Оптимізм з "гарними латками" ?!
01/12/2011 | Леонід Пінчук
Відкритий лист Петру Кононенко.
І звідкіля він тільки береться отой оптимізм, пане Петре, який Ви намагаєтеся вселити в українцях ( “Головне—вірити у перемогу…Українців зламати не можна, бо характер у нас мудрий і мужній..Той , хто не зважає на історичнй характер нашого народу, дуже ризикує.”) в публікації під промовистою назвою “20 років незалежності: гарна свита чи гарні латки?”(“ Слово просвіти”,число 1,2011рік,стор.5, www.slovoprosvity.org) При цьому Ви самі ж визнаєте, що “основного фундаментального проекту концепції перспективного розвитку України немає…Хочемо мати гарну свиту , зробивиши на ній гарні латки, але вона не буде святковою, теплою, зручною”. І додаєте: “Проблема національної ідентичності сьогодні - центральна проблема…Сьогодн в нас дуже багато проблем, і пройшовши такий шлях, маючи такі можливості, ми їх значною мірою не реалізували..У нас основна проблема-- формування еліти в усіх cферах..Це процес досить повільний”.
Окрім “центральної”, “основної”, “багато проблем” Ви ще згадуєте і про “найважливішу проблему”(“проблема освіти, науки, культури”), серед яких чомусь опускаєте і не згадуєте дійсно головну проблему, яку в Україні не вирішено за майже 20 років незалежності і з якою без сумніву зіштовхнеться Україна в наступному десятилітті. Це - проблема консолідації української нації через поширення української мови серед українців з поверненням до рідної мови мільйонів так званих “російськомовних українців”, розвитку етнічної самобутності українців, усвідомлення більшістю українців національної ідентичності, яка , як не прикро, так і не відбулася і залишена Вами без відповіді, проблема самовизначення української нації через створення в суспільстві де-юре більшості, обрання дійсно української влади і побудова дійсно української національної держави. Чи Ви вважаєте , що ця дійсно головна проблема вирішена і можемо з оптимізмом хоч і з “гарними латками” вступати в наступне десятиліття? Погодьтеся, що за вирішення цієї дійсно головної проблеми ми ще і не бралися як слід і не маємо , як не прикро, навіть пропозицій, як прискорити її вирішення , і не хочемо дослухатся порад , які свого часу давав, зокрема, Анатолій Погрібний: вдарити у дзвони до українців. В останньому нас переконують думки знаних людей, які ми почули в 2010 році і з якими Ви безперечно знайомі по публікаціям, зокрема,в тижневику “Слово просвіти”, а також все те, чому ми були свідками в минулому році, який , погодьтеся, можна назвати роком прозріння і сумних висновків для української справи.
Більшість представників національно-патріотичних сил в своїх оцінках вважають 2010-тий роком приходу і зміцнення антиукраїнської влади. А чи була влада за всі роки незалежнсті українською, такою, яка б активно працювала над вирішенням головної проблеми, вказаної проблеми консолідації української нації, навіть за часів В.Ющенка? До речі, проблеми, яка викладена в статті 11 Конституції України, за якою держава має забезпечувати її вирішення. Слава Богу, саме в 2010 році із вуст професора І.Ющука ми почули, що вимоги статті 11 проігноровані як владою, так і національно-патріотичними силами, які окрім А.Погрібного в своїх словах на захист української мови і не згадували про неї.
Не вказуючи авторів, згадаймо лише дещо почуте в 2010 році про вирішення головної проблеми. Самовизначення української нації не відбулося і не видно сил, які б працювали в цьому напрямку. Не видно і сил, політичних, громадських, які б щиро бажали і активно працювали над зупиненням зростаючих денаціоналізації і русифікації українців. Українська нація “виснажена”, хворе етнічне тіло породжує стихійну русифікацію, якій ми не здатні нічого протиставити. За визначенням А.Погрібного, українська нація “ епідемічно хвора”, а більшість українців перебувають в стані “дурного хохла”. Українці мають “ вийти із прострації”, а українська нація ще має народитися з українською мовою, культурою , з українською душею. Якщо українці негайно не вирішать національні проблеми, то вже через 40 років український етнос зникне . І нарешті, на думку Л.Костенкот или, “незалежність не є справжньою,декоративна незалежність ворушить вусами, а Україну докотили до прірви, в чому винуваті не тільки вороги, а часто самі українці і навіть патріотиЄ. Все інше, висловлене небайдужими українцями , які не закривають очі на гірку правду , а оптимізм шукають в бодай перших кроках по вирішенню головної проблеми, в якості підсумку минулого року, як Ви знаєте, є підтвердженням наведеного.
То які підстави для оптимізму, пане Петре? Наведені Вами історичні паралелі і подїї. які завжди , як не прикро, закінчувалися втратою незалежності України, бо на захист останньої не поспішали українці, перебуваючи під ярмом байдужості? Так ми і в 2010 році чули неодноразово заклики :Є Дорогі українці! Будьте пильними ! Позбувайтеся ярма байдужості!Є. Чи позбулися?! Чи одужали?!
Ви посилаєтеся на Єісторичний характер українцівЄ. А ось що каже з цього приводу шановний В. Шовкошитний: Є Українці за своєю ментальністю воли. Хіба ревуть воли як ясла повні? Треба, щоб спорожніли ясла, щоб була повна безвихідь, і тоді відбудеться те, що в нас завжди відбувається – пасіонарний вибух.Тоді раптом з’являється Богдан і Богун, Залізняк і Гонта, піднімається Холодний Яр, виникає УПА.”(“ Слово просвіти число 52”) Якщо Ви ,пане Петре, в своєму оптимізмі сподіваєтеся на спорожнілі ясла, то даремно: нинішня влада проголошує наявність матеріальних благ першочерговим завданням і робить все, щоб повної безвиході не було, щоб українці забули , що не хлібом одним живе людина, забули про духовні цінності. І погодьтеся, в цій сатанинській роботі нинішня влада краще знає українців ніж патріоти, бо чує голоси “ була б людина, був би хліб і що до хліба, а все інше, мова, культура, національна гідність, ідентичність - то прошуки націоналістів, “бандерівців”.
Погодьтеся,пане Петре,сьогодні оптимізм доречний лише в вустах нинішніх лідерів національно-патріотичних сил, щоб за їхніми гучними заявами ніхто не згадав про їхню причетність до того, що Україна опинилася перед прірвою , а українці не позбулися ярма байдужості.Вони і сьогодні, не зробивши належних висновків із прикрих поразок 2010 року, ладні і далі продовжити політтичні ігрища з нинішньою владою за корито влади. І заздалегідь до парламентських виборів дають настанови своїм соратникам: “Ми повинні мати сильну партію..” Зверніть увагу ,пане Петре: не сильну, консолідовану українську націю, не звільнення українців від ярма байдужості, не виведення їх із стану “дурного хозхла”, а маємо мати “ сильну партію”! Про статтю 11 Конституції України знову нема і згадки! Кожен зокрема із лідерів не забуває сказати про єдність сил, до якої разом ніяк не дійдуть, бо забувають , зокрема, слова М.Драгоманова, про які нам нагадали в тому ж 2010році:”Виходить,що лікування, хоч не скоре і важке, на українські лиха лежить в руках самих українців” Намагаючись взяти на плечі партій ношу українського народу, торують шлях, по якому йшли 19 років незалежності, від поразки до ще прикрих поразок національно-патріотичних сил
То, можливо, Ви ,пане Петре,разом із іншими вченими,науковцями.,науковою елітою нагадаєте лідерам і українцям загальновідоме, яке маємо повторювати, бо забуваємо слова Т. Шевченка “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя…», що маємо нарешті глянути правді в очі і зробити вірні висновки для української справи із прикрого стану української нації, шукаючи оптимізм в ділах, а не в гучних словах, опираючись на сумні факти, як і личить науковцям.
Ваша колега Л Масенко як і багато інших в тому ж 2010 році побачила єдину можливість перейти від безнадійної для української справи ситуаціїї до бодай перспективної в зміні лідерів, в приході нових, молодих лідерів , позбавлених впливу радянщини, не адаптованих Системою тих часів. Залишається лише знайти цих лідерів і непрості, неординарні шляхи до розуму,.сердець і душі українців, щоб переконати їх позбутися ярма байдужості, бо загальновідомі надійно перекриті нинішньою владою, про що ми почули знову ж в тому 2010-тому.. Будемо сподіватися, що наука, наукова еліта допоможе в цьому, пане Петре, відкинувши опти мізм з ‘гарними латками”.Побажаємо ж собі і Вам успіхів в році 2011-тому, році 20-тих роковин незалежності України!
І звідкіля він тільки береться отой оптимізм, пане Петре, який Ви намагаєтеся вселити в українцях ( “Головне—вірити у перемогу…Українців зламати не можна, бо характер у нас мудрий і мужній..Той , хто не зважає на історичнй характер нашого народу, дуже ризикує.”) в публікації під промовистою назвою “20 років незалежності: гарна свита чи гарні латки?”(“ Слово просвіти”,число 1,2011рік,стор.5, www.slovoprosvity.org) При цьому Ви самі ж визнаєте, що “основного фундаментального проекту концепції перспективного розвитку України немає…Хочемо мати гарну свиту , зробивиши на ній гарні латки, але вона не буде святковою, теплою, зручною”. І додаєте: “Проблема національної ідентичності сьогодні - центральна проблема…Сьогодн в нас дуже багато проблем, і пройшовши такий шлях, маючи такі можливості, ми їх значною мірою не реалізували..У нас основна проблема-- формування еліти в усіх cферах..Це процес досить повільний”.
Окрім “центральної”, “основної”, “багато проблем” Ви ще згадуєте і про “найважливішу проблему”(“проблема освіти, науки, культури”), серед яких чомусь опускаєте і не згадуєте дійсно головну проблему, яку в Україні не вирішено за майже 20 років незалежності і з якою без сумніву зіштовхнеться Україна в наступному десятилітті. Це - проблема консолідації української нації через поширення української мови серед українців з поверненням до рідної мови мільйонів так званих “російськомовних українців”, розвитку етнічної самобутності українців, усвідомлення більшістю українців національної ідентичності, яка , як не прикро, так і не відбулася і залишена Вами без відповіді, проблема самовизначення української нації через створення в суспільстві де-юре більшості, обрання дійсно української влади і побудова дійсно української національної держави. Чи Ви вважаєте , що ця дійсно головна проблема вирішена і можемо з оптимізмом хоч і з “гарними латками” вступати в наступне десятиліття? Погодьтеся, що за вирішення цієї дійсно головної проблеми ми ще і не бралися як слід і не маємо , як не прикро, навіть пропозицій, як прискорити її вирішення , і не хочемо дослухатся порад , які свого часу давав, зокрема, Анатолій Погрібний: вдарити у дзвони до українців. В останньому нас переконують думки знаних людей, які ми почули в 2010 році і з якими Ви безперечно знайомі по публікаціям, зокрема,в тижневику “Слово просвіти”, а також все те, чому ми були свідками в минулому році, який , погодьтеся, можна назвати роком прозріння і сумних висновків для української справи.
Більшість представників національно-патріотичних сил в своїх оцінках вважають 2010-тий роком приходу і зміцнення антиукраїнської влади. А чи була влада за всі роки незалежнсті українською, такою, яка б активно працювала над вирішенням головної проблеми, вказаної проблеми консолідації української нації, навіть за часів В.Ющенка? До речі, проблеми, яка викладена в статті 11 Конституції України, за якою держава має забезпечувати її вирішення. Слава Богу, саме в 2010 році із вуст професора І.Ющука ми почули, що вимоги статті 11 проігноровані як владою, так і національно-патріотичними силами, які окрім А.Погрібного в своїх словах на захист української мови і не згадували про неї.
Не вказуючи авторів, згадаймо лише дещо почуте в 2010 році про вирішення головної проблеми. Самовизначення української нації не відбулося і не видно сил, які б працювали в цьому напрямку. Не видно і сил, політичних, громадських, які б щиро бажали і активно працювали над зупиненням зростаючих денаціоналізації і русифікації українців. Українська нація “виснажена”, хворе етнічне тіло породжує стихійну русифікацію, якій ми не здатні нічого протиставити. За визначенням А.Погрібного, українська нація “ епідемічно хвора”, а більшість українців перебувають в стані “дурного хохла”. Українці мають “ вийти із прострації”, а українська нація ще має народитися з українською мовою, культурою , з українською душею. Якщо українці негайно не вирішать національні проблеми, то вже через 40 років український етнос зникне . І нарешті, на думку Л.Костенкот или, “незалежність не є справжньою,декоративна незалежність ворушить вусами, а Україну докотили до прірви, в чому винуваті не тільки вороги, а часто самі українці і навіть патріотиЄ. Все інше, висловлене небайдужими українцями , які не закривають очі на гірку правду , а оптимізм шукають в бодай перших кроках по вирішенню головної проблеми, в якості підсумку минулого року, як Ви знаєте, є підтвердженням наведеного.
То які підстави для оптимізму, пане Петре? Наведені Вами історичні паралелі і подїї. які завжди , як не прикро, закінчувалися втратою незалежності України, бо на захист останньої не поспішали українці, перебуваючи під ярмом байдужості? Так ми і в 2010 році чули неодноразово заклики :Є Дорогі українці! Будьте пильними ! Позбувайтеся ярма байдужості!Є. Чи позбулися?! Чи одужали?!
Ви посилаєтеся на Єісторичний характер українцівЄ. А ось що каже з цього приводу шановний В. Шовкошитний: Є Українці за своєю ментальністю воли. Хіба ревуть воли як ясла повні? Треба, щоб спорожніли ясла, щоб була повна безвихідь, і тоді відбудеться те, що в нас завжди відбувається – пасіонарний вибух.Тоді раптом з’являється Богдан і Богун, Залізняк і Гонта, піднімається Холодний Яр, виникає УПА.”(“ Слово просвіти число 52”) Якщо Ви ,пане Петре, в своєму оптимізмі сподіваєтеся на спорожнілі ясла, то даремно: нинішня влада проголошує наявність матеріальних благ першочерговим завданням і робить все, щоб повної безвиході не було, щоб українці забули , що не хлібом одним живе людина, забули про духовні цінності. І погодьтеся, в цій сатанинській роботі нинішня влада краще знає українців ніж патріоти, бо чує голоси “ була б людина, був би хліб і що до хліба, а все інше, мова, культура, національна гідність, ідентичність - то прошуки націоналістів, “бандерівців”.
Погодьтеся,пане Петре,сьогодні оптимізм доречний лише в вустах нинішніх лідерів національно-патріотичних сил, щоб за їхніми гучними заявами ніхто не згадав про їхню причетність до того, що Україна опинилася перед прірвою , а українці не позбулися ярма байдужості.Вони і сьогодні, не зробивши належних висновків із прикрих поразок 2010 року, ладні і далі продовжити політтичні ігрища з нинішньою владою за корито влади. І заздалегідь до парламентських виборів дають настанови своїм соратникам: “Ми повинні мати сильну партію..” Зверніть увагу ,пане Петре: не сильну, консолідовану українську націю, не звільнення українців від ярма байдужості, не виведення їх із стану “дурного хозхла”, а маємо мати “ сильну партію”! Про статтю 11 Конституції України знову нема і згадки! Кожен зокрема із лідерів не забуває сказати про єдність сил, до якої разом ніяк не дійдуть, бо забувають , зокрема, слова М.Драгоманова, про які нам нагадали в тому ж 2010році:”Виходить,що лікування, хоч не скоре і важке, на українські лиха лежить в руках самих українців” Намагаючись взяти на плечі партій ношу українського народу, торують шлях, по якому йшли 19 років незалежності, від поразки до ще прикрих поразок національно-патріотичних сил
То, можливо, Ви ,пане Петре,разом із іншими вченими,науковцями.,науковою елітою нагадаєте лідерам і українцям загальновідоме, яке маємо повторювати, бо забуваємо слова Т. Шевченка “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя…», що маємо нарешті глянути правді в очі і зробити вірні висновки для української справи із прикрого стану української нації, шукаючи оптимізм в ділах, а не в гучних словах, опираючись на сумні факти, як і личить науковцям.
Ваша колега Л Масенко як і багато інших в тому ж 2010 році побачила єдину можливість перейти від безнадійної для української справи ситуаціїї до бодай перспективної в зміні лідерів, в приході нових, молодих лідерів , позбавлених впливу радянщини, не адаптованих Системою тих часів. Залишається лише знайти цих лідерів і непрості, неординарні шляхи до розуму,.сердець і душі українців, щоб переконати їх позбутися ярма байдужості, бо загальновідомі надійно перекриті нинішньою владою, про що ми почули знову ж в тому 2010-тому.. Будемо сподіватися, що наука, наукова еліта допоможе в цьому, пане Петре, відкинувши опти мізм з ‘гарними латками”.Побажаємо ж собі і Вам успіхів в році 2011-тому, році 20-тих роковин незалежності України!