09/10/2010 | Леонід Пінчук

Філологам української мови, всім одночасно і публічно, хоч написати цього листа покликало листування з одним із Вас, відомим і активним громадським діячем, щирою українкою, якій болить той ганебний стан, в якому на 20 році незалежності опинилися українці за національністю в Україні. Не стану описувати цей стан: він загальновідомий, тим паче, Вам , філологам української мови, про нього багато пишуть в ЗМІ.
Свого часу Ваш колега, доктор філології, професор, Українець з великої літери Анатолій Погрібний разом із дописувачами передачі на радіо «Якби ми вчились так, як треба…» як і Т.Шевчко не побоявся приставити українцям за національністю, українській нації дзеркало, глянувши в яке всі бажаючі побачили діагноз отого ганебного стану : » епідемічно хвора» українська нація з українцями в стані «дурного хохла», в більшості, насамперед, в Криму, на сході і півдні України, за висловом одного із дописувачів ,Віктора Козодоєва із Маріуполя, «зрадниками рідної української мови». Були визначені симтоми тяжкої хвороби, причини захворювання і шляхи оздоровлення через активну роботу всієї української громади без всяких сподівань на владу і очікування від останньої, бодай, виконання статті 11 Конституції України про забезпечення розвитку української нації і її самобутності. Був наданий і приклад роботи інших народів по оздоровленню нації через повернення до рідної мови, зокрема, роботи свого часу младо-чехів в боротьбі із засиллям німецької мови.
Здавалося б, що українці за національністю, насамперед, політики, інтелектуальна еліта, філологи, почувши про такий діагноз захворювання української нації, не стануть марнувати час і разом із А.Погрібним вдарять у дзвони порятунку України, взявшися за активну загальну і індивідуальну терапію хворої нації і українців за національністю, проводячи , як не гірко, українізацію українців за національністю, шукаючи нові і нові , найбільш ефективні методи лікування. Натомість, ще за життя Анатолія Погрібного з боку політичної і інтелектуальної еліти почалося соромливе замовчування діагнозу А.Погрібного, його порад і замовчування тяжкої хвороби української нації і українців за національністю. Дехто ,зокрема, Д.Павличко, вважав, що А.Погрібний неправий: мовляв, українська нація має природні сили до самоодужання. Інші гукали хвору націю до боротьби, невідомо на що розраховуючи . Є і такі патріоти, які очікували, що хвора , неконсолідована українська нація, українці в стані «дурного хохла» оберуть на їхні заклики українську владу, яка і проведе оздоровлення нації, зокрема, через повернення російськомовних українців до рідної мови. Записали таке і в програму партії, сподіваючись рухатися у вірному напрямку, поставивши воза попереду коня, та ще й хворого. Зрозуміло, що такі очікування не виправдалися, а віз української справи залишився фактично на тому місці, де його застало проголошення незалежності.
А час йшов невблаганно. Хвороба прогресує. Сьогодні нарешті чуємо відверті слова, що українська нація не сформована, самовизначення не відбулося і ніхто над останнім і не працює, а років через 40, якщо терміново не взятися за лікування, за вирішення національних проблем, щезнуть українська мова і український етнос. Олег Скрипка, зокрема, визначає ще біль стислий термін цього загрозливого процесу: через 20 років українську мову забудуть. І такі добре відомі Вам, філологам української мови, гіркі прогнози маємо, як не пркро, для країни, де українців за національністю 78%, більшість населення! Тільки глухі до української справи чи ті, що затикають вуха , не чують ударів грому над головою української нації, які кличуть схаменутися, згадати А.Погрібного, його поради і взятися негайно за оздоровлення української нації. Згадали нещодавно, на кладовищі, коли ставили хрест на могилі А.Погрібного. Дехто, позичивши у сірка очі, казав, що А.Погрібний і сьогодні «духовно поряд з нами». І жодного слова про справу А.Погрібного, про оздоровлення української нації, про бодай перші кроки на цьому шляху.
І знову замовчування хвороби української нації, замовчування статті 11 Конституції України, згадка про яку привернула би увагу влади і суспільства до проблеми хворої нації, її консолідації, розвитку, розвитку мовної, культурної, релігійної, ЕТНІЧНОЇ САМОБУТНОСТІ, бездіяльність з марними сподіваннями знову на природні сили нації, не роблячи висновків і не беручи до уваги гіркі прогнози вчених. Ті, хто замовчують хворобу української нації в Україні, блокуючи оздоровлення, занесли це злочинне замовчування хвороби нації і в середовище української діаспори. Зокрема, на останніх зборах цього року СКУ в Перемишлі про хворобу і нагальність оздоровлення не згадали жодним словом, можливо тому, що Україна була там представлена тими, хто не сприймав і не сприймає діагноз і справу А.Погрібного, його заклик вдарити у дзвони, зокрема,всюдисущим Д.Павличко. Як не прикро, замовчуються через відсутність будь-якої реакції, відповіді, небажання вступати в полеміку, щоб не привернути увагу суспільства, українців за національністю до проблеми оздоровлення нації і злочинного подальшого зомовчування останнього, і намагання окремих авторів , дописувачів А.Погрібного, друзів останнього нагадати інтелектуальній еліті, політикам, зокрема, керівництву ВУТ «Просвіта» , редакції тижневика «Слово просвіта», ЗМІ, народним депутатам- українцям про заклик А.Погрібного вдарити у дзвони оздоровлення нації .
То скажіть Ви, шановні філологи української мови, та так, щоб почула вся Україна: що ж ми за нація така і що ж ми за люди,українці за національністю, що такі байдужі до свого оздоровлення та ще й замовчуємо хворобу навіть тоді, коли нам поставили жахливий діагноз з сумним розвитком і кличуть вдарити у дзвони, лікуватися?! І що ж робити сьогодні, коли не сталося, як гадалося?!
Знайти відповідь, можливо, допоможе думка комент атора відповідної теми на головному Форумі НКЗУ( бажаючі можуть прочитати): «Чому не сталося. Мабуть багато є причин. Якщо ти високо заліз на дерево, а потім хочеш перебратись на іншу гілку, як не крути, треба спочатку спуститись, і тоді вже підніматись майже стільки ж. Питання в тому, чи це потрібно робити. Одні кажуть та не треба, ми вже таких висот досягли, для чого йти назад по дорозі, яка вже подолана. У нас, кажуть такі досягнення в русифікації, для чого, люди он,з таким задоволенням русифікуються, хочуть бути «руськими», а деякі тут воду мутять. Ото ж питання, чи треба повертати колесо історії назад? Навіть так поставлене питання говорить про те, що ми забули про базові цінності. Про це не можна дискутувати. Треба повертатись і якщо треба, то починати все спочатку. «Народ не имеющий национального самосознания становится навозом, на котором произростают другие народьі», сказав Столипін. Нам не треба щоб нас хтось визнавав чи не визнавав, треба робити свою справу. У прибалтів були подібні проблеми, вони їх вирішили. Цивілізовано. Вони не умовляли нікого, а почали крок за кроком розбудовувати свої держави. Свої. Без ніяких двозначностей. Це найголовніше, бо в таких питаннях повинно бути все однозначно. Ніяких «общин Родин» не може бути. «Общая Родина» - це аморально.»
Сподіваюся, що наведений коментар покличе Вас, як і кожного небайдужого українця за національністю, зробити все можливе, щоб переконати українців, українську націю, яких загнали на оту гілку в силу відомих історичних, політичних, генетичних чинників лукаві політики, які на хворобі української нації, відсутності єдності українців за національністю роблять свою політику, прокладають дорогу до влади, переконати,насамперед, в високих лікувальних можливостях дійсно рідної їм української мови, за допмогою якої мають знайти між собою порозуміння, спільну мову і злізти з гілки, обраши нову гілку, гілку оздоровлення української нації, її консолідації, самовизначення через розбудову ,бодай, з великим запізненням української національної держави, української України.
Тільки, будь ласка, не розраховуйте на допомогу політиків, тих, що докладають всіх зусиль, щоб українці , зокрема, не почули дзвони А.Погрібного, не схаменулися і не злізли з гілки, на якій сидять сьогодні. Одні, так звані сили вчорашнього дня, регіонали, комуністи ,соціалісти і безліч створених ними громадських організацій на кшталт «Русское единст во» чи «Російськомовна Україна», діють відверто під лукавим антиконституційним гаслом захисту прав російськомовних, розігруючи успішно з часів Л.Кучми російську карту. Інші, так звані національно-патріотичні, демократичні сили ( число партій і громадських організацій вражає ..без видимої присутності членів цих партій і організацій в повсякденному житті в вирішенні проблем української справи) , ведуть з першими спільну політичну гру, фактично не заважаючи їм ,бодай, через спростування в головах українців за національністю , в суспільстві лукавого лозунгу захисту прав російськомовних чи російської карти, не досягаючи ніяк порозуміння між лідерами, замовчуючи хворобу нації і українців за національністю, бо не мають мужності визнати свої помилки, що привели до такого ганебного стану української справи, а українців на оту гілку подальшого зросійщення і денаціоналізації, не мають бажання зійти з політичної арени, поступившися новим ,очікуваним українцями провідникам українського націоналізму, ідеології консолідації української нації, без гри на емоціях і радикалізмі минулого часу.
Сьогодні,погодьтеся, надією української нації і українців за національністю, української України є Ви, філологи української мови, найбільш чисельна група інтелектуальної еліти, яка фахово розуміється в питаннях української мови і дієвих шляхах поширення рідної мови серед українців за національністю, українізації українців, оздоровлення і консолідації української нації з застосуванням мовної терапії як першої допомоги у випадку тяжкого духовного захворювання, епідемічно поширеного серед українців за національністю. Ви є надією, бо маєте стосунки з українцями з дитячих садків, ЗОШ, середніх і вищих учбових закладів, очолюєте відповідні кафедри і факультети ВУЗів,інститутів НАНУ, працюєте в розгалуженій системі закладів, можливості яких допоможуть в такій шляхетній справі, присутні як активні члени і керівники багатьох партій і громадських організацій національно-патріотичного, демократичного спрямування.
То ж згадайте, будь ласка, А.Погрібного і покличте разом з ним вдарити у дзвони порятунку української нації і України, зібравшися на всеукраїнських зборах, форумі чи конгресі філологів української мови, вчителів, викладачів, на якому проведете уточнення діагнозу прогресуючої хвороби, вкажете на перші кроки на шляху активної індивідуальної і загальної мовної терапіїї української нації, покличете українців за національністю лікуватися через повернення російськомовних, насамперд, в Криму, на сході і півдні до рідної української, започаткувавши у такий спосіб загальнонаціональний рух української громади під гаслом « українці за національністю,шануймо рідну мову, спілкуймося між собою українською!» Вас почують, за Вами підуть, бо знають Вас як щирих українців, яким болить нинішній ганебний стан української справи.
Впевнений, що серед Вас є ті люди, які негайно створять організаційний комітет по підготовці всеукраїнського зібрання філологів, в чому Вам допоможе без сумніву діаспора,зокрема, СКУ, Громадська Рада НКЗУ, насамперед, ті, хто сообисто знав А.Погрібного і є щирим шанувальнком його справи, зокрема, Володимир Цибулько,Юрій Мушкетик, Леонід Мужук, Володимир Яворівський, Петро Кононенко, Віталій Карпенко, Микола Білик,Сергій Квіт, Любов Голота , Ірина Магрицька, Володимир Богайчук, Сергій Мельничук, народні депутати-українці, які ще не забули про свою національність, зокрема, О.Доній з його попередженнями про загрози російського націоналізму і багато інших, дописувачів, шанувальників А.Погрібного, іменем якого не завадило би назвати загальнонаціональний рух, якщо останній відбудеться. Вам допоможуть без сумніву представники діаспори,відгукнувшися на Ваш заклик до СКУ( тільки не через Д.Павличка). Вам допоможуть журналісти-українці донести Ваше слово до кожного небайдужого українця, покликати їх до місіонерської, просвітницької роботи в мовній терапії хворої нації і українців за національністю. Знайдуться і меценати-українці, насамперед із діаспори, які стануть вкладати кошти в мовну терапію.
То ж хай Вам і нам, Україні в такій шляхетній справі допомгає Бог, допомагють самі українці за національністю, не стоячи осторонь зусиль, шоб злізти з гілки зросійщення і денаціоналізації