цікаву тему підняла Білозерська про поетів(\)
09/19/2010 | Джон Кайф
http://tttoop.info/page/bilozerska.htm
"І "Ще не вмерла" голосно ревли..."
Дістали ви мене, любі друзі і шановні опоненти, постійним цитуванням антиукраїнських радянських віршів Симоненка, Павличка, ще когось...
Поясню для тих, хто не розуміє такої простої речі: поет - це людина, здатна писати талановиті вірші. В комплекті до цієї якості, як правило, йде природне бажання слави і тонка вразлива психіка. (Це спільне для всіх творчих людей).
Це все. У всьому іншому поет - звичайна людина, така, як всі. Він може бути сміливим, а може - боязким, може бути чесною людиною, а може - підлою, і т.д. І вимагати від поета якихось інших якостей і дій, крім писання талановитих віршів, безглуздо. Це не солдат, від якого можна вимагати сміливості, не суддя, який має бути чесним і неупередженим, тощо.
Це природне бажання слави є ахілесовою п"ятою творчої людини, яка робить її вразливою для тиску. Далеко не всі поети готові за свої переконання загинути у тюрмах, як Стус. Багатьом із них не треба навіть погрожувати тюрмою - достатньо лише перестати його друкувати. Інтернета тоді не було, і самостійно достукатись до читачів/слухачів/глядачів людина не могла. І була, виходить, повністю залежною від влади.
Поет - не головний бухгалтер у якому-небудь міністерстві, якому пропонують піти на підробку. Бухгалтер може відмовитись, звільнитись і поїхати працювати тим же бухгалтером у який-небудь далекий колгосп. Він втрачає багато, але, принаймні, зберігає професію і хліб. Поет же, якщо його не друкують, втрачає все.
Всі, хто застав радянські часи, знають, що художнику, для того, щоб йому дозволили намалювати одну оголену жінку, треба було, умовно кажучи, намалювати десять портретів Леніна. І казати на цій підставі, що йому подобалось малювати Леніна, - просто неетично.
Якщо поет писав вірші українською мовою, про любов до рідної землі - він був за крок від звинувачення у "буржуазному націоналізмі" із дуже поганими для нього наслідками. Щоб цього не сталося, треба було "виправдатися" перед владою - написати кілька віршів про керівну роль партії і про поганих ОУНівців.
Один мій знайомий в радянські часи, будучи чи студентом, чи вже аспірантом, потрапив у незручну ситуацію: процитував у своїй роботі фразу котрогось з відомих науковців. Він по молодості просто не знав, а усі його колеги знали в своєму колі, що ця фраза була написана науковцем під тиском і протирічила всьому, що він писав до того, та й після. Ця фраза справді належала цій людині, але всі знали, що посилатися на неї неетично.
У зв"язку з вищевикладеним дуже раджу читати інші вірші цих поетів, а вірші-"паровозики" (був колись такий термін) залишити для повних видань творів з коментарями науковців.
мій (Джона Кайфа) ПС. а це справді вірш Симоненка??? :
Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.
Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали «хайль» охриплими басами
І «Ще не вмерла…» голосно ревли.
Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, —
Плювала кров’ю «ненька Україна»
У морди вам і вашим хазяям.
Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись «москалі».
Тепер ви знов, позв’язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.
Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!
"І "Ще не вмерла" голосно ревли..."
Дістали ви мене, любі друзі і шановні опоненти, постійним цитуванням антиукраїнських радянських віршів Симоненка, Павличка, ще когось...
Поясню для тих, хто не розуміє такої простої речі: поет - це людина, здатна писати талановиті вірші. В комплекті до цієї якості, як правило, йде природне бажання слави і тонка вразлива психіка. (Це спільне для всіх творчих людей).
Це все. У всьому іншому поет - звичайна людина, така, як всі. Він може бути сміливим, а може - боязким, може бути чесною людиною, а може - підлою, і т.д. І вимагати від поета якихось інших якостей і дій, крім писання талановитих віршів, безглуздо. Це не солдат, від якого можна вимагати сміливості, не суддя, який має бути чесним і неупередженим, тощо.
Це природне бажання слави є ахілесовою п"ятою творчої людини, яка робить її вразливою для тиску. Далеко не всі поети готові за свої переконання загинути у тюрмах, як Стус. Багатьом із них не треба навіть погрожувати тюрмою - достатньо лише перестати його друкувати. Інтернета тоді не було, і самостійно достукатись до читачів/слухачів/глядачів людина не могла. І була, виходить, повністю залежною від влади.
Поет - не головний бухгалтер у якому-небудь міністерстві, якому пропонують піти на підробку. Бухгалтер може відмовитись, звільнитись і поїхати працювати тим же бухгалтером у який-небудь далекий колгосп. Він втрачає багато, але, принаймні, зберігає професію і хліб. Поет же, якщо його не друкують, втрачає все.
Всі, хто застав радянські часи, знають, що художнику, для того, щоб йому дозволили намалювати одну оголену жінку, треба було, умовно кажучи, намалювати десять портретів Леніна. І казати на цій підставі, що йому подобалось малювати Леніна, - просто неетично.
Якщо поет писав вірші українською мовою, про любов до рідної землі - він був за крок від звинувачення у "буржуазному націоналізмі" із дуже поганими для нього наслідками. Щоб цього не сталося, треба було "виправдатися" перед владою - написати кілька віршів про керівну роль партії і про поганих ОУНівців.
Один мій знайомий в радянські часи, будучи чи студентом, чи вже аспірантом, потрапив у незручну ситуацію: процитував у своїй роботі фразу котрогось з відомих науковців. Він по молодості просто не знав, а усі його колеги знали в своєму колі, що ця фраза була написана науковцем під тиском і протирічила всьому, що він писав до того, та й після. Ця фраза справді належала цій людині, але всі знали, що посилатися на неї неетично.
У зв"язку з вищевикладеним дуже раджу читати інші вірші цих поетів, а вірші-"паровозики" (був колись такий термін) залишити для повних видань творів з коментарями науковців.
мій (Джона Кайфа) ПС. а це справді вірш Симоненка??? :
Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.
Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали «хайль» охриплими басами
І «Ще не вмерла…» голосно ревли.
Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, —
Плювала кров’ю «ненька Україна»
У морди вам і вашим хазяям.
Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись «москалі».
Тепер ви знов, позв’язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.
Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!
Відповіді
2010.09.19 | Стопудів
так, це його вірш (л)
українській радянській поезії присвячена профільна спільнота в жж - http://community.livejournal.com/ukrevcult2010.09.20 | Джон Кайф
дякую :( Re: так, це його вірш (л)
2010.09.20 | Михайло Свистович
не цікаву Re: цікаву тему підняла Білозерська про поетів(\)
Джон Кайф пише:>
> Це все. У всьому іншому поет - звичайна людина, така, як всі. Він може бути сміливим, а може - боязким, може бути чесною людиною, а може - підлою, і т.д. І вимагати від поета якихось інших якостей і дій, крім писання талановитих віршів, безглуздо. Це не солдат, від якого можна вимагати сміливості, не суддя, який має бути чесним і неупередженим, тощо.
Від всіх людей треба вимагати бути сміливим, чесним і неупередженим.
>
> Поет - не головний бухгалтер у якому-небудь міністерстві, якому пропонують піти на підробку. Бухгалтер може відмовитись, звільнитись і поїхати працювати тим же бухгалтером у який-небудь далекий колгосп. Він втрачає багато, але, принаймні, зберігає професію і хліб. Поет же, якщо його не друкують, втрачає все.
Нічого не втрачає. Як і бухгалтер, може поїхати у далеке село вчителювати у школі.
>
> Всі, хто застав радянські часи, знають, що художнику, для того, щоб йому дозволили намалювати одну оголену жінку, треба було, умовно кажучи, намалювати десять портретів Леніна. І казати на цій підставі, що йому подобалось малювати Леніна, - просто неетично.
Одна справа малювати задля можливості зробити щось інше, а інша - запопадливо вилизувати дупу совку, як це робив Павличко. Багато поетів друкувалося в серісері без аж такої запопадливості. Правда, не їздили так часто за кордони (в т.ч. і на "загниваючий Захід") і не мали аж таких пільг, як Павличко.
>
> Якщо поет писав вірші українською мовою, про любов до рідної землі - він був за крок від звинувачення у "буржуазному націоналізмі" із дуже поганими для нього наслідками. Щоб цього не сталося, треба було "виправдатися" перед владою - написати кілька віршів про керівну роль партії і про поганих ОУНівців.
Багато поетів не писали про поганих ОУНівців ні слова, а їх друкували. І про керівну роль згадували парочкою віршів буквально.
>
> мій (Джона Кайфа) ПС. а це справді вірш Симоненка??? :
Так, це його абсолютно щирий вірш, який друкувався у радянських виданнях Симоненка
2010.09.20 | Джон Кайф
кому як Re: не цікаву
Михайло Свистович пише:> Так, це його абсолютно щирий вірш, який друкувався у радянських виданнях Симоненка
в книгах Симоненка, які є у мене такого вірша нема
2010.09.20 | Михайло Свистович
Re: кому як Re: не цікаву
Джон Кайф пише:>
> в книгах Симоненка, які є у мене такого вірша нема
а в мене є
2010.09.20 | ziggy_freud
кожний митець має право 1) піти в обслугу 2) не піти
якщо 1), то має право обрати, кого обслуговує і коли звільнитись. Звичайно, як це передбачено контрактом.публікум, а також колеги, мають право оцінювати його вчинок. Факт, що Х. почав на замовлення робити речі нижче свого рівня, навряд колись перестане бути фактом.
погоджусь, не кожному хочеться бути аж настільки послідовним ідейним самогубцем, як Стус. Див. хоча б приклад його сина. От де едіпів комплекс погуляв на повну.
крім того, є ще проміжний варіант 1/2) коли митець помиляється щиро. Як Семенко, Хлєбніков чи Маяковський помилялись, підтримуючи радянську владу. Зауважу, що на посмертні наклади їх видань це вплинуло дуже по-різному. Маяковський став "пєрвим пролєтарськім поетом"
2010.09.20 | Almodovar
Re: кожний митець має право 1) піти в обслугу 2) не піти
Якщо поет хоче писати вірши і обійтися без політики - Фет йому у допомогу. Птічкі, цвіточкі, козочки, пастушки - вперед.Ми, здається, торкнулися вічної теми: поет і влада, митець і влада.
Не можна служити двом панам одночасно, Богу і Маммоні, адже одного зневажимо, а про іншого турбуватимося (Матф,6:24).
Тому цей вірш, думаю, Той, Хто Треба, пригадав Симоненку.
У поета завжди є вибір: писати чи не писати. Бухгалтер, працюючи на ворога, не гвалтує власне сумління і душу: він робить, що повинен і зраджує виключно себе. Тільки себе!
Поет чи митець, вихваляючи тирана, зраджує "малих цих"- тисячі і мільйони, хто повірив поету. Ті, хто писав і співав про щастя жити в тиранії (серсере, гітлерівщина, мао, тощо) зробили чи не найгшірше для людства, бо свідомо обдурювали!
Згадайте, Варраван підбурював людей на бунт, але ж розіп'яли Христа, який лише проповідував, тобто - просто ГОВОРИВ. Чому? Тому що Він і був найнебезпечніший для нечестивців, бо Слово залишає слід у поколіннях, а не дія!
2010.09.20 | Isoлято
Мабуть, не Стусу пригадав, а Симоненку?
2010.09.20 | Almodovar
Re: Мабуть, не Стусу пригадав, а Симоненку?
Вибачте, Симоненку. Виправив, дякую.2010.09.20 | ziggy_freud
а чи можна заборонить продаватись?
або в людини є внутрішні гальма, які обмежують продаж чи здачу в оренду себе. Або є тільки зовнішні - не беруть туди, де добре платятьтворчім проститут(к)ам обох статей можна створити гарні або погані умови роботи. Але заборонити продаватись неможливо. От в СРСР ринку "не було", а бажаючих отримати непильну роботу з оспівування Лукічів - значно більше ніж вакансій в творчих спілках.
Almodovar пише:
> Поет чи митець, вихваляючи тирана, зраджує "малих цих"- тисячі і мільйони, хто повірив поету. Ті, хто писав і співав про щастя жити в тиранії (серсере, гітлерівщина, мао, тощо) зробили чи не найгшірше для людства, бо свідомо обдурювали!
щоб обдурити, теж треба мати відповідну майстерність. Як хтось хронічно дурить, а йому хронічно не вірять, то варто піти і вбити себе об стіну. Ґебельси, Луначарські, Максіми Горькіє виростають у відносно вільному суспільстві. А диктатури брехунів такого рівня не продукують.
> Згадайте, Варраван підбурював людей на бунт, але ж розіп'яли Христа, який лише проповідував, тобто - просто ГОВОРИВ. Чому? Тому що Він і був найнебезпечніший для нечестивців, бо Слово залишає слід у поколіннях, а не дія!
тоді я ще був дуже маленький. Але повірю старшим людям.
2010.09.20 | Isoлято
Підняла-то вона підняла... але абсолютно не з того боку!
Краще б вона згадала про Павличка, про сєксота Яворівського з його "Вічними Кортелісами", купу інших пристосуванців, яких пригріла савєйская власьць... Оце й було справжнє обличчя "самава справідлівава строя", що тримався виключно на продажності, експлуатував усі можливі людські недоліки (при цьому на кожному розі волаючи про "ідзєйнасць"). І всім тодішнім пристосуванцям не варто це прощати. Хай привселюдно покаються, письмово відмовляться від "ідзєї", вибачаться перед українським народом. В іншому разі на Україну чекатиме така ж саме доля, що й СССР. Не здивуюся, якщо більшість з "поетичної обслуги" ТОГО режиму цьому не опиратимуться. Вони за кожного "хазяїна" примудряться знайти шлях до годівнички.Отакоє от (© самая чєсная дзєяцільніца іскуств Уркаєни).
2010.09.20 | ziggy_freud
ото-ж. Хіба проблема в "неправильних" віршах,
написаних 30-40-50 років тому? Проблема в тому, що їх автори досі позиціонують себе як основних провайдерів Національної Ідеї.Могли б публічно висловити ставлення до своєї творчості радянського періоду, включно з творчістю у жанрі донос і відкритий лист до ЦК. Але роблять вигляд, що (просто врємя такоє било) (с)
2010.09.20 | Hadjibei
Краще б Білозерська поцікавилася
тим, які пенсії отримують ті черкаські мєнти, які відбили Симоненку нирки, що й призвело до його передчасної смерті.А щодо віршів - погані вірші...