08/21/2010 | Демидась

ТВЕРДОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ ХОЧЕТЬСЯ.
Почнемо з трагедії місцевого значення. Мій благородний сват Володимир Корчевський з Дичкова недавно поліз на горище, аби здоймити котяру, що жалібно мнявчав. Тільки-но притис пухнастого до грудей, як щабель раптово тріснув, і мій гостинний родич з усього маху гепнувся додолу, накрившись драбиною. Кота, одначе, втримав і від каліцтва вберіг! На фоні такого геройства три сватових зламаних ребра до уваги можна й не брати. Стогнав бідний, кривився та гумору не втрачав. Втішав мене чисто по-домашньому: “Не беріть собі до голови, то ще не трагедія — могло бути гірше. Дивіться, що в світі робиться — вороги не сплять! Кораблі топляться, поїзди летять під укіс і навіть літаки падають.”
На згадку спала катастрофа під Смоленськом, яку дехто називає “продєлкамі Путіна”. Категоричним бути поки що нема підстав, але чому лідери “цивілізованих” держав стулили собі писки і вмивають руки від непростого розслідування? Може, лякаються силових методів повернення Росією імперії і загарбання нею чужих територій? Бояться, певно, щоб російські армії, зайнявши Париж, не взялись форсувати Ла-Манш на солом’яних матрацах і французьких бамбетлях. А, може, згадують конаючого в Лондоні Литвиненка і слухняного магната Абрамовича, котрий справно збагачує російську казну? Тож і підспівують білокам’яній німці з французами у царині відносин з Україною. Не знаю, що там скоїлось під Катинню, але впхати в один літак весь урядовий цвіт Польщі — то не просто недбальство. Може, на цей ласий шмат і клюнули диверсанти, а убивство готували ще на варшавськім льотніску?
Пересічний обиватель скрушно хитає головою та бідкається, бо дошкуляє нам спека і дожирає багатьох криза. Бачить, що і сусідам не легше — заслало димом очі, і вони бідні бредуть, мов привиди, по Красній площі. На дальніх континентах урагани, зливи, голод та епідемії. Амбіційні уряди Америки й Росії вже розпаювали світ і спровокували війни. На чужих полігонах - територіях випробовують найсучаснішу зброю, ставлячи на грань ризику саме існування безвинних націй. Збреде завтра щось на п’яну голову сусідським “ребятам” — десант під Почаєвом і на Хрещатику висадять, а тоді доказуй, що їх там не було. А ми ж до оборони, як віл до карети! Зневагою до Бога, до одвічних моральних цінностей, демонстрацією відвертого грабунку здеморалізували правителі людський загал.
Сусідів нам нечистий підсунув непростих. Їм пальця в рот не клади — з головою відкусять. Воювати з ними не можемо, бо важку зброю у нас за срібняки виміняли. Отож спершу мусимо обіграти їх на дипломатичному фронті або й просто, даруйте, “намахати”. Як вони це роблять з усіма і всюди. Поскільки “рідні” олігархи не бажають фінансувати розбудову української армії, слід кваліфіковано принюхатись до їх бізнесу. Найвища державна влада на чолі з Президентом повинна зміцнювати обороноздатність, оснащувати за рахунок держави новітньою зброєю та обладнанням військо, силові і спецструктури, реформувати правозахисні органи і поновлювати армію свідомими та ідейними захисниками.
П’ять літ, дарованих долею і народом, керували “свої” — такі демократичні і патріотичні. Були серед них окремі працьовиті та віддані справі. Але переважна більшість “воювала” тільки для себе, покривши людське довір’я безчестям. Де ж ті “герої”, через яких лице демократії вкрилось гидкою віспою і через фальшивство яких не маємо демократичного лідера всеукраїнського масштабу? Хто стоїть тепер у рядах захисників народу, де ви, наші оборонці? А наші оборонці набили куферки доларами, взяли собі “тайм-аут” і подались на курорти прожирати, пропивати і прогулювати українську долю. Отут слід задуматись, як порятувати самим себе і майбутніх нащадків у дантовій круговерті брехні, злодійства і підлої зради. Надіятися на вчорашніх брехунів — безрезультатно!
А тепер будьмо справедливими і визнаймо істину. Чи отримаємо хоч маленький поступ, якщо не будемо контактувати з Президентом хоч би на рівні цивілізованої дискусії, а з Росією — на рівні високопрофесійної дипломатії? Чи були до Януковича закладені міцні підвалини державності і чи попередня політика усіх президентів, в т.ч. демократичного, дозволяє Україні різкий демарш щодо перебування російського флоту у Севастополі? Нинішній глава держави мусить іти на вкрай невигідні поступки, реалізувати “напрацювання” попередників. І з МВФ було все заплановано і домовлено, і газ до В.Ф. під Росію підсобачили — лише печаток не поставили. Бо не привели Україну до покірності — читай: стабільності нема. Ах, Україна зрусифікована і скомунізована. А хтось пробував рішуче відчухрати її від цієї корости?
Януковича Президентом визнаю, бо за нього проголосувала більшість України. І не такий він уже простий! У 2004-тому радив йому Валєнса утриматися від судових позовів і наворожив, що буде на троні у 2010-тому. Послухав! Тепер ходить перед вояцьким строєм і на побігеньках у чужих царків животіти не згодиться. Ах, він зігнав докупи парламентську більшість. І нам, демократам, слід було так робити. Навчився В.Ф. української мови, зміцнює в державі порядок і дисципліну. Гадаю, не здиратиме з бідних людей тої жахливої націнки на газ і перед виборами відправить міністра українофоба до бісової матері.
Поскільки влада на Тернопільщині зіпсулась, послав Президент на підкріплення М.М. Цимбалюка. Уникаючи помпезних вітань, Михайло Михайлович відразу взявся до роботи. Достатньо знаючи область, за два місяці об’їздив усі райони, побував у багатьох селах. Визначив слабкі сторони і проблеми, намітив основні шляхи стабілізації і виведення краю з безнадійної депресії. Мусив ефективно працювати в екстремальному режимі, перебувати у постійному контакті з керівниками. Одначе в центрі уваги були проблеми простої людини. Поряд із щирістю, широтою душі і бажанням усім допомогти відслідковується чітка і строга державницька позиція. Без галасу і метушні, прокльонів та погроз Цимбалюк послідовно та рішуче впроваджує набутий довгими роками досвід державної служби.
Йому характерні оперативність, вимогливість та принциповість у кадрових питаннях. Цимбалюк рішуче позбувається високопосадових дармоїдів, не лякаючись вереску псевдодемократії “про політичні переслідування”. Хоче голова оновити свій край, зробити його привабливим для життя української людини. Люди бажають, щоб йому придався досвід міліцейського двозіркового генерала, бо дуже напаскудили за собою злодюги. Велику допомогу надала ОДА і голова особисто Всеукраїнській прощі у Зарваниці. Задіяно було виробничий і людський потенціал багатьох підприємств та організацій. Всі служби крутилися, як коліщатка в годиннику. Була турбота про людей, про їх перебування у святому місці, про здоров’я, харчування, безпеку.
З іхалися лемки зо цілого сьвіта, они хтіли, жеби їх звони было чути по вшитких краях. Цимбалюк разом з керівниками допоміг коштами, матеріалами, робочою силою, аби тридцять тисяч людей відчули, що мають рідну владу, котра підтримає і допоможе та почували себе як на рідній землі. Кажуть, що такого велелюдного і організованого свята ще не було. Поважна лемкиня мовила: «Треба віддати належне Цимбалюку – він поставив владу на місце», а голова Івано-Франківщини Вишиванюк підсумував: «Мені добре треба повчитись і закачати рукави, щоб організувати восени подібний гуцульський фестиваль». Заслуговує поваги співпраця голови ОДА з обласною Радою - результат творчої плідної роботи визнають усі. Бажають громадяни, щоб Цимбалюк відвідав декотрих керівників без попередження і потерпають, щою його часом раптово не забрали з області. Президентський посадник сам трудиться як віл і держслужбовців привів до тями. Разом працюють на авторитет держави, Президента, на користь простих людей. За методом роботи Цимбалюк нагадує потужного Бориса Косенка. Політика — тонка пряжа, і Михайло Михайлович пряде тонко і вміло. Здоров’я йому та успіху у нелегкій праці!

21 серпня 2010 року. ТЕРНОПІЛЬ.
ЯРОСЛАВ ДЕМИДАСЬ