01/06/2011 | Василь Овсієнко

Не вір, не бійся, не проси

Арештами, обшуками, порушенням кримінальних справ, викликами на допити своїх політичних противників влада Януковича цинічно зіпсувала новорічні та різдвяні свята мільйонам співвітчизників. Втім, які ми їм співвітчизники? Вони мають нас за абориґенів окупованої ними країни.

Я, колишній совєцький політв’язень, не належу до політичних прихильників заарештованих і підозрюваних, але ходив 4 січня на пікетування Апеляційного суду міста Києва на вулицю Солом’янську, 2-а. Ходив зі власноручно написаним дисидентським гаслом «Не вір, не бійся, не проси». Не за 100 гривень, а за покликом сумління. Бо арешт Луценка, Корнійчука, порушення кримінальних справ проти Данилишина, Тимошенко, проти підприємців, які організували протести проти податкового кодексу, стосується й мене як громадянина України: якщо я сьогодні не виступлю на їх захист, то завтра сам ризикую бути звинуваченим у чому завгодно (1978 року мене винуватили, що нібито я одірвав міліціонерові два ґудзики).

Ба гірше: минулого року на посаду Президента в нас прийшла особа з кримінальним минулим і, відповідно, з кримінальною психологією. Янукович оточив себе людьми свого кола, які не знають інших методів керівництва, як силові. Їм не потрібні дисиденти, гучні політичні процеси з витоком інформації у самвидав і на Радіо «Свобода», як це було в совєцькі часи. Завтра мій (або Твій, Читачу) труп може бути знайдений у під’їзді з розтрощеним арматурою черепом. Або й без голови, як тіло Георгія Ґонґадзе. І винного ніхто не шукатиме. А значнішим особам можуть улаштувати вибух на стадіоні чи розстріл в аеропорту – з десятками трупів непричетних. Пам’ятаєте Донецьк 90-х років? Пам’ятаєте, як здобув мільярди нинішній донецький «благодійник» Ренат Ахмєтов? Пам’ятаєте, як якийсь Завальний замість кабана «завалив» на полюванні браконьєра Кушнарьова? А двічі самогубцю Кравченка не забули?

Не маю сумніву: цими репресіями команда Януковича хоче повернути суспільство в атмосферу тотального страху, в якому ми жили в совєцькі часи. Адже кримінальні справи фабрикуються виключно проти опозиціонерів. Бо якби це боротьба з корупцією, то першим треба б посадити Януковича за привласнення Міжгір’я.

Він прийшов до влади через вибори з невеликою перевагою (не маючи більшості, зауважмо). Але він вважає, що може іґнорувати думку другої половини суспільства і робити з ним, що захоче, бо сподівається, що в суспільстві є достатньо безпринципних і просто нерозумних людей, які його підтримали на виборах і далі підтримуватимуть. Справді, навіть у такій цивілізованій нації, як німці, знайшлося достатньо мерзотників, які з надією на ліпше підтримали Гітлера і здійснювали його маячні ідеї. Бо Гітлер, принаймні, обіцяв співвітчизникам усілякі блага – за рахунок інших народів (пам’ятаймо, що він теж у 1933 році прийшов до влади цілком законно, вигравши вибори).

Але, на відміну від Німеччини 1933 року, влада, яка встановилася в Україні 2010 року, – це не українська влада. Подивіться, з кого складається Кабінет міністрів, Адміністрація Президента – та це ж «сборная СССР», яка і грає не за Україну, а за СССР. Точніше, за Росію. Головні її провідники не тільки мають виразно російські (часто просто карикатурні, як на українське вухо) прізвища, – вони є носії чужої, російської ментальности. Приблудний хАзаров – «парєнь із Калуґі», який прибився в Донбас 1984 року. Нащадки окупантів Клюєв, Колєсніков. Тигипко з Молдови, який навіть не вміє по-українському написати своє прізвище. Онук чекіста Діма Табачник з Подолу… Ці чужинці по простоті своїй душевній вважають, що їм дістався кавалок Росії, що тут так само, як і в Росії, усі люди – їхні піддані, покірні холопи царя-батюшки – згори до низу, від дворян до мужиків. Що за волею царя-батюшки як у мужика Івана, так і в, умовно кажучи, дворянина Ходорковського можна відібрати власність, волю і життя.

Ні ж бо, ґаспада харошиє: в Україні що не байрак, то козак, що не козак, то воля. Навіть Кучма зрозумів, що «Україна – не Росія» (а він до президентства теж писався росіянином). Якщо в Росії (виключно в Москві та Петербурзі!) опозиціонерами виступають «жалкие отщепенцы», «инородцы» Нємцов (виразне прізвище!), азербайджанець Каспаров, японка Хакамада, єврей зі Львова Явлінський та дві бабусі – Людмила Алексеєва і Валерія Новодворська, то в Україні на Майдан виходили сотні тисяч. А восени минулого року дрібні підприємці продемонстрували силу організованого опору: вони здатні паралізувати країну, організувати, наприклад, національний страйк і скинути антинародну владу. Податковий кодекс, житловий, пенсійний, відверто антиукраїнська культурна і мовна політика, наступ на українську школу і Церкву, оці безґлузді арешти – це сходинки, якими команда Януковича успішно спускається зі своїх 49 відсотків до нуля. І ніякі репресії її не врятують.

Цивілізовані нації ставлять до влади найкращих, найрозумніших, найпорядніших із-поміж себе. Тих, хто готовий до безкорисливого служіння своєму народові (пам’ятаєте Пушкіна: «Мой друг, Отчизне посвятим души прекрасные порывы»?). У нас же на чолі цивілізованого, культурного европейського народу опинився безсоромний неук, неспроможний без шпаргалки двоє слів стулити, який перебуває не лише поза українською, а й поза будь-якою культурою взагалі. Він не усвідомлює, на який щабель історичної відповідальности закинула його доля.

Восени на Майдані лунали такі виступи підприємців: «Виктор Федорович, я за вас голосовала, будьте вы прокляты!»; «Я из Донбасса, стыдно сказать. Мы Януковича поставили – мы его и снимем». І навіть цитували Шевченка: «Як понесе сторіками кров у синє море дітей ваших…».

Це не порожні слова. Люди, які за п’ять попередніх років принаймні вдихнули свободи, вже не поступляться нею.

Отже, не вірмо, не біймося і не просімо, а вимагаймо припинити політичні репресії. Або ж самим їх ініціаторам скоро доведеться тікати з цієї чужої і незрозумілої їм країни, щоб самим не сидіти в тюрмі.

Христос рождається! – Славімо Його!

Василь Овсієнко. 6 січня 2011 року.