12/16/2010 | Майдан-ІНФОРМ

Днями мені трапилася стаття колишнього посла Великої Британії в Москві Ентоні Брентона, де він описує тамтешню корупцію й беззаконня. За даними Transparency International, пише пан Брентон, Росія посідає 154 місце серед 178 країн — ”гірше навіть від Казахстану, Ніґерії та України”.

Інших два шанованих автори, Стівен Левицький та Лукан Вей, у недавно виданій у Кембриджі монографії про ”конкуренційні авторитаризми” розглядають український ”гібридний режим” поруч із ґватемальським, замбійським, ботсванським та малазійським.

Наші так звані еліти, схоже, цього всього не читають, і тому простодушно тішать себе ілюзіями власної ”європейськості” і навіть пашталакають із серйозними мінами про ”європейську інтеґрацію”.

А тим часом Євросоюз уникає не те що якихось натяків на віддалену перспективу членства для України, а й самого означення нас як ”європейців”. У жодному офіційному документі Україна не фіґурує як ”європейська держава”, лише — як ”країна-партнер” та ”країна-сусід”. І це, гадаю, найкраща оцінка ”європейськості” наших ”еліт”, а заразом і суспільства, яке всю цю жлобню обирає.

Один український міністр — із колишніх, не з безнадійних нинішніх — пояснив нам недавно, що розтриньканi ним 40 тисяч гривень — це сміховинна сума, не варта й балачки, а тим більше — відкритої проти нього кримінальної справи. ”Цього не стане навіть на вечерю для кількох осіб у доброму ресторані”, — заявив полум’яний революціонер.

Щодо ресторанів — міністру, звісно, видніше. Я ж пригадую, як відчайдушно збирали ми 40 тисяч гривень для колеґи, аби він міг завезти тяжко хворого хлопчика на операцію.

Хлопчика ми врятували. Міністр повечеряв. Наша європейська інтеґрація триває.

http://gazeta.ua/index.php?id=364874

^sean