Qualis ratio tales et actiones sunt

Який птах, такий спів

Переглядаючи газету «Кур’єр галіцкий» від 17 грудня-13 січня 2011 р. знайшов матеріал про візит маршалка польського сейму Богдана Борусевича в Україну, що відбувся 30 листопада по 1 грудня 2010 р. Візит як візит. Високий достойник сусідньої держави відвідав офіційний Київ, де зустрівся з Головою Верхової Ради Володимиром Литвином, з Президентом України Віктором Януковичем та прем’єром Миколою Азаровим. Візит як візит. Офіційний, як і чимало інших. Але… З Києва польська делегація прибула у Вінницю. Знову офіційні зустрічі, конференція. І тут пригадується Варшавський договір між Головним отаманом С.Петлюрою та Ю.Пілсудським, підписаним у 1920 р. за яким Галичина відходила до Польщі, а Польща, натомість, визнавала УНР. Далі відбувся спільний похід польсько-української армії на схід і 8 травня 1920 р. спільна армія під проводом генерала Ридз-Смігли захопила Київ. Але навальний наступ Червоної армії перекреслив спільний альянс. Далі було «Чудо над Віслою» і Ризький мирний договір за яким Ю.Пілсудський відрікся від свого союзника с.Петлюри на користь більшовиків. Залишки Дієвої Армії УНР були інтерновані в польських таборах, де сотні українських вояків, від нелюдських умов утримання, повмирали. Такий був кінець дружби Ю.Пілсудського з С.Петлюрою.

І ось в часі візиту, як інформує газета, польська делегація разом (!) з представниками української влади Вінниці поклали квіти до пропам’ятної таблиці, присвяченої начальному вождеві Польщі – Юзефу Пілсудському.

Очевидно представники влади у Вінниці забули, як польська армія під керівництвом Ю.Пілсудського задушила республіку галичан – ЗУНР, як зрадила польська влада наївного Голову Директорії – С.Петлюру, як тисяч українців було катовано в часі «пацифікації» і скільки їх перейшло через сумнозвісний концтабір Березу Картузьку. Очевидно, вінницькі представники влади не знають або не хочуть знати азів української історії, якщо так урочисто схиляють голови під пропам’ятною таблицею Начальнику Польської держави.

Звичайно, «вінницька угода» викликала шалену радість у польських кресов’яків, які ще більше посилили свої атаки на галичан та українські політичні середовища, що стоять на патріотичних позиціях. Хотілося б знати, чи так щиро представники вінницьких властей схилять голову перед пам’яттю Головного отамана С.Петлюри, який неодноразово побував у цьому місті.

Без сумніву, візит Маршалка сенату РП Богдана Борусевича цілком вдався, а збіднілі духом українці у черговий раз чухають чуби.

За останній час у Польщі, в середовищі імперіалістично налаштованих авторів з’явилася модна на сьогоднішній час у російських колах тенденція розділяти українців на «добрих» і «поганих», підкреслюючи, що були українці, які допомагали, а були ті, які нападали (наприклад, Леон Кармовіч, автор праці «Людобуйці і люди», чи Ромуальд Нєдзєлька,). Але хочеться звернутися до польських кресов’яків і всіх тих, хто робить все можливе, щоб сфальсифікувати українсько-польські взаємини і нашу історію та спитати чи є у вас, шановні сусіди, досліджений матеріал про те, як польські прості обивателі рятували невинних українців в часі «пацифікації», в часі акцій АК та інших збройних формувань проти українців у Галичині на Волині та в Закерзанні. Чи переховували українців в часі нелюдських акцій польських комуністів в кінці 40-х років ХХ ст.. Думаю, що таких книг надруковано не буде. Масового порятунку українців не було. Це лише українці рятували поляків, євреїв, росіян та представників інших народів, але самі ніколи не дочекалися аналогічного рятунку.

Цікавою з цього приводу є публікація у вищезгаданій газеті невеликої статті М. Ромера під назвою «Справедливі українці, а може справедливі сусіди». Автор, в цілому, позитивно поставився до ідеї пошанування пам’яті українців, що допомагали полякам, наголосивши, що ця ідея належала пані Александрі Бінішевській, яка керує музеєм Львова під Варшавою. Але такі дослідження не всім сподобалися, вже є протилежні думки про вшанування всіх тих, хто співпрацював з поляками. Бо ж не слід тільки наголошувати на українцях!

Як відомо, 11 листопада 1918 р. Польща фактично отримала незалежність, по 123 роках її відсутності. Але, отримавши незалежність, молода польська держава тут же показала своє імперіалістичне обличчя, захопивши українські, білоруські та литовські корінні землі. Про це кресов’яки у своїх опусах ніколи не згадують, як не згадують про те, що Франція та Англія у всьому потурали Польщі щодо захоплених земель. Згадаймо місію французького генерала Бертельмі в Галичину в часі українсько-польської війни і як він «справедливо» пропонував вирішити цей конфлікт. Нагадаймо читачам, що дружиною цього представника Антанти була полька, а вже після війни, коли генерал Бертельмі прибув до Львова, то чи не весь польський Львів вітав цього «справедливця».

Як ми вже згадували, ще один високопоставлений французький офіцер Шарль де Голль інструктував французьких офіцерів, що відбували в польську армію генерала Галлера, яка відбувала з Франції в Галичину на допомогу Пілсудському в боротьбі з УГА. Можна нагадати кресов’якам, їх прихильникам та симпатикам в Україні, як поступив Ю.Пілсудський із білоруськими патріотами. Після Ризького миру було роззброєно і розпущено білоруський корпус на чолі із генералом Станіславом Булаховичем, що, як і дві українські дивізії, бився на боці поляків. Отож, як бачимо, нема підстав покладати квіти біля меморіальної таблиці на честь Пілсудського.

І ще хочеться відповісти віцепрезесові Товариства Мілуснікув Львова і Кресув Полудньово-Всходніх, що не слід йому чекати, коли щезне український націоналізм в Галичині і турбуватися про його зростання у цьому краю.

В Україні, як і в Галичині, польській меншині надано усі права для свого нормального національного розвитку і дипломатичний конфлікт щодо польської мови чи польських шкіл у Литві, який триває і досі, є неможливим є в нашій державі. І ніхто з шовіністів-кресов’яків та їх послідовників не зможуть реалізовувати свої дворові ідеї на рівні держав. Не той час!

Ігор Федик

науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху.

Член Національної спілки краєзнавців України.