01/15/2011 | Майдан-ІНФОРМ

Упродовж років мені доводилося спостерігати руйнівні процеси в зоозахисному русі, якими уміло маніпулювала влада, спрямовуючи їх на тих, хто не дозволяє посадовцям спокійно чинити свої брудні фінансові оборудки на крові безпритульних тварин.
Через постійні чвари український зоозахисний рух, ледь зародившись, почав пожирати одне од
ного, а особливо тих, хто не піддається на маніпуляції та підкупи, тому так і не зміг міцно стати на ноги.

Я – також зоозахисник, і тому найменше мені хотілося б критикувати своїх. Однак, чи ж такі вони «свої»? Край моєму терпінню поклав ряд доносів, направлених проти Тамари Тарнавської, президента «SOS», http://sos-animals.info/ – організації, яка першою привезла з Європи принципово нові підходи до справи захисту тварин. Тим паче, що йдеться про загрозу першому в Україні Притулку, створеному на місті колишньої шкіродерні в Пирогові. До її закриття і будівництва Притулку я маю безпосередній стосунок. Я вважаю, що маю моральне право на критику тих, хто розпочав процес дискредитації Тамари Тарнавської і Притулку «SOS» у Пирогові.

Доведіть, що ви не верблюд

Підлість, наклепи, доноси та колективне цькування властиві соціумам із подвійною мораллю. У минулі часи «стукати» на ближнього, звинувачуючи його в нечуваних злочинах, наприклад, в антидержавній діяльності, для багатьох було своєрідним способом виживання.

В нашій «демократичній» державі маємо дещо змінений варіант узаконеної розправи: тепер це називається «зверненням громадян». Власне, кожен має право (в силу своїх моральних уявлень) підписатися під найфантастичнішими звинуваченнями. Такий лист надходить до контролюючих органів, які, навіть розуміючи безпідставність звинувачень, мусять здійснювати перевірки. А той, кого перевіряють, мусить обґрунтовано доводити, що він не верблюд.

Саме такий зразок епістолярного жанру надійшов нещодавно до Державної екологічної інспекції України та деяких інших державних установ. Авторів пасквілю об’єднало бажання дискредитувати президента Міжнародного товариства захисту тварин «SOS» Тамару Тарнавську. За що? А за те, що вона «та її іноземні друзі шантажують державу зривом «ЄВРО-2012», очорнюють в очах світової спільноти всю українську владу, руйнують весь громадський рух в Україні і, головне, виступають проти існування Центру ідентифікації тварин». Текст переповнений і іншими несумісними зі здоровим глуздом наклепами. Повний текст доносу можна прочитати тут http://sos-animals.info/index.php?option=com_content&view=article&id=377%3A-qq-&catid=32%3A2009-12-10-11-08-33&Itemid=35&lang=ru
Однак і на такі звернення громадян влада мусить реагувати, тож наприкінці грудня 2010 р. розпочався ряд перевірок, які й далі триватимуть після свят.

Було б не дивно, якби таке цькування організували вороги зоозахисного руху, ненависники тварин. Однак шокує те, що документ був підписаний... очільниками деяких зоозахисних організацій. А саме: Лариса Гриніченко (Тов. «Захист» Оболонського району), Ніна Кислицька (Товариство «Ноїв ковчег»), Ольга Петручок (Тов. «Захист» Солом’янського району), Антоніна Смолій (Тов. «Захист» Святошинського району) та ін.

Щоправда, дехто з підписантів намагався переконати пані Тарнавську та інших захисників тварин, що, мовляв, їхній підпис був поставлений на... чистому аркуші. А інші запевняли, що підписували, не читаючи, бо їх про це попросила Діна Гура, керівник зоозахисної організації «Дайте жити тварині». (До речі, до підписів нібито на чистому папері ми ще повернемося, оскільки в історії зоозахисного руху України такі випадки вже бували й раніше).
Автори цього наклепу не могли не розуміти, що перевірки притулку з боку контролюючих органів не покращать ситуації з безпритульними тваринами, а навпаки, можуть відібрати життя певної частини з них. Справа в тому, що стараннями деяких лідерів організацій із захисту тварин було ініційовано прийняття «Положення про притулок» затверджене Кабміном 1 листопада 2010 року.

http://sos-animals.info/index.php?option=com_content&view=article&id=378%3A2011-01-06-15-00-03&catid=12%3A2009-07-28-10-33-45&Itemid=19&lang=ru «Положення» базується на європейських стандартах життя тварин, однак в Україні його важко застосувати, враховуючи велику кількість безпритульних тварин та низький рівень життя українців. Пані Тарнавська у процесі розробки «Положення» застерігала зооактивістів, що допомагали просовувати цей документ: влада зможе легко використовувати його з репресивною метою стосовно усіх без винятку притулків, крім Бородянки (бо там, на думку влади, усе «по-європейськи»!).

Пані Тарнавській натякнули, що притулок переповнений, і багато тварин бігає на вільній території, на це звертав увагу і заступник голови КМДА А. Голубченко. Тож треба буде вирішувати проблему: або роздати їх (а це нереально), або створити комісію для вирішення долі цих тварин (зайве пояснювати, якою вона буде…).

А 12 січня 2011 р. представники Управління ветеринарної медицини у м. Києві прибули до Притулку «SOS», з перевіркою щодо відповідності «Положенню». Однак водночас на місце прибули й декілька знімальних груп відомих телеканалів. У присутності журналістів чиновники перевіряти Притулок не стали, пояснити свою присутність перед камерами не побажали і поквапилися забратися геть. Втім, протягом 15 днів, як сказали Тарнавській в Управлінні, перевірка таки має відбутися.

Революція 1997-го у Пирогові

Притулок «SOS» у Пирогові розташований у межах столиці. Кияни везуть безпритульних тварин не до Гостомеля чи Ясногородки (ще два великих притулки столичних товариств захисту тварин), а залишають їх прямо під воротами притулку «SOS». Оскільки тварин не присипляють на відміну від комунального притулку (Бородянка), тож пирогівський Притулок переповнений у кілька разів. Велика кількість собак розгулює у дворі Притулку та навколо нього, бо тварини сприймають це місце як свій дім і не тікають звідти. Більше того – до Притулку приходять нові голодні пси з навколишніх сіл.
Далеко не всі кияни (і навіть не всі захисники тварин) знають історію цього Притулку. Від початку 60-х тут знаходився «Утильцех», що належав Київспецтрансу, де знищували відловлених собак та котів. Не одне покоління київських захисників намагалося закрити цю фабрику смерті, однак у 1997 році Тамарі Тарнавській вдалося це зробити.

Пані Тарнавська, журналістка за фахом, довгий час працювала на радіо «Свобода» в Мюнхені. В 1993 році, супроводжуючи делегацію НАТО до Києва, побачила жахливу ситуацію з безпритульними тваринами в Україні. В 1994 році, вже як журналіст, акредитований при ООН у Женеві, під час свого чергового візиту в Україну створила Товариство захисту тварин «SOS».

Спочатку вона бомбардувала листами київську мерію, однак отримувала відписки, що з безпритульними тваринами усе гаразд (стиль відписок з того часу не дуже змінився). Тоді вона запросила своїх колег з Заходу і в грудні 1996 року прихованою камерою через дірки в паркані «Утильцеху» був відзнятий матеріал для документального фільму «Гуманність по-українськи» – страхітливі кадри вбивства тварин.

Коли пані Тарнавська продемонструвала цей відеодоказ високопоставленим чиновникам КМДА, її звинуватили в фальшуванні і в очорненні влади. І тоді 13 січня 1997 року Тарнавська показала фільм по телебаченню Німеччини, Швейцарії, Великої Британії та інших західноєвропейських країн, особисто зустрілася з цього питання з мерами міст-побратимів Києва: Мюнхена й Лейпцига. Останні після перегляду фільму пригрозили О. Омельченку розірвати з Києвом побратимські стосунки.

Т. Тарнавська зустрілася також із Генеральним директором європейського відділення ООН у Женеві, з принцом і принцесою Ага-Хан (Швейцарія), принцесою Елізабет де Крой (Франція), Бріжіт Бардо, які висловили свій протест на ім’я тодішнього Президента Л. Кучми.

Було зібрано три з половиною мільйони листів протесту, які Тарнавська особисто передала до Київської міськадміністрації. І вже 27 березня 1997 року під тиском міжнародних політиків високого рівня та громадськості Європи О. Омельченко був змушений підписати наказ про закриття «Утильцеху» в Пирогові (сумнозвісна «будка») і про передачу його території в безкоштовну оренду ТЗТ «SOS» терміном на 49 років.

У той час Україна «стукала» у двері європейських міжнародних організацій і дослуховувалася до громадської думки Заходу, чого, на жаль, не можна сказати про час теперішній.

А далі був тривалий і важкий період перетворення концтабору для тварин на притулок. До речі, в рядах волонтерів, які допомагали конвертувати фабрику смерті в центр милосердя, не було жодного з підписантів вищезгаданого наклепу...

Після закриття «будки» там залишилося в живих 36 чотириногих в’язнів. Утримання врятованих собак, їх тривале лікування, щеплення, зарплати електрика, охоронців, роботи з очищення території та догляду за тваринами, завезення води тощо упродовж року покривалися приватними коштами Тамари Тарнавської, яка тоді працювала кореспондентом при європейському відділенні ООН в Женеві.

Варто пригадати, що у 1995 році, ще до закриття «будки», Тамара Тарнавська першою розпочала безкоштовну стерилізацію безпритульних тварин для населення Києва. З цією метою вона підписала угоду з двома столичними ветлікарнями (на Волинській і на Кіквідзе). На її запрошення до Києва з Німеччини, Австрії, Великої Британії, приїздили ветлікарі-волонтери, які ділилися досвідом з українськими колегами, демонструючи нові європейські методи стерилізації у ветеринарних клініках.

Перші кошти, які надійшли на будівельні роботи в Притулку, надіслала Бріжіт Бардо ($ 5 000), а федеральний канцлер Австрії нагородив Крістіана Янача (одного з активних учасників закриття «будки») золотою медаллю за закриття «фабрики смерті» в Пирогові.

А в Україні замість подяки Тамарі Тарнавської за її вклад у справу зоозахисту «нагороджують» доносами, перевірками та судами.

«Систему міняти треба…»

Ліквідація «будки» в Пирогові стала блискучим прикладом для українських зоозахисників. Досвідом Тамари Тарнавської скористалися і майбутні засновниці притулків – Ася Серпінська у Гостомелі та Олександра Мезінова в Ясногородці та багато інших людей, які пов’язали свою долю з захистом тварин. Через офіс товариства «SOS» впродовж 11 років велася велика просвітницька робота, відбувалися зустрічі захисників тварин, проводилися семінари, а в притулку, де була відкрита ветеринарна лікарня, проводилася масштабна акція зі стерилізації тварин.

У 2000 році Тарнавською був поданий до ВР перший законопроект Закону «Про захист тварин від жорстокого поводження», підтриманий відомими організаціями з захисту тварин Європи та консультативним висновком Ради Європи.

Під тиском впливових європейських кіл українська влада змушена була дозволити «революцію» в Пирогові, з суттєвими змінами прийняти закон про захист тварин у 2006 р., однак не допустила кардинальних змін у цьому питанні.

Вже за рік після закриття «Утильцеху» в Пирогові у 1998 р. була відкрита нова «будка» в Бородянці, масове знищення тварин тривало. Тривало й протистояння. Тарнавська не залишала в спокої нову «фабрику смерті», про яку за її сприяння прихованими камерами було відзнято новий фільм, «Гуманний відлов по-українськи продовжується».

Влада відшукала спосіб покарати Тарнавську за її критику. Приводом послужило звернення Тамари Тарнавської у 1999 році спільно з представниками європейських зоозахисних організацій до генерального директора Європейського Банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) п. Маріо Коста. Його, як впливову особу, просили допомогти зупинити знищення бездомних тварин київською владою напередодні 1-го в Україні з’їзду директорів банків. У відповідь на це звернення Маріо Коста пообіцяв підняти цю тему під час зустрічі з тогочасним прем’єр-міністром України В. Пустовойтенком та Київським міським головою О. Омельченком. Свою обіцянку М. Коста виконав, – чого не можна сказати про українську владу.

Невдовзі після цього керівництво КП «Тварини в місті» (Бородянка), за підтримки народного депутата Миколи Габера, лідера Патріотичної партії України, звернулося в правоохоронні органи з доносом на Т. Тарнавську, звинувативши її у розповсюдженні наркотиків в Україні та антидержавній діяльності в Україні. (Впізнаєте? Стилістика звинувачень незмінна!)

В результаті численних перевірок правоохоронними органами та управлінням ветеринарної медицини, КРУ, СБУ, РНБОУ, Міністерством юстиції, Природоохоронної прокуратури, Санепідемстанції, Податкової інспекції в Пирогові майже на рік була призупинена стерилізація притулку, однак жодних порушень виявлено не було. Після цього Тарнавська подала до суду на народного депутата Миколу Габера за наклеп і в 2000 р. виграла справу у Печерському суді, який зобов’язав нардепа офіційно вибачитися перед Тарнавською і виплатити їй відшкодування за нанесення моральної шкоди. В суді інтереси Тарнавської представляв юрист Микола Катеринчук (тоді ще не депутат Верховної ради). На захист Тарнавської піднялася громадськість Європи, а Європейська група при Європарламенті в Брюсселі надіслала також свого адвоката.

Той же самий сценарій абсурду повторився напередодні проведення в Києві «Євробачення-2005», коли знову «зачищали» вулиці від бездомних собак. Зрозуміло, якою була позиція Тарнавської. І знову позов до суду. Очолюване на той час Мироном Кучинським, КП «Притулок для тварин» (Бородянка) звинуватило її у наклепі на діяльність київської влади та антидержавній діяльності, і знову відбувся судовий процес. Інтереси Тарнавської тим разом захищала Тетяна Монтян.

А 2008 року черговий директор КП у Бородянці Тарас Смурний подав до суду на керівника «SOS» «за наклеп та підрив репутації міської влади та КП «Притулок для тварин» (Бородянка)…

Незважаючи на спроби розправи і залякування, Тамара Тарнавська продовжувала свою діяльність: запрошувала зооекспертів з Західної Європи, проводила прес-конференції, на яких викривала жорстокість чиновників та їхні корупційні дії, займалася просвітницькою діяльністю, подавала приклад іншим зоозахисникам. Це надавало оптимізму людям, яким небайдужа доля тварин. Тож зоозахисний рух в Україні за останні роки став сміливішим, відчуваючи підтримку Заходу, а посадовці затямили, що захист тварин – це не дивацтво, а вимога, яку висуває цивілізований світ Україні як необхідну складову побудови громадянського суспільства і навчилася хитро мімікрувати під європейську гуманність. В лексиконі чиновників прижилися слова «конвенції», «стерилізація», «гуманні методи відлову». При цьому тварин продовжували і продовжують знищувати, хоча й робиться це тишком-нишком.

Тарнавська з тісним колом однодумців зняла чергову серію страшного кіно «Гуманний відлов по-українськи». І хоча і це документальне відео було десятки разів продемонстроване журналістам та посадовцям – методи скорочення чисельності безпритульних тварин залишалися середньовічними.

Захисникам тварин, що наводили переконливі факти зловживань у комунальному підприємстві «Тварини в місті» (у 2003 р. воно було реорганізовано у дві організації: КП «Притулок для тварин» і «Центр ідентифікації тварин»), вдавалося лише змінювати керівників, а не саму систему.

У 2007 році прийнята під тиском представників організацій захисту тварин Київрадою Програма з гуманного регулювання кількості безпритульних тварин, саботувалася. Громадськість столиці і досі не поінформована, які кошти були виділені на реалізацію цієї програми, і куди вони ділися.

Окрім безпритульних тварин, Тарнавська займається й іншими проблемами у зоосфері, а це і наукові експерименти над тваринами, і жорстока дресура в цирках, і вуличні зоофотографи, і пересувні звіринці… Від 1998 року спільно з представниками європейського зоозахисту «SOS» моніторить умови утримання тварин у Київському зоопарку, про що інформувалося керівництво КМДА. Однак адекватної реакції не було, і у 2007 р. за підтримки міжнародних організацій, базуючись на фотодокументах та свідченнях, зоозахисні організації Європи звернулися з проханням виключити столичний зоопарк із престижної організації «ЄАЗА» (Європейська асоціація зоопарків і акваріумів), що й сталося у листопаді 2007 року.

Інформація про проведення «Євро-2012» в Україні викликало величезну радість у чиновників і любителів футболу та страх у захисників тварин. Проведення різних міжнародних заходів в Україні зазвичай супроводжується масовим знищенням тварин, що неодноразово відбувалося й напередодні заходу ЄБРР, «Євробачення» та інших державних і навіть релігійних свят.

Захисники тварин неодноразово зверталися до представників влади з проханням зупинити знищення тварин, проте отримували одні лише бюрократичні відписки.

У квітні 2009 р. ігнорування думки захисників тварин українською владою змусило МТЗТ «SOS» розпочати міжнародну акцію протесту проти знищення тварин в Україні. Було організовано збір підписів під петицією до президента УЄФА п. Мішеля Платіні, http://sos-animals.info/index.php?option=com_content&view=article&id=56%3Abardot&catid=22%3Anews&Itemid=3&lang=ru а 1 червня 2010 р. Т. Тарнавська зустрілася у Швейцарії з оперативним директором УЄФА Мартіном Калленом. За підсумками зустрічі Каллен написав листа до віце-прем’єра Бориса Колесникова, у якому висловив глибоку стурбованість щодо масового знищення тварин в рамках підготовки до «Євро-12».
http://sos-animals.info/index.php?option=com_content&view=article&id=166%3A2010-06-16-20-53-35&catid=23%3A2009-10-27-11-08-35&Itemid=10&lang=ru
Водночас МТЗТ «SOS» разом з європейським зоозахисниками розпочинає акцію «Зупинити жорстокість!». Акція включає інформування політиків Європи з метою впливу на українських посадовців задля припинення застосування жорстоких методів скорочення чисельності вуличних тварин в Україні.
Така діяльність для авторів останнього доносу – це «шантаж держави», «зрив «ЄВРО-2012», «очорнення всієї влади в очах світової спільноти»…

«В ім’я святої справи…»

Чи долучився київський зоозахисний рух до можливості впливати на ситуацію через «Євро-2012»? Це питання здавалося б дивним, бо логічним була б відповідь «звичайно!». Ось тут і включається геніальний механізм «Divide еt impеrа!»

Міські чиновники доклали мінімум зусиль, щоб розсварити зоозахисний рух: заздрість, інтриганство, плазування перед владою деяких активістів зоозахисту слугувало для цього придатним підґрунтям. Тож об’єднати їх, щоб помститися ненависній Тарнавській, виявилося дуже просто. Наприклад, 2008 року пішли в хід анонімки проти «SOS», підписані міфічною «ініціативною групою», у яких йшлося про «наркоторгівлю», про «продаж м’яса» тощо – і усе це начебто відбувалося щовечора прямісінько під воротами пирогівського притулку. (Див. тут: http://sos-animals.info/index.php?option=com_content&view=article&id=89%3A-qq-&catid=32%3A2009-12-10-11-08-33&Itemid=35&lang=ru). А ще на додачу – звинувачення у жорстокому ставленні до тварин, як ярлик зоозахисного праведного гніву… І діяла ця група «доброзичливців», на їхню думку, «в ім’я святої справи» – щоб зупинити «антидержавну діяльність» Тарнавської та заодно заробити собі бонус у влади.

Намагаючись підірвати репутацію пані Тамари, «доброзичливці» простягли свою діяльність і за кордон. Так, 8 березня 2006 р. на запрошення Партії зелених Європарламенту вона виступає перед депутатами Європарламенту у Брюсселі. Її доповідь містить докази небажання влади вирішувати питання безпритульних тварин гуманним шляхом.

Напередодні відрядження до Брюсселю чиновники КМДА радять їй «не виносити сміття з хати». Тарнавська відмовляється – з їхнього боку звучать погрози. Тож вона не дуже здивувалася, коли її вже в Брюсселі ознайомили з листом за підписом тодішнього мера столиці Олександра Омельченка, підготовленим Центром ідентифікації тварин. Ось красномовна цитата з цього листа: «На даний час утримання безпритульних тварин, регулювання їх чисельності повністю контрольоване і не викликає нарікань з боку громадськості. Проблема штучно створюється керівником ТОВ «SOS» п. Тамарою Тарнавською, яка з метою залучення коштів іноземних громадських організацій умисно висвітлює ситуацію з безпритульними тваринами в м. Києві в негативному ракурсі, в той час нарікань з боку інших громадських організацій немає».

Наскільки мені відомо, деякі громадські організації на прохання С. Берзіної (директора Центра ідентифікації) підписали цього листа, засуджуючи позицію Тарнавської. Голова Київського міського товариство охорони тварин (КТЗТ) Ася Серпінська у приватній розмові з автором розповідала, що її викликала п. Берзіна і попросила підписати листа, зі змістом якого вона не ознайомилась. А потім, коли довідалась, на яку справу був націлений цей лист, їй було дуже прикро. (Яка людина зі здоровим глуздом може підписати листа, не читаючи його, та ще на прохання сумнозвісної пані Берзіної?).

Повернімося до останнього грудневого доносу: всі підписанти, як мені стало відомо від інших волонтерів, також, нібито, мовляв, не читали листа, якого підписували. Дехто з них у запізнілому розкаянні на форумі Ua-Vet http://forum.ua-vet.com/viewtopic.php?f=8&t=22285 висловлює бажання відізвати свій підпис – однак запізно. Маховик репресій уже запущено. «Написаного пером не вырубишь топором».

Маємо й інші прояви «приязні» до товариства «SOS» та особисто Тамари Тарнавської. Під час її тривалої хвороби через травму ноги підсилюється «любов» до Товариства волонтера Ольги Маслєніної, яка хотіла «задушити в обіймах» пані Тарнавську, щоб очолити Товариство і перебрати керування притулком. В ім’я згаданої вище «святої справи» ця зоозахисниця надсилає президенту «SOS» заяву, у якій викладає низку претензій щодо утримання тварин у Пирогові, зокрема: відсутність цілодобової ветеринарної допомоги у притулку, відсутність належної кількості ветперсоналу тощо, а також вимагає фінансового звіту ревізійної комісії Товариства за 5 років, підвищення зарплати працівникам та покращення умов праці працівникам. У протилежному разі Маслєніна погрожує Тарнавській позовом до суду за недотримання вимог Закону «Про захист тварин від жорстокого поводження», співавтором якого, до речі, є Тамара Тарнавська. Звіти про фінансову діяльність Маслєніна отримала від ревізійної комісії Товариства, але вони не прийшлися їй до смаку, бо не відповідали її прагненням знищити «SOS». Тоді вона звертається також і до одного зі спонсорів, який надавав вагому підтримку Товариству, з метою дискредитації його президента.

До нищення репутації Тарнавської і Товариства Маслєніна намагалася залучити і журналістів. На прохання О. Маслєніної автор статті мала зустріч з нею, під час якої довелося вислухати чимало брудних наклепів та звинувачень у начебто фінансових оборудках з боку Т. Тарнавської. Коли я попросила документальних підтверджень – вона впевнено пообіцяла їх надати пізніше і з тих пір більше ніколи не зв’язувалася зі мною. Наскільки мені відомо, з подібним проханням вона зверталася і до журналістки «ВВ», яка також попрохала докази, які Маслєніна не змогла надати.

Сама ж Маслєніна не завжди дотримується вимог Закону «Про захист тварин». За повідомленнями деяких волонтерів, стерилізуючи тварин у ветеринарній клініці Аграрного університету, вона просила ветлікарів, щоб вони перерізали голосові зв’язки собакам та виривали кігті котам. Як зоозахисник вона не могла не знати, що така хірургічна операція заборонена законодавством. Усе це Маслєніна чинить «раді святого дєла»: щоб собаки своїм гавканням не турбували мешканців на вулиці, а коти не псували шпалери.

І ще одна деталь до образу: у Ольги Маслєніної відбувається якесь роздвоєння особистості. Одна її половина активно нищить репутацію президента «SOS», а друга в той самий час відвідує пані Тамару в лікарні та зворушливо приносить їй апельсини.

«Альоша Підрахуй»

Коли розгорівся скандал навколо останнього доносу на Тарнавську, на Інтернет-форумах розпочалося обговорення теми. До розмови чомусь активно підключився адміністратор сайту Київського міського товариства захисту тварин Олексій Косенков.

Косенков уже багато років проживає у Швейцарії, у притулку «SOS» не був жодного разу, з Тамарою Тарнавською не знайомий. Однак він перебрав на себе роль адвоката, судді й речника водночас. Про Тарнавську він, правдоподібно, дізнається від голови КТЗТ та водночас Асоціації зоозахисних організацій України (АЗОУ) Асі Серпінської, і, як видно з переписки на форумах, ця інформація є далекою від об’єктивності. Дивує, що інформація про репресії проти Тарнавської додала Косенкову азарту. Щоправда, цей «правдолюб» і раніше (у 2007 році) висловлював, тоді ще у приватному листуванні зі мною, свої сумнівні домисли щодо фінансування притулку «SOS» та його діяльності. Така злива помиїв, виплеснутих цим діячем у той час, змусила мене переглянути мої ділові стосунки і з сайтом http://animalprotect.org/, і з його адміном, і з самим КТЗТ.

Косенков, користуючись своїм сайтом, виступає в ролі податкового інспектора й ревізора, виносить на обговорення свої особисті підозри про «астрономічні», за його словами, масштаби фінансування притулку «SOS», ставить під сумнів доцільність використання спонсорських пожертв. У притулку «SOS» в Пирогові, в якому він не був жодного разу (!), йому не подобається геть усе, натомість у Гостомельському притулку, де він бував, можливо, двічі, усі справи, в тому числі й фінансові, на його думку, ведуться просто ідеально.

У цих дебатах Косенков виступає найактивнішим підбурювачем. І хоча на форумі http://animalprotect.org/ немає жодного висловлювання Асі Серпінської, однак найімовірніше, що це відбувається з її мовчазної згоди, оскільки Косенков як адміністратор сайту виступає фактично її речником.

На відміну від притулку «SOS» з його обов’язковими звітами перед своїми західними спонсорами, фінансова діяльність у притулку в Гостомелі не має підстав вважатися прозорою. Роками вона посилає громадськості одну і ту ж саму сумнівну формулу: «Притулок утримується за рахунок пенсій моєї родини».

Серпінська ж не звітується перед пенсіонерами та школярами! Щоправда, останнім часом цей своєрідний «звіт» збагатився новими варіаціями: «…Наши главные спонсоры – это пенсионеры, студенты и школьники. … Гостомель с его 800 животными и 4-5 работниками тратит "около 600 тысяч гривен в год" (з інтерв’ю в Kyivpost http://www.kyivpost.ua/kyiv/article/na-kiev-povesili-vseh-sobak.html). Гідно подиву, що вищезгадані верстви населення, які не назвеш навіть середнім класом, збирають суму у 600 тисяч гривень у рік. http://animalprotect.org/forum/index.php/topic,2621.30.html

Однак, адміністратор сайту КТЗТ закриває очі на такі недоречності та наполегливо прискіпується до справ товариства «SOS». При цьому закриває очі на справи в Гостомельському притулку. Як відомо автору, там свого часу наймали на роботу колишніх зеків та алкоголіків, яким зарплату виплачували далеко не завжди – люди працювали лише за їжу та проживання. (Отож підрахуй, Альошо, як насправді тратяться 600 тисяч гривень у Гостомельского притулку!)

А якщо вже Косенков так любить порівняльні висновки щодо фінансування притулків, то йому варто зайти на сайт благодійної організації «Народне посольство України» http://www.unp.org.ua/?action=ShowDoc&id=13.3.&table=unp_sitedocuments , де висвітлено звіти благодійних внесків трьом притулкам столиці, що свідчить, що не тільки пенсіонери та школярі допомагають притулку в Гостомелі. Крім того, автор особисто знайома з кількома спонсорами притулку в Гостомелі, які щиро дивуються, чому Ася Вільгельмівна забуває згадувати в пресі про їхню благочинність.

Зрештою, часто Ася Серпінська озвучувала свою образу на Тамару Тарнавську, яка нібито перехоплює у неї спонсорську допомогу з Заходу. Забуваючи про те, що Тамара Тарнавська познайомила її і з принцесою Елізабет де Крой, і Крістіаном Яначем, Каролайн Баркет, Крістою Шехтл. Вона давала можливість зав’язати контакти з іноземцями і іншим захисникам тварин. Автор статті особисто була присутня на зустрічах кількох лідерів зоозахисних організацій та активістів з Джоном Руейном, Вольфгангом Апелем та Еберхардом Хайкеном, влаштованих Тарнавською. Отже, можливість зав’язати контакти була рівною у всіх.

Пошуком контактів на Заході має можливість зайнятися і адміністратор сайту КТЗТ О. Косенков. До речі, проживаючи у Швейцарії, йому було б територіально ближче відшукати дорогу до офісу УЄФА, ніж Тарнавській, яка рідко останнім часом покидає Україну, тому що перевантажена клопотами у притулку в Пирогові, та ще й нескінченними перевірками усіх можливих контролюючих органів.

До речі, і доносчики, і КТЗТ, і Косенков могли б також долучитися до збору підписів під петицією до Платіні та акції «Зупинити жорстокість!». Але вищезгадані герої, вочевидь, краще почуваються в іншому амплуа…

Автори останнього доносу, який так активізував інтернет-діяльність «доброзичливого» адміна КТЗТ, висувають Тарнавській звинувачення ще й у жорстокості до тварин.

Якщо, на їхню думку, якщо все так ідеально в гостомельському притулку, то я була свідком дечого іншого. Мені та іншим волонтерам доводилося неодноразово спостерігати під час приїзду до притулку в Гостомелі, як у вщерть переповнених вольєрах собаки мало не до смерті заганяли одну зі своїх товаришок. На наші крики приходив (і не дуже кваплячись) сільський дядько з петлею на довгій палиці, виловлював і тягнув бідолашну, зашморгнувши петлю на її шиї так, що посинілий її язик вже волочився по землі. Чи відповідає такий стан речей «Положенню про притулок», яке Серпінській та Косенкову так прийшлося до душі?

І ще один випадок: пригадується кішка, яку закривавленою підкинули до гостомельського притулку. Однак протягом кількох годин їй ніхто не надав допомоги – і так, мовляв, роботи багато! Маточна кровотеча й переламана щелепа у жертви людської жорстокості там розцінюється як звичайна проза життя. На щастя, тварину вдалося врятувати і про повернення до цього притулку не могло бути й мови. Тепер вона утримується у мене дома вже більше п’яти років.

Ніколи не хотілося б писати про вади й недоліки притулків: вони є у кожному з них, а праця в притулках надзвичайно важка й виснажлива, як душевно, так і фізично. Однак, не я першою кинула камінь! Несила мовчати, коли купка недоброзичливців намагається спаплюжити репутацію та знищити найбільший притулок в Україні з його непростою історією!

Варто додати, що на сайті «SOS» не ллють помиї на зоозахисників з інших організацій, а Тарнавська, на відміну від Серпінської, не коментує журналістам подробиці з життя чужого притулку.

Якщо перевірити притулок КТЗТ на відповідність вимогам «Положення про притулок», то він не витримав би жодної критики. Проте, можливо, там сподіваються на лояльність влади – адже Ася Серпінська, так само як і Антоніна Смолій, Ольга Петручок, Діна Гура, Олексій Косенков та інші злісні підбурювачі чвар ніколи не вступали в таку жорстку і принципову конфронтацію з владою, як це з постійною настійливістю впродовж років робить Тамара Тарнавська.

Єдиний позитив у цій історії: форумчани помітили, що Косенков розпалює ворожнечу й підливає масла в вогонь тим, кому вигідні репресії щодо Тарнавської, та розсварює захисників тварин між собою. Зрештою, більшістю було прийнято рішення припинити ці дебати та призадуматися: сьогодні цькують Тарнавську, а завтра кого…? Однак Косенков продовжує лити бруд і досі. Кумедно було читати його зізнання про «бессонніцу от етіх інтріг» http://forum.ua-vet.com/viewtopic.php?f=25&t=22285&p=333090#p333090 – які він же сам і розпочав.

Мабуть, голові КТЗТ варто було б зупинити його активність, бо він вже працює на підрив репутації свого Товариства.

P.S. Щодо останнього доносу проти Тарнавської: ймовірною є версія, що ситуація сфабрикована з метою відведення уваги від скандалу навколо оприлюднення Контрольно-ревізійним управлінням результатів перевірки Київського зоопарку, очолюваного С. Берзіною (в тіні – директор Центру ідентифікації тварин). http://www.kmv.gov.ua/divnews.asp?IdNews=224320 Висновки КРУ вже передані до Служби безпеки України та Державного управління боротьби з організованою злочинністю.

Через аморальність деяких представників зоозахисту потерпають тварини, а тріумфують ті, хто завжди вибудовував зручні фінансові схеми розкрадання бюджетних коштів. Адже тварини не можуть захистити свої права, як не захистять їх горе-захисники зі збоченими уявленнями про честь та справедливість.

Варто, однак, додати й позитивну ноту до цього переліку заздрощів, пліткарства, наклепництва та інших совкових пережитків. На наших очах постає молода хвиля зоозахисного руху, яка внесла свій творчий запал і креатив до справи захисту тварин. Тож автор висловлює сподівання, що ці молоді люди, вільні від негативних рис їхніх попередників, і становитимуть обличчя українського зоозахисту.

P.P.S. Тарнавська готує позов до суду проти авторів наклепу.
Усі деталі, викладені у статті, мають документальне підтвердження і можуть бути доступними для ознайомлення.

Анжеліка КОМАРОВА