12/25/2010 | simsimopen

Його Святості Патріархові РПЦ Кирилу

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Ваша Святість отче Кирило! Звертаюсь до Вас і вашої православної пастви в зв’язку із Вашими вже регулярними відвідинами Святої Київської Русі. Як видно із Ваших палких проповідей, основним своїм завданням на відповідальному посту патріарха РПЦ Ви бачите в щирому пастирському бажанні максимально сприяти в наверненні людей до віри православної, до зміцнення ролі РПЦ в єднанні во Христі Святої Русі. Віруючі бабусі та «истинно русские» палко вітають Вас як найавторитетнішого і непогрішимого пастора «стада Господнього», вони піднімають і цілують пелюстки троянд, по яких ступали Ваші «святі» стопи.

Але той, хто має очі і вуха, той бачить і чує і розуміє, що за цією показною «святістю» вилазять вуха затятого «собирателя земель Русских» Кирила-Гундяєва. Мислячим зрозуміло, що не від доброго життя в самопроголошеній спадкоємиці «Святой Руси» її найвищий релігійний сановник так усердно взявся за душі і серця православних віруючих в «братній» колись Україні. Бо суттєво підупала і територіально і особливо людськими ресурсами «спадкоємиця» «Святой Руси», народ якої помітно здеградував, не просихаючи від спиртного, так що й ніким підтримувати економічну та військову потугу, щоб і надалі весь світ тримати в напрузі. Рішення просте: за всяку ціну треба знову поєднати два «братні» народи. Але, отче Кирило, хіба можна поєднати в одній упряжі трудолюбивого коня і ненаситного ведмедя?

Не буду вигороджувати мій український народ, добряче потріпаний духовно і морально від багатовікової спільної «їзди в одному возі», де українцям в силу історичних обставин (точніше, «в силу сложившихся обстоятельств», а саме ламанням Московією переяславських та багатьох наступних домовленостей) напостійно була відведена роль тяглового коня.

Але подивимось окремо на іншого суб’єкта в планованому Вами об’єднавчому державному процесі – на «старшобратський» великоросійський народ. Це народ із понад 600-літньою державницькою історією, із виробленим в ньому (стараннями царів, імператорів та підконтрольної їм церкви) почуттям месійності, якому ніби-то самим Богом призначено звільняти і настановляти на шлях істини народи світу (звідси й визначення: народ-богоносець). І «звільняли», не безкорисливо для себе, звичайно. «Звільняли» великі і малі народи від їхніх статків, від їхньої мови, традицій, культури, від їхньої ідентичності. Навіть в революційні 17-ті - 20-ті роки минулого століття орди більшовиків, укомплектовані в основному «русскими братьями», йшли на Україну з пісеньками на кшталт: «В Украину мы пойдем, В Украине вольно жить, Есть что кушать, Есть что пить».

І їли, і пили, грабували і вбивали і церкви валили. Отче Кирило, поясніть своїм вірним і всім нам, віруючим християнам інших конфесій, як міг вихований Російською церквою ваш народ-богоносець (яке божественне визначення!) через якихось два роки від початку більшовицької революції перетворитись в народ-богоборець, народ-богоненависник?. І так впродовж всіх 70 років комуно-більшовицького панування. Світова цивілізація чогось подібного не знає. Очевидно, є щось таке стабільне, незмінне в ментальності Вашої нації, що ніякі прогресивні світоглядні тенденції, ніякі релігійні вчення, ніякі «європи» не змінюють її, цієї нації, внутрішню глибинну сутність. Дуже лаконічну характеристику цій внутрішній російській сутності дав на початках 20-го століття видатний російський поет Олександр Блок: «Да, азиаты мы, с расскосыми и жадными глазами». Це хльостке визначення О.Блока дуже співзвучне із змістом приповідки, яка була поширена ще в Московії: «Что взято, то свято». Тобто, такий загальноцивілізаційний порок, як злодійство, серед широкого російського загалу був вознесений майже до рангу чеснот. І якщо злодія й били, то не за те, що вкрав, а за те, що впіймався на злодійстві, тобто, за «низьку кваліфікацію». Чому ні в якій іншій країні не здійснилася більшовицька революція періоду 1917 року? Чи не тому, що нігде так, як в тодішній Росії, не могло реалізуватись підступне, співзвучне російській ментальності, гасло лукавих більшовиків: «Грабь награбленное!»?

Отче Кирило! Географічно Україна розташована в центрі Європи. На початках другого тисячоліття від різдва Христового вона була наймогутнішою державою в Європі. Через експансію татаро-монгольських орд, а пізніше в основному через гноблення нас їхніми нащадками-московитами, що пізніше назвалися чомусь великоросами, українська нація зазнала колосальних людських, інтелектуальних і моральних втрат. Від «старшого брата» за ці декілька сотень років спільного життя-буття колись досить освічений і боголюбивий український народ (почитайте спогади сірійського мандрівника Павла Халепського) «запозичив» такі характерні риси російської ментальності, як злодійство, брехливість, п’янство та безбожництво. Це, звичайно, не робить нам, українцям, честі. За ці набуті, не властиві нам від природи, вади нашого характеру нас, українців, поки-що не хочуть бачити в своєму цивілізаційному колі народи Європи. Але це несприйняття нас Європою є тимчасове, бо оце набуте нами від чужинців скоро відімре, як невластиве нашій споконвічній природній ментальності, ментальності нації хліборобської, а не грабіжницької, завойовницької. Ментально нам чужою є азіятчина (в гіршому розумінні цього слова). І щоб скоріше цивілізуватись і ввійти в коло європейських народів, мусимо і надалі сповідувати знамените гасло Миколи Хвильового - «Геть від Москви!».

Хіба не багатовіковій насильницькій «дружбі» з вашим народом ми, українці, «завдячуємо» нищенням цвіту української нації, Геноцидом-Голодомором українців у ХХ столітті, Чорнобильським Апокаліпсисом, насильницьким омоскаленням та безліччю інших що-до нас злочинів ? То, може, вже досить для України цієї неймовірної «дружби»?

Отче Кирило! В своїх проповідях на богослужіннях в українських храмах Ви неодноразово повторювали слова «Святая Русь». То скажіть, будьте добрі, в чому святість Русі, і якої саме Русі? Якщо Руси-України, то з Вами можна погодитись, бо який ще інший народ, як не український, зазнав від вашого народу таких багатомільйонних людських жертв і гноблення століттями за наше, українців, прагнення до державної незалежності, за нашу віру, мову, культуру…? Це воістину святий народ, серед якого ще й тепер більше половини його людності зберегла свою національну ідентичність і потрохи повертає свою національну гідність. Правда, ціною десятків, а, може, й понад сотню мільйонів жертв нашого народу. Воістину, святий народ, Свята Русь.

А в чому святість Русі-Росії, якщо так можна назвати ваш, отче Кирило, народ? В тому, що понад 300 років була гнобителем українського народу, інших упокорених силою і підступністю народів? Чи можете, Ваша святість, вже в сучасній історії пригадати хоч один виступ «Святої» Російської Православної Церкви, як і російської громадськості, на захист проти нищення героїчного чеченського народу в його прагненнях до свободи, до національної незалежності і який до російського «общака» ніколи не просився? Не можете? Такі вчинки не в російській традиції? І не дочекаємось такого Вашого заступництва, бо, знову ж таки: «что взято, то свято». Ваш, отче Кирило, Московський Патріархат до сьогоднішнього часу не засудив кривавих злочинів комуністичного режиму, не покаявся у злочинній співпраці з ним що-до репресій проти УГКЦ та інших християнських церков. Така співпраця РПЦ з комуністичним режимом привела до тотального морального занепаду і деградації суспільства. То чи має моральне право Московський Патріархат, з таким величезним негативом на його совісті, затягувати під свою «духовну» опіку український православний люд? Ні! Сто разів – ні! Воістину: лікарю, ізцілися сам!

Якщо при Богданові Хмельницькому Україна послизнулась щодо Московії на православ’ї («єдиновірні брати»), то тепер, отче Кирило, знову ратуєте за спільнісь віри та ще й лукаво « словянское единство» тут пристосовуєте. Не лукавте! Бо «и не русские вы, и не словяне».

Отче Кирило! Не любіть нас, українців, своєю такою безмірною «братньою» любов’ю, бо від цієї любові Вашої і народу вашого до нас, українців, ще й досі в української нації хребет не випростався. Розуміємо, що за багато сотень років свого непомірного розширення (за рахунок чужого) «свята» Росія настільки багато вкусила, що не може всього цього проковтнути (як мовиться, півсвіта – замало, цілий – забагато). Дуже потрібні їй і тепер дармові роботящі руки і мислячі голови покладистих «хохлів». Але, Ваша святість, ці руки і голови потрібні в першу чергу своїй, Українській державі. Очевидно, що понад 300 років безмірного визиску українців на розбудову ненаситної імперії – неймовірно великий «дарунок» Святої України-Руси «братньому» і зовсім невдячному російському народові. То, може, вже пора зупинитись висмоктувати і далі із ослабленого тіла України її інтелектуальний, фізичний та матеріальний ресурс?

Від імені всього народу російського і очолюваної Вами церкви покайтеся, Ваша святість, перед « і живим, і мертвим, і ненародженим» народом Святої України-Руси за все те безмірне зло, яке було заподіяне народові українському народом вашої держави від давніх-давен аж дотепер. І, приїжджаючи в Україну, не дуріть і себе і нас, що ми з вами – «единый русский, словянский народ». Бо, згідно достовірних історико-етнографічних досліджень, теперішні «великороси» є слов’янами заледве на 10%. Тому, отче Кирило, ваші співплемінники – «и не русские, и не словяне». Ми з вами і етнічно і ментально цілком різні народи. Ми – два різні народи, що сповідують часто цілком діаметрально протилежні цінності. Якщо, наприклад, для вашого лідера В.Путіна і вашої політичної еліти (мабуть, і для більшості росіян) найбільшою катастрофою ХХ століття був розпад СРСР, то для більшості українців цей розпад був і є найбільшим благом, найбільшим даром Господнім.

І на завершення, Ваша святість, ще раз: не любіть нас, українців, Вашою такою великою пастирською і «братньою» любов’ю, бо маємо гіркий досвід, що ця, якщо піддатись її лукавим спокусам, «любов» знову затягне нас в дрімучу Азію (в найгіршому розумінні цього поняття). А ми хочемо в Європу. Дуже хочемо. Возненавидьте нас, «хохлів» невдячних, нашліть на всю Україну анафему, як років 300 тому на одного із найдостойніших гетьманів України, і ми сприймемо це із належною до Вас вдячністю і скажемо і собі і всьому світові: ми – вільні, нарешті відьні назавжди! А про Вашу любов до Святої України-Русі дуже доречно нагадати словами геніального українця, титана думки і праці Івана Франка, звернені також до одного із тогочасних «любителів» Русі: «Ти, брате, любиш Русь, Як хліб, як кусень сала, Я ж гавкаю раз-в-раз, Щоби вона не спала». Амінь!


Вірний Української Греко-Католицької Церкви, симпатик УПЦ Київського Патріархату, які змагають до Української Помісної Церкви, львів’янин Корній Стасюк, одночасно член Української республіканської партії «Собор» та український (не буржуазний) націоналіст. Націоналіст не буржуазний, бо та буржуазія, що тепер жирує в Україні, за етнічним походженням не є українською.