08/27/2010 | Чучхе

Я так бачу, що багато хто не може втямити , нащо потрібні районні ради в Києві (хоча я не знаю жодної столиці без такого місцевого субсамоврядування: в Римі таких районів близько 20-ти, в Пхеньяні 10, в Каракасі 5, але їх повноваження в чомусь важливіші міської влади, принаймні поліція там підпорядкована по-нашому районам).

Думаю, вони багато чого відкриють, перечитавши не таку вже й давню статтю в Дзеркалі тижня (читавти бажано повністю, бо я тільки маленьку цитату наведу) http://www.dt.ua/1000/1550/69207/


Цікаво, що регіонали виявилися небайдужими до законопроекту Олеся Довгого. Секретар Київради запропонував законодавцю скасувати районні ради столиці. «Щоб примусити райони чистити сміття, а не займатися політиканством». Питання, до речі, досить дискусійне. Відома експерт Віра Нанівська (Міжнародний центр перспективних досліджень), а також голова Інституту міста Олександр Сергієнко дотримуються схожої позиції. Аргумент один: на одній адміністративній території не може бути кількох представницьких органів. Водночас Юрій Ганущак, один зі співавторів обговорюваного закону, в якому збережено райради, дає своє трактування такому підходу:

— З погляду популярної сьогодні тези про наведення ладу, новела Довгого може здатися актуальною. Але якщо заглибитися у те, що відбувається, і спробувати, приміром, відповісти на запитання, хто швидше прийме непопулярне рішення про підвищення тарифів на комунальні послуги, квартплату, вивезення сміття, прибирання території — ВР, Київрада чи райрада, то відповідь очевидна — райрада. Таким чином, перекидаючи на райони цілком конкретні господарські функції (які, до речі, не дублюються міськими), ми, з одного боку, даємо можливість громадам оперативно вирішувати питання в себе в районах, з іншого боку — диверсифікуємо ризики від прийняття неправильного рішення на рівні міста. Адже на низькому рівні ціна помилки завжди нижча. І це теж свого роду страхування від «черновецьких». Законопроект виписувався виходячи з цього принципу. А також з очевидної логіки назрілих у системі місцевого самоврядування реформ. І тут, я думаю, не варто говорити про їх помаранчевих, білих чи блакитних авторів. Тут треба говорити про спадкоємність влади. Без якої навряд чи можливо навіть заїкатися про якісь новації. До речі, у більшості столиць Європи райони мають істотні повноваження приймати рішення під свою відповідальність.