Глянувши тверезо
11/05/2010 | Святослав Караванський
Читаю в газеті “уьтра-націоналістична партія “Свобода”. Чому їй дано таку характеристику? І хто її дав?
Що такого “ультра” добачено у діях цієї партії? Що вона боронить права упослідженої у своїй державі нації? Що ж тут такого “ультра”? Українські громадяни, народжені в Україні, не хочуть, щоб їм сідали на шию різні “визволителі”, не народжені в Україні. І вони боронять свої людські права у межах дозволених Конституцією. Так це ”ультра”?
А ті, що топчуть людські права, порушують Конституцію, плюють на демократичні свободи так це не “ультра”? Їхні дії не “ультра-узурпаторські” не “ультра-зрадницькі”, не “ультра-продажні”, не “ультра-злочинні”?
Дехто закидає мені, що я нібито тільки лаю злочинців, а не даю рецептів, як їхню злочинність зупинити. Що ж, може, й правда. Мало назвати злочинця злочинцем, це правда. Але саме з цього і треба починати. Бо неназваний злочинець, майже як неспійманий злодій, - ще не злочинець. І коли його дії не називати злочиннними, то вони і сприйматимуться світом, як незлочинні. Наприклад, коли хтось ширить антидержавні погляди, їх треба одразу кваліфікувати, як антидержавні. Бо, коли не дати антидержавним поглядам правильної назви, ці погляди сприймаються, як цілком “державні”, бо ніхто їх не назвав правильно.
І з цього “неназвання” виникають великі біди.
От, хоч би й питання про державну мову в Україні.
Окупанти України століттями не давали українцям уживати свою рідну мову у школі, у пресі, в державних установах, судах тощо. Трактували її, як “мужицьку”, забороняли, не давали розвиватися, фізично нищили знавців цієї мови. І саме це упослідження нашої мови змусило нас до революцій. Одна така революція повалила царя. Нова – ніби протицарськя влада - мусила рахуватися з українською мовою. А втім – недовго. Знявши попервах царські заборони та обмеження, нова влада почала наслідувати царів. Стався збій. Українці проголосили самостійність, і то саме для того, щоб наша мова стала державною. Державність української мови – це і є суть нашої самостійности. Саме через мову і сталося проголошення самостійности України.
Державність української мови випливає з факту самостійности України і заразом засвідчує цю самостійність. Не буде в Україні українська мова державна, значить Україна не буде самостійна.
В Україні має поширення і мова колишньої імперії. Цей факт відбито в Конституції, і російській мові в Україні гарантовано ряд прав. Цитую другий абзац із статті 10 Конституції України:
“В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”.
І це не порожні слова. В Україні існують державні російські школи, театри, видавано російську пресу. Російську мову ніхто не переслідує, її вживано у Верховній Раді та інших державних установах.
Але зробити її державною суперечить факту самостійности України. Російська мова сотні років була державною в Російській імперії, всотавши в себе українську, татарську та інші мови, тоді як українська зазнавала заборон та переслідувань. Це зробило російську мову престижнішою в очах певних кіл. Тому, не маючи статусу державної, вона досить популярна. Ставши ж державною, вона на ділі буде витискати українську мову з усіх сфер її поширення. Це відновить становище, що існувало перед проголошенням самостійности України, тобто призведе до утвердження другорядности нашої мови, і зведе проголошення самостійности України до нуля. Вороги української самостійности ухопилися за гасло надання російській мові статусу державної, бо вони розуміють, що факт надання російській мові статусу державної ліквідує нашу самостійність. Це гасло маскує бажання ворогів української самостійности ліквідувати нашу самостійність.
У разі здійснення цього гасла самостійність України стане фікцією. Тому гасло за надання російській мові статусу другої державної є антидержавним гаслом. Саме так слід було трактувати це гасло, коли його проголосив на виборах 1994 року майбутній третій президент України.
На жаль, цього не зроблено. Ніхто не добачив у гаслі надання статусу другої державної російській мові антидержавного характеру. І це гасло сприймалося тоді і після того, як цілком правоможне. Насправді ж це гасло явно анттидержавне.
Якби українська еліта вчасно зрозуміла антидержавність цього гасла. і про це було б широко розголошено, це гасло навряд чи дістало б підтримку широкого загалу, а ті партії, які б агітували за це гасло, навряд чи мали б успіх на виборах.
Як бачимо, своєчасно і обґрунтовано назвати злочинну дію або гасло злочинними – це теж антизлочинна акція.
Про те, що згадане вище це гасло антидержавне, свідчать сучасні події. Прйшовши до влади, визнавці цього гасла, ще до надання російській мові статусу державної ведуть антиукраїнську політику, і ліквідують українську самостійність на ділі.
Дії нової влади, спрямовані на ліквідацію самостійности України, яскраво свідчать, що гасло надання статусу другої державної російській мові – гасло антидержавне.
Правильна назва фактів і подій – запорука від усяких несподіванок та ворожих забігів. Вона помагає нам правильно оцінювати події й факти життя.
Коли гасло надання російській мові статусу державної є гаслом антидержавним, то уся діяльність тих, хто обстоює це гасло є антидержавною. Антидержавною є й політика, ведена тими, хто обстоює це гасло.
А самі особи, які обстоюють це гасло, є ворогами держави, яку вони офіційно репрезентують. Тому, коли йдеться про наше ставлення до таких осіб, то чи можна їх визнавати нашими міністрами, прем’єрами, президентами тощо, коли вони прийшли до влади, спекулюючи на антидержавних гаслах?
Це питання потребує правильної та підпертої розумом відповіді.
Що такого “ультра” добачено у діях цієї партії? Що вона боронить права упослідженої у своїй державі нації? Що ж тут такого “ультра”? Українські громадяни, народжені в Україні, не хочуть, щоб їм сідали на шию різні “визволителі”, не народжені в Україні. І вони боронять свої людські права у межах дозволених Конституцією. Так це ”ультра”?
А ті, що топчуть людські права, порушують Конституцію, плюють на демократичні свободи так це не “ультра”? Їхні дії не “ультра-узурпаторські” не “ультра-зрадницькі”, не “ультра-продажні”, не “ультра-злочинні”?
Дехто закидає мені, що я нібито тільки лаю злочинців, а не даю рецептів, як їхню злочинність зупинити. Що ж, може, й правда. Мало назвати злочинця злочинцем, це правда. Але саме з цього і треба починати. Бо неназваний злочинець, майже як неспійманий злодій, - ще не злочинець. І коли його дії не називати злочиннними, то вони і сприйматимуться світом, як незлочинні. Наприклад, коли хтось ширить антидержавні погляди, їх треба одразу кваліфікувати, як антидержавні. Бо, коли не дати антидержавним поглядам правильної назви, ці погляди сприймаються, як цілком “державні”, бо ніхто їх не назвав правильно.
І з цього “неназвання” виникають великі біди.
От, хоч би й питання про державну мову в Україні.
Окупанти України століттями не давали українцям уживати свою рідну мову у школі, у пресі, в державних установах, судах тощо. Трактували її, як “мужицьку”, забороняли, не давали розвиватися, фізично нищили знавців цієї мови. І саме це упослідження нашої мови змусило нас до революцій. Одна така революція повалила царя. Нова – ніби протицарськя влада - мусила рахуватися з українською мовою. А втім – недовго. Знявши попервах царські заборони та обмеження, нова влада почала наслідувати царів. Стався збій. Українці проголосили самостійність, і то саме для того, щоб наша мова стала державною. Державність української мови – це і є суть нашої самостійности. Саме через мову і сталося проголошення самостійности України.
Державність української мови випливає з факту самостійности України і заразом засвідчує цю самостійність. Не буде в Україні українська мова державна, значить Україна не буде самостійна.
В Україні має поширення і мова колишньої імперії. Цей факт відбито в Конституції, і російській мові в Україні гарантовано ряд прав. Цитую другий абзац із статті 10 Конституції України:
“В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”.
І це не порожні слова. В Україні існують державні російські школи, театри, видавано російську пресу. Російську мову ніхто не переслідує, її вживано у Верховній Раді та інших державних установах.
Але зробити її державною суперечить факту самостійности України. Російська мова сотні років була державною в Російській імперії, всотавши в себе українську, татарську та інші мови, тоді як українська зазнавала заборон та переслідувань. Це зробило російську мову престижнішою в очах певних кіл. Тому, не маючи статусу державної, вона досить популярна. Ставши ж державною, вона на ділі буде витискати українську мову з усіх сфер її поширення. Це відновить становище, що існувало перед проголошенням самостійности України, тобто призведе до утвердження другорядности нашої мови, і зведе проголошення самостійности України до нуля. Вороги української самостійности ухопилися за гасло надання російській мові статусу державної, бо вони розуміють, що факт надання російській мові статусу державної ліквідує нашу самостійність. Це гасло маскує бажання ворогів української самостійности ліквідувати нашу самостійність.
У разі здійснення цього гасла самостійність України стане фікцією. Тому гасло за надання російській мові статусу другої державної є антидержавним гаслом. Саме так слід було трактувати це гасло, коли його проголосив на виборах 1994 року майбутній третій президент України.
На жаль, цього не зроблено. Ніхто не добачив у гаслі надання статусу другої державної російській мові антидержавного характеру. І це гасло сприймалося тоді і після того, як цілком правоможне. Насправді ж це гасло явно анттидержавне.
Якби українська еліта вчасно зрозуміла антидержавність цього гасла. і про це було б широко розголошено, це гасло навряд чи дістало б підтримку широкого загалу, а ті партії, які б агітували за це гасло, навряд чи мали б успіх на виборах.
Як бачимо, своєчасно і обґрунтовано назвати злочинну дію або гасло злочинними – це теж антизлочинна акція.
Про те, що згадане вище це гасло антидержавне, свідчать сучасні події. Прйшовши до влади, визнавці цього гасла, ще до надання російській мові статусу державної ведуть антиукраїнську політику, і ліквідують українську самостійність на ділі.
Дії нової влади, спрямовані на ліквідацію самостійности України, яскраво свідчать, що гасло надання статусу другої державної російській мові – гасло антидержавне.
Правильна назва фактів і подій – запорука від усяких несподіванок та ворожих забігів. Вона помагає нам правильно оцінювати події й факти життя.
Коли гасло надання російській мові статусу державної є гаслом антидержавним, то уся діяльність тих, хто обстоює це гасло є антидержавною. Антидержавною є й політика, ведена тими, хто обстоює це гасло.
А самі особи, які обстоюють це гасло, є ворогами держави, яку вони офіційно репрезентують. Тому, коли йдеться про наше ставлення до таких осіб, то чи можна їх визнавати нашими міністрами, прем’єрами, президентами тощо, коли вони прийшли до влади, спекулюючи на антидержавних гаслах?
Це питання потребує правильної та підпертої розумом відповіді.