10/30/2010 | loup-garou

http://www.unian.net/ukr/news/news-403526.html

> Соціалізму вже не буде. Але який капіталізм наступає на пострадянському просторі? Соціал-демократичний? Ліберальний? Авторитарний? У пострадянський період ми вступили на початку 90-х. Тепер на порозі - постсоціалістичний. Що це за час («після соціалізму»)? Тобто після соціальної держави, тобто безкоштовної медицини, освіти, низьких тарифів і цін? Скоріше це мерзенний, жорсткий і жорстокий, голий капіталізм.

> Хто такі наші олігархи? На чому вони заробили? Що вони винайшли? I-Pad, Windows, чи вміло грають на фондових ринках, як Ворен Баффет? На чому вони зробили бізнес? Вони - не творці інноваційних цінностей. Вони отримують ренту. Їх допустили до трофеїв радянської економіки, радянської сталевої індустріалізації, хімії, виробництва азотних добрив і т.д. Вони, так би мовити, “рентоотримувачі”, а не «створювачі вартості». Вони не винаходили свій бізнес, як Білл Гейт, Стів Джобс, або навіть той же Дональд Трамп. Якщо вартість не створюється, її не прибуває. А ділити треба. Вартість не створюється. Заробляють на різних податкових пільгах. Там, де багатства стає менше, а велика частина йде вбік, то виникає структура доходів, у якій багаті робляться ще багатшими, а бідні - ще біднішими, і розділяються не за принципом «наймана праця-капітал», а за принципом на тих, хто живе, і тих, хто виживає. Якщо брати суспільство, економічну історію останніх 20 років, то промислове виробництво все більше звужується, стискається і експлуатується не стільки праця, скільки споживання населення. Які високі ціни, які непрямі податки в продуктах харчування, споживання! Це і є нещадна експлуатація споживання. Так, у середині 90-х років олігархи грали позитивну роль. Але часто одна і та сама політична група або клас у тих або інших історичних умовах міняє свої знаки значення. У 90-і роки йшло питання про вичленення з радянського економічного тіла української економіки. І головною небезпекою був реванш лівих сил. Союз «націоналістів і капіталістів», національних демократів і частини олігархів діяв проти лівого реваншу. І в жодній з країн колишнього союзу лівого реваншу так і не відбулося. Сьогодні ситуація змінилася. Олігархи почали грати ретроградну, реакційну роль. Вже в 2008 році, коли вдарила світова криза, він витяг нагору родовий гріх олігархії, той - з чого вона починала в 90-х. Це - прагнення до націоналізації збитків і приватизації прибутків. Олігархи почали шукати захисту в держави. Наприклад, держава врятувала банки, корпорації, деякі були націоналізовані за рахунок держбюджету, а зараз їх знову збираються приватизовувати. У 2010 олігархи узяли владу, щоб захистити свій бізнес. І це головна функція держави на нинішньому етапі. Чим більше держави, яка захищатиме великий бізнес, тим менше держави, яка регулюватиме і створюватиме умови для середнього і дрібного бізнесу. Варіанти такі. Або держава йде з цієї схеми і створює умови, щоб запрацювала вся економіка, весь середній і дрібний бізнес, масове промислове виробництво. Або держава захищає власність великих капіталістів, які вийшли з приватизації 90-х років. Ось у чому політекономічна дилема сьогоднішнього режиму. Це результат половинчастих реформ. Якби наші реформи були довершені і завершені, олігархів, принаймні, в їх радянському варіанті не було б. Вони не зацікавлені в тому, щоб міняти систему, в якій вони є бенефіціарами. Вони – вигодоємці системи, яка встановилася в 90-х роках і яка продовжувала діяти, незважаючи на «розгул» української демократії в 2000-і роки. Хто наші олігархи? У чому їх бізнес? Металургія, азот, хімія – і все - на дешевому російському газу. Прихильність до дешевого газу робить країну прив`язаною до Росії. У 2010 році вчорашні власники капіталу стали власниками влади. І з`єднали намертво, «екстатично» капітал і владу. Чи зацікавлені вони в модернізації? Частково. Чи зацікавлені вони в тому, щоб країна мала іншу структуру економіки? Май Україна іншу структуру економіки, яка не пов`язувала б своє зростання з металургією і хімією нам, нам не потрібен був би дешевий газ, за всяку ціну заради низької ціни. А значить, був би маневр для відносин з РФ. А сьогодні такого маневру немає. Продовжується політика націоналізації збитків і приватизації прибутків. Непублічна надзавдання режиму - продовжити цю тупикову парадигму.