09/10/2010 | Йосиф Сірка

«Все, що потрібно, це одну людину..., і ще одну..., і ще одну..., і ще
одну..., і ще одну, щоб почати якийсь рух» (Рабін Абрагам Йошуа
Гешель, 1907-1972).

У січні 1975 року у відомому американському тижневику Newsweek була поміщена стаття Колмана МекКарти (Colman McKarthy) під назвою «Пристосування до абнормального» (Adjusting to the Abnormal, 1.1975, стр. 11). Автор звертав увагу на те, що у світі все частіше лунають різні «передбачування», судження про загибель цивілізації, про заникнення людства взагалі і подібні жахливі перспективи. Багато людей на змальовування жахливих картин голоду, екологічного забруднення, інфляції та кризи обирають позицію пристосування замість протесту. Ще 1946 р. французький письменник Жорж Бернано (Georges Bernanos), який брав участь у Першій світовій війні, а під час Другої перебував за межами Франції і пером, звертав увагу на зростання байдужости та пристосування у світі.

Жахи, які ми бачили, ще більші страхіття, які ми невдовзі побачимо, не є ознаками зростання кількости ребелів, непокірних, неприборканих людей, але, радше, є доказом постійного зростання, надзвичайно швидкого зростання, кількости послушних, покірних людей. ( La France contre les robots. Цитата взята із статті МекКарти).

Отже, пасивність, байдужість, пристосування було проблемою вже давніше і французький писменник не міг пробачити деяким своїм співвітчизникам пристосованість до німецької окупації Франції з якою він боровся писаним словом, а на пряму боротьбу послав своїх двох синів.

Не можна очікувати ніколи, що увесь народ повстане, що весь народ візьметься за зброю, бо це не реально – не через те, що забракне зброї, але тому, що не всі однаково здорові, хоробрі, розумні, здібні і т.ін.. Історiя не тільки України є доказом того, що завжди був керівник, який мав незвичайні здібности полководця, провідника, який мав певну мету і вмів за неї боротися. Із бджолярів вождів ніколи не було, бо бджоли не люди. Історія України повна і таких ватажків, як Довбуш,М.Шугай, Кармалюк та десятки інших з часів, коли покірливість та послушність утримиувалася панськими солдатами, жандармами, поліцією.

Новітня історія дала Україні таких національних ватажків як Хмельницький, Мазепа, Петлюра, Шухевич, Бандера та десятки інших, які завжди керувались національною ідеєю, а не особистою наживою. Саме таких жертовних патріотів бракує сьогодні в Україні, яку захопили в руки ніким не обрані міністри, які служать не народові за рахунок якого живуть, а колишньому окупантові.
Дві треті населення України, які не голосували ані за ПР, ані за сучасного президента, зараз опинились у стані згоди, примирення з ненормальністю в країні. Інакше не можна зрозуміти, що такий собі неук щодо історії України, вирішує, як подавати в школах учням фальшиву історію країни, ліквідує в школах і вузах мову, за яку страждали наші предки за царів та кривавих комуністичних посіпак. Справа не в тому, що Д.Табачник за походженням із тих, які також поділялися на Голодоморі українців, бо, на противагу Табачникові, українці знають, що їм належить і великий український поет-патріот Мойсей Фішбейн. Інший «одноплемінник» Табачника, Рафаєль Лемкін був одним з перших, який заговорив і юридично обґрунтував Голодомор, як ґеноцид українського народу. Тобто, українці знають, що не національне походження Табачника визначило його українофобом, але безглузде слугування імперським смакам північного сусіда України, голова уряду якого плутає відсотки з мільйонами. Зрештою, уявіть собі, що був би Табачник зробив, коли б його призначили міністром сільського господарства (колгоспи, совхози)!?

Слухняність, покірливість, пристосованість, байдужість поширюються і на українську діяспору, яка повинна була вже давно звертатись до міжнародних судів щодо порушення закону про Голодомор, про права журналістів на вільне виконування своєї професії, про людські права на рідну державну мову. Нам слід вчитись від молодої ізраїльської держави, як вона бореться за свою безпеку, як вона впровадила державну мову, незважаючи на те, шо має стільки то відсотків російськомовних (яких Путін чомусь не зараховує до русских), як єврейська громада по цілому світу переслідує тих, що заперечують Голокост. При сучасному окупаційному уряді (уряд, який виконує забаганки колишнього окупанта інакше не назвеш) Україна втрачає не тільки свій суверенітет, але й численних громадян, які не мають змоги впливати на будь-які політичні зміни, які бояться повернення комуністичної диктатури під синьо-білими прапорами (у коаліції з червоними), які потім замінять на царські трикольори з двоголовим орлом.

Згідно з деякими аналітиками, в РФ та в Україні працює понад 170 різних інституцій та організацій проти української незалежности. Тому кремлівські стратеги вирішили поставити на міністра освіти в Україні неосвіченого «історика» в надії, що його дії викличуть антисемістські реакції в Україні, а тоді можна до цілого світу кричати, які українці антисеміти. Але не сталося – як гадалося! Українці знають, що крім каґановичів та табачників є і Фішбейни, Лемкіни, які вболівають за Україну, за її народ. А таким, як Каґанович та Табачник служили і такі українці як Ю.Коцюбинський, Щербицький (їх можна щодня в Україні почути – то по телебаченню, то у ВР, то на різних посадах.

Академік і колишній в’язень совєтських концтаборів І. Дзюба на сторінках г. «День» довів безглуздя та брехню «наукових здобутків» та твердженнь Д. Табачника настільки переконливо й арґументовано, що людина, в якій є залишки честі і сумління, давно б сором’язливо сховалася від громадськости. На жаль, під сучасну пору в Україні не прислуховуються до фактів, до правди, але повторюють брехню в надії, що вона стане правдою. Нахабству та ароґантності деяких посадовців нема меж, тому, що як зазначає Караванський:

Вони мають гроші, грубі гроші, Вони мають владу. В Їхній владі сотні, коли не тисячі, колишніх стукачів КҐБ, колишніх каґебістів, колишніх високих цабе, колишніх катів. В Їхній владі десятки загреб-хабарників, умочених у мокрі діла – убивства, отруєння. Їхню владу підтримує криваве царство, засилає на поміч Їм політкомісара-попа, який їздить по Наших городах і селах і закликає Нас стати вічними рабами імперії Неволі та Брехні.. (С.Караванський «Вони чи ми?», Майдан, 6.9.20010).

Організація, яка десятками років вправлялася, як знищити без сліду людину, як змінити політичну систему в деяких країнах, як розпочати війну проти крихітної незалежної Чеченської Республіки, як поставити своїх до влади сусідньої країни, не зупиняється ні перед чим. Доказом цьому є не тільки жорстока смерть Литвиненка у Великобританнії, чи чехословацького політика Яна Масарика, збройний напад на Грузію, але й висаджені у повітря житлові будинки в Петербурзі, а, якщо вірити білорусам, то і найновіші молотовські коктейлі в Білорусі, бо Лукашенка робиться не імперським!

Не треба бути політогом, аналітиком, чи іншим експертом, щоб побачити, що досі гинуть українські патріоти в Криму, в Донецьку, в Києві та інших містах України. Досі ніхто не знайшов обезголовленого хоч одного російського фашиста, запеклого шовініста. Не було й отруєного, чи такого, що два рази стріляв собі у скроню, щоб поповнити «самогубство», мовляв за те, що він знущався з нашої мови, історії, культури, або продавав наші заводи й фабрики, українські нирки, серця та інші людські органи, українську землю, яка просякнута кров’ю у боротьбі за волю.

Каґебівська система розраховує на українську байдужість, пристосованість до політики, яку диктують з Москви. Дехто вже забув про долю «всемогутнього» румунського диктатора Чаушеску. Дехто провокує українців пам’ятниками катам українського народу Катерині ІІ та Сталіну. Багато громадян України можуть знов пригадати дні Помаранчевої революції, коли злодюги та злочинці повтікали до близького закордоння.
Байдужість і пристосування до ненормального приведе до того, що оліґархи будуть збагачувати свій прибуток (поки їх не пошлють до компанії Ходорковському «підкорювати» Сибір), а трудовий люд буде платити за газ, за який вже було заплачено Севастополем, буде платити за нафту своїм суверентетом, буде платити за співаків, які будуть виспівувати президентовів на його дні народження. А українська діяспора, яка вже нараховує 20 мільйонів, буде зростати, оскільки територія України буде заселятися азійсько-африканськими емігрантами, які будуть ще багато років послушними й покірними мешканцями та робочою силою.

Щодо відомого українського – моя хата скраю, чи пак пристосованості взагалі, слід додати, що є велика різниця між байдужістю та пристованістю, яку помічаємо і в демократичних суспільствах завдяки політикам та байдужістю і пристосованістю в Україні, де панують оліґархи й каґебісти. Політики всюди прагнуть влади, але в Україні стукачі, виконуючи імперські забаганки колишнього окупанта й ті що швидко збагатіли, прагнуть знищити країну, щоб вона не досягла свого 20 року незалежності. Тут доречно буде пригадати оповідання Й.Гешеля, відомого єврейського теолога й філософа:

Одного разу, у віддаленому королівстві, так сталося, що після жнив, коли зерно вже дали на зберігання у зерносховища, виявили, що воно все отруєне. Кожен , хто з нього їв, втрачав розум. Король та його дорадники негайно зійшлися, щоб порадитись, що робити. Ясно, що не досить було інших джерел для того щоб нагодувати людей. Не було іншого виходу, як їсти отруєне зерно. Тоді король сказав, ну що ж, будемо їсти зерно. Але одночасно ми повинні кілька людей годувати іншим харчем, щоб хоч хтось тут був, хто буде памятати, що ми втратили розум. (Оповідь взята з наведеної вище статті МекКарти).

Гадаю, що в Україні байдужість, «моя хата скраю», покірливість, пристосованість не допровадять до того, що люди забудуть, що вони 1991 р. отримали свободу, що мали можливість вивчати рідну мову, культуру, власну історію; що були Хмельницький, Мазепа, Шевченко, Л.Українка, були 60-стидесятники зі Стусом-мучеником та мільйони інших, які думали не про себе, але про свій народ, про свою країну, яку сьогодні слід рятувати від українофобів.

Мовчати не повинна і діяспора, бо вона з різних причин опинилася за межами історичної батьківщини і її обов’язком є допомагати не тільки матеріяльно, яле й домагатися через міжнародні засоби масової інформації та міжніродні суди покарання тих, хто сьогодні хоче зруйнувати незалежність і запроторити народ знов у рабство, з якого він вибирався понад три століття! Народ повинен судити й переслідувати тих, які купують і продають народну довіру за мільйони (у ВР України та різними державними «домовленостями» ), а народ годують «отруєним зерном» - «фальшивою історією», «стабільністю» (стабільність для накраденого та отриманого за перехід до тзв. коаліції), «кризою», «небезпекою націоналізму», «хаосом» і т.п..

Повернення до методів КҐБ повинно всіх насторожити - бо за втрату волі в чергове будуть нас судити нащадки. Байдужість та пристосованість ще ніколи не допровадила до змін, але допомагала прийти до влади таким як Сталін та Гітлер, а наслідки їхньої влади вже знаємо!

Відомий німецький пастор та теолог Мартін Німоллер (Martin Niemöller 1892 – 1984), який був спочатку прихильником Гітлера, а пізніше в’язнем у концентраційному таборі Заксенгаузен (Sachsenhausen) попереджав, щоб не бути пасивним, пристосованцем, байдужим до чужого горя, чужої біди:
Коли нацисти прийшли за комуністами, я мовчав; я ж не був комуністом. Коли арештували соціял-демократів, я мовчав; я ж не був соціял-демократом. Коли прийшли за членами профспілки, я не протестував; я ж не член профспілки. Коли ж прийшли за євреями, я мовчав; я ж не єврей. Коли прийшли за мною, то вже нікого не було, хто б зміг протестувати. (Цитата взята із Wikipedia).

То ж задумаймось, якщо ви не журналісти, яких переслідують, якщо ви не діти, яких переводять з українських класів у російські, якщо ви не говорите тою мовою, що донецькі, якщо ви не патріот, якого б’ють брутально при присутній міліції, якщо ви не .... !!!

Торонто, 9.9.2010 р.