Матвієнко: в ПР може знайтись кувалда, але навряд скальпель (/)
09/18/2010 | ziggy_freud
http://www.day.kiev.ua/309586
«Паралельні світи»
Костянтин МАТВІЄНКО про зростаючу прірву між державою і владою з одного боку та суспільством — з іншого
Наталія РОМАШОВА, «День»
Недавно, в день відкриття осіннього політичного сезону, до Верховної Ради завітало вище керівництво країни: Президент, прем’єр із міністерською збірною... Пам’ятається, виступаючи тоді з традиційно пафосним напуттям для депутатського корпусу, Микола Азаров не зміг відмовити собі в задоволенні «вколоти» представників парламентської меншості. «Лідери опозиції, які ще не встигли струсити пісок найдорожчих курортів Сардинії, вже безоглядно взялися захищати нібито зубожілий народ України», — не без зусиль, зате емоційно, прочитав з паперу — домашньої заготівки «фірмовою» українською мовою Микола Янович.
Усе б смішно, коли б не так сумно. Кому, як не голові виконавчої гілки влади країни, знати точно про те, скільки наших співвітчизників справді живуть за межею бідності? І якщо вже на те пішло, скільки українців можуть дозволити собі хоч раз на десять років відпочинок в італійській Сардинії, настільки вподобаній нашими «слугами народу» з різних парттаборів. До чого це? До того, що від запевнень влади люди краще жити не стануть. Але що найбільше насторожує... Буквально у всіх сферах життя все чіткіше виявляється тенденція: у влади одні проблеми, у народу — зовсім інші, у влади одні запити й очікування, в нації — інші. Про прибутки одних та інших (точніше про різницю між ними) краще й зовсім промовчимо. І прірва ця між двома паралельними світами — «їхнім» і «нашим» усе зростає. Як у таких умовах ті, хто перебувають при владі, можуть розуміти тих, хто цю владу делегував, але залишився в результаті біля розбитого корита очікувань?
Відповідь на це та інші запитання «День» шукав разом з експертом корпорації стратегічного консалтингу Костянтином МАТВІЄНКОМ.
— З урахуванням «непрогнозованості» нашого Конституційного Суду зрозуміло, який висновок буде невдовзі затверджений щодо так званої політреформи. Як ви вважаєте, навіщо Президенту Януковичу та його команді, де-факто маючи президентську модель правління, закріплювати її де-юре, наштовхуючись цим самим на гостру критику, як вітчизняної опозиції, так і міжнародного співтовариства?
— Насправді ви відповіли за мене на це запитання (посміхається. — Авт.). Справді, те, що вони хочуть юридично закріпити персональну відповідальність Віктора Федоровича за те, що відбувається в країні, є колосальним тягарем — етичним, політичним. Майдан 2004 року був персоніфікований: спочатку проти Кучми, потім проти Януковича. Так ось, зараз діючого Президента також штовхають на подібну персоніфікацію. Тобто, з погляду суспільних взаємин — це велика помилка. З погляду ефективності влади — це ще більша помилка. Чому? Бо влада не може бути ефективною тоді, коли вона нерозподілена. Ми ж розуміємо, що і суд, і уряд, і парламент, і навіть ЗМІ (я вже не кажу про прокуратуру, СБУ, інші установи) де-факто сконцентровані в руках однієї людини. Проте навіть фізично реалізувати цю владу гранично важко. Тож, очевидно, що вона розповзатиметься. Відповідальність врешті-решт на себе братимуть нелегітимні персони, які насправді не наділені виборцями повноваженнями. Ось, наприклад, ми вже бачимо трагедію з Податковим кодексом. Третя спроба запропонувати щось більш-менш зрозуміле, а в результаті всім очевидно, що владі не вистачає інтелектуальних здібностей це реалізувати. Тим часом, у сучасному суспільстві інтелектуальні здібності влади — це її головна конкурентна перевага. Тому я, чесно кажучи, дивуюся з такої недалекоглядності і до певної міри мені шкода тих, хто матиме владу в тих об’ємах, які зараз для них готують.
— Гадаєте, Віктор Янукович, який має солідний досвід роботи, зокрема в органах державної влади, не бачить, не усвідомлює ступінь різного рівня ризиків, що несе в собі скасування політреформи?
— Бачить чи ні? Наскільки мені відомо, Президент володіє достатньою кількістю джерел інформації. Він переглядає величезну кількість документів, які йому підсовують на підпис. Напевно, в нього не вистачає часу переглядати все. Тому доводиться делегувати частину повноважень, довіряючи тим, хто приносить ці документи на підпис. Проте, я вважаю, багато чого він, на відміну від попереднього президента, відчуває сам. Але чи бачить він перспективу, чи оцінює ризики скасування політреформи? Важко сказати. Світ зараз набагато швидше змінюється і нині виникають ситуації, коли діти в школі більш інформовані, ніж учителі. Незакомплексовані вчителі це визнають. Діти, перш за все завдяки інтернету, та й просто комунікаціям між собою по всьому світу, мають можливість отримувати якіснішу і оперативнішу інформацію. Аналогічна ситуація і у владі. Одна річ — досвід голови адміністрації президента (або навіть прем’єр-міністра) десять років тому і зовсім інша — в умовах нинішніх. Суспільство інше, а ось держава не трансформується під цю еволюцію. Це вкрай небезпечно, у першу чергу для держави.
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»
— А як пояснити, що регіонали, які, як то кажуть, дружним строєм голосували «за» політреформу, сьогодні заявляють, що її й не було-то зовсім?
— Нічого дивного. Черговий факт лицемірства і зміни політичної позиції у відповідності до сьогоднішньої політичної кон’юнктури. І вони самі чудово розуміють, що це справжнє лицемірство.
Вони ритуально вимушені говорити, що ось, мовляв, ми діємо правильно і це абсолютно демократичний підхід (тут варто згадати про їхню апеляцію до Венеціанської комісії). Разом із тим, ми чудово розуміємо, що відбувається форматування влади і усунення громадян від будь-якого роду впливу на владу.
— І в цьому контексті примітно, що на другій чаші владних терезів немає противаги: Рада перетворилася, як влучно зауважив перший президент, в орган «чого бажаєте», опозиція теж, м’яко кажучи, неефективна. Суспільство, схоже, влаштовує роль пасивного спостерігача і це не може не насторожувати.
— Справді, зникли ті суспільні інституції, що мали б забезпечувати баланс противаг. Це перше. Друге, що я із сумом вимушений констатувати, — це наявність інституційної неспроможності української держави. Ось, наприклад, коли ми не проводимо парад, це свідчить, що в нас великі проблеми з армією. Те, що в нас зараз не вистачає бланків паспортів, також свідчить про те, що держава не здатна забезпечити громадян основним документом громадянина. Тож, держава демонструє свою інституційну нездатність.
Усім сьогодні в Україні зрозуміло, що судова система — насправді такою не є. Тобто, вона не є конвеєром справедливості, а навпаки — є конвеєром несправедливості. Держава гранично часто є прямою загрозою для громадянина. Коли ми читаємо про те, що чиновники БТІ (Київського міського бюро технічної інвентаризації. — Авт.) крадуть квартири в недієздатних людей — це пряма загроза держави для громадянина. Або взяти волаючі випадки порушення прав громадян у правоохоронних органах... І що примітно: суспільство про це знає. Слава Богу, про це дуже широко говориться.
— Поки що...
— Ви знаєте, я так не вважаю, хоча б тому, що інформаційні технології нестримно розвиваються. Проведу таку аналогію. Найнещасливішим технічним винаходом людства є факс. Чому? Бо в нього дуже коротке життя. Не встиг з’явитися факс, як з’явилися sms-ки та інтернет-зв’язок. І бідний факс пішов у музей. У принципі, теж саме відбувається в нас із таким явищем, як суспільне телебачення. Воно ще не з’явилося, але воно вже й не потрібне, оскільки не сьогодні так завтра з’явиться інтернет-мовлення.
— Як же пояснити тоді той факт, що за наявності дуже широких комунікативних можливостей, суспільство, як правило, обмежується лише обговоренням без будь-яких подальших дій? Ось свіжий приклад. Заява Генпрокуратури про те, що Юрій Кравченко є єдиним замовником вбивства Гонгадзе спричинила в інтернеті ефект бомби, що вибухнула. Форуми «палали» обуреними замітками, мовляв, небіжчик не може захищатися, ось на нього все й «повісили», тоді як живих людей, так або інакше причетних до цієї справи, навіть як свідків до суду не покличуть. І що в результаті? Поговорили, висловили обурення, і все — ніякої протестної реакції...
— Тепер уже я скажу: поки що. Але давайте також не забувати про те, що інституційно неспроможна держава гранична швидко зникає. Багато експертів говорять про те, що 75% економіки в нас у тіні. Допускаю, що це правда. Маршрути, парковки, багато іншого. Все це — тіньова економіка. І муніципальні вибори, які в нас скоро відбудуться, — це теж чистої води тіньова економіка.
— До речі, про вибори. Яким, на вашу думку, буде рівень демократичності грядущих виборів, довкола яких було вже стільки скандалів?
— Що сказати? Я б на місці Партії регіонів пускав би на вибори всіх тих, хто в нас сьогодні прикидається опозицією: Гриценка, Яценюка, Вітренко, Тимошенко, Тягнибока... Нехай борються між собою. А взагалі, всі ці люди, які зараз борються за місця в місцевих радах, все одно легко купуються. Чому? Бо на сьогодні єдиною мотивацією для заняття політичною діяльністю є «марнославство і здирництво». Тому досвід «тушок» легко можна буде використовувати в місцевих радах. І вони, як куріпки, дружно голосуватимуть за те, що потрібно Партії регіонів. Але трагедія полягає в іншому. Подивиться, всі світові диктатори мали надмету. І цією надметою жодним чином не було тупе збагачення. А ось якщо диктатура виникне в нас, то етичної надмети в того, хто стане диктатором, не буде. А мені здається, що диктатура без надмети неможлива. Це суб’єктивна думка, адже врешті-решт у світовій історії все буває вперше. Але ще з часів Цезаря в диктаторів була надмета.
— Зараз, разом із темою про повернення до президентської («диктаторської») форми держуправління, активно обговорюється питання внутрішніх протиріч усередині ПР. Як вважаєте, ці конфлікти інтересів можуть «з’їсти» регіоналів замість опозиції?
— Я не знаю, що там насправді відбувається всередині тієї публіки. А тим, хто починає аналізувати психологічні взаємини між ними, можете відразу сказати, що вони фантазери. Просто достовірно про це ніхто не знає. Про конфлікт бізнес-інтересів ми не вигадуємо, ми це фізично бачимо — за рухом акцій, за зміною керівництва тощо. Так, подібні суперечки існують. Політичні інтереси? Не думаю, що всередині ПР є такі розбіжності. З урахуванням бездушності і деінтелектуалізації, не вважаю, що там існують ідеологічні принципові розбіжності. Коли вони говорять про російську мову... Та плювали вони на ту російську мову, як, утім, і на українську. Їм просто нічого сказати виборцеві, ось вони й носяться як із писаною торбою з російською мовою.
Кар’єрні інтереси? Безумовно, вони присутні. Ми це знову-таки можемо спостерігати на власні очі. Взяти Шуфрича. До речі, на мій погляд, із ним несправедливо вчинили. З Семиноженком вчинили аналогічно. Подібні кадрові моменти виникатимуть й надалі. Ось Кучма вмів розводити представників різних зон впливу, потім зіштовхувати їх, насолоджуючись процесом їхньої конфронтації за вплив на нього...
На мою думку, Янукович не любитель бути глядачем цих перегонів тарганів. Мені здається, у нього є цікавіші хобі.
— Із ситуацією всередині влади розібралися, а що ж із нашою опозицією? Якщо ця хвороба справді називається криза жанру, то вона має всі шанси стати хронічною.
— Я раніше говорив про тіньову економіку. Тіньова економіка хороша на короткий період, оскільки дає людям можливість фізично вижити. Але в мене є такий вислів: тіньова економіка не будує мости. Тобто, не розвиває інфраструктуру. Якщо ми й надалі існуватимемо в режимі тіньової економіки, якщо економічно активні суб’єкти не порозуміються з державою, допускаю навіть не дезінтеграцію України... У випадку одночасної детонації усього світового ядерного запасу, атмосфера просто відірветься від землі і ми залишимося без повітря, також може виникнути ситуація, коли суспільство й держава повністю розійдуться: держава — окремо, суспільство — окремо. Вже зараз, до речі, ознаки є, причому в усіх зонах відповідальності. В освіті, наприклад, ще раніше — в медицині. Про культуру й духовний розвиток ми мовчимо. Єдине, що ще тримається державою — платіжна система. Гривня досі являє собою інструмент платежу. Проте, судячи з ознак «лихоманки» платіжної системи і згадуючи наш зовнішній борг, я боюся, що й тут не вистачить професіоналізму та етики для підтримки гривні. Я недавно був на одному семінарі щодо місцевих виборів. Спостерігав за цинічними кандидатами в мери й депутати... Мало там було людей, які справді бажають добра для своєї територіальної общини. Але я, власне, не про це. Після цього зібралися політтехнологи. І мене як політичного експерта запитували: «Скажи нам, будь ласка, невже їх цікавить усе те саме, невже вони насправді такі?». Я відповідаю: «Люди, а це до вас запитання».
Фактично багато хто зараз констатує, що ця влада є окупаційною. Якщо взяти фашистську окупаційну владу, так вона хоча б про мову турбувалася, про інше, що сприяло розвитку в їхньому розумінні. А тут що? Льодовиковий період...
Мені здається, що молодшу частину Партії регіонів можна поставити перед різними проблемами. Тобто, в ПР може знайтися кувалда — інструмент, яким можна рихтувати країну. Проте там є розшарування за віковою, професійною ознаками. Тому я не впевнений, що з цієї кувалди можна буде зробити, наприклад, скальпель (посміхається. — Авт.).
«Паралельні світи»
Костянтин МАТВІЄНКО про зростаючу прірву між державою і владою з одного боку та суспільством — з іншого
Наталія РОМАШОВА, «День»
Недавно, в день відкриття осіннього політичного сезону, до Верховної Ради завітало вище керівництво країни: Президент, прем’єр із міністерською збірною... Пам’ятається, виступаючи тоді з традиційно пафосним напуттям для депутатського корпусу, Микола Азаров не зміг відмовити собі в задоволенні «вколоти» представників парламентської меншості. «Лідери опозиції, які ще не встигли струсити пісок найдорожчих курортів Сардинії, вже безоглядно взялися захищати нібито зубожілий народ України», — не без зусиль, зате емоційно, прочитав з паперу — домашньої заготівки «фірмовою» українською мовою Микола Янович.
Усе б смішно, коли б не так сумно. Кому, як не голові виконавчої гілки влади країни, знати точно про те, скільки наших співвітчизників справді живуть за межею бідності? І якщо вже на те пішло, скільки українців можуть дозволити собі хоч раз на десять років відпочинок в італійській Сардинії, настільки вподобаній нашими «слугами народу» з різних парттаборів. До чого це? До того, що від запевнень влади люди краще жити не стануть. Але що найбільше насторожує... Буквально у всіх сферах життя все чіткіше виявляється тенденція: у влади одні проблеми, у народу — зовсім інші, у влади одні запити й очікування, в нації — інші. Про прибутки одних та інших (точніше про різницю між ними) краще й зовсім промовчимо. І прірва ця між двома паралельними світами — «їхнім» і «нашим» усе зростає. Як у таких умовах ті, хто перебувають при владі, можуть розуміти тих, хто цю владу делегував, але залишився в результаті біля розбитого корита очікувань?
Відповідь на це та інші запитання «День» шукав разом з експертом корпорації стратегічного консалтингу Костянтином МАТВІЄНКОМ.
— З урахуванням «непрогнозованості» нашого Конституційного Суду зрозуміло, який висновок буде невдовзі затверджений щодо так званої політреформи. Як ви вважаєте, навіщо Президенту Януковичу та його команді, де-факто маючи президентську модель правління, закріплювати її де-юре, наштовхуючись цим самим на гостру критику, як вітчизняної опозиції, так і міжнародного співтовариства?
— Насправді ви відповіли за мене на це запитання (посміхається. — Авт.). Справді, те, що вони хочуть юридично закріпити персональну відповідальність Віктора Федоровича за те, що відбувається в країні, є колосальним тягарем — етичним, політичним. Майдан 2004 року був персоніфікований: спочатку проти Кучми, потім проти Януковича. Так ось, зараз діючого Президента також штовхають на подібну персоніфікацію. Тобто, з погляду суспільних взаємин — це велика помилка. З погляду ефективності влади — це ще більша помилка. Чому? Бо влада не може бути ефективною тоді, коли вона нерозподілена. Ми ж розуміємо, що і суд, і уряд, і парламент, і навіть ЗМІ (я вже не кажу про прокуратуру, СБУ, інші установи) де-факто сконцентровані в руках однієї людини. Проте навіть фізично реалізувати цю владу гранично важко. Тож, очевидно, що вона розповзатиметься. Відповідальність врешті-решт на себе братимуть нелегітимні персони, які насправді не наділені виборцями повноваженнями. Ось, наприклад, ми вже бачимо трагедію з Податковим кодексом. Третя спроба запропонувати щось більш-менш зрозуміле, а в результаті всім очевидно, що владі не вистачає інтелектуальних здібностей це реалізувати. Тим часом, у сучасному суспільстві інтелектуальні здібності влади — це її головна конкурентна перевага. Тому я, чесно кажучи, дивуюся з такої недалекоглядності і до певної міри мені шкода тих, хто матиме владу в тих об’ємах, які зараз для них готують.
— Гадаєте, Віктор Янукович, який має солідний досвід роботи, зокрема в органах державної влади, не бачить, не усвідомлює ступінь різного рівня ризиків, що несе в собі скасування політреформи?
— Бачить чи ні? Наскільки мені відомо, Президент володіє достатньою кількістю джерел інформації. Він переглядає величезну кількість документів, які йому підсовують на підпис. Напевно, в нього не вистачає часу переглядати все. Тому доводиться делегувати частину повноважень, довіряючи тим, хто приносить ці документи на підпис. Проте, я вважаю, багато чого він, на відміну від попереднього президента, відчуває сам. Але чи бачить він перспективу, чи оцінює ризики скасування політреформи? Важко сказати. Світ зараз набагато швидше змінюється і нині виникають ситуації, коли діти в школі більш інформовані, ніж учителі. Незакомплексовані вчителі це визнають. Діти, перш за все завдяки інтернету, та й просто комунікаціям між собою по всьому світу, мають можливість отримувати якіснішу і оперативнішу інформацію. Аналогічна ситуація і у владі. Одна річ — досвід голови адміністрації президента (або навіть прем’єр-міністра) десять років тому і зовсім інша — в умовах нинішніх. Суспільство інше, а ось держава не трансформується під цю еволюцію. Це вкрай небезпечно, у першу чергу для держави.
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»
— А як пояснити, що регіонали, які, як то кажуть, дружним строєм голосували «за» політреформу, сьогодні заявляють, що її й не було-то зовсім?
— Нічого дивного. Черговий факт лицемірства і зміни політичної позиції у відповідності до сьогоднішньої політичної кон’юнктури. І вони самі чудово розуміють, що це справжнє лицемірство.
Вони ритуально вимушені говорити, що ось, мовляв, ми діємо правильно і це абсолютно демократичний підхід (тут варто згадати про їхню апеляцію до Венеціанської комісії). Разом із тим, ми чудово розуміємо, що відбувається форматування влади і усунення громадян від будь-якого роду впливу на владу.
— І в цьому контексті примітно, що на другій чаші владних терезів немає противаги: Рада перетворилася, як влучно зауважив перший президент, в орган «чого бажаєте», опозиція теж, м’яко кажучи, неефективна. Суспільство, схоже, влаштовує роль пасивного спостерігача і це не може не насторожувати.
— Справді, зникли ті суспільні інституції, що мали б забезпечувати баланс противаг. Це перше. Друге, що я із сумом вимушений констатувати, — це наявність інституційної неспроможності української держави. Ось, наприклад, коли ми не проводимо парад, це свідчить, що в нас великі проблеми з армією. Те, що в нас зараз не вистачає бланків паспортів, також свідчить про те, що держава не здатна забезпечити громадян основним документом громадянина. Тож, держава демонструє свою інституційну нездатність.
Усім сьогодні в Україні зрозуміло, що судова система — насправді такою не є. Тобто, вона не є конвеєром справедливості, а навпаки — є конвеєром несправедливості. Держава гранично часто є прямою загрозою для громадянина. Коли ми читаємо про те, що чиновники БТІ (Київського міського бюро технічної інвентаризації. — Авт.) крадуть квартири в недієздатних людей — це пряма загроза держави для громадянина. Або взяти волаючі випадки порушення прав громадян у правоохоронних органах... І що примітно: суспільство про це знає. Слава Богу, про це дуже широко говориться.
— Поки що...
— Ви знаєте, я так не вважаю, хоча б тому, що інформаційні технології нестримно розвиваються. Проведу таку аналогію. Найнещасливішим технічним винаходом людства є факс. Чому? Бо в нього дуже коротке життя. Не встиг з’явитися факс, як з’явилися sms-ки та інтернет-зв’язок. І бідний факс пішов у музей. У принципі, теж саме відбувається в нас із таким явищем, як суспільне телебачення. Воно ще не з’явилося, але воно вже й не потрібне, оскільки не сьогодні так завтра з’явиться інтернет-мовлення.
— Як же пояснити тоді той факт, що за наявності дуже широких комунікативних можливостей, суспільство, як правило, обмежується лише обговоренням без будь-яких подальших дій? Ось свіжий приклад. Заява Генпрокуратури про те, що Юрій Кравченко є єдиним замовником вбивства Гонгадзе спричинила в інтернеті ефект бомби, що вибухнула. Форуми «палали» обуреними замітками, мовляв, небіжчик не може захищатися, ось на нього все й «повісили», тоді як живих людей, так або інакше причетних до цієї справи, навіть як свідків до суду не покличуть. І що в результаті? Поговорили, висловили обурення, і все — ніякої протестної реакції...
— Тепер уже я скажу: поки що. Але давайте також не забувати про те, що інституційно неспроможна держава гранична швидко зникає. Багато експертів говорять про те, що 75% економіки в нас у тіні. Допускаю, що це правда. Маршрути, парковки, багато іншого. Все це — тіньова економіка. І муніципальні вибори, які в нас скоро відбудуться, — це теж чистої води тіньова економіка.
— До речі, про вибори. Яким, на вашу думку, буде рівень демократичності грядущих виборів, довкола яких було вже стільки скандалів?
— Що сказати? Я б на місці Партії регіонів пускав би на вибори всіх тих, хто в нас сьогодні прикидається опозицією: Гриценка, Яценюка, Вітренко, Тимошенко, Тягнибока... Нехай борються між собою. А взагалі, всі ці люди, які зараз борються за місця в місцевих радах, все одно легко купуються. Чому? Бо на сьогодні єдиною мотивацією для заняття політичною діяльністю є «марнославство і здирництво». Тому досвід «тушок» легко можна буде використовувати в місцевих радах. І вони, як куріпки, дружно голосуватимуть за те, що потрібно Партії регіонів. Але трагедія полягає в іншому. Подивиться, всі світові диктатори мали надмету. І цією надметою жодним чином не було тупе збагачення. А ось якщо диктатура виникне в нас, то етичної надмети в того, хто стане диктатором, не буде. А мені здається, що диктатура без надмети неможлива. Це суб’єктивна думка, адже врешті-решт у світовій історії все буває вперше. Але ще з часів Цезаря в диктаторів була надмета.
— Зараз, разом із темою про повернення до президентської («диктаторської») форми держуправління, активно обговорюється питання внутрішніх протиріч усередині ПР. Як вважаєте, ці конфлікти інтересів можуть «з’їсти» регіоналів замість опозиції?
— Я не знаю, що там насправді відбувається всередині тієї публіки. А тим, хто починає аналізувати психологічні взаємини між ними, можете відразу сказати, що вони фантазери. Просто достовірно про це ніхто не знає. Про конфлікт бізнес-інтересів ми не вигадуємо, ми це фізично бачимо — за рухом акцій, за зміною керівництва тощо. Так, подібні суперечки існують. Політичні інтереси? Не думаю, що всередині ПР є такі розбіжності. З урахуванням бездушності і деінтелектуалізації, не вважаю, що там існують ідеологічні принципові розбіжності. Коли вони говорять про російську мову... Та плювали вони на ту російську мову, як, утім, і на українську. Їм просто нічого сказати виборцеві, ось вони й носяться як із писаною торбою з російською мовою.
Кар’єрні інтереси? Безумовно, вони присутні. Ми це знову-таки можемо спостерігати на власні очі. Взяти Шуфрича. До речі, на мій погляд, із ним несправедливо вчинили. З Семиноженком вчинили аналогічно. Подібні кадрові моменти виникатимуть й надалі. Ось Кучма вмів розводити представників різних зон впливу, потім зіштовхувати їх, насолоджуючись процесом їхньої конфронтації за вплив на нього...
На мою думку, Янукович не любитель бути глядачем цих перегонів тарганів. Мені здається, у нього є цікавіші хобі.
— Із ситуацією всередині влади розібралися, а що ж із нашою опозицією? Якщо ця хвороба справді називається криза жанру, то вона має всі шанси стати хронічною.
— Я раніше говорив про тіньову економіку. Тіньова економіка хороша на короткий період, оскільки дає людям можливість фізично вижити. Але в мене є такий вислів: тіньова економіка не будує мости. Тобто, не розвиває інфраструктуру. Якщо ми й надалі існуватимемо в режимі тіньової економіки, якщо економічно активні суб’єкти не порозуміються з державою, допускаю навіть не дезінтеграцію України... У випадку одночасної детонації усього світового ядерного запасу, атмосфера просто відірветься від землі і ми залишимося без повітря, також може виникнути ситуація, коли суспільство й держава повністю розійдуться: держава — окремо, суспільство — окремо. Вже зараз, до речі, ознаки є, причому в усіх зонах відповідальності. В освіті, наприклад, ще раніше — в медицині. Про культуру й духовний розвиток ми мовчимо. Єдине, що ще тримається державою — платіжна система. Гривня досі являє собою інструмент платежу. Проте, судячи з ознак «лихоманки» платіжної системи і згадуючи наш зовнішній борг, я боюся, що й тут не вистачить професіоналізму та етики для підтримки гривні. Я недавно був на одному семінарі щодо місцевих виборів. Спостерігав за цинічними кандидатами в мери й депутати... Мало там було людей, які справді бажають добра для своєї територіальної общини. Але я, власне, не про це. Після цього зібралися політтехнологи. І мене як політичного експерта запитували: «Скажи нам, будь ласка, невже їх цікавить усе те саме, невже вони насправді такі?». Я відповідаю: «Люди, а це до вас запитання».
Фактично багато хто зараз констатує, що ця влада є окупаційною. Якщо взяти фашистську окупаційну владу, так вона хоча б про мову турбувалася, про інше, що сприяло розвитку в їхньому розумінні. А тут що? Льодовиковий період...
Мені здається, що молодшу частину Партії регіонів можна поставити перед різними проблемами. Тобто, в ПР може знайтися кувалда — інструмент, яким можна рихтувати країну. Проте там є розшарування за віковою, професійною ознаками. Тому я не впевнений, що з цієї кувалди можна буде зробити, наприклад, скальпель (посміхається. — Авт.).