11/03/2010 | Йосиф Сірка

Директор української телепрограми „Контакт” у канадському Торонто Юрій Клюфас 30 жовтня н.р. показав репортаж про візит канадського прем’єр-міністра Стівена Гарпера в Україну. Візит відбувся 26 та 27 жовтня, до делегації Гарпера входили і представники української діяспори Канади. Репортажі про зустрічі канадського прем’єр-міністра з українським президентом та прем’єром були детальні і канадські телеглядачі мали більше інформації про ці зустрічі, ніж телеглядачі в Україні, де про візит канадського високого гостя повідомляли дуже скупо. Українцям приємно було чути з уст Гарпера українською: Слава Україні, Слава Канаді! Пригадалося зразу, що московський патріарх Кирило під час свого візиту в Україні не спромігся навіть на одне коротке речення українською!
Шокуючою була репортаж про зустріч голови канадського уряду з головою українського. Микола Азаров не спромігся розмовляти державною українською, а розмовляв російською.

У світовій практиці такого нема, щоб голова країни, чи уряду незалежної країни, при зустрічі з головою іншої країни користувався державною мовою третьої країни, бо це б викликало велике непорозуміння. Уявіть собі, що до Канади приїде німецький президент, чи канцлер, німці підготують свого перекладача з англійської, чи французької на німецьку, а канадці заведуть розмову китайською!

В Канаді існує на федеральному рівні двомовність і, можливо, українські політики зауважили, що канадські представники, коли десь виступають, то завжди вживають обидві мови (хоч би кількома реченнями). Прем’єром Канади не може бути людина, яка не володіє обома мовами – англійською і французькою, бо Канада федеративна держава. Канадська делегація була цілковито здивована, що в Україні голова уряду на міжнародному рівні не користався державною українською, якою він би мав володіти, якщо займає державну посаду. І саме оцей момент репортажу був шокуючим для українського телеглядача Канади, бо він підтвердив, що в Україні не українська, а окупаційна влада. Ще К.Маркс зазначав, що коли хтось у вашій країні вживає на державному рівні іншу мову, то це гість або окупант. А пана Азарова гостем не назвеш!

Щойно кілька днів тому газети повідомили, що у Словенії в малому містечку було обрано мером міста вихідця з Ґани (Африка), який приїхав студуювати до Словенії і тут став лікарем. Але оцей африканець вивчив словенську мову, бо він тут живе і словенці проявили до нього довіря, бо він говорить з ними їхньою мовою! Гадаю, що будь яка мова африканців значно відмінніша від словенської, ніж російська від української, але африканець довів, що не у відмінності справа, а в охоті вивчити мову народу серед якого живеш. Азаров не тільки живе серед українського народу, але й „керує” ним, а от розмовляти з ним одною мовою не те, що не вміє, але не хоче!

У світі вже в середньовіччі відбувалися обміни „керівниками” племен, чи народів (одруження принців, принцес, королів, королев), які не обмежувались „локальними” кандидатами, а задля економічного, чи політичного зв’язку, була доцільність у шлюбах. Через шлюби до влади приходили чужинці, які були змушені вивчити мову того князівства, королівства, чи племені, до яких належали через шлюб. Отак знаємо, що і донька Ярослава Мудрого Анна стала французькою королевою. А дуже свіжим прикладом такого шлюбу було одруження шведського короля Карла ХVІ Ґустава з німкенею Сільвією. Сільвія не появлялася на публіку, поки не опанувала шведську мову і зараз шведи люблять її як свою королеву. Всім росіянам та українцям також добре відома цариця німкеня Катерина ІІ, яка розбудовувала не німецьку мову в Росії, але російську імперію.

Та це про королів, царів. А от фінляндський маршал Карл Ґустав Маннергайм (Karl Gustav Mannerheim 1867-1951), вихідець із шведської аристократії, що мала коріння з Німеччини, міг би бути прикладом для багатьох російськомовних офіцерів в Україні. Маннергайм вивчив російську мову й здобув військову освіту у Миколаївській Кавалерській Школі в С.Петербурзі. Воював з російською армією і став генералом російської армії та був нагороджений високими царськими військовими нагородами. Після розпаду імперії 1917 року він переїжджає до Фінляндії, яка до 1918 р. була частиною Російської імперії. Він бере участь у громадянській війні Фінляндії між тзв. „червоними” та „білими” (соціал-демократами та консервативними) на боці „білих” і стає Головнокомандуючим та навіть реґентом Фінляндії. Із російського генерала він став фінляндським маршалом, який не тільки сам наново вивчив фінляндську мову, але й сприявив вивченню її у Фінляндії, де панувала російська мова. 1944-1946 рр. він був президентом Фінляндії. Доречно буде згадати, що Маннергайм відіграв вирішальну роль у збереженні незалежности Фінляндії, був запеклим антибольшевиком і не пішов на угоду з російськими білогвардійцями. Цей колишній російський генерал показав світові, що одна людина може зробити для нації багато, коли керується працею для народу, серед якого живеш, чи хочеш жити.

Звичайно, що Азаров не Маннергайм і навіть не африканський студент, який приїхав до країни щоб студіювати. Він політик, який не зрозумів, що політик повинен пристосовуватись до народу, а не народ до себе. Комуністичне виховання проявляється саме на таких громадянах України як Азаров, Табачник, Цушко, Могильов та інші, які вважають, що коли вони при владі, то їм не потрібно дотримуватися законів – закони для інших, а для них керування, високі прибутки.

Тому українська діяспора Канади шокована, що навіть на міждержавному рівні українські політики не здатні дотримуватися елементарних правил поведінки і справляють враження на гостей, що вони не представники народу, але окупанти. Повинно б бути правилом для всіх: не здатний вивчити державну мову – не бери державні гроші, коли цього нема – шукай працю своїм здібностям.

Передвиборчі гасла Януковича, мовляв, всі будуть почуті! пригадують нам, що при стрільбі з гармат солдати беруть на вуха захист, складається враження, що навколо президента України поставлений мур, через який не проходить звук. Можливо, тому президент не чує голосів протесту проти Табачника і не чує, що його державні службовці не вживають державної мови навіть тоді, коли цю державу репрезентують!

Зрештою, окупанти ніколи не звертали увагу на вимоги „аборигенів” ?!