше що дуже багато з них покинули села і поїхали у міста, а частина тих які зосталися в селах навіть українізувалися.<
> На мій погляд набагато більша загроза від перселенців у міста й містечка, а також русифікованих совків , посібників комуністичної влади - карателів НКВС, стукачів, годуванців партійних кормушок КПРС та комсомолу - саме вони є найактивнішими українофобами - батьків ні Вітренко, ні Бузини, ні Табачника, ні Симоненка не привозили з Росії - всі вони "вивелися" тут...<
Угу. Як уже писав повище - яничари були гірші за турків. Це вже психіка перекинщика.
2010.08.20 | Max
Re: 22 тисячі родин Х 5 = 110 тисяч переселенців.
Виглядає на то, що 22тис. родин переселенців (110тис. осіб) то лише за півтора роки. Так що ліпше скинути рожеві окуляри.Москалі напливали в Україну безперервно, і була ще одна велика хвиля відразу по війні ("восстанавлєніє народнава хазяйства", особливо на тому ж Донбасі).
2010.08.21 | Isoлято
Так там уся "паліцєка парції" на цьому трималася!
Переселити, перемішати, перетравити... а потім ще й пересварити.Хочеш чогось досягти в житті? Учі руssкій їзыкъ, паступай в інсцытутъ, патом параспріділєнію їжжай в Сібірь... а єжлі ты мущщіна - сначяла ідзі в армєю паслужы.
Зараз все-таки ці процеси "переміщення" не настільки активні. Так шо шанси у майбутньої української нації все ж не нульові.