12/26/2010 | Святослав Караванський

Жили-були на світі два царства, два господарства. Одне царство було людське – там жили Люди, а друге царство було мішане: трохи було людей, а позатим – звірота і серед тої звіроти свиней, свиней. А за царя у другому царстві був Ведмідь.

Раз приходять до царя царські слуги:
- Ваша Ведмежа величність – кажуть – треба щось робити...
- А що таке сталося? – це цар.
- Нема спасу від свиней. Не дають людям життя. Робити не роблять, вчитися не вчаться, п’ють, гуляють, бешкетують. Скажіть Ваше царське слово.

Цар думав-думав, а тоді каже:
- Зберіть усіх, хто бешкетує, і на дипломатичну службу.
- Як то? – це слуги. – Таж мов не знають. Де вже їм на такій службі?
- А свою свинячу знають?
- Та знають. Тільки...
- Ніяких “тільки”. Робіть, як сказано.

Нема ради слугам. Треба царську волю сповняти. Зібрали свиней, до лазні їх, повідмивали усі бруди свинячі, підстригли, зачесали, убрали в костюми, пов’язали краватки. На голови насадили капелюхи. Ніхто й не пізнає, що то свині. Як подивишся – дипломати куди твоє діло! А воно тільки назверх. А на ділі кожен з тих свинських дипломатів свиня свинею.

Порозсилав цар тих свинських дипломатів по світі. Один такий свинячий дипломат Хрунь прибув ув один славний город до Людей. Живуть собі городяни мирно, нікого не чіпають, працюють, дітей учать, прийде свято - веселяться, співають, танцюють. На свинячого дипломата ніхто й не дивиться.

Того свинячого дипломата й заїло: “Десь, бачать таки, що я свиня. Чекайте ж, я вам покажу!”

Якось на свято, замішавсь свинячий дипломат серед людей, а тоді виліз на трибуну й питає Людей: “Хто Ви такі городяни?”
- Ми – люди!
- А як то знати? – це Хрунь.
- По мові – Люди кажуть. – Мова у нас людська.
- Та яка вона людська? Це не Ваша мова. Це Вас цісар навчив мови.

Люди й обурились:
- Це Ви, свині, від нас мову перебрали.

І наводять свинячому дипломату приклади: “І це наше слово, і це наше слово, і це по-нашому, і це”.

Бачить свинячий дипломат, що він наукою городян не поб’є, бо він крім салдафонсьої муштри ніякх наук не знав, розпасіювався і бризкає слиною:
- Та що з вами говорити. Ви ж не люди, а такі самі свині, як я – та й зліз із трибуни.

Люди ще більш обурились.

А був у царстві Людей міністер, що дивився за дипломатами. От Люди до нього й пішли. “Так і так, кажуть, вишліть цю свиню-дипломата до Ведмежого царства, бо воно свиня свинею, правил людських не знає. Приїхало, як гість, а тримає себе, як хам”.

А міністер, треба Вам знати, був таки з Людей і ніби за людей, тільки мав одну слабість: мав симпатію до свиней. Як ото почув від людей про свинського дипломата, так одразу й заприндився: “Я йому не попущу. Піду до старшого свинтуха і буду жорстко з ним говорити.“ А про те, щоб вислати Хруня – ні гу-гу. Симпатії своєї не міг побороти. Та й слова якісь нелюдські добирав: замість сказати гостро каже жорстко. Усе на чужий копил.

Пішов міністер до старшого свинтуха. “Так і так, каже, укоськайте Хруня. Порушує наші з Вами домовлення про дипломатичну службу”.

А старший свинтух і собі заприндився:
- Хіба ж неправду Хрунь каже? Вас же таки цісар навчив мови. Хіба ні?

Міністер, хоч і мав симпатію до свиней, а таки не витерпів:
- То й наших письменників, по-Вашому цісар учив?

Не знав старший свинтух, що на це сказати, і звернув балачку на свободу слова, мовляв, Хрунь користується із свободи слова.

Тут уже й міністер не знав, що сказати.

На цьому і розійшлися. Про те, щоб вислати Хруня, ні слова. Так і пішов міністер від старшого свинтуха, облизавши макогона.

Люди до нього, а він:
- Та не звертайте уваги на цього Хруня. У нас свобода слова.

Так і лишилися свинячі дипломати у царстві Людей.

Але мало того. З того всього пішов розбрат серед Людей. Одні кажуть: “Ми Люди!”, а знайшлися мудраґелі серед них і кажуть: “Ні, ми не люди, ми таки свині”.

Відтоді нема в тому царстві злагоди. Як що до чого, то одразу і сварка. Розділилося царство на Людей та свиней.

Отаке може вчинити свиняча дипломатія.