11/01/2010 | Манул

"Українська правда"

Володимир В'ятрович _ П'ятниця, 29 жовтня 2010, 23:19

Історик. Директор галузевого архіву СБУ (2008-2010).

Архіви КГБ намагаються зробити зброєю у політичній грі
Історію в Україні вперто хочуть зробити служницею політики. Тому не менш впертим має бути спротив істориків проти позбавлення права на професію. Написати цю статтю змусила публікація на блозі Тараса Кузя "КДБ, СБУ та віртуальні ''націоналісти'': Варта Руху-Cоціал-національної партії України-Свобода". Мої особисті політичні симпатії (до яких не належить ані ВО «Свобода», ані Олег Тягнибок) чи антипатії не мають жодного відношення до нижчеподаного. Просто не можу мовчати, коли зустрічаюся із вкрай некоректною подачою матеріалу. Тож писатиму як історик та архівіст, який мав нагоду протягом багатьох років працювати з документами КГБ. Перша, доволі розлога, але найважливіша цитата з допису Тараса Кузя: "57 сторінковий pdf-файл, який ви бачите, є частиною архівної колекції, відомої під назвою "Папка 48". "Папка 48" містить матеріали, зібрані диверсійним підрозділом, відомим як "Загін 3", який діяв під керівництвом Комітету державної безпеки (КДБ) Української РСР в останні роки існування Радянського Союзу. Головною метою "Загону 3" був контроль за протестними рухами - культурними, соціальними, екологічними чи загальнополітичними - шляхом проникнення в їхні організації, які виникали в Україні в той час (1989-1991 роки)". Саме в цьому першому абзаці зосереджено чи не найбільше історичних помилок. "Архівна колекція, відома під назвою "Папка 48" насправді є 48 томом літерної справи № 339 "Виявлення і упередження діяльності супротивника, спрямованої на формування незаконних збройних формувань" (це кожен може прочитати на 1 та 34 сторінці файлу). "Диверсійний "Загін 3" насправді є відомим Третім Управлінням КГБ УРСР, створеним в 1983 році. Спочатку його завданням було контрозвідувальне забезпечення МВС і військових комісаріатів, згодом - боротьба з організованою злочинністю. (Див. «Путівник. Галузевий державний архів СБУ»).

Коментар:
В системі КГБ УССР до вересня 1991 року справді було 3-е (Третє) управління з зазначеними Вятровичем функціями. 3-е управління було ліквідовано разом з ліквідацією КГБ УССР рішенням Верховної Ради України. 3-е управліня КГБ УССР ніколи не займалося боротьбою з організованою злочиністю. 1992 року, коли в системі Служби національної безпеки України (СНБУ, з березня 1992 р. - СБУ) було створено Управління по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю (Управління "Ка"), до його складу було зараховано після відповідної перевірки частину працівників 3-го управління.

Вятрович продажвує далі:
"Варта Руху" та інші "незаконні воєнізовані формування" були в компетенції цього управління.

Коментар:
3-е (третє) управління ніколи не мало відношення до «Варти Руху» та інших «незаконних воєнізованих формувань». Виявленням та розробкою, попередженням і припиненням діяльності подібних групувань займалося 5-е (П’яте) управління КГБ УССР, перейменоване 1989 р. в Управління «Зе» КГБ УССР.

Вятрович далі:
А проникнення в ряди протесних організацій національно-демократичного руху, яке Тарас Кузьо приписує міфічному "Загону 3", було завданням для всієї системи КГБ.
Коментар:
1968 року спільною постановою ЦК КПСС і СМ СССР було створено 5-е управління КГБ СССР та його органи на місцях, яке виконувало вказані Вятровичем функції. Кожне управління в системі КГБ СССР виконувало покладені на нього відповідними розпорядчо-правовими актами завдання (розвідка, контррозвідка і т.д.). Ніякого відношення вказані Вятровичем структури не мали до 3-го (третього) управління КГБ УССР. Боротьбою проти дисидентського та національно-визвольного руху в Україні на той час займався підрозділ, який називався так: Управління по Захисту конституційного ладу в СССР, скорочено - Управління "З" ("Зе" - означає «Захист», як в скороченій назві Управління "К" - літера "Ка" означає «Корупція»). Управління "Зе" - це ті ж 5-і управління КГБ і 5-і підрозділи периферійних органів КГБ (бортьба з ідеологічною диверсією підривних заоубіжних центрів і антирадянською діяльністю в СССР), яке наказом голови КГБ СССР Крючкова від 1989 р. в умовах перебудови були перейменовані на Управління (відділи) "Зе" (Захисту конституційного ладу СССР). Начаьник 5-го управління КГБ УССР генерал-майор Підгайний Петро Стефанович, прізвище якого ми зустрічаємо у наданих Тарасом Кузьо документах, став начальником Управління "Зе" КГБ УССР. Підгайний П.С. до переведення в КГБ уССР працював заступником начальника 5-го управління КГБ УССР, а начальником 2-го відділу 5-го управління КГБ СССР в той час, коли заступником начальника 5-го управління КГБ СССР був Голушко М.М.

Вятрович далі:
Також з файлу видно, що справа - літерна. А літерні справи - це ті, які накопичували документи з конкретної теми зацікавлення органів. (див. Контрразведывательный словарь. - Высшая краснознаменная школа Комитета Государственной Безопасности при Совете Министров СССР им. Ф. Э. Дзержинского 1972 г.). Історикам ж відомо, що на агентів заводили агентурні справи ("Личное дело внештатного сотрудника органов КГБ"), а не літерні, що по суті були справами спостереження.

Коментар:
Подібні дурниці відомі «історикам» як вятрович. Після вербовки агента на нього заводилася ОСОБОВА справа, де концентрувалися документи про його вербовку, підписка (чи інші способи закріплення вербовки), результати перевірок, характеристики, фінансові документи тощо, а також заводилася РОБОЧА справа, де концентрувалися усі повідомлення (донесення), власноручно написані агентом. Особова і робоча справи реєструвалися в 10-му відділі КГБ УССР (10-х відділеннях обласних УКГБ). Позаштатний працівник КГБ - то зовсім інша категорія. Агентура працює виключно на конспіративній основі, розконспірація агента - це провал, його негайно виключають з агентурної мережі. Позаштатний працівник - офіційний працівник органів КГБ, як правило - із офіцерів запасу КГБ, його причетність до КГБ не приховувалась, він мав посвідчення позаштатного працівника КГБ, отримував щомісячну платню, виконував конкретні функції або ж керував резидентурою. Літерна справа заводилася в конкретному підрозділі КГБ (відділі) згідно з функціями, покладеними на даний підрозділ, у ньому накопичувалася отримана інформація згідно з поставленими завданнями. Отже, вся інформація, яка стосувалася роботи щодо попередження і припинення діяльності вказаних груп, концентрувалася у літерній справі. Крім того, відповідно до вимог наказу голови КГБ СССР про оперативний облік в органах КГБ, на конкретну особу велись справи оперативної перевірки, оперативної розробки, оперативного нагляду, а також групові справи - на групу осіб.


Вятрович далі:
Виявити те, що обкладинку агентурної справи перероблено і використано для літерної (мабуть, за браком бланків) читачу дозволяє перша сторінка (де видно, як вручну переробляли бланк) і 34 сторінка (де чітко вказується тип справи). Кузьо пише, що "Папка 48" повідомляє "про агента з позивним "Волонтер", який зміг не лише увійти до складу "Варти Руху", а й очолити її. Натомість в опублікованих документах людина під псевдонімом "Волонтер" згадана лише раз і лише як "об'єкт ДОП Управління 3 КГБ".

Коментар:
Так, можливо, "Волонтер" справді був об'єктом оперативної перевірки Управління "Зе" (Захисту конституційного ладу).

Вятрович далі:
Відомо, що ДОП - це "дело оперативной проверки", яке заводилося на тих, кого КГБ підозрював в проведенні ворожої Радянському союзу роботи, що потребувало спеціальної агентурно-оперативної перевірки (раніше, у 1930-ті роки ДОП мав дещо інше значення "Дело оперативного производства - тобто справа, в яку вносилися матеріали про те, як проходило слідство).


Коментар:
«Дело оперативного производства" укр.мовою - "справа оперативного провадження", це ті ж самі перевірки, розробки, нагляду, групові.

Вятрович далі.
Тобто "об'єкт ДОП" - це особа, якою цікавилися органи безпеки, але не агент. Цілком можливо, що згодом він міг стати агентом і тоді на нього мало бути заведене "Личное дело внештатного сотрудника органов КГБ", але про це немає інформації в опублікованих документах.
Коментар:
у більшості випадків ДОП закінчувався вербовкою, чи профілактикою. Але агент - то не "внештатный сотрудник КГБ".
Вятрович далі:
З цього можна зробити висновок, що мова йде про спостереження з боку КГБ, а не про діяльність агента.
Коментар:
Висновків можна зробити багато, але матеріалів недостатньо. Їх треба уважно проаналізувати, вони мають цінність, оскільки це - справжні документи, оскільки вони вказують, якими методами діяли органи КГБ у боротьбі з національно-визвольним рухом в Україні, тим паче , що 1991 року майже всі документи по 5-й лінії (лінії "Зе") були знищені.

Вятрович далі:
Тож стаття, яка передує документам, радше заплутує читача, аніж допомагає розібратися. Очевидно, спроби використати історичні документи в політичних "розборках" будуть актуальними, поки вони залишатимуться таємними і важкодоступними. Тільки через повне відкриття архівів, їх фахове роз'яснення ми зможемо звільнити історію від принизливої ролі служниці політики.
Коментар:
Та ні, стаття не заплутує, це унікальний матеріал для аналізу.
Вятрович далі:
Проте публікація Тараса Кузя має дуже важливий позитивний момент. Подані документи майже певно є справжніми, а тому проливають світло на важливу сторінку нашої історії. Крім того, вони є документальним підтвердженням, що колишній керівник КГБ України Микола Галушко таки вивозив документи у Москву - а це означає, що вирвані з українських архівів сторінки нашої історії ще десь існують і чекають своїх дослідників.
Коментар:
Дурниці, вказані документи ніякого відношення до Голушка не мають. 1991 року, коли в підрозділах "Зе" (кол. 5-х) нищились усі справи, частину документів (підписки агентів про співробітництво, написані ними деякі повідомлення, аналітичні та інші документи) працівники взяли собі про всяк випадок. Тими документами, можливо, вони когось шанатажували,можливо, передали тим, хто ними цікавився (певно в такий спосіб вони потрапили до Тараса Кузьо).
Версія про те, що Голушко вивіз у Москву значну частину таємних документів, - дурниця. Нічого він не вивіз.
КГБ УССР відповідно до рішення Верховної Ради України у вересні було ліквідовано, усіх кол. працівників КГБ УССР було переведено за штат, ніякого доступу Голушко до обліку агентури КГБ УССР не мав. У листопаді 1991 року рішенням Верховної Ради України було створено Службу національної безпеки України, її головою після обговорення на засіданні Верховної Ради України було призначено Євгена Марчука. Новопризначений голова СНБУ Марчук прийняв усі справи і архіви колишнього КГБ і з цього моменту ніс повну відповідальність за стан їх збереження та недопущення розголошення. Голушко виїхав з України у листопаді 1991 р. Начальником 10-го відділу КГБ УССР при Голушкові (теперішній галузевий архів СБУ) був полковник Пшенніков Олександр Михайлович, який залишився на посаді начальника того ж відділу при Марчукові. Якби справді Голушко намагався вивезти з КГБ УССР таємні документи, то без участі (допомоги) Пшеннікова він не міг цього зробити (евентуальне вилучення, копіювання на різних носіях тощо). Марчук при заступленні на посаду голови СНБУ повинен був перевірити, чи всі документи на місці, чи не здійснювались заходи щодо їхнього копіювання. Коли в засобах ЗМІ почала гуляти версія про те, що нібито Голушко вивіз у Москву велику частину агентурних матеріалів і Москва нібито почала шантажувати деяких українських політиків, які підтримували агентурні стосунки з КГБ, Слідче управління СБУ повинно було негайно порушити кримінальну справу і провести відповідні кримінально-процесуальні заходи. Чи було те зроблено? Ми не знаєм. Знаєм, що Голушко аж до останніх часів неодноразово відвідував Київ, презентував тут свої книжки, частина яких, до речі, видано в Україні, неодноразово спростовував заяви, що нібито він вивіз якісь документи в Москву. Відповідь на його спростування з боку тих, хто висунув версію про причетність Голушка до вивозу у Москву таємних документів КГБ УССР, ні разу не надходила. Пшенніков Олександр Михайлович, поважна, авторитетна, розумна, фахова людина, - слава Богові, живий здоровий, його координати (адреса, телефон) відомі Вятровичу, на запитання прокоментувати писання Вятровича (а Вятрович за два роки перебування на посаді директора галузевого архіву СБУ написав стільки, скільки Михайло Грушевський написав за пів свого життя) Олександр Михайлович мовчки крутить палець коло скроні. Вірогідно, що Вятрович до Пшеннікова не звертався, хоча мусив. Певно, не мав часу.

Брехня Вятровича небезпечна. Небезпечна і тому, що вона стосується важливих аспектів історії і розвитку України. На брехні, як відомо, далеко не заїдеш. Вятрович так далеко заїхав, що посварив з Україною держави Ізраїль, Польщу та інших, похитнув позиції України в ПАРЄ, сприяв погіршенню стосунків Укаїни з цілим рядом інших держав.
Це - величезна шкода для України.
Вятрович продовжує продукувати свою брехню.
І на кого працює Вятрович?
Тарас Кузьо - видатний діяч, впливовий член зарубіжних ОУН, з ризиком для життя і своєї свободи у свій час виконував завдання ОУН на території України (УССР-СССР). Вятрович проти нього - дрібна шавка.