Відповіді

• 2011.01.07 | Koala

  Вічная пам'ять

• 2011.01.07 | Адвокат ...

  Царство Небесне.

• 2011.01.07 | технолог

  Про неї(л)

  
  Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
  
  Коцюбинська Михайлина Хомівна (* 18 грудня 1931 р., Київ) — український філолог та літературознавець покоління шістдесятників.
  
  Почесний доктор Національного університету «Києво-Могилянська академія». Лауреат Премії імені Василя Стуса та Національної премії України імені Тараса Шевченка. Племінниця Михайла Коцюбинського.
  [ред.] Посилання
  
  * Дисидентський рух в Україні
  
  Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%86%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%A5%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
  Категорії: Персоналії Ко | Випускники Київського університету | Українські літературознавці | Лауреати Шевченківської премії | Шестидесятники | Народились 18 грудня | Народились 1931 | Уродженці Києва

• 2011.01.08 | старий пес

  Біографічна довідка з "Рух опору в Україні 1960-1990"

  Михайлина Коцюбинська належить до найвищих моральних авторитетів української нації. Про неї ще напишуть багато високих слів. Зараз перехопило дух від горя, тому подаємо лише суху довідку, що була під рукою. Вибачте, написати щось притомне немає сил.
  
  Михайлина Коцюбинська (18.12.1931 - 7.01.2011 ) - філолог, літературознавець. Племінниця Михайла Коцюбинського. Учасниця руху шестидесятників. Лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка (2005), літературно-мистецької премії УАНТІ ім. Василя Стуса, премії ім. Олени Теліги, нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня (2006).
  
  По закінченні філологічного факультету та аспірантури Київського університету працювала в Інституті літератури АН УРСР в одному відділі з І.Світличним, Ю.Бадзьом, В.Стусом. Після ХХ з'їзду КПРС брала активну участь в антикультівській боротьбі, у процесі українського культурного відродження. Великий вплив на формування її світогляду мали Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші шестидесятники, об'єднані навколо Клубу творчої молоді (початок 60х років). Була членом КТМ, виступала на літературних вечорах, брала участь у дискусіях разом з однодумцями-шестидесятниками. Брала участь у виготовленні та поширюванні Самвидаву. 1966 її було виключено з партії за участь у відомій акції протесту у вересні 1965, що відбулася в кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму С.Параджанова "Тіні забутих предків". У квітні 1968 підписала "Лист 139" до Генсека ЦК КПРС Л.Брежнева, протестуючи проти арештів молодої інтелігенції в Україні і Москві. Того ж року звільнена за конкурсом з Інституту літератури. Тривалий час не могла знайти роботи. 1969 вдалося влаштуватися у видавництво "Вища школа", до 1987 року працювала редактором у цьому видавництві. Зазнавала утисків і переслідувань: обшуки, виклики до КДБ, адміністративні догани, цькування у пресі, постійний нагляд. Протягом 1971-89 не з'явилося жодного її друкованого слова. Постійно листувалася з політв'язнями І.Світличним, В.Чорноволом, В.Стусом, допомагала родинам репресованих. 1979 виступала свідком на судових процесах над М.Мариновичем і М.Матусевичем. У вересні 1980 - над В.Стусом, дала позитивну характеристику репресованого поета, через що їй було пред'явлено"Попередження" згідно з Указом від 25.12.72.
  
  Михайлина Коцюбинська - автор численних наукових праць з теорії літератури, поетики, а також критичних статей. Після 1987 активно повернулася в літературу. 1990 вийшла друком написана ще в 1960-і монографія "Етюди про поетику Шевченка". Брала активну участь у видавничій справі (упорядкування, передмови). Працювала в Інституті літератури. У 1990х під її керівництвом було видано багатотомне наукове зібрання творів Василя Стуса. Брала участь в багатотомному виданні творів В'ячеслава Чорновола. Побачив світ двотомник її праць "Мої обрії", за який 2005 року Михайлину Коцюбинську було відзначено Національною премією ім. Тараса Шевченка. Займалася проблемою художньої документалістики.
  
  Джерело: "Рух опору в Україні 1960-1990. Енциклопедичний довідник. К: Смолоскип, 2010, сс. 341-342

• 2011.01.08 | Георгій

  Вічная Пам"ять +