09/10/2010 | Soft

Кажуть, ще з махновських часів збереглися Чотири Золоті Принципи громадського руху – знання, яке переходило з уст в уста. Низова самоорганізація є універсальною відповіддю на тупість державної машини.
Нестор Іванович Махно, 1919 рік

Махно – безкомпромісний синонім анти-примусу, ворог пихи високих кабінетів, символ людської волі, що протистоїть величезній та бездушній державній машині. Жива свобода, що змогла постати між жорнами імперських армій.

Нинішній світ наповнений протистоянням ДЕРЖАВИ і ЛЮДИНИ. Україна тим і відрізняється від інших, що протягом сторіч ЛЮДИНА тут здобувала гідних захоплення перемог.

Українці мають пишатися тим, що з тих самих високих хмар, з тих самих безкраїх степів півдня народилась і чорнопрапорна республіка Махна, і Запорізька Січ – явища, схожих на яких не було ніде і ніколи в світовій історії. Бюрократичні машини не були причетні до цього чуда – навпаки, прагнули їх всіляко знищити.

Але Махно, звісно, не помер. Його бачили 9 березня 2001 року в парку Шевченка і 22 листопада 2004-го на Майдані. Останнім часом він частенько з’являється на протестах проти незаконних забудов, проти нового варіанту кодексу законів про працю, проти кривавого безвладдя на дорогах. Цілком можливо, що він був і там, де люди самі збиралися й громили «точки», де торгують наркотиками.

Махно – всюди, де люди виходять боротися за свої права, виходять без зовнішнього примусу чи за гроші, а за власною волею. Власне, правлячий клас України існує лише через те, що в людях недостатньо волі боротися з усіма утисками, що їх завдають ті, у кого гроші та влада. Втім, люди потроху вчаться.

Їм у цьому допомагають. Україна впевнено крокує до середовища, де має зародитися народне самоуправління. Сучасна держава невідпорно деградує, і лише непоінформованість населення про масштаби зловживань чиновників, суддів та депутатів дозволяє існувати нинішній системі влади.

Втім, прогресуюча нездатність державного механізму виконувати свої функції – наприклад, здійснювати судочинство – сама стимулює людей замислюватися: а навіщо така держава взагалі потрібна? Чи не краще звичайним людям самим об’єднуватися і захищати свої права самостійно, без допомоги галасливих політиків та блідих чиновників?
Це схоже на революцію!

Звичайно, Махно і є революція. Але теперішній Махно не закликає до грубого бунту – скоріше до бунту естетичного, проти жалюгідної потворності нинішніх суспільних процесів. В скрипіння бюрократичних механізмів достатньо додати трохи живого голосу – і усім стане краще, усім стане веселіше. Низова самоорганізація сама по собі є універсальною реформістською, мирною відповіддю на тупість державної машини.

Незадоволені ЖЕКом? Об’єднуйтесь і обслуговуйте житло самостійно! Поряд руйнують сквер під автостоянку? Об’єднуйтесь і перешкоджайте в судах і на вулиці! Проти пробок на дорогах? Проти обов′язкової вакцинації? І так далі. Як саме далі? Ось відповідь – точніше, її початок.

Кажуть, ще з махновських часів збереглися Чотири Золоті Принципи громадського руху – знання, яке переходило з уст в уста:)

1. Об’єднуватися на основі чіткої мети

Цим може бути що завгодно – від бажання очистити місто від наркотиків до лобіювання їх легалізації. Важливо лише те, що громадяни гуртуються навколо певної мети, і при цьому неважливі політичні, релігійні та будь-які інші погляди.

Ніщо так не розділяє людей, як суперечки з абстрактних політичних питань чи щодо чеснот того чи іншого політика.

Власне, саме такі спори тримають людей роз’єднаними – що й потрібно чиновнико-бізнесмено-політиканській машині, що зараз керує українцями. В той же час спільна мета (наприклад, створення інфраструктури для велосипедистів чи захист лісів від вирубки) об’єднує людей зовсім різного походження, соціально-географічного положення та статків. І це мирне гуртування народу страшенно дратує й лякає можновладців.

Спробуйте об’єднуватися хоча б лиш для того, щоб побачити, як будуть біліти від люті чиновники. Ще б пак, громадяни сміють забрати у держави монополію на представлення їх інтересів!

2. Об’єднуватися без вождів

Всі рішення приймати консенсусом, не замикати жодної важливої функції на окремих вождях. Для багатьох звучить дико, але варто лише спробувати – і виявиться, що такий механізм чудово працює!

Це ледь не найголовніша річ у самоорганізації – щоб не було начальства, яке легко підкупити. Якщо формальності вимагають мати одного представника, то потрібно забезпечувати постійну ротацію людей на посадах.

3. Жодного політиканства!

Не ставити собі за мету зайняти політичні чи інші пости. Відмовлятися від будь-якого політичного піару в ході здійснення своєї діяльності. Уникати тісного контакту з партіями і рухами, що фінансуються «зверху». Вони – гнила частина гнилого апарату держави, жити і партіям, і держапарату у нинішній формі залишилось недовго.

Про гнилість – це не риторика, про це говорить багаторічний досвід громадянської діяльності. Партії є лише піар-структурами, що обслуговують інтереси своїх лідерів.

4. Покладатися лише на свої сили

В першу чергу – на самофінансування. Громадська дія майже не потребує грошей, і це міф, що реальний рух не може існувати без потужної фінансової підтримки.

Хоча тут є зерно гіркої правди – в Україні соціальні рухи рідко існують без зовнішнього спонукання, яке приходить у формі грошей. Але це патологія, яка минеться.

Стимулів міняти щось в соціумі з’являється дедалі більше. Питання наявності у людей волі до дії – це питання часу.

http://sd.org.ua/news.php?id=18098