09/03/2010 | Йосиф Сірка

З обуренням в душі і гіркотою читаєш на сторінках «Майдану», що представник Громадської ініціативи «Оновлення країни» В.Наливайченко звернувся до Генеральної прокуратури, щоб притягти до відповідальности міністра освіти Дмитра Табачника, який привселюдно заперечує Голодомор як Ґеноцид українського народу.

У вільному світі не вкладається у голову, що 45 мільйонна нація змушена терпіти не тільки непрофесійного міністра, який не керується загальноприйнятими нормами освіти, але продовжує виконувати «вказівки» цариці Катерини ІІ та царя Миколи ІІ , Укази Валуєва, вказівки Сталіна та його вірних слуг в Україні, які й досі безкарно сидять не тільки за народні гроші у ВР, але й в уряді та на всяких добре оплачуваних (за народні податки) посадах.

Може громадянам України слід пригадати, що жертви Голодомору були тому, щоб Україні перешкодити розвиватися. Справа в тому, що Україна могла вже давнодосягти високий життєвий рівень Швеції, чи Норвегії, коли б не було знищення Української Нардної Республіки, коли б вона мала змогу розвиватися вільно, а не як колонія Москви, яка й досі вирішує, хто у Києві має бути при владі.

Наш священик під час Служби Божої, присвяченої 19-ій річниці незалежности, виголосив проповідь про притчу, згідно з якою Ангел роздавав на базарі бажаючим мішки з багатством, грішми, розумом, здоров’ям, щастям та іншими життєвими вартостями. Один чоловік, який мав майже все, попросив собі Свободу. Коли Ангел вибрав з-під стола коробку від сірників і подав її чоловікові, то той здивувався – чому такий малий пакунок, коли інші отримують міхами та картонами бажане. Ангел йому пояснив, що інші просять багатство, гроші, інші матеріяльні статки, а щодо Свободи, то він дає йому лише зерно, яке слід посадити і плекати, щоб воно росло! Отаке зерно Свободи, сказав отець, отримала Україна 1991 року і зараз треба дуже бути пильним, щоб воно росло й приносило плоди, бо ворогів – різного буряну та непотребу завелося не тільки на пшеничних ланах, але й у самій країні, зокрема на державних посадах.

Українське зерно Свободи дало можливість вирости такому «бурянові», якому бракує елементарного поняття поведінки не тільки по відношенню до живих, але й до мертвих. Можна було б сподіватися, що пан Табачник, історчна батьківщина якого переслідує тих, що заперечують Голокост по цілому світі, виявить не тільки порозуміння, але й підтримку визнанню Голодомору 1932-33 рр. Ґеноцидом українського народу. Зрештою, це не важко зробити, оскільки визнали його вже двадцять країн світу! Крім того, «одноплемінник» Табачника Рафаєль Лемкін обґрунтував український ґеноцид науково і юридично; Предствоятель УПЦ МП (прихильником якої є міністр) Володимир також визнав Голодомор Ґеноцидом, то напрошується питання: хто ж бреше? Визнані авторитети, які обґрунтували свої твердження, чи пропагандист-кар’єрист . Сам п. Табачник навіть зачитував пропозицію на визнання Голодомору Ґеноцидом у ВР України і Закон «Про Голодомор 1932-33 рр. в Україні», який був прийнятий більшістю депутатів. То яким чином зараз , на посаді міністра, пан Табачник цей закон порушує?! Невже ж, завчене з «Короткого курсу ВКПб» настільки збаламутило його голову, що він забув про Незалежну Україну?

На цьому місці доречно буде пригадати, що за заперечення Голокосту карають не тільки на історичній батківщині пана Табачника, але й країни: Австрія, Бельгія, Іспанія, Німеччина, Польща та Франція.

2005 р. Канада депортувала Ернста Цунделя (Ernst Zundel) до Німеччини, де за заперечення Голокосту 2007 р. його засудили на 5 років ув’язнення.
2006 р. великобританський історик Давид Ирвінґ (David Irving) , був засуджений в Австрії і відсидів з лютого до грудня 2006 р. за свою промову, яку він виголосив ще 1989 р.! Незважаючи на те, що закон, за яким його судили, був прийнятий щойно в 1992 р. – звинувачень і кари він не уник!
Звичайно, що таке «явище», як Д.Табачник в демократичному, чи пак «вільному» світі неможливе, оскільки він би ніколи не зміг займати посади в країні, яку він заперечує, мову якої не визнає, пам’ять понад 10 мільйонів замордованих жахливим голодом зневажає. Видатні науковці та професіонали своєї справи такі як І.Дзюба, С.Грабовський, С.Кульчицький, О.Северин, В.В’ятрович та десятки інших вже не раз своїми писаннями довели, що в Україні був Голодомор, що в Україні був терор і завжди надіялися на дотримування законності. Як можна вимагати законність від рядових громадян, коли високоплачений міністер, вигодований українською землею, не те, що мовчить, а порушує закони не тільки щодо державної мови, але й Закону «про Голодомор...»?!

Британського історика Ирвинґа судили не у Великобританії, німця (жителя Канади) не в Канаді, то може й із заперечним Табачником звернутись до Міжнародного суду в Гаазі, якщо в Україні нема інституції, яка відповідає за порушення закону!

У всякому разі не можна дозволити, щоб один кар’єрист руйнував освіту, фальсифікував історію, знущався над пам’ятю замордованих голодом і то лише тому, що він завжди хоче бути у владі, а кольори можна міняти, залежно від потреби!