Відповіді

• 2010.12.23 | БС

  Re: Козаки освятили каплицю на могилі Сірка (/)

  "Ранньою весною 1659 року більш як стотисячна московська армія під проводом князів Трубецького, Ромоданославського й Пожарського вирушила з Путивля на завоювання України, руйнуючи й нищучи все на своїй дорозі вогнем і мечем... У кривавому бою 28 і 29 червня 1659 року московська армія була розгромлена... Але... Виговський не міг використати своєї блискучої побіди. В його за плечима кувалася зрада й підготовлялося повстання... прийшла звістка, що Сірко напав на Крим, поруйнував ногайські улуси й забрав там велику здобич. Хан чим швидше поспішив із усією ордою додому, залишивши Виговському всього яких 2-3 тисячі татар... Починався той період української історії, який уже від сучасників дістав характеристичну назву "Руїни". ..."Так сумно скінчилося, каже Костомарів, гетьманство Виговського, а з ним скінчилося й Велике Князівство Руське. Українці показали, що вони не в стані зрозуміти й оцінити цей продукт голів, які стояли вище від рівня цілого народу". "
  
  Дмитро Дорошенко. Нарис історії України
  http://varnak.ueuo.com/narys/index.html
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.12.23 | igorg

    Та перестаньте, історичні події оцінюють не з погляду сьогоднішнього, а з

    поглядів тогочасної ситуації. А тогочасна ситуація допускала багато можливих альтернатив. Й найбільш реальною на той час була полонізація й скатоличення України. Більше того, якщо подивитесь то український люд із заходу (під Польшею) втікав на східну. Така була реальна тогочасна ситуація. Сірко завжди був виразником інтересів сірого козацтва. До речі, варто згадати, що він був проти Переяславської угоди й провів роки у засланні у Сибіру. Сірко не отримав від московського царя ніяких належних за станом статків, жив на пасіці у Грушах (зараз с.Ленінське) й там помер й був похований на Січі. Могила поруйнована була разом із Січчю Петром І. Тож Сірко є фігурою неприємною для москалів (й комуністів) й тільки зусиллями краєзнавців його могилу й залишки було врятовано. Це одна із поодиноких фігур геніїв (в даному випадку військових) українського народу кості якого поховані й шануються. Бо кості інших розкидані по світу нашими ворогами. Шануймося.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.12.23 | БС

      Re: Іван Сірко – нав'язаний герой (/)

      Іван Сірко – нав'язаний герой
      ...
      Іван Сірко – слабохарактерна та недалекоглядна постать. Я так думаю. Я не вважаю, що він абсолютний ворог України, але він не герой. Його несподівані демарші проти союзників України – татар, хоча б у Конотопській битві, змушують думати про те, що не "його" голова вирішила так чинити з союзниками. Напрошується думка про те, що певна третя сторона, якій був вигідний такий рух подій, стояла за цими "героїчними походами проти поневолювачів України". Відповідь очевидна – Москва. Їй це дійсно було б вигідно, бо битву під Конотопом її армія програла. Але це не так. Як я вже казав, Сірко "йшов за нуждою", а отже битва під Конотопом ні як не впливала на його становище, а от військовий похід Виговського на Москву просто змушував Сірка до таких дій. Особисто я вважаю, що Сірко навмисно влаштовував такі демарші, щоб провалити визначні військові кампанії за утвердження України як незалежної держави. Сірко не міг жити без постійних набігів на татар, а становлення України як держави означало становлення територіальних кордонів зокрема і з Кримським ханством, що заважало б сірковій банді здійснювати набіги на кримських сусідів. Отже як і в сьогоденній політиці так і тоді, – все впирається в гроші та привілеї. Це перша теорія.
      
      В розповіді про Сірка Яворницький згадував про любов того до випивки. Сірко любив випити та напитися так, щоб потім "демонструвати всім свій козацький запал", тож можливо зелений змій і сприяв таким новим і зовсім протилежним думкам щодо своїх союзників та щодо України в цілому. Тобто в моменти державної зради він просто був дуже "підшофе". Це друга теорія. З іншого боку, з початком гетьманування Богдана Хмельницького, політичний центр України перенісся з Запорізької Січі до міста Чигирин, яке і стало резиденцією Хмельницького. Запорожців можна зрозуміти. Не дуже приємно, коли вчора посли ходили на Запоріжжя, а вже сьогодні ходять до Чигирина. І це третя теорія. Але неправильно було б через таку "адміністративну" образу наражати на небезпеку права та свободи молодої України, відомої тоді як Гетьманщина. Це було б егоїстично.
      
      Особисто мені близька перша теорія. Я гадаю, що Сірко не піддався б на вплив Москви хоча б тому що її він не любив так само як Польщу та Туреччину. Тим паче за наказом московського царя Сірка зрештою відправлять до Сибіру, бо він захоче стати гетьманом. Це не логічно – відсилати власного шпигуна на "сибірський курорт". Подумайте самі: Сірка підмовили росіяни і він вплинув на хід антимосковської кампанії Виговського, чим зберіг московський трон. Я не думаю, що Москва "героя" відіслала б до Сибіру, а точніше до містечка Тобольськ, власного "героя". Він би або став гетьманом, або ж пішов на "пенсію" та жив собі спокійно на хуторі поблизу села Мерефи...
      
      Тому, на мою думку, Сірко як подвійний агент – малоймовірно, а от Сірко як егоїстичний телепень, який на 342 роки (саме 342 роки, бо тоді початок української незалежності датувався 1649 роком – роком появи такої держави як Гетьманщина на чолі з Богданом Хмельницьким) відкинув становлення незалежної України – цілком правдоподібно.
      
      IV. Уславлений козацький полководець
      
      Чому ж тоді його так славлять? Невже люди не бачать фактів, які таврують Сірка як зрадника? Звісно не бачать! Справа в тому, що часи Гетьманщини та Руїни (період занепаду України, поділу її на Лівобережну і Правобережну) – це смутні часи. Тоді отаманів та полководців славили не за гострий розум та дипломатичні здібності, а за кількість вдалих походів та кампаній проти ворогів України. Сірко здобув собі таку славу дякуючи походам проти Туреччини та Кримського ханства. Мабуть тому сучасні історики і бачать Сірка взірцем козацтва, адже характеристикою історичної особи є пісні та думи, які про Сірка складали ще за його життя, а там він як завжди був героєм та уславленим козацьким полководцем.
      
      Міхальов Микита
      http://narodna.pravda.com.ua/history/4ae607cf1de93/
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2010.12.24 | Mykola_2007

        Сірко то герой, його уславленно у піснях та легендах

        Бо і Виговський і Дорошенко і Самойловичь спиралися на чужоземні сили які били та грабували українців, і їх діяння в народній творчості ніяк не уславленні. Можливо вони хотіли добра, але в результаті чомусь служили то у королів то у царів то у султанів, а не українцям.
        Саме через дії татар в Україні сірко не підтримав Виговського, бо це булаб зрада українців.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2010.12.24 | БС

          Московський холуй, а не герой Re: Сірко то герой, його уславленно у піснях та легендах

          ....
          Прочитайте знову
          Тую славу. Та читайте
          Од слова до слова,
          Не минайте ані титли,
          Ніже тії коми,
          Все розберіть… та й спитайте
          Тойді себе: що ми?..
          Чиї сини? яких батьків?
          Ким? за що закуті?..
          То й побачите, що ось що
          Ваші славні Брути:
          
          Раби, подножки, грязь Москви,
          Варшавське сміття – ваші пани,
          Ясновельможнії гетьмани.
          
          http://dhost.info/newbabilon/poetry/poslanie.html
          
          Для перевантажених писателів вибрав найістотніші, на мій погляд, моменти, а уважних читателів просив би перечитати увесь розділ.
          
          "....скоро виявилось, що проти Виговського існує сильна опозиція. Насамперед з того було незадоволене Запорожжя, яке тепер, по смерті Хмельницького, підвело голову. За старого гетьмана воно не відогравало хоч трохи помітної ролі. Коли відбувалася присяга московському цареві, Хмельницький не вважав потрібним привести до присяги запорожців на тій основі, як він пояснив москалям, що запорожці — люди незначні, «маленькі». Але ці «маленькі» люди завжди давали в себе притулок усім незадоаоленим елементам, колись проти польського, тепер проти українського гетьманського уряду. Тут появлялися, як ми бачили, навіть претенденти до булави. Але залізна рука Хмельницького держала Запорожжя в міцних руках. Тепер по його смерті запорожці заворушились і виступили з претенсіями, чому їх не покликали до участи, як вибирали гетьмана. Запорозький кошовий Яків Барабаш звернувся до Москви з доносом і скаргами на Виговського. До Москви ж. апелював і другий опозиціонер, полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам марив про булаву. Полтавський полк, сусідній із Запорожжям і перейнятий його духом, піддержував свого полковника. Про Виговського писалося в Москву, що він «лях» і замишляє запродати Україну полякам. В такому самому дусі провадилась агітація проти гетьмана й на Україні.
          
          Не задовольняючись агітацією проти гетьмана, запорожці почали робити наїзди на сусідні гетьманські полки й грабувати заможніших козаків. Тоді Виговський наказав бльокаду Запорожжя, заборонивши привозити туди харчі та зброю. Запорожці мусіли скоритись, але не вгамувались.
          
          Все це було дуже на руку московському урядові. Він через своїх агентів уважно стежив за настроями на Україні й спостерігав
          .....
          
          Приймаючи одночасно послів і від Виговського, і від запорожців, та вислухуючи їх взаємні скарги, московський уряд рішив виступити в ролі арбітра й вислав на Україну «окольничого» Богдана Хітрово, який мав скликати нову козацьку раду, щоб остаточно вирішити питання про владу на Україні, й при тім зміцнити її залежність від Москви. Неприємно це було Виговському, але він явився на раду, скликану в половині лютого 1658 року в Переяславі. Рада одноголосна потвердила вибір Виговського; всі козаки були за його, як за того, що «голову свою смажив, нас із лядської неволі визволяючи». Хітрово в імені царя мусів потвердити вибір. Але ж Виговський з свого боку мусів зробити московському урядові великі концесії: дав принципову згоду на присил московських воєвод до Переяслава, Ніжина й Чернігова, обіцяв передати Москві південну Білорусь із Старим Биховом і припинити зносини з Швецією.
          
          Одначе дволичність московської політики супроти Виговського виявилася зразу ж після переяславської ради: Хітрово з Переяслава поїхав просто до Пушкаря в Лубні, обдарував його соболями й запевнив у царській до нього милості. І це було тоді, коли Пушкар уже отверто виступив був проти Виговського й розбив під Полтавою відділ війська, висланого гетьманом під проводом полковника Івана Богуна й Івана Сербина. Тоді Виговському не залишалося нічого іншого, як напружити всі сили й здавити бунт Пушкаря силою.
          .....
          
          Приборкавши Пушкаря, Виговський розпочав інтенсивні переговори з Польщею, й 16 вересня 1658 року в м. Гадячі заключено знаменитий трактат про унію України з Польщею та Литвою. Головним послом із польського боку був відомий уже нам Казимир Беньовський; з українського боку виступали головно Юрій Немирич, якого вважають за справжнього творця Галицького трактату, й Павло Тетеря. Від кожного полку на Україні було прислано спеціяльних комісарів, які обмірковували пункти договору й скріпляли його своїми підписами.
          
          Гадяцький договір передбачав перебудову польської Річи Посполитої в федерацію трьох самостійних держав: Польщі Литви й України. Перший пункт договору постанов, що Україна в межах воєвідств київського, чернігівського й брацлавського стає вільною й незалежною державою під назвою Великого Князівства Руського. Всі три народи творять три вільні республіки, обєднані між собою лиш особою спільного короля, всіми трьома спільно вибираного. Всі три народи мають спільними силами здобути береги Чорного моря й відкрити на ньому вільну навіґацію. Вони мають взаємно собі помагати в війні, навіть проти Москви, якщо Москва не поверне забраних нею литовських і білоруських земель. На випадок згоди Москви з Польщею, Москва може бути прийнята, як четвертий член славянської федерації.
          
          Такий був зміст розділу договору. Другий містив постанови щодо внутрішнього устрою Великого Князівства Руського. Найвища законодатна влада належала національним зборам депутатів від усіх земель Великого Князівства Руського. Виконавча влада належала гетьманові, вибираному па все життя й затверджуваному королем. Велике Князівство Руське діставало свій найвищий судовий трибунал із діловодством українською мовою, свій власний скарб (фінанси), свою монету й свою армію: 30.000 козаків і 10.000 реґулярного найманого війська. Військо ані Польщі, ані Литви не мало входити на українську територію, а коли б у разі негайної потреби ввійшло, то ставало під команду гетьмана. Щороку гетьман мав подавати королеві реєстр по 100 козаків із кожного полку для надання їм нобілітації, себто шляхецької гідности.
          
          Третій розділ трактував справу релігії. Унія мала бути скасована в усіх трьох державах: Україні, Литві й Польщі. Православна віра мала бути зрівняна в правах із римо-католицькою і в спільному сенаті мали дістати місця православний митрополит і єпископ.
          
          Нарешті четвертий розділ, особливо цікавий, трактував питання просвіти. Він постановляв, що на Україні мали бути засновані два університети. Дозволялося засновувати колегії, гімназії з латинською або грецькою мовою навчання, взагалі всякі школи й друкарні, «скільки їх буде треба». Заводилася повна свобода друку й слова, навіть у релігійних справах, аби тільки не було в книжках або в дискусіях образи королівського маєстату
          .....
          
          Звістка про заключення Гадяцького договору була немов гаслом для початку отвертої війни між Україною й Москвою.
          ...
          У кривавому бою 28 і 29 червня 1659 року московська армія була розгромлена. 30.000 московських трупів услали конотопівські поля. Кілька московських воєвод попали в полон, серед них князь Пожарський, якому за зухвалі слова в вічі самому ханові татари відрубали голову. Як пише про цю битву російський історик Соловйов, «цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув у один день, і ніколи вже після того цар московський не був у силі вивести в поле такого блискучого війська.
          ...
          Але ... Виговський не міг використати своєї блискучої побіди. В його за плечима кувалася зрада й підготовлялося повстання. Він загнав розбиту московську армію аж під Путивль і притиснув її до річки Сейму, але скоро мусів вернутися з більшою частиною війська на Україну. В запіллі в нього цілий ряд міст уперто ще тримався московської сторони: Ромен, Гадяч, Лохвиця, і їх треба було здобувати силою. В Киїяі сидів Шереметев із Барятинським і робив звідти хижацькі рейди на околиці. Виговський вислав брата Данила й Андрія Потоцького добувати Київ. Але, головна річ — прийшла звістка, що Сірко напав на Крим, поруйнував ногайські улуси й забрав там велику здобич. Хан чим швидше поспішив із усією ордою додому, залишивши Виговському всього яких 2—3 тисячі татар. Приборкана торік Полтава знову повстала. Продовжувати наступ не було змоги.
          
          Князь Трубецькой із Путивля запропонував Виговському мирові переговори й гетьман згодився на це, даючи москалям змогу виграти час і приготовитися до дальшої боротьби. Тимчасом сойм у Варшаві ратифікував Гадяцький договір. Найбільші суперечки викликав пункт про скасування церковної унії. Цілий місяць сперечалися над ним, і нарешті справа була вирішена тим способом, що проголошено загальну свободу віри. Після того король, усі духовні й світські вельможі і всі члени сойму присягли на гадяцьку унію. З свого боку київський митрополит Діонісій Балабан, який поїхав до Варшави, привів до присяги українських депутатів. З великим тріюфом святковано початок нової ери в житті народів Сходу Европи. Але цей тріюмф був передчасний.
          
          На Україні справи пішли погано. Данило Виговський і Андрій Потоцький не змогли добути Київа. Московська партія працювала, не покладаючи рук, щоб знищити діло гетьмана Виговського. На чолі її стояло дві духовні особи: ніжинський протопоп Максим Филимоновнч і протопоп містечка Ічні Семен Адамович. Уже князь Трубецькой готовий був зовсім відмовитися від дальшої боротьби, коли до нього прибув таємно післанець від Максима Филимоновича з повідомленням, що проти Виговських готується змова, до якої пристало вже кілька лівобережних полковників. Першим пристав Тиміш Цюцюра, полковник переяславський, за ним Василь Золотаренко, Яким Сомко та інші.
          
          Вже в вересні того ж 1659 року вибухло проти гетьмана Виговського повстання. Тиміш Цюцюра зрадницьки заманив до себе кількох значних козаків, прихильників Виговського, і поодинці замордував, потім післав за допомогою до московського воєводи в Київі Шереметсва й, діставши поміч, разом із полковником Золотаренком, використовуючи неприсутність Гуляницького, кинувся несподівано на відділи затяжного війська, яке було розташоване на південній Чернігівщині. Було вибито близько 3 тисячі, частина попала в полон, частина розбіглась; поляг і начальник цього війська, славний Юрій Немирич. Після того дали знати князеві Трубецькому, щоб скоріше йшов на Україну. Трубецькой за короткий час увіходив уже врочисто до Ніжина, де полковник Золотаренко й міщани склали цареві присягу на вірність. Рівночасно запорозький кошовий Іван Сірко підняв повстання на півдні, проголошуючи гетьманом Юрія Хмельницького.
          
          Виговський відразу опинився в вельми тяжкому становищі. Його вороги дуже зручно агітували проти нього, ніби він «запродав Україну ляхам» і хоче запровадити знову колишні пансько-шляхетські порядки. Народня маса не могла оцінити політичних і культурних користей гадяцької унії, але сама думка про поворот під верховенство польського короля була для неї страшною й нестерпною. Виговський рішив заапелювати до козацької ради. Раду було скликано в половині вересня 1659 року в містечку Германівці на Київщині. На раді вороги гетьмана підняли шалену аґітацію проти нього, обвинувачуючи прихильників гадяцької унії в тому, що вони за шляхетські привілеї продали козацьку свободу. Українським депутатам на варшавський сойм Сулимі й Верещаці не дали говорити й зарубали їх на місці. Сам Виговський мусів утікати, й рада розійшлася, нічого не вдіявши. По якімсь часі зібралася нова рада в Білій Церкві, вже без Виговського, й на цій раді скинуто Виговського з гетьманства й на його місце знову вибрано Юрія Хмельницького. Виговський скорився постанові й добровільно віддав гетьманські клейноди, але незабаром виявилось, що на раді не було більшости... Деякі окремі полковники були незадоволені з постанови ради, бо самі думали про гетьманську булаву для себе.
          
          На Україні росла анархія й руїна..."
          
          http://varnak.ueuo.com/narys/ch3.html
          
          Іван Сірко та такі ж, як він, "патріоти", можливо, й визволили з полону сотню чи тисячу бранців, але допомогли москвинам знищити Україну, а разом з тим мільйони і мільйони українців.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2010.12.24 | igorg

            наразі холуєм виступаєте саме ви, бо поливаєте гебешними помиями достойного

            сина свого народу. На відміну від вас, Іван Сірко не отримав освіти, але мав великий природний дар військової тактики й мистецтва, який використовував на благо свого народу. Так, як йому це бачилося в той час. Так само його незалежна позиція при спробі стати гетьманом обернулася засланням до Сибіру. Бо московський цар бачив те чого не хочете бачите ви, як калібрований і вилитий з чистого золота й непорочно зачатий патріот. На загал хто ви такий аби кидати лайном у Сірка?! Хто згадає про вас за тиждень чи за рік?

          • 2010.12.27 | Mykola_2007

            Виговський віддав на розгабування татарам Полтаву, і якщо Ви вважаєте

            його героєм після цього...
            Сірко пишався тим що не водив в Україну чужоземні війська. За це його і люблять. І якщо вбивають твоїх братів, а людей забирають у неволю, то все одно, якими "добрими" намірами це прикривалося.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2010.12.29 | БС

              Чула дзвін, та не знає, де він. (/) Re: Виговський віддав на розгабування татарам Полтаву, і якщ

              "Тимчасом Бруховецький, витіснивши останні, польські й Тетерині відділи з Лівобережної України й разом із москалями жорстоко помстившися на тих, хто мав нещастя визнати раніше владу короля, переніс військові операції на правий берег Дніпра. Він рушив було на Чигирин, але тут прийшов на поміч Тетері Стефан Чарнецькнй із польським військом і з ордою. Кривавими репресіями почав він приборкувати народній рух. Він дав татарам дозвіл забирати українське населення в неволю, скільки схочуть. Розлючений проти українського народу, він наказував не давати нікому пощади..."
              
              Дмитро Дорошенко. Нарис історії України, Том 2, розділ 3
              http://varnak.ueuo.com/narys/ch3.html
              
              Читаймо і вивчаймо вельми повчальний "Нарис історії України" Дмитра Дорошенка, особливо 3-й розділ другого тому, адже в ньому чітко простежуються історичні паралелі зі срамотним сьогоденням. Погляньте хоча б на прикінцеві рядки третього розділу.
              
              "Серед цієї руїни й колотнечі зійшов зі сцени Тетеря. Бачучи загальну проти себе ненависть і зневірившися в своїй політиці, він зрікся гетьманування, забрав клейноди й гетьманські скарби й подався з ними до Польщі. Там він прийняв католицтво й своє майно завіщав єзуїтам. Він залишив за собою на Україні повну анархію. Характеризуючи цю сумну добу в історії України, Костомарів цілком слушно підкреслює загальну деморалізацію й дезорієнтацію українського громадянства, які були наслідком внутрішньої усобиці й які робили, здавалось, неможливим знайти якийсь порятунок, якийсь вихід. «Українська справа, пише він, явно гинула. Неудача за неудачею знищили надії, й люди позбулися віри в свою справу, в свою мету. Виникла думка, що тої мети взагалі не можна досягти. Через те зникала воля й терпеливість, слабшала любов до рідного краю, до громадського добра. Патріотичні вчинки й жертви показувалися даремними. Особисті приватні інтереси переважали всі чесні й патріотичні пориви. Своє власне хатнє лихо для кожного ставало непомірне тяжким. Кожен почав дбати тільки про себе самого. Людські душі дрібнішали, ставали вбогі, розум притуплювався під вагою тяжкого шукання шляху до порятунку. Все, що було колись дороге, святе, тепер продавалося щораз дешевше. За героя часу вважали того, хто серед загальної колотнечі вмів зберегти себе самого, виринути з болота анархії, потопивши в ньому другого, забезпечити себе самого, погубивши інших... Так бувало, закінчує Костомарів, скрізь, де громада не йшла одностайно до виразно зазначеної мети, де громадський ідеал заступався ідеалом особистої наживи й самолюбства».
              
              Але серед здеморалізованого й зневіреного в своїх власних силах суспільства українського, саме в момент найбільшого безладдя й упадку, зявився діяч, який зумів стати на цілу голову вище від своїх сучасників, який надхнув у них на деякий час віру в своє діло, вказав їм вищу й ідеальнішу мету, й який зробив героїчне зусилля вирвати Україну з обіймів анархії, знову злучити докупи її розірвані частини й створити самостійну українську державу, — таку, яку вже був створив перед тим Богдан Хмельницький. Це був Петро Дорошенко."
              
              Нагадаю ще анотацію до видання книги 1992 року. "Двотомник Д. І. Дорошенка - одного із найвизначніших істориків XX ст.- дає огляд історії України як процесу розвитку української державності. У книзі вміщено вичерпні історичні відомості практично про всіх гетьманів України. Чимало сторінок твору висвітлюють факти і події, які відсутні у роботах М. Грушевського, М, Аркаса, М. Костомарова та інших відомих українських істориків."
              
              Учітесь, читайте...
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2010.12.29 | Mykola_2007

                Я про Дорошенка читав і знаєте чим він закінчив?

                Здався російським військам і був обласкан царем, хоч і жив потім під наглядом, але його не стратили як ворога.
                
                Виговський під час придушення повстання Пушкаря, використовував саме татарів, і дозволив їм знищити Полтаву без розбору хто повстанець, а хто ні.
                
                При Дорошенко, турецькі війська у захопленних містах перетворювали, православні храми у мечеті, грабували та нищили населення. Кінець з кінцем саме через нього велика частина української землі збезлюднела, люди тікали на схід до своїх одноплемінників які хоч і були під москалями, але мали самоуправління та на той час не було кріпацтва, ніхто не переслідував за православну віру та не віддавав у неволю(поки що).
                
                Тоді не було соц. опитувань. Але саме народні думи та пісні можуть говорити про те, як і що відбувалося, так от про Дмитра Дорошенка та Виговського їх нема, бо не за народ чи волю вони воювали, а за тепле місце чи при султані чи при королі. А Сірко до кінця залишався незалежною фігурою, яка опиралася лише на українство.
                
                Доречі відносини із Дорошенко у Сірко були непогані, поки запорожці перехопили його посольство на чолі з Мазепою до турків, в якому везли до турецької неволі декілька козаків. Та й то замісь того щоб повісити їх, як хотіло товариство, Сірко віддав Мазепу до гетьмана Самойловича, у якого останній і зробив собі кар'єру. Може тому Мазепа і не любив запорожців.
                
                А Ви користуйтеся не лише тенденційною літературою написанною через багато століть після подій, коли все виглядає досить красиво. "Ну вбивали, ну гвалтували, ну в неволлю віддавали, але ж ті хто вижив могли б жити вільно, мабуть".
                Це якось дико сьогодні, і було тоді.

  • 2010.12.23 | Sean

    Саме так. А потім шкодив і зусиллям Дорошенка

    котрі, втім теж можна оцінювати по-різному, адже йшлося про спілку з Туреччиною.
    
    Сірко, виглядає, був абсолютно зацикленим на боротьбі з "бусурманами", був прекрасним тактиком чи то "оператором", але ніяким стратегом.
    
    Але це не значить, що його не варто вшанувати як безперечно талановитого українського воєначальника, безперечно щирого у своїх намірах і поглядах.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.12.27 | БС

      Re: Саме так. А потім шкодив і зусиллям Дорошенка

      Ось як оцінює Петра Дорошенка Тарас Шевченко:
      
      “Мов орел той приборканий,
      Без крил та без волі,
      Знеміг славний Дорошенко,
      Сидячи в неволі,
      Та й умер з нудьги. Остило
      Волочить кайдани.
      І забули в Україні
      Славного гетьмана.”
      
      (http://varnak.ueuo.com/narys/clouds.html)
      
      
      А про Сірка бодай згадки Шевченка я не пригадую. Щодо таланту цього "безперечно талановитого українського воєначальника". Хто зна, може такий і був. Наприклад у публікації Олени Апанович (http://exlibris.org.ua/apanowicz/sirko.html) бачимо багато епітетів (славетний кошовий отаман, розважливий і мудрий, демократичний, відданий боротьбі проти Кримського ханства й Туреччини, Непереможний лицар), і загальних слів про участь у військових операціях разом з Богданом Хмельницьким, про близько ста великих і малих походів козаків у Крим і ногайські улуси, у яких " ніколи не знав поразки". Однак Олена Апанович також пише і про активну участь Сірка у братовбивчій війні у 50-х - 60-х роках на боці "промосковської партії". Ось "чєлобітная" славетного лицаря до царя у викладі Апанович:
      
      "1675 р. кошовий надіслав цареві прохання про звільнення з військової служби. Він написав: «Много время, не щадя голови своей, промышлял я над неприятелем, а тепер я устарел, от великих волокит, от частых походов и ран изувечен, жена моя и дети в украинском городке Мерехве скитаются без приюта, от татар лошадьми и животиною разорился, а мне, Ивану, теперь полевая служба стала невмочь, присмотреть за стариком и успокоить его некому. Милосердный государь. Вели мне, холопу своему, с женишкою и детишками в домишке пожить, чтоби, живучи порознь, вконец не розориться й при старости бесприютно не умереть; вели мне дать свою грамоту, чтоби мне, живучи в домишке своем, утеснения ни от кого не было». Не повинен дивувати невластивий узагалі для Сірка принизливий тон листа. За канонами тодішніх російських урядових канцелярій звернення до царя допускалися лише з такою лексикою й фразеологією."
      
      Перемога ж під Конотопом - це, на мою думку (вибачте, непроФФесійну), є шедевром воєнного мистецтва і свідчить про талант Виговського і як стратега, і як тактика. Звичайно, слід віддати належне також захисникам Конотопа, якими командував "хоробрий полковник ніжинський Григорій Гуляницький із полками ніжинським і чернігівським (всього коло 5.000 людей). Але він не міг удержати московської навали й зачинився в Конотопі, де протягом майже трьох місяців витримував облогу цілої московської армії" (http://varnak.ueuo.com/narys/ch3.html).

• 2010.12.23 | igorg

  Молодці! Їм постійно хочуть перебити справу єнєрали, але всупереч всьому

  справа просувається!
  Між іншим влада задекларувала будівництво Січі, але от питання щоб та січ не стала чужою.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.12.23 | Георгій

    Аби тільки цe будівництво нe закінчилося побудовою...

    ... Запарожскай Сєчі, гдe билі істінна русскіe казакі (для каторих духовнай сталіцeй била Масква)...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.12.27 | Sakharov

      З національністю козаків можуть бути і більші проблеми