12/17/2010 | Юлій Хвещук

Президент Віктор Янукович рішуче розпочав адміністративну реформу. Ціль – зрозуміла, благородна і корисна: скоротити чиновницький апарат, зменшити витрати на нього бюджетних коштів, підвищити ефективність управління. Центральні органи влади повинні "схуднути" щонайменеше на 50 відсотків працівників, місцеві – на 30. І хто б то міг би хоч слово криве сказати стосовно таких добрих намірів? А те, що про скорочення апарату Адміністрації президента якось скромно забулося, то легко можна зрозуміти – сам один він все в країні не змінить, всіх проблем не помітить.

Варто згадати недалеке минуле. Як собі давав ради з вантажем президентства Леонід Кравчук, маючи таку невеличку, скромну адміністрацію? А наскільки більше добрих, мудрих справ звершив би Леонід Кучма, май він більше ефектних управлінців такого ґатунку, як от Віктор Медведчук? Хоча його Адміністрація свого часу мала рекордну кількість працівників – 643 (на 1 січня 2004 року), але ж Медведчук був лише один, талант. Та залишимо цю справу історикам і дослідникам проблем ефективного управління. Повернімося до президента нинішнього і його команди. У нього в Адміністрації всього-то 424 працівники, і то з них – 24 "віртуальні" (бо це вакансії), а ще 38 в декретних відпустках. Так сайт президентський пише.

Отож, треба скріплювати урядову "азарівську команду". Задля збільшення навантаження, тепер віце-прем'єри стали ще й міністрами. Надійному першому віце-прем'єру Андрію Клюєву довірена надважлива сфера – міністерство економічного розвитку і торгівлі. Борис Колесніков отримав пагони віце-прем'єра – міністра інфраструктури. Таким чином, в руках цієї пари зосереджено питання, які влада вважала і вважає для себе головними (тому що гроші там обертаються, великі).

Віце-прем'єр Віктор Тихонов отримав ділянку менш приємну – міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Грошей там суттєво менше, впливовості – ще менше. А от через проблеми в сфері ЖКГ перед народом доведеться якісь пояснення вигадувати. Бо ж не Азарову, чи, тим більше, самому Януковичу, через якісь, наприклад, тарифи, в Сірка очі позичати.



Найбільше не пощастило Сергію Тигіпку. Як віце-прем'єр – міністр соціальної політики, він тепер, окрім Податкового кодексу, буде відбувати шквал критики і за Трудовий, і за Пенсійний. Важко бути цапом-відбувайлом, та за звання "придворного інакодумця" доводиться платити. Принаймні, це обходиться йому лише падінням рейтингу особистого та ослабленням його "Сильної України". А не такою народною "любов'ю", якою втішається офіційний "громовідвід" влади Дмитро Табачник. Який, до речі, із приєднанням до своїх освітньо-наукових міністерських обов'язків молоді і спорту, стягне на себе увагу і обурення ще ширших суспільних кіл. Залишається сподіватися, що принаймні дружня бесіда з братами Кличками може якось вплинути на його світогляд.

Стосовно інших міністрів детальніше говорити навіть не варто. Щось об'єднали, щось перейменували, щось перепідпорядкували. Наприклад, Балога відтепер міністр не "з питань", а просто – "надзвичайних ситуацій". Віриться, що така економія 6 букв в назві суттєво скоротить бюджетні витрати і позитивно вплине на традиційні весняні паводки.

Інші міністерства не чіпали – тому що міністри надійні. Один Могильов чого вартий – справжній залізобетонний генерал. І МЗС наше правильне – надгнучке у спілкуванні з Москвою.

Тому якось прокрадаються в душу сумніви, чи зможе гурток "двієчників", помінявшись стільцями, покращити успішність? І якось наполегливо хочеться делікатно перефразувати одеську народну мудрість – якщо "певна установа" не дає прибутків, змінювати потрібно не ліжка, а персонал... В кожному одеському жарті – лише часточка жарту.