Мертві міфи важливіші за вмираючих дітей: справжні пріоритети(л)
09/15/2010 | UPA201025
діючої влади
http://www.luhansk.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/015995/
Нарешті, серед жахливих звісток та сірих будень, з'явилась вкрай приємна для кожного українця новина — ми з вами, вкінець, живемо в багатій та квітучій країни, у якій влада просто не знає, куди подіти зайві гроші, можна стверджувати — краще за Емірати. Той, хто читаючи це, здивувався, зробив це марно — судячи з певних ознак, справи у нашій країні саме такі.
Бо інакше чим іншим можна пояснити, що у ситуації, коли різні експерти сперечаються про точний розмір дефіциту бюджету — 80 — 110 -130 млрд. грн., коли борги навіть перед працівниками комунальних установ сягають рекордної позначки, коли нема за що закупити вакцину для немовлят, коли шахтарі у рідній області Пахана всєя Малоросії, тобто, вибачте, Гаранта, відмовляються підійматись на поверхню — бо зарплатні не отримують місяцями, коли уряд Азарова урізає видатки на ветеранів та жертв нацистських переслідувань — у цей самий час той же самий уряд виділяє 35 млн. грн. … на святкування 75-річчя стаханівського руху.
Саме тут дуже доречне питання — у чому причина такої щирості, адже сам Азаров постійно скаржиться на страшенну нестачу коштів у бюджеті. Що мало спонукати правлячу партію до прояву такої, на першій погляд, нечуваної та абсолютно непритаманної мафіозі з ПР щирості? Чи може гауляйтера Азарова раптом розбив напад економічного збоченства у вигляді фінансового мазохізму, ускладнений історичної геронтофілією, причому той самий напад стався із шоблою справжніх ворогів українського народу та його катів, яких — з невідомою примхи чомусь офіційно називають народними депутатами, що зкупчилися у груповуху тушок? Та які явища обумовили такий дивний вчинок, які обставини сприяли цьому?
По-перше, почнемо з констатації абсолютного, нелюдського (а, точніше, надлюдського) цинізму, нечуваної черствості, та повної байдужості до громадського сприймання вказаного вчинку та можливої реакції суспільства. Адже влаштовувати святкування давно мертвого сталінського міфу у вимираючому, або на постіндустріально-неофеодальному «новоязі» нинішніх володарів нещасної країни, «депресивному» регіоні, де немає роботи — навіть шахти, де можна б було ставити стаханівські рекорди — майже всі позакривали, де місцеве населення мре, як мухи восени — від злиднів та хвороб, де екологія страшніша за чорнобильську — приблизно те саме, як гучно й весело святкувати День знань біля ліжка паралізованої та вмираючої дитини — причому за кошти батьків тієї дитини.
Якщо б клята банда ситих гламурних покидьков, що є нинішньої владою, не вбивала Україну Податковим кодексом, підвищенням тарифів на ЖКГ, майбутніми штрафами за несплату тих самих тарифів — то й тоді, тільки за тринькання величезної суми на всяку дурню ту банду у будь-якій країні народ, який не є бидлом, бо поважає себе й свою країну, підняв би на вила та кийки.
Але окупанти нашої країни, які давно живуть в іншій країні (краще, ніж в Європі, бо в їхній Україні їх дбайливо охороняють, старанно лікують, дуже смачно годують — все це за наш кошт), або, фактично, в інших країнах, мабуть, добре знають свого виборця. Той, хто голосував за двічі судимого брутального боягуза, який навіть у зоні отримав прізвисько Хам, — той або не узнає, або не зрозуміє, або не обуриться. На всіх останніх (та, власно, на всіх івзагалі) — НАЧХАТИ. Бо вже сьогодні кількість міліціянтів у 7–8 РАЗІВ ПЕРЕВИЩУЄ КІЛЬКІСТЬ АРМІЇ — то ж загнати залишки сміливих «на вєтку» є кому, причому знову ж таки, за кошт саме тих, кого заганяють.
То ж другий беззаперечний факт — окупаційний режим не боїться спротиву, бо, на жаль, сьогодні влада значно сильніша за будь-яку попередню, а ті сили, які теоретично могли б, об'єднавшись, щось зробити, більш зайняті чварами друг з другом, аніж боротьбою за права виборців. Одній «Свободі», відтак, дуже важко.
Але повернемось до питання — ЧОМУ? А, мабуть, точніше, ДЛЯ ЧОГО?
Відповідь, мабуть, проста й очевидна. У шєстьорок Хама своїх креативних ідей вистачало тільки на виборчі «каруселі» та збивання зграї мерзотників до купи тушок. А Пахан, мабуть, поставив перед ними (гауляйтером Азаровим, напевне, в першу чергу) дуже складне та відповідальне завдання — як без будь-яких економічних стимулів (підвищення зарплати, бонусів, соцпакетів та тому подібної європейської дурні) зробити так, щоб бидло само захотіло працювати ще більше, ще краще, ще довше, шаленіючи при цьому від свого ентузіазму. То ж хтось з клерків пахана, хто, мабуть, десь колись навчався, згадали шикарний PR-акцію Вождя Народів. Хто не знає — це той випадок, коли весь забій працював на «рекорд» однієї людини — Олексія Стаханова, який у такий засіб зробив аж 14 норм звичайного забійника. Щоправда, нагороду за це він отримав дійсно царську — квартиру в Москві, номенклатурну посаду, славу та шану. Його ім'ям назвали рух мазохістів нових , які, працюючи до виснаження, реально перекриваючи норми на своїх робочих місцях, не мали з того нічого, крім почуття глибокого задоволення. При цьому ще радісно співали «Я другой такой страни нє знаю…».
Відтак, такий тип українського робітника є ідеалом партайгеноссе ПР — праця до виснаження, майже безоплатна, та ще з радісною піснею. От на це ніяких грошей не шкода, вони ж швидко відіб'ються. Це ж за наш рахунок цей бенкет.
А хто там скиглить про зруйновані міста? Для кого будувати лікарні — для бидла?! Та так вони, чого доброго, почнуть до пенсійного віку дотягувати, а кому з босів це потрібно?
Часом нападають сумніви — а чи люди взагалі вони? Той самий Азаров колись був дитиною, сам, напевне, купав та укладував спати своїх дітей, сам співав їм колискові та розповідав казочки на ніч. Чи знає він зараз, скільки звичайних українських дітей простих українських батьків, точно таких, яким був свого часу маленький Коля Азаров та його дітки, просто та жахливо вмирають від нестачі коштів на лікування? Чи вистачить в нього душевних сил послухати хоча б одну родину такої дитини, чи зможе він спокійно подивитись в очі вмираючий дитинці ? Чи знає Азаров про той жах, який його спіткає після смерті після того, що він робить, чи готовий він до нього, чи хоче побачити ті пекельні створення, які жертимуть його душу по смерті за такі гріхи? Може, він сподівається на молитви генералів безпеки у рясах, або вважає, що по той бік життя теж є VIP-зали, або навіть у пеклі спрацює депутатська недоторканість? Та хай всі вони знають — у всесвіті не вистачить воску на свічі, міді — на дзвони, парчі — на парадні ряси — аби відмолити гріхи таких падлюк. Але час в них ще є, й шанс є — термінова відставка, покаяння, обіт бідності та довічне спокутування гріхів — звичайно, якщо наші можновладці припускають можливість того, що зі смертю фізичного тіла їхнє життя не закінчується.
Втім життя йде, відтак — Show must go on — свята тривають. Можна підказати щонайменше два майбутній свята — 22 листопаду 2013 можна гучно вшанувати 120-ти річчя видатного українського керівника Лазаря Кагановича, а 19 червня 2011 — також гучно вшанувати 115 -ту річницю народження ще одного керманича України — рейхскомісара України Еріха Коха. До речі, всі троє — Каганович, Кох та Азаров дивно схожі між собою зовні. З огляду на політику правління — різниці теж майже немає.
Дмитро Снєгирьов
Голова Луганської обласної організації ВО « Свобода»
http://www.luhansk.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/015995/
Нарешті, серед жахливих звісток та сірих будень, з'явилась вкрай приємна для кожного українця новина — ми з вами, вкінець, живемо в багатій та квітучій країни, у якій влада просто не знає, куди подіти зайві гроші, можна стверджувати — краще за Емірати. Той, хто читаючи це, здивувався, зробив це марно — судячи з певних ознак, справи у нашій країні саме такі.
Бо інакше чим іншим можна пояснити, що у ситуації, коли різні експерти сперечаються про точний розмір дефіциту бюджету — 80 — 110 -130 млрд. грн., коли борги навіть перед працівниками комунальних установ сягають рекордної позначки, коли нема за що закупити вакцину для немовлят, коли шахтарі у рідній області Пахана всєя Малоросії, тобто, вибачте, Гаранта, відмовляються підійматись на поверхню — бо зарплатні не отримують місяцями, коли уряд Азарова урізає видатки на ветеранів та жертв нацистських переслідувань — у цей самий час той же самий уряд виділяє 35 млн. грн. … на святкування 75-річчя стаханівського руху.
Саме тут дуже доречне питання — у чому причина такої щирості, адже сам Азаров постійно скаржиться на страшенну нестачу коштів у бюджеті. Що мало спонукати правлячу партію до прояву такої, на першій погляд, нечуваної та абсолютно непритаманної мафіозі з ПР щирості? Чи може гауляйтера Азарова раптом розбив напад економічного збоченства у вигляді фінансового мазохізму, ускладнений історичної геронтофілією, причому той самий напад стався із шоблою справжніх ворогів українського народу та його катів, яких — з невідомою примхи чомусь офіційно називають народними депутатами, що зкупчилися у груповуху тушок? Та які явища обумовили такий дивний вчинок, які обставини сприяли цьому?
По-перше, почнемо з констатації абсолютного, нелюдського (а, точніше, надлюдського) цинізму, нечуваної черствості, та повної байдужості до громадського сприймання вказаного вчинку та можливої реакції суспільства. Адже влаштовувати святкування давно мертвого сталінського міфу у вимираючому, або на постіндустріально-неофеодальному «новоязі» нинішніх володарів нещасної країни, «депресивному» регіоні, де немає роботи — навіть шахти, де можна б було ставити стаханівські рекорди — майже всі позакривали, де місцеве населення мре, як мухи восени — від злиднів та хвороб, де екологія страшніша за чорнобильську — приблизно те саме, як гучно й весело святкувати День знань біля ліжка паралізованої та вмираючої дитини — причому за кошти батьків тієї дитини.
Якщо б клята банда ситих гламурних покидьков, що є нинішньої владою, не вбивала Україну Податковим кодексом, підвищенням тарифів на ЖКГ, майбутніми штрафами за несплату тих самих тарифів — то й тоді, тільки за тринькання величезної суми на всяку дурню ту банду у будь-якій країні народ, який не є бидлом, бо поважає себе й свою країну, підняв би на вила та кийки.
Але окупанти нашої країни, які давно живуть в іншій країні (краще, ніж в Європі, бо в їхній Україні їх дбайливо охороняють, старанно лікують, дуже смачно годують — все це за наш кошт), або, фактично, в інших країнах, мабуть, добре знають свого виборця. Той, хто голосував за двічі судимого брутального боягуза, який навіть у зоні отримав прізвисько Хам, — той або не узнає, або не зрозуміє, або не обуриться. На всіх останніх (та, власно, на всіх івзагалі) — НАЧХАТИ. Бо вже сьогодні кількість міліціянтів у 7–8 РАЗІВ ПЕРЕВИЩУЄ КІЛЬКІСТЬ АРМІЇ — то ж загнати залишки сміливих «на вєтку» є кому, причому знову ж таки, за кошт саме тих, кого заганяють.
То ж другий беззаперечний факт — окупаційний режим не боїться спротиву, бо, на жаль, сьогодні влада значно сильніша за будь-яку попередню, а ті сили, які теоретично могли б, об'єднавшись, щось зробити, більш зайняті чварами друг з другом, аніж боротьбою за права виборців. Одній «Свободі», відтак, дуже важко.
Але повернемось до питання — ЧОМУ? А, мабуть, точніше, ДЛЯ ЧОГО?
Відповідь, мабуть, проста й очевидна. У шєстьорок Хама своїх креативних ідей вистачало тільки на виборчі «каруселі» та збивання зграї мерзотників до купи тушок. А Пахан, мабуть, поставив перед ними (гауляйтером Азаровим, напевне, в першу чергу) дуже складне та відповідальне завдання — як без будь-яких економічних стимулів (підвищення зарплати, бонусів, соцпакетів та тому подібної європейської дурні) зробити так, щоб бидло само захотіло працювати ще більше, ще краще, ще довше, шаленіючи при цьому від свого ентузіазму. То ж хтось з клерків пахана, хто, мабуть, десь колись навчався, згадали шикарний PR-акцію Вождя Народів. Хто не знає — це той випадок, коли весь забій працював на «рекорд» однієї людини — Олексія Стаханова, який у такий засіб зробив аж 14 норм звичайного забійника. Щоправда, нагороду за це він отримав дійсно царську — квартиру в Москві, номенклатурну посаду, славу та шану. Його ім'ям назвали рух мазохістів нових , які, працюючи до виснаження, реально перекриваючи норми на своїх робочих місцях, не мали з того нічого, крім почуття глибокого задоволення. При цьому ще радісно співали «Я другой такой страни нє знаю…».
Відтак, такий тип українського робітника є ідеалом партайгеноссе ПР — праця до виснаження, майже безоплатна, та ще з радісною піснею. От на це ніяких грошей не шкода, вони ж швидко відіб'ються. Це ж за наш рахунок цей бенкет.
А хто там скиглить про зруйновані міста? Для кого будувати лікарні — для бидла?! Та так вони, чого доброго, почнуть до пенсійного віку дотягувати, а кому з босів це потрібно?
Часом нападають сумніви — а чи люди взагалі вони? Той самий Азаров колись був дитиною, сам, напевне, купав та укладував спати своїх дітей, сам співав їм колискові та розповідав казочки на ніч. Чи знає він зараз, скільки звичайних українських дітей простих українських батьків, точно таких, яким був свого часу маленький Коля Азаров та його дітки, просто та жахливо вмирають від нестачі коштів на лікування? Чи вистачить в нього душевних сил послухати хоча б одну родину такої дитини, чи зможе він спокійно подивитись в очі вмираючий дитинці ? Чи знає Азаров про той жах, який його спіткає після смерті після того, що він робить, чи готовий він до нього, чи хоче побачити ті пекельні створення, які жертимуть його душу по смерті за такі гріхи? Може, він сподівається на молитви генералів безпеки у рясах, або вважає, що по той бік життя теж є VIP-зали, або навіть у пеклі спрацює депутатська недоторканість? Та хай всі вони знають — у всесвіті не вистачить воску на свічі, міді — на дзвони, парчі — на парадні ряси — аби відмолити гріхи таких падлюк. Але час в них ще є, й шанс є — термінова відставка, покаяння, обіт бідності та довічне спокутування гріхів — звичайно, якщо наші можновладці припускають можливість того, що зі смертю фізичного тіла їхнє життя не закінчується.
Втім життя йде, відтак — Show must go on — свята тривають. Можна підказати щонайменше два майбутній свята — 22 листопаду 2013 можна гучно вшанувати 120-ти річчя видатного українського керівника Лазаря Кагановича, а 19 червня 2011 — також гучно вшанувати 115 -ту річницю народження ще одного керманича України — рейхскомісара України Еріха Коха. До речі, всі троє — Каганович, Кох та Азаров дивно схожі між собою зовні. З огляду на політику правління — різниці теж майже немає.
Дмитро Снєгирьов
Голова Луганської обласної організації ВО « Свобода»
Відповіді
2010.09.15 | rais
Мертві бджоли.
Тема потужньої різниці потенціалів, в тому числі і економічних, тут підіймається роками. З одного боку пишуть про необхідність легалізації "тіньових" (награбованих) капіталів та всепробачення. З іншого - статті на кштал "Чао бамбіно сорі", заклики до люстрації та притягнення злочинців до відповідальності. Час йде і поки перемагають толерантні похеристи. У виграші від забовтування про всепробачення лише злочинці.