11/14/2010 | Віктор Бойчук

Останнім часом українці вимушені вислуховувати про погані наслідки прийняття Трудового кодексу України. Чи слід боятись Трудового кодексу? Хто причетний до розробки цього законопроекту? Скільки працюють в інших країнах і яка світова тенденція в визначенні тривалості праці?….Спроба проаналізувати значимі питання праці проводиться в цій статті.



Якщо вам хтось скаже що Партія регіонів розробила проект Трудового кодексу і намагається нав»язати рабство – раджу далі не слухати, а випити кави. Коли чоловік із засмаглим обличчям розказує про належність до опозиції чи навіть до незалежних профспілок, які протистоять рабству, захищають працівників від тиску роботодавців, то слід негайно подивитись у дзеркало. Мабуть ваша зовнішність змінилась і до вас почали відноситись як до істоти, що має тваринний інтелект.

Проте по порядку. Думка про врегулювання трудових відносин на підставі нового нормативного документу, що відповідає умовам ринкової економіки виникла дуже давно. На Кодекс законів про працю дивились з недовірою. Цей радянський нормативний документ заважав морально, він мав статті які не працювали і були зайвими. Разом з тим плани влади були такими високими та далекосяжними, що прийняття нового Трудового кодексу не викликало суттєвих заперечень. І ось рушило, проте не зараз, не місяць і навіть не 5 років тому. Перший проект Трудового кодексу було зареєстровано 28 серпня 2003 року. 11 грудня 2003 р. Верховна Рада України, розглянувши проекти Трудового кодексу України, подані народним депутатом України Коновалюком В.І. (реєстр. N 1038), Кабінетом Міністрів України (реєстр. N 1038-1), народними депутатами України Губським Б.В. та іншими (реєстр. N 1038-2), постановила прийняти за основу поданий Кабінетом Міністрів України проект Трудового кодексу України (реєстр. N 1038-1) і доручила комітетам Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці і з питань промислової політики і підприємництва доопрацювати зазначений законопроект з урахуванням зауважень і пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи та внести його на розгляд Верховної Ради України на друге читання. Прагнення до вдосканалення документів в Україні не має меж і на світ з»явився новий проект Трудового кодексу від 04.12.2007 р. N 1108. Авторами його були В. Хара, Я. Сухий, О. Стоян. «Харасухийстоянівський» проект документу був поданий до Верховної ради, пролежав там 5 місяців і був прийнятий за основу 20.05.2008 р. Склад Верховної Ради того часу нам відомий. Говорити про диктат Партії регіонів в той час - буде перебільшенням. Мовчали тоді і профспілки. За вікном всі бачили бум споживацьких настроїв, гроші на «проїдання» інколи роздавали з виїздом автівок-банків, без застави та забезпечення. Проте економіка не підтримується паперовими прагненнями, а базується на праці і економічних законах. Ігнорування цього призвело до негараздів, які ми спостерігаємо зараз….А Трудовий кодекс як? – спитає читач, хвилюючись відходу від теми…А проект Трудового Кодексу залишився і виявився приводом поскубати нову владу і приводом для позиціювання опозиції та бездіяльних профспілок із захисниками простого трудового люду. Спекулювати на темі Трудового Кодексу дуже зручно, тому що його офіційно не завжди можна знайти, навіть на сайті Верховної Ради України.

Для кращого розуміння слід виходити з аналізу тез опозиціонерів кодексу.



Теза 1. Необмежений робочий час.

“Максимальна тривалість щоденної роботи за підсумованим обліком робочого часу не повинна перевищувати 12 годин. За наявності письмової згоди працівника допускається встановлення більшої тривалості щоденної роботи, якщо характер та умови праці передбачають періоди, коли працівник перебуває на роботі у стані очікування часу початку виконання роботи та коли працівник має можливість відпочивати протягом зміни” (ч. 3 ст. 143).

„Максимальна тривалість роботи протягом тижня за підсумованим обліком робочого часу не повинна перевищувати 48 годин. Більша тривалість роботи протягом тижня може встановлюватися колективним договором, а якщо такий договір не укладався – нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), за наявності достатніх підстав”(ч. 4 ст. 143).

Натомість чинний КЗпП передбачає, що нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 50). Робота понад встановлену тривалість визнається понадурочною (ч. 1 ст. 62) і оплачується у подвійному розмірі (ч.1 ст. 106). Підсумований облік робочого часу тривалістю більше 8 годин може бути встановлено лише за погодженням з профспілкою (ст. 61).

Отже збільшення робочого тижня на 8 годин є однією із головних претензій. Проте це на перший погляд, адже дуже давно - 29 жовтня 1919 року, була прийнята Конвенція про обмеження тривалості робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день та 48 годин на тиждень. Таким чином тривалість 48 годин відповідає домовленостям. Прагнення України до участі в міжнародних системах вимагає зміни регуляторів умов праці.

Звісно що декому хочеться повернутись в радянські часи і, можливо навіть, в 1928 рік, коли тривалість робочого часу в тиждень була на рівні 35 годин. В Європі з 1980-х відбулися нові «кроки вперед»: 38 годин у Німеччині та Бельгії, 37 – у Великій Британії і Данії. Зрештою, у 1998 році соціалістичний уряд Франції встановив 35-годинний робочий тиждень. Загалом тривалість робочого часу в Європі з кінця 1960-х зменшилася у 1,4 рази. Тепер ми можемо заздрити фінам, робочий день яких закінчується о 16:00, або фієсті іспанців…Проте «європейська фієста» завершилась кризою і уряди всіх країн почали вести роботу по сприянню збільшенню робочого часу. В минулому році збільшення робочого часу дозволено у Франції. Інша справа в потужних державах: в Японії, США, Південній Кореї працюють по 9 годин на день (добавте сюди ще перерву на обід).

Понад 50 годин на тиждень працюють у:

– Японії –28,1% усіх працюючих; – Новій Зеландії – 21,3%; – Австралії – 20,0%; – США – 20,0%; – Великій Британії – 15,5%.

Чомусь опозиціонери та профспілки це не вбачають і не пригадують.

Кожний знає, що для добрих наслідків треба добре і багато працювати. Маємо яскраві приклади.



Теза 2. Дискримінація за місцем роботи.

Запроваджується дискримінаційна для працівників категорія „суб’єктів малого підприємництва” (до 20 осіб), на які поширюються особливі умови регулювання.

„Про зміну істотних умов праці (крім умов оплати праці) працівник суб’єкта малого підприємництва повинен бути повідомлений не пізніш як за два тижні” (ч. 1 ст. 303)

„…працівник попереджається про наступне звільнення не пізніш як за два тижні…” (п. 1 ч. 2 ст. 303)

“У разі зміни умов оплати праці вони доводяться до відома працівників не пізніш як за місяць до їх затвердження” (ч. 1 ст.305).

„Роботодавець - суб’єкт малого підприємництва самостійно затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку…” (ч.1 ст. 301)

„…не встановлюється броня для прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту (випускників професійних начально-виховних закладів), та норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів” (ч. 1 ст. 302).

„Звільнення неповнолітніх працівників суб’єкта малого підприємництва проводиться без отримання згоди служби у справах дітей” (ч.4 ст.303).

“Роботодавець - суб’єкт малого підприємництва має право самостійно встановлювати режим роботи, що передбачає зайнятість у загальні вихідні дні, дні державних і релігійних свят…” (ст.304). Це суперечить іншій нормі проекту - робота у вихідний день, день державного або релігійного свята оплачується у подвійному розмірі (ч.1 ст.233). Висловити зауваження проти такого режиму може лише профспілка, а не трудовий колектив.

Суперечливі положення обгрунтовуються необхідністю підтримки малого підприємництва. Втім навіть експерти авторитетної проліберальної Міжнародної фінансової корпорації серед перешкод на шляху розвитку бізнесу називають недосконалу систему оподаткування та інфляцію. Не виключено, що власники будуть фіктивно ділити свої підприємства.

Згідно норм КЗпП, роботодавець зобов’язаний повідомити про зміну умов праці за два місяці (ч. 3 ст. 32). Про подальше звільнення працівник повідомляється теж у двомісячний строк (ч. 1 ст. 49-2). Правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються трудовим колективом і профспілкою за поданням роботодавця (ч. 1 ст. 142). Законодавство не передбачає жодних виключень з цих правил.

Отже, наче б то, дискримінація, проте кожний підприємець скаже що це лише фактичне закріплення існуючого стану. Зараз майже не звільняють за скороченням штату, неповнолітніх не приймають по офомленню і не звільняють, вказівка адміністрації виконуються працівниками, інваліди не працюють, а отримують відкати за своє оформлення. Навіщо робити вигляд що цього не існує?



Теза 3. Звуження прав профспілок.

Із проекту Трудового кодексу повністю вилучено розділ XVI теперішнього КЗпП “Гарантії діяльності професійних спілок щодо захисту трудових та соціально-економічних прав працівників”.

Згідно чинного КЗпП, профспілка „бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони праці” (п. 11 ч. 1 ст.247).

Профспілки мають право вимагати від роботодавця приміщення для роботи та проведення зборів працівників з усім необхідним обладнанням, зв’язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом і охороною, якщо це передбачено колективним договором (ч. 2 ст. 249);

„Власники або уповноважені ними органи зобов’язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективними договорами та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці” (ст. 250).

„У разі затримки виплати заробітної плати власник або уповноважений ним орган зобов’язаний на вимогу виборних профспілкових органів надати письмовий дозвіл на отримання в банках інформації про наявність коштів на рахунках підприємства, установи, організації чи отримати таку інформацію в банках і надати її профспілковому органу” (ч. 2 ст. 251).

Отже забиратимуть частину повноважень у профспілок. Проте де ті профспілки зараз? У Франції профспілки вивели 3,5 млн. громадян на страйк проти підняття пенсійного віку. В Україні обмежились тільки виступом по телебаченню та ЗМІ. Профспілок працівників фактично не існує і ліквідація частини повноважень псевдозахисників не є суттєвою проблемою.



Теза 4. Відео-спостереження за працівником.

„Роботодавець вправі контролювати виконання працівниками трудових обов’язків, у тому числі з використанням технічних засобів, якщо це зумовлено особливостями виробництва” (ч. 1 ст. 28).

Це викликало купу спекуляцій, проте чим заважає спостереження працюючій людині? – нічим, а навпаки доказом роботи. Наприклад, як пояснити працівнику розумової праці, що читається потрібна документація годинами, а результат ще не приходить? Спостереження усуне сумніви в бездіяльності.



Є ще зауваження до проекту Трудового кодексу, проте на головне увага не звертається. Головна проблема полягає не в Трудовому кодексі, не в тривалості робочого часу, не в профспілках, а полягає в тому, що в державі не створюються умови для працівників отримати роботу і забезпечити себе та сім»ю належним для життя заробітком. В державі не створені умови для ведення бізнесу і податки давно вийшли за межі розумних. В державі існує багато непрацюючих людей, що споживають задарма бюджетні кошти платників податків. Всі представники влади говорять про необхідність інвестицій, проте своїми діями не створюють для цього умови. Інвестор ніколи не прийде до людей які працюють 8 годин, бояться контролю відеокамери та роблять вигляд що працюють. Інвестор буде оминати країну в якій існують великі податки і бюджетні гроші витрачаються на футбол в тричі більші ніж на підтримку аграрного сектору. Тільки розуміння необхідності працювати довго і старанно допоможе країні та буде сигналом для здорового інвестора. І на сам кінець для роздумів: Світовий банк торік озвучив прагнення капіталу, визначивши 66-годинний робочий тиждень як бажаний для країн, що сподіваються на інвестиції.

Ось, поки готувалась стаття, 12 листопада голова Верховної Ради відносно проекту Трудового кодексу заявив: «Я хочу відповідально заявити: Верховна Рада України не збирається розглядати це питання найближчим часом»… Можливо це і добре для зменшення балачок, проте це черговий акт політичного театру.