Актуальний аналіз політичних загроз республіці(л. т)
09/06/2010 | SKabud
для розуміня тексту важливо знати що ДЕМОКРАТІЯ- це метод управління шляхом волевиявлення загалу
республіка-
це політичний устрій, який не покушається на свободи громадян; може бути досягнений не лише шляхом демократії, а системою противаг і балансів гілок влади.
Цей текст варто почитати всім політикам в Україні.
МИ ПРОКИНЕМОСЯ, КОЛИ ВЖЕ БУДЕ ПІЗНО
Дж.Р. Найквіст, 20 серпня 2010, п'ятниця
Є один лист Марка Тулія Цицерона, датований 18 грудня 50 року до Різдва Христова. Цього листа він написав своєму другу Атікові наприкінці громадянської війни у Римі. Там є такі рядки: “Політична ситуація глибоко хвилює мене, і поки що я не знайшов нікого, хто не підтримує ідею дати Цезареві те, що він вимагає замість того, щоб боротися з ним”. Щоб коротко пояснити ситуацію: Гай Юлій Цезар вимагав собі права діяти в обхід Римської Конституції, безкарно порушувати закони та поширити свою владу на велике військо, використовуючи це саме військо для погроз Сенатові Риму. “І чому ми мусимо підійматися проти нього тепер?” - запитав Цицерон. Наступного дня він написав Атікові: “Ми мали піднятися проти нього [Цезаря], коли він був слабий, і це було легко. Тепер ми маємо справи з одинадцятьма легіонами...” Оскільки він ненавидів ідею громадянської війни, єдиним шляхом, за словами Цицерона, було піти за “чесними людьми чи тими, кого можна назвати чесними, навіть якщо вони зазнають поразки”.
А хто були ті “чесні люди”? “Я жодного такого не знаю,” - писав Цицерон у тому самому листі. “Є окремі чесні люди, але [чесних груп немає]”. Потім він поставив риторичне питання, чи є чесним Сенат, або відкупники податків, або капіталісти. Нікого не лякало життя під автократією, сумував він. Капіталісти — особливо “ніколи не скаржаться на це доти, доки їх залишають у спокої”. Але громадянська війна почалася попри все, бо люди не можуть бути нечесними вічно. Вони мають визнавати деяку відповідальність та чинити опір просуненню зла. Притаманна їм раніше схильність дивитися повз, нічого не робити та не зважати на відповідальність виявляється нарешті нічим іншим, як тактикою зволікання. Вони намагалися віддалити катастрофу, передбачив Цицерон, і тим самим робили умови все більш катастрофічними. Ось і все.
Чому римський Сенат раптом таки вчинив опір Цезареві? Що сприяло цьому спротиву? Як усі чесні люди, вони почали з політики зволікань і заспокоєння. Вони сподівалися, що проблема (тобто, Цезар) піде сама. Однак, нарешті вони зрозуміли свою помилку. Кожен все ще сподівався на мир, але ніхто вже не вірив у те, що він можливий. Кожен хотів запобігти війни, але вже ніхто не бачив шляху до цього. Помпей встав перед сенатом і висловив те, про що думав кожен. “Якщо ми дамо Цезареві консулат, це означатиме повалення Конституції”. Іншими словами, це буде означати кінець Риму, кінець республіки, руйнацію їхньої країни.
У відповідній передмові до Death of a Republic Джона Дікінсона (John Dickinson) Джордж Л. Гаскінс писав, “що історія Риму є... історією світу, тобто, як усі дороги вели до Риму, так усе в історії починається з Риму та закінчується ним”. Чому чесні люди впали у самозаспокоєність? Чому загрози ігнорувалися ними аж до останньої миті?
«Звісно», - писав Цицерон наприкінці диктатури Цезаря, - “ми дуже добре заслужили на те, від чого потерпаємо нині. Бо якщо б ми не дозволяли безкарно порушувати закон з усіх боків, одна людина аніколи не змогла б встановити тиранічну владу”. Цицерон пояснив, що спонукання Цезаря були продиктовані не добром, а злом. “Його не могла задовольнити лише конфіскація майна окремих громадян. Цілі провінції та країни стали жертвами його натиску, під час однієї повної всесвітньої катастрофи...” Як і щодо міста Риму, Цицерон пошкодував, що “не залишилося нічого — лише безживні стіни будинків. І навіть вони здаються наляканими тим, що подальша жахлива атака може виявитися неминучою. Справжній Рим пішов назавжди”.
Республіки повільно захищаються від ворогів, що просуваються під камуфляжем, подібно до Цезаря. Але не робіть помилки — республіки завжди захищаються. Групи і категорії людей можуть і не бути чесними чи хоробрими, але коли вони остаточно вступають у конфронтацію з правдою — як окремі люди — вони не бачать іншого шляху, ніж опір. Вони встають і борються. Отже, для нас не має бути несподіванкою, що Цезар був скинутий у Сенаті та вбитий ударами кинджалів.
Звісно, все це — правда, навіть занадто. “Ми мали піднятися проти нього, коли він був слабий”, - шкодував Цицерон. Проблемою республіканського уряду є його повільність; або радше повільність перед обличчям загрози. Як писав Макіавеллі,
Установи, які зазвичай використовують республіки, функціонують повільно. Жоден магістрат чи асамблея не можуть все робити самі. У багатьох випадках вони мають радитися одне з одним, і узгодження їхніх поглядів, що суперечать одне одному, вимагає часу. Це небезпечно, коли виникає питання виправлення ситуації, що не терпить зволікань.
Отже, Макіавеллі робить висновок, “що у разі небезпеки, що насувається, не маючи ресурсів для диктатури, республіка... буде неминуче зруйнована, коли на неї нападе якась смертельна біда“ Це слабкість республіканського врядування. У цьому полягає і причина його загибелі. Очевидна загроза, як 9/11 чи Перл Харбор, не є найбільшою небезпекою. Нею є тонка, закамуфльована загроза, що підкрадається ззаду. Саме цей камуфляж вказує вихід байдужим людям. “Нам не треба боротися. Не варто панікувати. Нема чого боятися”..
Коли такий погляд стає переважним, люди, що розуміють загрозу, можуть запитати: “Що треба зробити?”
Позаяк ми відокремили індивідів одне від одного, робити нема чого. Індивід може бути чесним з самим собою, але групи не є чесними. .Всюди панує оптимістична байдужість. “Загроза не є реальна”. Саме через це Гітлер зайшов так далеко. Саме через це комунізм опанував так багато країн, а сьогодні продовжує під тим самим камуфляжем. Індивід не може зробити нічого такого, що сколихне натовп. А оскільки ми є республікою, наша політична система діє відповідно психології натовпу. Більшість попадається на тимчасові загальні захоплення та тенденції. Нашому публічному дискурсові здебільшого притаманний цинічний і порожній галас..
Чи озброюються росіяни і китайці проти нас?
Чи стає Венесуела військовим оплотом комунізму у Південній Америці?
Чи дестабілізує Мексику російська мафія (за допомогою мексиканської)?
Чи інфільтрована Канада китайською розвідкою у співробітництві з китайською оргзлочинністю?
Чи підривають революціонери-соціалісти усередині уряду США ядерну безпеку, міжнародну політику та захист кордонів держави?
Натовп каже “ні”, тому що це — саме те, у що вони хочуть вірити.. Згодом, лише згодом американці припинять думати, нібито їм не загрожує ніщо серйозне. Чи буде надто пізно? Можливо, буде надто пізно для того, щоб врятувати республіку. Але не для того, щоб врятувати країну.
переклав Maverick
http://financialsense.com/contributors/jr-nyquistf/no-country-for-silly-men?q=node/2026
республіка-
це політичний устрій, який не покушається на свободи громадян; може бути досягнений не лише шляхом демократії, а системою противаг і балансів гілок влади.
Цей текст варто почитати всім політикам в Україні.
МИ ПРОКИНЕМОСЯ, КОЛИ ВЖЕ БУДЕ ПІЗНО
Дж.Р. Найквіст, 20 серпня 2010, п'ятниця
Є один лист Марка Тулія Цицерона, датований 18 грудня 50 року до Різдва Христова. Цього листа він написав своєму другу Атікові наприкінці громадянської війни у Римі. Там є такі рядки: “Політична ситуація глибоко хвилює мене, і поки що я не знайшов нікого, хто не підтримує ідею дати Цезареві те, що він вимагає замість того, щоб боротися з ним”. Щоб коротко пояснити ситуацію: Гай Юлій Цезар вимагав собі права діяти в обхід Римської Конституції, безкарно порушувати закони та поширити свою владу на велике військо, використовуючи це саме військо для погроз Сенатові Риму. “І чому ми мусимо підійматися проти нього тепер?” - запитав Цицерон. Наступного дня він написав Атікові: “Ми мали піднятися проти нього [Цезаря], коли він був слабий, і це було легко. Тепер ми маємо справи з одинадцятьма легіонами...” Оскільки він ненавидів ідею громадянської війни, єдиним шляхом, за словами Цицерона, було піти за “чесними людьми чи тими, кого можна назвати чесними, навіть якщо вони зазнають поразки”.
А хто були ті “чесні люди”? “Я жодного такого не знаю,” - писав Цицерон у тому самому листі. “Є окремі чесні люди, але [чесних груп немає]”. Потім він поставив риторичне питання, чи є чесним Сенат, або відкупники податків, або капіталісти. Нікого не лякало життя під автократією, сумував він. Капіталісти — особливо “ніколи не скаржаться на це доти, доки їх залишають у спокої”. Але громадянська війна почалася попри все, бо люди не можуть бути нечесними вічно. Вони мають визнавати деяку відповідальність та чинити опір просуненню зла. Притаманна їм раніше схильність дивитися повз, нічого не робити та не зважати на відповідальність виявляється нарешті нічим іншим, як тактикою зволікання. Вони намагалися віддалити катастрофу, передбачив Цицерон, і тим самим робили умови все більш катастрофічними. Ось і все.
Чому римський Сенат раптом таки вчинив опір Цезареві? Що сприяло цьому спротиву? Як усі чесні люди, вони почали з політики зволікань і заспокоєння. Вони сподівалися, що проблема (тобто, Цезар) піде сама. Однак, нарешті вони зрозуміли свою помилку. Кожен все ще сподівався на мир, але ніхто вже не вірив у те, що він можливий. Кожен хотів запобігти війни, але вже ніхто не бачив шляху до цього. Помпей встав перед сенатом і висловив те, про що думав кожен. “Якщо ми дамо Цезареві консулат, це означатиме повалення Конституції”. Іншими словами, це буде означати кінець Риму, кінець республіки, руйнацію їхньої країни.
У відповідній передмові до Death of a Republic Джона Дікінсона (John Dickinson) Джордж Л. Гаскінс писав, “що історія Риму є... історією світу, тобто, як усі дороги вели до Риму, так усе в історії починається з Риму та закінчується ним”. Чому чесні люди впали у самозаспокоєність? Чому загрози ігнорувалися ними аж до останньої миті?
«Звісно», - писав Цицерон наприкінці диктатури Цезаря, - “ми дуже добре заслужили на те, від чого потерпаємо нині. Бо якщо б ми не дозволяли безкарно порушувати закон з усіх боків, одна людина аніколи не змогла б встановити тиранічну владу”. Цицерон пояснив, що спонукання Цезаря були продиктовані не добром, а злом. “Його не могла задовольнити лише конфіскація майна окремих громадян. Цілі провінції та країни стали жертвами його натиску, під час однієї повної всесвітньої катастрофи...” Як і щодо міста Риму, Цицерон пошкодував, що “не залишилося нічого — лише безживні стіни будинків. І навіть вони здаються наляканими тим, що подальша жахлива атака може виявитися неминучою. Справжній Рим пішов назавжди”.
Республіки повільно захищаються від ворогів, що просуваються під камуфляжем, подібно до Цезаря. Але не робіть помилки — республіки завжди захищаються. Групи і категорії людей можуть і не бути чесними чи хоробрими, але коли вони остаточно вступають у конфронтацію з правдою — як окремі люди — вони не бачать іншого шляху, ніж опір. Вони встають і борються. Отже, для нас не має бути несподіванкою, що Цезар був скинутий у Сенаті та вбитий ударами кинджалів.
Звісно, все це — правда, навіть занадто. “Ми мали піднятися проти нього, коли він був слабий”, - шкодував Цицерон. Проблемою республіканського уряду є його повільність; або радше повільність перед обличчям загрози. Як писав Макіавеллі,
Установи, які зазвичай використовують республіки, функціонують повільно. Жоден магістрат чи асамблея не можуть все робити самі. У багатьох випадках вони мають радитися одне з одним, і узгодження їхніх поглядів, що суперечать одне одному, вимагає часу. Це небезпечно, коли виникає питання виправлення ситуації, що не терпить зволікань.
Отже, Макіавеллі робить висновок, “що у разі небезпеки, що насувається, не маючи ресурсів для диктатури, республіка... буде неминуче зруйнована, коли на неї нападе якась смертельна біда“ Це слабкість республіканського врядування. У цьому полягає і причина його загибелі. Очевидна загроза, як 9/11 чи Перл Харбор, не є найбільшою небезпекою. Нею є тонка, закамуфльована загроза, що підкрадається ззаду. Саме цей камуфляж вказує вихід байдужим людям. “Нам не треба боротися. Не варто панікувати. Нема чого боятися”..
Коли такий погляд стає переважним, люди, що розуміють загрозу, можуть запитати: “Що треба зробити?”
Позаяк ми відокремили індивідів одне від одного, робити нема чого. Індивід може бути чесним з самим собою, але групи не є чесними. .Всюди панує оптимістична байдужість. “Загроза не є реальна”. Саме через це Гітлер зайшов так далеко. Саме через це комунізм опанував так багато країн, а сьогодні продовжує під тим самим камуфляжем. Індивід не може зробити нічого такого, що сколихне натовп. А оскільки ми є республікою, наша політична система діє відповідно психології натовпу. Більшість попадається на тимчасові загальні захоплення та тенденції. Нашому публічному дискурсові здебільшого притаманний цинічний і порожній галас..
Чи озброюються росіяни і китайці проти нас?
Чи стає Венесуела військовим оплотом комунізму у Південній Америці?
Чи дестабілізує Мексику російська мафія (за допомогою мексиканської)?
Чи інфільтрована Канада китайською розвідкою у співробітництві з китайською оргзлочинністю?
Чи підривають революціонери-соціалісти усередині уряду США ядерну безпеку, міжнародну політику та захист кордонів держави?
Натовп каже “ні”, тому що це — саме те, у що вони хочуть вірити.. Згодом, лише згодом американці припинять думати, нібито їм не загрожує ніщо серйозне. Чи буде надто пізно? Можливо, буде надто пізно для того, щоб врятувати республіку. Але не для того, щоб врятувати країну.
переклав Maverick
http://financialsense.com/contributors/jr-nyquistf/no-country-for-silly-men?q=node/2026