11/18/2010 | zakhystpratsy

http://zahist.wordpress.com/2010/11/17/15-16-pk/

Олег ВЕРНИК, Голова ЦК профспілки "Захист праці"

Акції протесту 15-16 листопада 2010 року: початок доби «аполітичної політики»?

Перед останньою всеукраїнською акцією проти навали Податкового кодексу профспілковий актив «Захисту праці» опинився у вельми важкій ситуації. Добре інформаційно відпіарена акція пікетування 15 листопада 2010 року незалежними профспілками Погоджувальної ради депутатських фракцій поставила значно більше питань, аніж надала на них відповідей.

Звісно, аж ніяка «гармонізація» загальноукраїнських протестних кампаній на цьому малесенькому п’ятачку перед будівлею на вул. Грушевського 18/2 так і не відбулася. Штучно схрестити протести проти Податкового та Трудового кодексу із проблематикою змін у мовному законодавстві не вдалося навіть «хрещеному батьку» новітнього руху «Відсіч» Михайлу Свистовичу. Молодь «Відсічі» зранку барабанила собі у барабани та відра «за мову» і коли отримала інформацію про те, що погоджувальна рада депутатських фракцій не має наміру в цьому році розглядати зміни у мовному законодавстві, протягом 5 хвилин дуже оперативно згорнула свою присутність на профспілковій акції.

Конфедерація вільних профспілок України Михайла Волинця взагалі чомусь проігнорувала акцію 15 листопада, незважаючи навіть на те, що її підпис стояв в якості одного із співорганізаторів пікетування. Вельми непогану мобілізацію продемонструвала незалежна профспілка «Столиця-Регіони», але ж, нажаль, її колона тривалий час навіть і не ризикувала підійти до місця акції через барабанний дріб «мовників» та присутність прапорів одіозної «Свободи».

У свою чергу, представник «Свободи» висловив свій протест проти участі в акції представників Соціалістичної партії України, яка по факту міністерського портфеля свого лідера пана Василя Цушка входить до правлячої коаліції. Ображені виступом націоналіста представники СПУ залишили акцію та забрали із собою звукову установку.

Власно профспілкова частина «спільної акції» 15 листопада все ж таки відбулася і «Захисту праці» все ж таки вдалося донести своє бачення ситуації навколо Трудового кодексу. Керівнику юридичного департаменту Віталію Дудіну та Голові «Захисту праці» в «Метро Кеш енд Кері» Володимиру Дем’яну вдалося окреслити проблематику небезпеки прийняття та поточні завдання боротьби проти антиробочого та антипрофспілкового проекту Трудового кодексу, але ж…

Ось це «але ж» і стало предметом самого серйозного аналізу напередодні всеукраїнської акції 16 листопада проти Податкового кодексу. Для активу «Захисту праці» було цілком очевидно, що ми, з одного боку, не можемо дозволити собі пасти задніх у морі дрібнобуржуазної стихії. А, з іншого боку, треба абсолютно адекватно сприймати наші власні та поки вельми не чисельні сили вуличної мобілізації та не вестися на вкрай нещирі та вкрай ізоляціоністські пропозиції із боку деяких керманичів «об’єднаної лівої». Акція за акцією, крок за кроком «Захист праці» має набувати досвід інтервенцій як у спільні «ліво-праві» акції протесту загальнонародного масштабу, так і організації своїх власних заходів.

Таким чином, було вирішено:

а) незважаючи на нашу окрему заявку у КМДА, «Захист праці» 16 листопада о 9-00 приєднується до спільної акції на Майдані Незалежності тієї частини підприємців, яка рішуче виступила проти спроб «прихватизації» хвилі загальнонародного протесту вщент дискредитованими своїм багаторічним знаходженням при владі “опозиційними” політичними парламентськими силами.

б) після спільного мітингу на Майдані Незалежності «Захист праці» діє згідно свого плану та своєї заявки на проведення акції протесту, не допускаючи, при цьому, керівництва своїми діями з боку жодного із багаточисельних «оргкомітетів».

І слід зазначити, що нам вдалося абсолютно повністю реалізувати наш власний сценарій акції протесту проти Податкового кодексу та вижати максимум можливого із вельми складної ситуації.

Завдяки демократичному режиму вільного мікрофону та вільного запису на виступ на багатотисячному мітингу протесту на Майдані Незалежності від «Захисту праці» вдалося виступити – Голові ЦК профспілки Олегу Вернику, Голові первинної організації «Захисту праці» на Житньому ринку Аріду Ібадову та представнику первинної організації «Захисту праці» на ринку «Виноградар» Владиславу Іванову. Палкий та яскравий виступ на мітингу нашого товариша Аріда Ібадова із закликами згадати великого Че Гевару та продовжити боротьбу до кінця зворушив навіть залізне серце відомого українського правозахисника Володимира Чемериса.

Далі наша чисельніша за мобілізацією профспілкова колона Житнього ринку (близько 450 осіб) першою вирушила Хрещатиком та вулицею Грушевського у бік будівлі Кабінету міністрів України та провела там свій окремий мітинг. У той же час наша друга профспілкова група з ринку «Виноградар» (близько 170 осіб) рушила разом із іншими учасниками мітингу на Майдані Незалежності. Не маючі, на відміну від інших сил ситуативної «анти-податкової коаліції», потужного парламентського політичного «даху», профспілка «Захист праці» не брала безпосередньої участі у перекритті руху автомобільного транспорту вулицею Хрещатик та зазначає, що на момент приходу нашої профспілкової колони до будівлі Верховної Ради, вулиця Грушевського вже й так була фактично перекрита силами міліції.

Біля Верховної Ради відбулося об’єднання всіх протестуючих та загальна чисельність учасників акції досягла майже 30 тисяч осіб. Нам вдалося не розчинитися у загальній масі та продовжувати згуртовано тримати важливі ділянку мітингу, як у продовж вулиці Грушевського, так і безпосередньо біля кордонів міліції за загородженням. Це можна добре побачити в матеріалі інформ-агенції УНІАН: http://www.unian.net/ukr/news/news-406663.html

Як і на акції 4 листопада слід зазначити високий рівень підготовки до акції нашої бойової інтернаціональної організації «Захисту праці» Житнього ринку. Близько 14-00 профспілка Житнього ринку організувала для своїх членів перед Верховною Радою гарячій обід із самсою, що був заздалегідь добре приготовлений нашими узбекськими братами-профспілковцями.

Близько 14-30 «помаранчеві» хвости організаторів акції протесту знову полізли з усіх дір. До мікрофону була запрошена Юлія Тимошенко (яка зараз навіть не депутат Верховної Ради) та значно почастилася вкрай набридла нафталінова озвучка а-ля «разом нас багато». При цьому, дуже важливо зазначити, що людська маса протестувальників виявилася категорично не налаштованою вигукувати «Юля!», як їм запропонували від мікрофону БЮТівські ватажки, приховані прапорами деяких неурядових організацій, та наполегливо продовжила своє справедливе «Владу геть!». Можливо саме через це, близько 18-40, коли вже всі відмобілізовані на акцію «партійці» пішли геть, до протестуючих все ж таки вийшли представники парламентської коаліційної більшості на чолі з Олександром Єфремовим та запропонували певну форму діалогу, принаймні вони взяли від підприємців перелік найбільш гострих питань до законопроекту та пропозиції учасників акції протесту щодо усунення найбільш брутальних та антинародних позицій Податкового кодексу. Хоча, звісно, за обставин, що скалилися, особливих ілюзій та надій ніхто не плекає…

Важко робити вже зараз по гарячих слідах акцій 15 та 16 листопада більш-менш глибокі висновки для профспілкового та лівого активу, але ж деякі речі опиняються на поверхні.

Насамперед, Україна входить у чергову хвилю масової та різкої політизації суспільства. Владі великого промислового капіталу вкрай необхідні серйозні структурні зміни. Зосередження на ринках країни майже 12 мільйонів працездатного населення України суттєво заважає планам уряду Азарова запустити на повну потужність приватизовані підприємства індустріального сектору. Мізерна заробітна платня найманих працівників на державно-капіталістичних та приватно-капіталістичних підприємствах у купі із загрозою нового рабського Трудового кодексу, який не залишає найманій праці жодних шансів на захист своїх інтересів – вочевидь не виглядає привабливою перспективою для самозайнятих громадян, що справедливо звикли у державі бачити лише озвірілого ворога та голодного ненажерливого хижака.

Однак, головною та надзвичайно позитивною для нас рисою поточної ситуації є те, що вперше в історії незалежної України ця політизація проходить під абсолютно АПОЛІТИЧНИМИ (!!!) та НЕПАРТІЙНИМИ (!!!) гаслами та конструктами масової свідомості. Ще ніколи рівень народної довіри до мейнстрімової буржуазної парламентської політики не був таким низьким. Цілком невипадково підприємці категорично заборонили використання на своїй акції будь-якої партійної символіки та помаранчеві політтехнологи проковтнули це в якості само собою зрозумілих речей.

У той же час, зазначаємо, що рівень низової самоорганізації у секторі самозайнятих «підприємців» (не можу вживати цей термін без іронії) просто зашкалює. З одного боку, структура громадянського суспільства України зазнає значних трансформацій через вибух низової активності та самоорганізації сотень тисяч абсолютно нових активістів, а з іншого боку, й правлячому капіталістичному класу вже не так просто утримувати стабільну соціально-політичну ситуацію в державі лише за допомогою суто політтехнологічних прийомів та технологій. Адже головні гасла, що пролунали учора на всеукраїнської акції протесту 16 листопада, були зовсім не ті, що намагалася нам запропонувати помаранчева “озвучка”. Основними та глибоко народними гаслами акції були – «Владу геть!» та «Депутатів на базар!» І це безпосередньо стосувалося як влади, так й існуючої парламентської опозиції до неї.

В умовах української периферійної економічної моделі доби світової глобалізації будь-яка спроба капіталістичної модернізації економіки на мобілізаційних засадах приречена на посилення репресивного державно-поліцейського апарату. Штучна «пролетаризація» України через незворотне податкове знищення мільйонів дрібних підприємців обов’язково призведе до значного посилення соціальних диспропорцій по вісі «абсолютне багатство»/«абсолютна убогість». Чи вистачить цих «об’єктивних факторів» ескалації класового конфлікту для вирішення наших стратегічних цілей та задач залежатиме цілком від розвитку подій в секторі створення «суб’єктивних передумов».

Профспілка «Захист праці» щиро вітає початок об’єднавчих процесів в секторі нової української, й досі цілком пасионарної, лівиці. Ми також вітаємо й ті, поки вельми нечисельні, профспілкові ініціативи та профспілкові організації, що мають намір приєднатися до зазначених процесів. Але ж, на даний час, виникає реальна загроза раз і назавжди поховати ці позитивні здвижки на лівому фланзі через невірний та механістичний аналіз поточної соціально-політичної ситуації з її, зараз значною частиною низовою, модерновою «аполітичною політикою».

Яким чином близька та зрозуміла багатьом з нас ЛІВА ПОЛІТИКА адаптується до нової оточуючої ситуації та знайде свою власну логіку розвитку в умовах новітнього мейнстріму? Які механізми запобігання цілковитій «авангардній» самоізоляції запропонує сучасна ліва думка? Яким чином нам не розчинитися у дрібнобуржуазній протестній масі і, у той же час, не кинути цю революційну та потенційно союзну пролетаріатові силу в обійми великого капіталу? Будемо думати разом. Питань знов значно більше за відповідей на них, але й світло у кінці тунелю, здається трохи засяяло…