Незмінний репертуар екстремістів
12/10/2010 | Ігор Федик
Трохи втомившись від рафінованої фальсифікації подій українсько-польського протистояння у міжвоєнних роках та у воєнний період, а також від нападок на український національно-визвольний рух, екстремістські сили, що діють на території нашого західного сусіда вирішили привернути увагу суспільства до «бід» поляків, що проживають у Литві.
Нещодавно в електронних мас-медіях з'явилася досить широка стаття Анни Вєяк, у якій вона критикує литовську організацію «Вільнію», хоч звичайно, не так нахабно, як це робить стосовно українців якийсь Тусов-Любанський з Києва, що в найчорніших фарбах змальовує діяльність українських націоналістів і особливо партію «Свободу». Перш за все, авторку турбує те, що нібито литовські органи влади свідомо проводять литовізацію польської молоді, що проживає у Литві і є громадянами цієї демократичної європейської країни. У своїй статті авторка наводить цікаві факти. Ось деякі з них: було проведено опитування 923 учнів середніх та початкових класів польських шкіл у Вільнюсі і 85 % з них задекларувало себе поляками, 10 % - литовцями, 3,5 % - росіянами і незначна кількість білорусами; 98 % з них послуговуються польською мовою, стільки ж послуговується польськими телепередачами та польською літературою. Парадоксальним є те, що другою мовою поляків, що мешкають у Литві є, на жаль, не литовська, а російська і нею послуговується 66 % учнів, а литовською – лише 35 %. Думається, що така ж ситуація є і в польських школах на Україні. Ще донедавна учні польських шкіл Львова, як і переважаюча більшість поляків цього міста, особливо інтелігенція, воліли розмовляти, поза межами свого помешкання, російською мовою. Думається, що не слід закидати «Вільнії» спробу литовізації, бо як бачимо, значний відсоток польської діаспори в Литві ще не позбулвся радянського виховання, а чимало з них мають у своєму лексиконі терміни «Віленщина» та «Ковеньщизна», що нагадує інший термін такого роду – «Малопольська всходня». Все ж у Литві кресов’яки не такі агресивні, як їх земляки, що походять із Галичини чи Волині. Ось кілька прикладів. Хоч з 1930 р. Галичина не є у складі Польщі, а нині це частина незалежної України, все ж кресов’яки та й не тільки вони, у своїх статтях і надалі вживають колишні польські назви українських міст і сіл. Наприклад, м. Івано-Франківськ пишеться тільки Станіславів. Досить переглянути будь-який номер польськомовної газети «Кур’єр галіційський», щоб переконатися у вище сказаному. В цій газеті (16-29 листопада 2010 р.) журналістка Юлія Локетко з легкої руки перетворила с. Стрілковичі Самбірського району з українського села в польське, назвавши стою статтю «Wizyta w Strzalkowicah-polskiej wsi pod Sambore». Археологи знайшли біля с. Стрілкович поселення часів бронзи – ІІ тис. до н.е. Хотілося б спитати шановну добродійку – Юлію Локетко: «Чи тоді тут теж була польська влада?»
Сенсаційною новиною, що з’явилася на шпальтах світових і місцевих мас-медіях була інформація про визнання російською Думою факту розстрілу польських офіцерів під Катинню та в інших місцях на території колишнього Радянського Союзу, хоч цей доконаний факт давно всім відомий.
А як у Польщі? Нещодавно в електронних мас-медіях з’явилася інформація д-ра Єжи Буковського, члена Воєводського комітету Охорони пам’яті війни і мучеництва в Кракові, в якій підкреслено, що воєводський комітет цієї організації рішуче вимагає, переважаючою кількістю голосів, звільнити із займаної посади секретаря Ради пам’яті війни і мучеництва д-ра габ. Анджея Криштофа Кунерта. Ухвала була прийнята 18 листопада 2010 р. В чому ж звинувачують п. Кунерта? Річ у тім, що він ініціював, відкриття пам’ятника солдатам Червоної армії в Оссові, що під Варшавою і про це йдеться в ухвалі. Пам’ятник був відкритий 2 листопада цього року. На жаль, не знаємо, чи була якась домовленість з цього приводу між урядами Польщі та Росії і чи є тут якийсь зв’язок із визнанням розстрілу польських офіцерів у Катині. Але те, що ця подія, без сумніву, пов’язана з візитом російського президента Дмітрія Медведьєва – факт. Швидке впорядкування цвинтаря радянських солдатів і відкриття пам’ятника очевидно розізлило кресов’яків і польських шовіністів і зокрема представників краківського відділу КОПВ і М. Кунертові закинули і те, що він не підтримав побудови мавзолею загиблим учасникам Листопадового повстання в Копній Ґурі, що біля Білостоку, що вибухнуло в листопаді1830 проти російської окупації Польщі.
Дісталося д-рові Кунертові і за те, що на пам’ятнику загиблим польським високопосадовцям, що трагічно загинули під Смоленськом, відсутня релігійна та державна символіка. Поки-що не маємо реакції на дану ухвалу з боку міністра культури уряду Польщі.
І все ж без антиукраїнських акцій, за останній місяць, у Польщі не обійшлося.
Проти українських національно-визвольних змагань, зокрема, проти об’єктивно висвітлених волинських подій, виступив «Загальнопольський комітет відзначення людобуйства доконаного через ОУН-УПА на людності польській Кресув Всходніх» зі своєю ухвалою від 16 листопада 2010 р., в якій засудив бездіяльність польської влади щодо виконання ухвали сейму РП від 15 липня 2009 р. про трагедію поляків на кресах Всходніх ІІ РП. Ще раніше – 7 березня 2006 р., в результаті порозуміння між Кресовим рухом патріотичним та Польським стронніцтвом людовим було оприлюднено звернення до Парламентського клубу польського стронніцтва людового. У зверненні підкреслено, що в сеймі не відбулися дебати щодо вшанування Дня пам’яті мучеництва кресов’ян, встановленого 11 липня 2010 р.
Як і у всіх постановах чи заявах польських громадських та державних організацій, у цій ухвалі вжито радянські пропагандистські штампи у характеристиці ОУН та УПА, вказуючи, що їх «злочини» не можуть мати часу давності, одночасно, як і завжди замовчуються вчинки польських збройних формувань щодо українців.
Так ніби про це не варто говорити? Невже українські жінки, діти і старші віком люди, що загинули від рук «героїв» АК, 27 дивізії, Батальйонів хлопських чи пляцувок винні в якихось злочинах? А загинули вони від рук польських боївкарів на своїй рідній землі!
Про це Польське стронніцтво людове теж не бажає говорити.
В кожній ухвалі польські шовіністи запевняють, що у них нема претензій до всього українського народу, а лише до ОУН та УПА. Проте, не забудьмо, що українців знищували не тільки збройне підпілля, але й польські державні органи, особливо у 1945-1950 рр.
Строніцтво людове і його представники закликають польську владу нагородити державними відзнаками живих і мертвих членів Самооборони кресової, Батальйонів хлопських і Армії крайової за оборону польської людності. Дійсно, вояки цих збройних формувань, що героїчно воювали проти фашизму, заслуговують на високі державні нагороди, але ті, що «героїчно» воювали на українських землях проти мирного населення заслуговують лише осуду .
Планують кресов’яки і їх однодумці відкрити музей Кресів РП, спорудити пам’ятник у центрі Варшави. Думаю, що аналогічні заходи будуть здійснені і у Львові, жаль тільки (кому така ідея в голову вмістилася!), що пам’ятник депортованим українцям з Холмщини збудували в глухому полі на Сокальщині, а не у Львові.
Панам Ярославові Каліновському та Яну Невінському, що підписалися під цією ухвалою, хотілося б порадити не роздмухувати полум’я ненависті між двома сусідніми народами, а допомогти вченим і краєзнавцям об’єктивно вирішувати наболілі, хоч і важкі, проблеми.
І ще. Нещодавно російська Дума 342 голосами прийняла ухвалу, в якій засудила сталінський злочин в Катині. Проти даної ухвали голосувало 57 депутатів, в основному – комуністи. Віктор Іллюшин і надалі стверджував, що польських офіцерів розстріляли німці. Анатолій Локоць у своєму виступі звинуватив російських депутатів у зраді Росії. Натомість відомий російський політик Володимир Жириновський пішов ще далі, звинувативши Польщу у розв’язанні Другої світової війни.
Чи приємно цю брехню чути кресов’якам та п.п.Каліновському і Невінському? Думаю, що ні. Отак і українці сприймають будь-який фальсифікат, що виходить з-під пера кресов’яків та їх апологетів.
Ігор Федик
Науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху. Член Національної спілки краєзнавців України.
Нещодавно в електронних мас-медіях з'явилася досить широка стаття Анни Вєяк, у якій вона критикує литовську організацію «Вільнію», хоч звичайно, не так нахабно, як це робить стосовно українців якийсь Тусов-Любанський з Києва, що в найчорніших фарбах змальовує діяльність українських націоналістів і особливо партію «Свободу». Перш за все, авторку турбує те, що нібито литовські органи влади свідомо проводять литовізацію польської молоді, що проживає у Литві і є громадянами цієї демократичної європейської країни. У своїй статті авторка наводить цікаві факти. Ось деякі з них: було проведено опитування 923 учнів середніх та початкових класів польських шкіл у Вільнюсі і 85 % з них задекларувало себе поляками, 10 % - литовцями, 3,5 % - росіянами і незначна кількість білорусами; 98 % з них послуговуються польською мовою, стільки ж послуговується польськими телепередачами та польською літературою. Парадоксальним є те, що другою мовою поляків, що мешкають у Литві є, на жаль, не литовська, а російська і нею послуговується 66 % учнів, а литовською – лише 35 %. Думається, що така ж ситуація є і в польських школах на Україні. Ще донедавна учні польських шкіл Львова, як і переважаюча більшість поляків цього міста, особливо інтелігенція, воліли розмовляти, поза межами свого помешкання, російською мовою. Думається, що не слід закидати «Вільнії» спробу литовізації, бо як бачимо, значний відсоток польської діаспори в Литві ще не позбулвся радянського виховання, а чимало з них мають у своєму лексиконі терміни «Віленщина» та «Ковеньщизна», що нагадує інший термін такого роду – «Малопольська всходня». Все ж у Литві кресов’яки не такі агресивні, як їх земляки, що походять із Галичини чи Волині. Ось кілька прикладів. Хоч з 1930 р. Галичина не є у складі Польщі, а нині це частина незалежної України, все ж кресов’яки та й не тільки вони, у своїх статтях і надалі вживають колишні польські назви українських міст і сіл. Наприклад, м. Івано-Франківськ пишеться тільки Станіславів. Досить переглянути будь-який номер польськомовної газети «Кур’єр галіційський», щоб переконатися у вище сказаному. В цій газеті (16-29 листопада 2010 р.) журналістка Юлія Локетко з легкої руки перетворила с. Стрілковичі Самбірського району з українського села в польське, назвавши стою статтю «Wizyta w Strzalkowicah-polskiej wsi pod Sambore». Археологи знайшли біля с. Стрілкович поселення часів бронзи – ІІ тис. до н.е. Хотілося б спитати шановну добродійку – Юлію Локетко: «Чи тоді тут теж була польська влада?»
Сенсаційною новиною, що з’явилася на шпальтах світових і місцевих мас-медіях була інформація про визнання російською Думою факту розстрілу польських офіцерів під Катинню та в інших місцях на території колишнього Радянського Союзу, хоч цей доконаний факт давно всім відомий.
А як у Польщі? Нещодавно в електронних мас-медіях з’явилася інформація д-ра Єжи Буковського, члена Воєводського комітету Охорони пам’яті війни і мучеництва в Кракові, в якій підкреслено, що воєводський комітет цієї організації рішуче вимагає, переважаючою кількістю голосів, звільнити із займаної посади секретаря Ради пам’яті війни і мучеництва д-ра габ. Анджея Криштофа Кунерта. Ухвала була прийнята 18 листопада 2010 р. В чому ж звинувачують п. Кунерта? Річ у тім, що він ініціював, відкриття пам’ятника солдатам Червоної армії в Оссові, що під Варшавою і про це йдеться в ухвалі. Пам’ятник був відкритий 2 листопада цього року. На жаль, не знаємо, чи була якась домовленість з цього приводу між урядами Польщі та Росії і чи є тут якийсь зв’язок із визнанням розстрілу польських офіцерів у Катині. Але те, що ця подія, без сумніву, пов’язана з візитом російського президента Дмітрія Медведьєва – факт. Швидке впорядкування цвинтаря радянських солдатів і відкриття пам’ятника очевидно розізлило кресов’яків і польських шовіністів і зокрема представників краківського відділу КОПВ і М. Кунертові закинули і те, що він не підтримав побудови мавзолею загиблим учасникам Листопадового повстання в Копній Ґурі, що біля Білостоку, що вибухнуло в листопаді1830 проти російської окупації Польщі.
Дісталося д-рові Кунертові і за те, що на пам’ятнику загиблим польським високопосадовцям, що трагічно загинули під Смоленськом, відсутня релігійна та державна символіка. Поки-що не маємо реакції на дану ухвалу з боку міністра культури уряду Польщі.
І все ж без антиукраїнських акцій, за останній місяць, у Польщі не обійшлося.
Проти українських національно-визвольних змагань, зокрема, проти об’єктивно висвітлених волинських подій, виступив «Загальнопольський комітет відзначення людобуйства доконаного через ОУН-УПА на людності польській Кресув Всходніх» зі своєю ухвалою від 16 листопада 2010 р., в якій засудив бездіяльність польської влади щодо виконання ухвали сейму РП від 15 липня 2009 р. про трагедію поляків на кресах Всходніх ІІ РП. Ще раніше – 7 березня 2006 р., в результаті порозуміння між Кресовим рухом патріотичним та Польським стронніцтвом людовим було оприлюднено звернення до Парламентського клубу польського стронніцтва людового. У зверненні підкреслено, що в сеймі не відбулися дебати щодо вшанування Дня пам’яті мучеництва кресов’ян, встановленого 11 липня 2010 р.
Як і у всіх постановах чи заявах польських громадських та державних організацій, у цій ухвалі вжито радянські пропагандистські штампи у характеристиці ОУН та УПА, вказуючи, що їх «злочини» не можуть мати часу давності, одночасно, як і завжди замовчуються вчинки польських збройних формувань щодо українців.
Так ніби про це не варто говорити? Невже українські жінки, діти і старші віком люди, що загинули від рук «героїв» АК, 27 дивізії, Батальйонів хлопських чи пляцувок винні в якихось злочинах? А загинули вони від рук польських боївкарів на своїй рідній землі!
Про це Польське стронніцтво людове теж не бажає говорити.
В кожній ухвалі польські шовіністи запевняють, що у них нема претензій до всього українського народу, а лише до ОУН та УПА. Проте, не забудьмо, що українців знищували не тільки збройне підпілля, але й польські державні органи, особливо у 1945-1950 рр.
Строніцтво людове і його представники закликають польську владу нагородити державними відзнаками живих і мертвих членів Самооборони кресової, Батальйонів хлопських і Армії крайової за оборону польської людності. Дійсно, вояки цих збройних формувань, що героїчно воювали проти фашизму, заслуговують на високі державні нагороди, але ті, що «героїчно» воювали на українських землях проти мирного населення заслуговують лише осуду .
Планують кресов’яки і їх однодумці відкрити музей Кресів РП, спорудити пам’ятник у центрі Варшави. Думаю, що аналогічні заходи будуть здійснені і у Львові, жаль тільки (кому така ідея в голову вмістилася!), що пам’ятник депортованим українцям з Холмщини збудували в глухому полі на Сокальщині, а не у Львові.
Панам Ярославові Каліновському та Яну Невінському, що підписалися під цією ухвалою, хотілося б порадити не роздмухувати полум’я ненависті між двома сусідніми народами, а допомогти вченим і краєзнавцям об’єктивно вирішувати наболілі, хоч і важкі, проблеми.
І ще. Нещодавно російська Дума 342 голосами прийняла ухвалу, в якій засудила сталінський злочин в Катині. Проти даної ухвали голосувало 57 депутатів, в основному – комуністи. Віктор Іллюшин і надалі стверджував, що польських офіцерів розстріляли німці. Анатолій Локоць у своєму виступі звинуватив російських депутатів у зраді Росії. Натомість відомий російський політик Володимир Жириновський пішов ще далі, звинувативши Польщу у розв’язанні Другої світової війни.
Чи приємно цю брехню чути кресов’якам та п.п.Каліновському і Невінському? Думаю, що ні. Отак і українці сприймають будь-який фальсифікат, що виходить з-під пера кресов’яків та їх апологетів.
Ігор Федик
Науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху. Член Національної спілки краєзнавців України.