Бузина "Української правди"
10/27/2010 | slovoidilo
Володимир Богайчук спеціально не лише для УП
Бузина «Української правди»
Якось в одній з телепередач після певного обґрунтування прозвучало щось на зразок: «після відвідин музею українського націоналізму пропадає будь-яке бажання бути українським націоналістом». Ця думка мені близька. Адже, прочитавши у газеті однієї ніби дуже націоналістичної партії, що впевнено набирає прихильників, статтю про подвиги упівського героя-лікаря ілюстровану фотографією трупів цього лікаря та його дружини, над якими стоять браві хлопці з НКВД, зрозумів: гебе не зникло.
То хто ж висловив таку цікаву думку? Виявилось – це одіозний Олесь Бузина. Тому коли в інтернеті натрапив на його книжку «Тайная история Украины-Руси», з цікавістю прочитав. У книжці багато маловідомої реальної історії, яка у спільний російсько-український підручник з історії із зрозумілих причин не увійде. Одне погано: вкраплюючи у текст негативну інформацію про українців та їх предків слід, було б автору паралельно збагатити свій твір прикладами з історії інших народів. Та й історичні події варто було б подавати більш компетентно, а мовну тему можна було б і уникнути.
Так поруч із віршем Пантелеймона Куліша про українців можна було б процитувати думку, приміром, про рускіх Пушкіна, Достоєвського, Салтикова, Горького, Чаадаєва … Чим поганий, наприклад, вислів Буніна: «Народ русскій – глубоко сквєрний, грубий і главноє лжівий дікарь»?
Описуючи розкомплексованість печенігів та половців, які справляли фізіологічні потреби поруч з присутніми, автор книги міг би згадати звички цивілізованої Європи. Там ще у 17-му столітті французькі королі справляли нужду у присутності співрозмовників. А їхні підлеглі – мушкетери та міледі – дружно разом з гостями Лувра справляли ті ж самі потреби з підвіконь, які для зручності спеціально робили широкими.
Пишучи про нечистоплотність половецьких «красних дєвок» та цитуючи арабського посла у Булгарі, який описує гігієнічні звички купців-работоргівців з Русі, пан Бузина міг би навести цитату з указу Пьотра: «жонам і дєвкам баярскім в баню хадіть даби смраду ат ніх в Асамблєє нєбило». Це не 8-12 сторіччя і не кочівники. Це уже 18 століття і еліта молодої амбітної нації. А відсутність гігієнічних звичок однакова.
Намагаючись вигнати пращурів українців з території нинішньої України, пан Бузина відводить їм лише Полісся: «І тільки на півночі зрозумілі слова – Прип’ять, Стохід, Горинь … Виходить, на півдні й заході України колись до нас жили неслов’янські народи?». Що він вбачає у зазначених назвах зрозумілого у книзі не пояснюється. Пояснення дають учені-філологи. Так Горинь – це звичайнісіньке іллірійське «джерело», яке має ще десяток похідних в Україні й аналоги в Македонії та Апулії. Противники балканського походження назви цієї української річки можуть небезпідставно виводити цю назву від імені аббасидського халіфа Гарун аль-Рашида. Тай згадка про те, що в деревлянах розчинилося кельтське плем’я неврів, які поселилися на Поліссі ще до н.е. і їздили воювати з античним світом на вкритих бронею конях, була б тут також доречною.
Сполучити мову з топонімією міг упродовж віків тільки один народ. І хоча назва його змінювалася не раз, - це все ті самі наддніпрянці й наддністерці, предками яких були місцеві групи слов'янських індоєвропейців - весь час тутешніх людей.
У досить розлогому розділі про скіфів та сарматів пан Бузина міг би знайти місце доведеному вченими факту: українське фарингальне «г» (гекання) – це спадщина цих іранців.
Згадуючи присутність в Україні ґотів, міг би порадувати українців: суфікс масового вжитку –енко у найпоширенішому типі українських прізвищ – це прадавня ґерманська мовна спадщина мільйонів українців. Те саме стосується суфіксів –инк-/-інк-/ен(ь)к- у назвах річок і в 700 назвах населених пунктів України.
Тож на території всієї України упродовж тисячоліть проживали різні етноси: балканці, іранці, кельти, германці, алтайці … .Вони сюди приходили як окупанти, але ставали сусідами, а згодом родичами. І зробила їх українцями українська мова. Як і лексичні системи всякої іншої мови, сучасний український словник сягає яких завгодно часових глибин: це наукове положення є бездоганно коректним. Справді, словник української мови досі несе в собі все набуте за цілу мовну історію українців включно з їхніми мовними предками.
Недомовок, що подають наших предків у недолугому вигляді або спотворюють нашу історію, у цій книжці багато. Я зупинюсь ще на одній темі: походження назви Україна. Пан Бузина відносить появу назви Україна до часів Богдана Хмельницького. При цьому свідомо замовчує чисельні загальновідомі літописні згадки 12-13 століть починаючи з 1187 року. Слушно пов’язуючи назву Русь з германськими скандинавами, автор книги міг би згадати, що ще у 8 столітті Папа надіслав на Наддніпрянщину лист з назвою «До кліриків Русі». Як відомо, у цей час скандинавські веслярі-русь лише починали майструвати свої весла. Тож, можливо, це слід згаданих ґото-аланським істориком Йорданом германців-росоманів. Особисто мені, як українцю, байдуже де і коли взялась та, що означає самоназва моєї нації. Для мене є важливим, що ми, українці, зробили те, чого досі не спромоглися зробити французи, болгари, рускіє та ще деякі нації: позбавились назви чергових окупантів.
Ну а до чого тут «Українська правда»? Власне те про що буде йти нижче, стосується багатьох ЗМІ України, але, на мій погляд, до «Української правди» вимоги особливі.
Я не мав доступу в Інтернет у період роботи в «Українській правді» Георгія Ґонгадзе. Тож тогочасний рівень публікацій мені невідомий. Активним користувачем Інтернету я став після того, як у квітні 2010 року створив свій сайт (www.slovoidilo.com), присвячений здебільшого мовній тематиці. У силу певних обставин мені доводиться, з метою наповнення сайту, постійно вишукувати інформацію відповідного напрямку.
Одним із перших сайтів, де я почав пошуки, була «Українська правда». Цікавих статей безліч. Є і статті потрібної мені тематики. Та систематично зустрічалися статті з гарними назвами, які викликали у мене настороженість. Почну з актуальної зараз мовної теми.
Міжнародні організації оперують поняттям нації як групи людей, об’єднаних історією, звичаями, дотриманням певних законів і мовою. В українців украли історію, заборонили звичаї, закони змінили на "панятія" – а нація існує, бо основним націєутворюючим чинником є мова. Саме тому сучасні окупанти та їхні холуї докладають так багато зусиль для знищення української мови, а відтак і української нації. Саме тому в Рамковій конвенції “Про захист національних меншин” найчіткіше і широко виписані саме мовні права. У цій Рамковій конвенції, як і у Конвенції “Про захист прав і основних свобод людини 1950 року”, містяться надзвичайно важливі для протидії намірам російських шовіністів норми міжнародного права. Приміром, стаття 10 передбачає, що нацменам можуть бути забезпечені умови спілкуватись між собою своєю мовою якщо ті про це попрохають. Хтось прохав? Чи спілкується лише між собою? А стаття 14 надає право нацменам вивчати свою мову лише у випадку якщо це не перешкоджатиме вивченню офіційної мови. Правда цікавий захист національних меншин?
Тому й накладено табу на ці давно ратифіковані Україною документи. Натомість надзвичайно активно мусолиться європейська хартія якої нема у Європі. Зрозуміло ким і для чого. Не зрозуміло чому до цього процесу долучилась «Українська правда» та Максим Стріха. У загалом досить пізнавальній статті («Вбити мову» 13.09.2010) є ще, щонайменше, два вкраплення (про ринкові реалії та російськомовних українців) які без урахування зазначеного у наступному абзаці навішують читачу потрібну окупантам локшину.
На початку цього тисячоліття Інститутом психології АПН спільно з Інститутом соціальної та політичної психології АПН було проведено соціологічне дослідження, яке виявило, що 15 % мешканців України проти незалежності держави, зневажають українців та гидують українською мовою. Результати цього дослідження маловідомі й є цікавими лише тим українцям, які намагались упродовж усього періоду так званої нєзалєжності зрозуміти що відбувається. Без застосування результатів цього дослідження будь-яка публікація на політичну, соціальну, економічну, культурну чи мовну тему є некомпетентною або такою, що свідомо містить елемент антиукраїнськості.
Михайло Нічога у статті «Діагноз: криза ідентичності» ставить діагноз хворобливого становища нашої держави. Процес банального зросійщення (перетворення українця в холуя, а холуя в руского) названо кризою ідентичності. Нехай так. Але про яку кризу ідентичності українців можна серйозно говорити без урахування наявності в Україні потужної колони окупантів та їх холуїв? Українців підміняють їх ворогами і нав’язують думку, що це вони, українці, не можуть визначитися з Європейським вибором, НАТО, мовою, УПА і т.д.
Слушне нагадування про те, що незалежність здобувається у національно-визвольних війнах після згадки про нещодавні події у Киргизії є звичайним залякуванням: погана окупація краще хорошої національно-визвольної війни. Спасибі автору, що хоч не назвав майбутню війну громадянською. От щоб ще згадав 5 мільйонів знищених за роки нєзалєжності …
На довколомовну тематику може писати і «несвідомий громадянин, що не надає мові сакрального значення» (Михайло Дубинянський «Битва за мову»). От тільки звинувачення помаранчевих лідерів у неіснуючих кроках по адміністративному впровадженню української мови нагадує заяложені тези свідомих українофобів про якусь українізацію. Я маю конкретну письмову відповідь на лист президенту Ющенку, що він ніякого відношення до захисту мовних прав українців не має. А у відповідь на звернення до прем’єр-міністра Тимошенко надійшла типова українофобська відписка, що російській мові гарантується вільний розвиток.
І констатація наявності серед прихильників язика відвертих шовіністів – то лише добре засвоєні методи навішування локшини.
Хоча автор можливо і правий: відстоювати своє право на інформацію про товар українською мовою або відстоювати право чути від посадовця українську мову потрібно не з нормативним документом у руці.
Наявність на УП текстів такого штибу та статей відвертих українофобів свідчить, що УП виконує роль Бузини в середовищі інтернет-видань.
Інакше для чого «Українській правді» розміщувати матеріали у яких є антиукраїнська бузина?
Бузина «Української правди»
Якось в одній з телепередач після певного обґрунтування прозвучало щось на зразок: «після відвідин музею українського націоналізму пропадає будь-яке бажання бути українським націоналістом». Ця думка мені близька. Адже, прочитавши у газеті однієї ніби дуже націоналістичної партії, що впевнено набирає прихильників, статтю про подвиги упівського героя-лікаря ілюстровану фотографією трупів цього лікаря та його дружини, над якими стоять браві хлопці з НКВД, зрозумів: гебе не зникло.
То хто ж висловив таку цікаву думку? Виявилось – це одіозний Олесь Бузина. Тому коли в інтернеті натрапив на його книжку «Тайная история Украины-Руси», з цікавістю прочитав. У книжці багато маловідомої реальної історії, яка у спільний російсько-український підручник з історії із зрозумілих причин не увійде. Одне погано: вкраплюючи у текст негативну інформацію про українців та їх предків слід, було б автору паралельно збагатити свій твір прикладами з історії інших народів. Та й історичні події варто було б подавати більш компетентно, а мовну тему можна було б і уникнути.
Так поруч із віршем Пантелеймона Куліша про українців можна було б процитувати думку, приміром, про рускіх Пушкіна, Достоєвського, Салтикова, Горького, Чаадаєва … Чим поганий, наприклад, вислів Буніна: «Народ русскій – глубоко сквєрний, грубий і главноє лжівий дікарь»?
Описуючи розкомплексованість печенігів та половців, які справляли фізіологічні потреби поруч з присутніми, автор книги міг би згадати звички цивілізованої Європи. Там ще у 17-му столітті французькі королі справляли нужду у присутності співрозмовників. А їхні підлеглі – мушкетери та міледі – дружно разом з гостями Лувра справляли ті ж самі потреби з підвіконь, які для зручності спеціально робили широкими.
Пишучи про нечистоплотність половецьких «красних дєвок» та цитуючи арабського посла у Булгарі, який описує гігієнічні звички купців-работоргівців з Русі, пан Бузина міг би навести цитату з указу Пьотра: «жонам і дєвкам баярскім в баню хадіть даби смраду ат ніх в Асамблєє нєбило». Це не 8-12 сторіччя і не кочівники. Це уже 18 століття і еліта молодої амбітної нації. А відсутність гігієнічних звичок однакова.
Намагаючись вигнати пращурів українців з території нинішньої України, пан Бузина відводить їм лише Полісся: «І тільки на півночі зрозумілі слова – Прип’ять, Стохід, Горинь … Виходить, на півдні й заході України колись до нас жили неслов’янські народи?». Що він вбачає у зазначених назвах зрозумілого у книзі не пояснюється. Пояснення дають учені-філологи. Так Горинь – це звичайнісіньке іллірійське «джерело», яке має ще десяток похідних в Україні й аналоги в Македонії та Апулії. Противники балканського походження назви цієї української річки можуть небезпідставно виводити цю назву від імені аббасидського халіфа Гарун аль-Рашида. Тай згадка про те, що в деревлянах розчинилося кельтське плем’я неврів, які поселилися на Поліссі ще до н.е. і їздили воювати з античним світом на вкритих бронею конях, була б тут також доречною.
Сполучити мову з топонімією міг упродовж віків тільки один народ. І хоча назва його змінювалася не раз, - це все ті самі наддніпрянці й наддністерці, предками яких були місцеві групи слов'янських індоєвропейців - весь час тутешніх людей.
У досить розлогому розділі про скіфів та сарматів пан Бузина міг би знайти місце доведеному вченими факту: українське фарингальне «г» (гекання) – це спадщина цих іранців.
Згадуючи присутність в Україні ґотів, міг би порадувати українців: суфікс масового вжитку –енко у найпоширенішому типі українських прізвищ – це прадавня ґерманська мовна спадщина мільйонів українців. Те саме стосується суфіксів –инк-/-інк-/ен(ь)к- у назвах річок і в 700 назвах населених пунктів України.
Тож на території всієї України упродовж тисячоліть проживали різні етноси: балканці, іранці, кельти, германці, алтайці … .Вони сюди приходили як окупанти, але ставали сусідами, а згодом родичами. І зробила їх українцями українська мова. Як і лексичні системи всякої іншої мови, сучасний український словник сягає яких завгодно часових глибин: це наукове положення є бездоганно коректним. Справді, словник української мови досі несе в собі все набуте за цілу мовну історію українців включно з їхніми мовними предками.
Недомовок, що подають наших предків у недолугому вигляді або спотворюють нашу історію, у цій книжці багато. Я зупинюсь ще на одній темі: походження назви Україна. Пан Бузина відносить появу назви Україна до часів Богдана Хмельницького. При цьому свідомо замовчує чисельні загальновідомі літописні згадки 12-13 століть починаючи з 1187 року. Слушно пов’язуючи назву Русь з германськими скандинавами, автор книги міг би згадати, що ще у 8 столітті Папа надіслав на Наддніпрянщину лист з назвою «До кліриків Русі». Як відомо, у цей час скандинавські веслярі-русь лише починали майструвати свої весла. Тож, можливо, це слід згаданих ґото-аланським істориком Йорданом германців-росоманів. Особисто мені, як українцю, байдуже де і коли взялась та, що означає самоназва моєї нації. Для мене є важливим, що ми, українці, зробили те, чого досі не спромоглися зробити французи, болгари, рускіє та ще деякі нації: позбавились назви чергових окупантів.
Ну а до чого тут «Українська правда»? Власне те про що буде йти нижче, стосується багатьох ЗМІ України, але, на мій погляд, до «Української правди» вимоги особливі.
Я не мав доступу в Інтернет у період роботи в «Українській правді» Георгія Ґонгадзе. Тож тогочасний рівень публікацій мені невідомий. Активним користувачем Інтернету я став після того, як у квітні 2010 року створив свій сайт (www.slovoidilo.com), присвячений здебільшого мовній тематиці. У силу певних обставин мені доводиться, з метою наповнення сайту, постійно вишукувати інформацію відповідного напрямку.
Одним із перших сайтів, де я почав пошуки, була «Українська правда». Цікавих статей безліч. Є і статті потрібної мені тематики. Та систематично зустрічалися статті з гарними назвами, які викликали у мене настороженість. Почну з актуальної зараз мовної теми.
Міжнародні організації оперують поняттям нації як групи людей, об’єднаних історією, звичаями, дотриманням певних законів і мовою. В українців украли історію, заборонили звичаї, закони змінили на "панятія" – а нація існує, бо основним націєутворюючим чинником є мова. Саме тому сучасні окупанти та їхні холуї докладають так багато зусиль для знищення української мови, а відтак і української нації. Саме тому в Рамковій конвенції “Про захист національних меншин” найчіткіше і широко виписані саме мовні права. У цій Рамковій конвенції, як і у Конвенції “Про захист прав і основних свобод людини 1950 року”, містяться надзвичайно важливі для протидії намірам російських шовіністів норми міжнародного права. Приміром, стаття 10 передбачає, що нацменам можуть бути забезпечені умови спілкуватись між собою своєю мовою якщо ті про це попрохають. Хтось прохав? Чи спілкується лише між собою? А стаття 14 надає право нацменам вивчати свою мову лише у випадку якщо це не перешкоджатиме вивченню офіційної мови. Правда цікавий захист національних меншин?
Тому й накладено табу на ці давно ратифіковані Україною документи. Натомість надзвичайно активно мусолиться європейська хартія якої нема у Європі. Зрозуміло ким і для чого. Не зрозуміло чому до цього процесу долучилась «Українська правда» та Максим Стріха. У загалом досить пізнавальній статті («Вбити мову» 13.09.2010) є ще, щонайменше, два вкраплення (про ринкові реалії та російськомовних українців) які без урахування зазначеного у наступному абзаці навішують читачу потрібну окупантам локшину.
На початку цього тисячоліття Інститутом психології АПН спільно з Інститутом соціальної та політичної психології АПН було проведено соціологічне дослідження, яке виявило, що 15 % мешканців України проти незалежності держави, зневажають українців та гидують українською мовою. Результати цього дослідження маловідомі й є цікавими лише тим українцям, які намагались упродовж усього періоду так званої нєзалєжності зрозуміти що відбувається. Без застосування результатів цього дослідження будь-яка публікація на політичну, соціальну, економічну, культурну чи мовну тему є некомпетентною або такою, що свідомо містить елемент антиукраїнськості.
Михайло Нічога у статті «Діагноз: криза ідентичності» ставить діагноз хворобливого становища нашої держави. Процес банального зросійщення (перетворення українця в холуя, а холуя в руского) названо кризою ідентичності. Нехай так. Але про яку кризу ідентичності українців можна серйозно говорити без урахування наявності в Україні потужної колони окупантів та їх холуїв? Українців підміняють їх ворогами і нав’язують думку, що це вони, українці, не можуть визначитися з Європейським вибором, НАТО, мовою, УПА і т.д.
Слушне нагадування про те, що незалежність здобувається у національно-визвольних війнах після згадки про нещодавні події у Киргизії є звичайним залякуванням: погана окупація краще хорошої національно-визвольної війни. Спасибі автору, що хоч не назвав майбутню війну громадянською. От щоб ще згадав 5 мільйонів знищених за роки нєзалєжності …
На довколомовну тематику може писати і «несвідомий громадянин, що не надає мові сакрального значення» (Михайло Дубинянський «Битва за мову»). От тільки звинувачення помаранчевих лідерів у неіснуючих кроках по адміністративному впровадженню української мови нагадує заяложені тези свідомих українофобів про якусь українізацію. Я маю конкретну письмову відповідь на лист президенту Ющенку, що він ніякого відношення до захисту мовних прав українців не має. А у відповідь на звернення до прем’єр-міністра Тимошенко надійшла типова українофобська відписка, що російській мові гарантується вільний розвиток.
І констатація наявності серед прихильників язика відвертих шовіністів – то лише добре засвоєні методи навішування локшини.
Хоча автор можливо і правий: відстоювати своє право на інформацію про товар українською мовою або відстоювати право чути від посадовця українську мову потрібно не з нормативним документом у руці.
Наявність на УП текстів такого штибу та статей відвертих українофобів свідчить, що УП виконує роль Бузини в середовищі інтернет-видань.
Інакше для чого «Українській правді» розміщувати матеріали у яких є антиукраїнська бузина?
Відповіді
2010.10.29 | Манул
Re: Бузина "Української правди"
Справа Бузини живе і перемагає. Загальний наклад його книжок перевищує сукупні тиражі видань усіх суч. укр. культ. письменників, разом узятих. Я вже не кажу, що Бузина свою отруту майже щодня в різних варіаціях розповсюджує на шпальтах газети "Сегодня" (наклад - 0,5 млн. прим.), на сайтах, належних холдингу ПРУ. Олесь Бузина останнім часом виступив, і по кілька разів, на усіх загальнонаціональних телеканалах - від 1-го національного до ТРК "Україна, "Інтера" і т.д. Дивує, що опоненти Бузини його сприймають, ведуть з ним дискусію, і програють, тому що, з одного боку, не володіють бузинівськими методами пересмикування, наклепу, відвертої брехні, а з другого - не підготовлені до таких дискусій з погляду знання ними історичних фактів, подій тощо. Серед т.зв. нац.-патр. сил усталилась думка, що з Бузиною не варто сперечатися, треба не звертати на нього уваги. Наскільки безглузда і страусина така позиція - чит. спочатку. Річ ще і в тому, що загальна більшість укр.суч.культ. пись-ків, якщо не всі, мовчки поділяють погляди Бузини, в той чи інший спосіб підтримують його і сприяють йому. Бузина небезпечний не тільки своїми книжками, статтями, виступами. За Бузиною стоять потужні українофобські сили, якби не ті сили, ніхто б сьогодні про нього не знав. Наскільки Бузина і сили, що його підтримують, небезпечні, я відчув на собі після публікації в інтернеті свого роману "Тринадцятий місяць" про КГБ і батька Бузини - ст. оперуповноваженого 1-го відділу 5-го управління КГБ УССР майора Бузини: http://bookland.net.ua/book/57991+Trinadtsyatiy+misyats.htmlБула організована кампанія щодо моєї дискредитації, до мене надходили погрози тощо. Чому дивуватися? Я не знаю, як далі бути.
2010.10.29 | Kulish
Re: Бузина "Української правди"
Цікаво, що В.Шкляр в одному з інтерв*ю на запитання "Як Ви відноситесь до бузини" відповів щось типу: "Ну знаю я таку рослину, а що?".2010.10.29 | Манул
Re: Чим загрозлива позиція страуса для самого страуса
Kulish пише:> Цікаво, що В.Шкляр в одному з інтерв*ю на запитання "Як Ви відноситесь до бузини" відповів щось типу: "Ну знаю я таку рослину, а що?".
Дуже дотепно?
Тупо, бо Шкляр Бузину добре знає, а його відповідь - то прояв тієї ж страусиної позиції і немочі.
Колись намагалися ворушитися: і по пиці Бузині давали, і до суду позови подавали. Але все в кінцевому рахунку закінчилося пшиком.
Бузина переміг. І не тільки. Коли страус засовує голову в пісок, то він дуже ризикує, зрозуміло, чим ризикує. От Бузина тих "страусів", у тому числі і Шкляра, користує.
2010.10.29 | Лермонтов
Дурниці Ви кажете. Американцям можна вірити в у знанні піару.(+)
Так от, вони кажуть: Немає такої речі, як чорний піар. Байдуже, хвалите ви людину, чи лаєте - в обох випадках Ви робите її знаменитою, важливою і впливовою. Отже єдина правильна тактика - повне ігнорування.2010.10.29 | Манул
Re: Дурниці Ви кажете.
Лермонтов пише:> Так от, вони кажуть: Немає такої речі, як чорний піар. Байдуже, хвалите ви людину, чи лаєте - в обох випадках Ви робите її знаменитою, важливою і впливовою. Отже єдина правильна тактика - повне ігнорування.
Шановний Михайле Юрійовичу, оскільки я дещо обізнаний з теорією і практикою PR, маю публікації, читав лекції в ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка на кафедрі професора Почепцова, - пліз, джерело, де ви вичитали отакі дурниці про американців. Чорний чи не чорний "піар", але я назву вам тисячі випадків, коли в США однєю публікацією назавжди знищували найавторитетніших політиків, державних діячів, бізнесменів тощо. В США бояться преси, розголосу (make public), як вогню. Але там є визначені рівні ЗМІ - жовта преса, на яку ніхто не звертає уваги, сіра, біла преса. У нас всуціль лише жовта преса, немає жодного видання (каналу), який би відповідав стандартам, встановленим для преси на Заході.
Олесь Бузина - чорний наклепник, чорний піарник, тільки завдяки тому бруду, який він продукує мільйонними накладами він став знаменитим, важливим і впливовим. Адже, повторюю, його продукція розходиться мільонними накладами, його перевидають стотисячними тиражами в Росії, він просторікує, тобто пропагує бруд, на найавторитетніших українських телеканалах - його туди запрошують у прайм-час Савік Шустер, Кисельов, Афруш і т.д.
Авторитетним, впливовим, знаменитим Бузину зробив не чорний піар проти нього (його бояться чіпати), а він сам, і страх перед ним таких розумників, як ви, Михайле Юрійовичу. От знайшлася смілива дівчинка, заліпила Бузині тортом у його писок, чи цей акт цієї сміливої дівчинки додав авториту Бузині? Ні. Але це єдиний акт за останні 12 років - див.:
http://www.panianka.info/index.php?lang_id=2&content_id=1313
Запитайте на вулиці будь-яку людину у віці від 20 до 70 років, хто такий Василь Шкляр, із 100 тис. опитаних лише 7 чоловік скажуть, що вони знають письменника Василя Шкляра, 2 - що читали його твори.
На питання, хто такий Олесь Бузина, із 100 тис. опитаних половина дасть правильну відповідь. За останні 12 років жодної критичної публікації в ЗМІ проти Олеся Бузини не було, мої спроби блокувалия як в інтернеті, так і в друкованих виданнях.
До речі, Василь Шкляр про Бузину відповідав в інтерв'ю у Львові під час цьогорічного Книжкового форуму (http://life.pravda.com.ua/interview/4c98c106df7cd/).
Він сказав, що не знає такої людини, як Бузина. Василь Шкляр злукавив, він прекрасно знає, хто такий Олесь Бузина і що у нього батько - колишній працівник 5-го управління КГБ УССР, який боровся проти "українських буржуазних націоналістів". Якщо ви маєте зв'язок зі Шклярем, повторіть йому запитання про Бузину, але пошліться на мене. Чи, може, удвох до нього підійдемо, поговоримо?
На ятках у Львові, поряд з книжками Шкляра лежали і видання Бузини, Шкляр їх бачив. Але у Львові (sic!) книжок Бузини на порядок було продано більше, ніж Шкляра. Чи брали покупці одночасно Шкляра і Бузину, не знаю. А от я точно знаю, що кілька замовлень на електронні версії роману Василя Шкляра "Елементал" і мій "Тринадцятий місяць" до видавництва одночасно надходили, див.:
http://bookland.net.ua/book/57991+Trinadtsyatiy+misyats.html
Мій роман - не "чорний піар" про Бузину, це художній твір, написаний на документальних матеріалах про КГБ і 5-е управління, у ньому відображені конкретні події, конкретні персонажі, у т.ч. і батько Олеся Бузини. В романі - все правда, звичайно, як і у будь-якому художньому творі, є речі, створені уявою автора.
Не думаю, що "13-й місяць" додав (чи ще додасть) популярності Бузини. Якби то було так, то я не став би обєктом таких паплюжних заходів з боку самого Бузини, його прихильників, колишніх кагебістів і сучасних працівників СБУ аж до найвищх рівнів, які підтримують Бузину і сприяють йому.
Роман замовчують спеціально, щоб він не нашкодив Бузині, а якщо десь згадується, то зразу ж тут виливається бочка бруду на мене - якщо погуглите, то знайдете: мене що лише в педофілії не звинувачують. От і на цій адресі ви можете прочитати: тільки роман був розміщено в електронній версії, негайно внизу вже пішов брудний коментар із застереженням не замовляти - тобто, той, хто написав коментар, слідкував за мною, знав, коли рукопис буде розміщено, а слідкувати могли лише друзі Бузини із СБУ.
А ви кажете.
Жаль, що я скільки часу втратив на ці балачки з вами.
2010.10.29 | Лермонтов
(л) Ну як Ви навіть лекції читаєте, то хоча б ознайомтесь з
предметом. Ось, для початку, стаття піарника Президента Буша:http://www.theonion.com/articles/theres-no-such-thing-as-bad-publicity,11322/
Як Вам такий аргумент, наприклад:
"Sure, the prez's approval rating is at 29 percent. Sixty-four percent disapprove, and seven percent don't have an opinion. But you know what this really means? Ninety-three percent of all Americans are thinking about this man. 93 percent! Name another living human being who boasts those kinds of numbers."
2010.10.29 | Kulish
Порівняти Шкляра зі страусом ...
мабуть, може тільки той, хто його не читав.Проте, можна не погоджуватись зі Шкляром, але що би змінилось від того, що він назвав би бузину покидьком? А нічого!
А так він дав ясно зрозуміти, що бузина - це не людина, а рослина. А чоловіка такого він не знає. Краще й не скажеш!
2010.10.30 | Манул
Re: Порівняю Шкляра зі страусом і слимаком ...
Kulish пише:> мабуть, може тільки той, хто його не читав.
> Проте, можна не погоджуватись зі Шкляром, але що би змінилось від того, що він назвав би бузину покидьком? А нічого!
> А так він дав ясно зрозуміти, що бузина - це не людина, а рослина. А чоловіка такого він не знає. Краще й не скажеш!
1. Я вірю, що твори Шкляра ви читали. Які?
Я читаю Шкляра з першої його книжки "Шовкова нитка", яку він мені того ж року підписав. Запитайте Шкляра, він підтвердить. Читав і останні. Він друкується часто, бо в НСПУ після Яворівського Шкляр - друга людина, тому й видаються його книжки часто. Рівень нормальний. Набагато краще, ніж Забужко чи Андрухович, книжки яких я теж читаю.
2. Шкляр не назвав Олеся Бузину рослиною. Якби він назвав Олеся Бузину хоча б покидьком, змінилося б те, що Шкляр не побоявся визначитися зі своєю позицією, ставленням до опариша, який нашкодив Україні за останні 15 років стільки, що й визначити важко. Шкляр - письменник, один із керівників НСПУ, його слово для громади важить. Шкляр побоявся, агов, Василю, ти слабак і боягуз, це я тобі говорю!
Бузина став символом українофобії, вийдіть за цей Майдан, побувайте на інших сайтах, починаючи від ФУП, кінчаючи ахметівським холдингом: як там українофоби використовують написане і видане Бузиною.
Андрухович нещодавно давав інтерв'ю газеті "Сегодня", у якій працює Олесь Бузина. На питання кореспондента, якої він думки про Олеся Бузину, Андрухович, як і Шкляр, сказав, що такого не знає. Бреше, Андрухович газету "Сегодня" (навряд чи є ще в Україні газета, яка б перевершила "Сегодня" ненавистю до України, я її не читаю, на сайті проглядаю деякі публікації, в т.ч. Бузини, там же у коментарях тикав його пикою у його лайно, він намагався зі мною дискутувати, нічого не вийшло, мені заблокували ІР) читає, Андрухович виявив обізнаність про матеріали, які там друкуються, а Бузина там свої україноненависницькі матеріали друкує майже у кожному номері. Більше того, у своєму есе з такою назвою - "Shevcenko is OK" у розділі "Шевченко-анархіст" слово в слово укр. мовою повторив те, що писав, зокрема, про Шевченка Бузина. Майже плагіат.
3. Бузини бояться ще й тому, що він погрожує кожному, хто хотів би про нього щось сказати, судовими позовами, каже, що нібито виграв усі суди - і тоді, коли подавали на нього, і ті, коли позови подавав він. Певно, бреше. Але він, а також його помічники мені погрожували неодноразово, що Бузина за "13-й місяць" подасть на мене позов. Я сказав: дуже прошу, розмажу по стіні, як соплю, - я професійний адвокат, маю позитивний досвід судових справ щодо захисту честі і гідності,жодної справи не програв. Мовчать, бояться.
4. Якщо вам не подобається, що я назвав Шкляра страусом, додам ще - слимак.
5. Чого ви підпрягаєтеся, і чого вам так свербить Бузина, і чому ви так не хочете, щоб його називали тим словом, яке він заслужив - покидьок? Що вам до того?
2010.10.29 | rais
Бузина інформаційного простору, або мило для праски мізків.
Бузина "Української Правди" - добра аналогія. Вже давно кажу що інформаційний простір України спрямовано використовується для формування неукраїнської України. Це стосується всього ресурсу, який формує цей простір. Згадайте радіочастотний ресурс і бійки за нього. Згадайте бійкі за книжкові мангазини, видавництва. Поглянте репертуар ТБ, послухайте пісні FM, з гучномовців на Хрещатику... Шансон, примитивізм, совок - рафіноване мило для стирання мізків.Система...
2010.10.30 | Манул
Re: Бузина інформаційного простору сидить зараз у Шустера
Саме в цей час Олесь Бузина бере участь на телеканалі ТРК "Україна" у передачі Савіка Шустера "Шустер. Live". Тема - українське кіно, дубляж укр. мовою. Бузина сидить між Богословською і Затуліним, поводиться хамськи, паплюжить українську культуру, мову, нашу історію.Дико дивитися на цього покидька. Можна не дивитися, дехто скаже, я й не дивлюся такі передачі, жінка сказала, я трохи подивився (передача йде з 20.25, зараз - 01.00). Але ж цю передачу дивляться мільйони глядачів!
Розумієте, шановні панове, якби Шкляр, Андрухович та інші наші культові представники української нації однозначно сказали, що Бузина - звичайнісінький покидьок, ситуація була б іншою.
А так - кожного дня у Бузини з'являються тисячі нових прихильників.
Ви хоч уявляєте розмір тієї шкоди, яку кожного дня завдає Бузина?
Ви знаєте слова класика про тих, хто ховається в мушлю? То - настрашніші люди, саме через них і все лихо на землі.
2010.10.30 | rais
Ось і я про небезпечну недолугість наших помаранчей відносно їх
зневаги до такого стратегічного ресурсу, як інформпростір України.Скільки разів в РНБО були П.Порошенко, очолювали зв'язок Є.Червоненко? Сам Ю.Луценко с початку заявляв про себе як великий реформатор в телекомунікаційній сфері. А до Юща так і не дійшло, що саме інформація утримує минуле і формує майбутнє. Через це і бузіна нам всім у великих дозах... Повний 3,14-ц, з цими толерантними макроекономістами! Нажаль, пробачити недолугість не можна, покарали і себе, і всіх нас .
http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1288438087&first=1288438087&last=1288353686
2010.10.30 | Манул
Ось що було зроблено і не зроблено
rais пише:> зневаги до такого стратегічного ресурсу, як інформпростір України.
> Скільки разів в РНБО були П.Порошенко, очолювали зв'язок Є.Червоненко? Сам Ю.Луценко с початку заявляв про себе як великий реформатор в телекомунікаційній сфері. А до Юща так і не дійшло, що саме інформація утримує минуле і формує майбутнє. Через це і бузіна нам всім у великих дозах... Повний 3,14-ц, з цими толерантними макроекономістами! Нажаль, пробачити недолугість не можна, покарали і себе, і всіх нас .
>
> http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1288438087&first=1288438087&last=1288353686
У червні 2001 року мене було запрошено в апарат РНБОУ на посаду завідувача відділу інформаційної безпеки для підготовки засідання РНБОУ з питань інформаційної політики і безпеки. Це питання по плану мало розглядатися ще на початку 1999 року, але підготовку було провалено. Усі документи за три місяці я підготував, проект Указу Президента України візував два тижні, у кабінетах начальників управлінь Адміністрації Президента України сідав на підлогу і казав: "Поки не завізуєте, звіси не піду, хоч і ніч буду сидіти". Погрожували викликати охорону, міліцію, але все ж візували. Засідання РНБОУ під головуванням Президента Кучми відбулося 31 жовтня 2001 р., я був щасливий, на мою думку і думку нормальних фахівців, зацікавлених у захисті українського інофрмаційного простору, проект Указу був належного рівня. І от засідання відбулося, Указ Кучма піписав. Я розробив відповідно до розпорядження Президента детальний план виконання намічених та інших необхідних заходів. Президент його затвердив. Проходить два місяці, треба здійснювати заходи по контролю за виконанням Указу. Йду до Секретаря РНБОУ, нагадую про контроль. Він відповів: "Зайди завтра". Заходжу наступного дня, Секретар РНБОУ каже: "Я поговорив з Президентом, він відповів, що контрольні заходи треба провести через півроку чи пізніше, зараз не до того". Я поклав заяву на звільнення з посади і пішов додому.
Ось той Указ, проект якого я підготував, як і те засідання:
http://www.rainbow.gov.ua/documents/22.html
Якби він був виконаний у встановлені терміни, ситуація отепер з українським інформаційним простором була б зовсім іншою.
2010.10.31 | rais
Система так ніколи не віддасть ресурс впливу на підсвідомість.
Теж саме. Перебуваючи на відповідній посаді, як фахівець в галузі стратегічного керування ресурсами інформаційного забезпечення, ТБ і радіомовлення з 2004 року надавав аналітичні довідки до керівництва РНБО. Результат, як кажуть нульовий. Апарат - структурна одиниця системи. І то ні недолугість, то відверта зрада національних інтересів. Потрібна Люстрація. Україні вже 20 років як потрібні системні зміни. І як що це станеться, то ні який секретар, або Президент не скаже нам: - "зараз не до того".2010.11.01 | rais
Але ваш "13-й місяць" це дійсно чудовий шарж на систему.
З повагою.2010.11.04 | Манул
Re: Але ваш "13-й місяць" це дійсно чудовий шарж на систему.
rais пише:> З повагою.
Щиро дякую. Можна було розповісти по різному. Я вибрав гротеск, адже ще Горацій говорив, що, сміючись, можна говорити про серйозні речі. Але в романі немає нічого придуманого. Так і про таке ніхто не писав, я тим пишаюсь.
Ще раз сердечно дякую за добре слово. Щасти Вам!
2010.11.03 | slovoidilo
Re: Бузина "Української правди"
Дякую за участь в обговоренні. Ваші думки для мене є важливими. Запрошую на "Слово і діло" (www.slovoidilo.com)З повагою, Володимир Богайчук.