Від темряви до Світла…
На тему злочинних тоталітарних систем, ідеологічною базою яких завжди було ідолопоклонство (обожнення земних можновладців), нині написано десятки праць. Однак про те, що ідолопоклонство було основою формування СРСР, в сучасній Україні говорять мало, хоча самі ж комуністи на ХХ з’їзді засудили культ (з лат. cultus, поклоніння) Сталіна, який, як і культ Лєніна, виник не випадково. Видатний психолог і філософ К. Г. Юнг, відомий вчений, філософ і економіст, Лауреат Нобелівської премії Ф. А. Гаєк та ін. називали комуністичну ідеологію квазірелігією. Як і кожна квазірелігія, марксизм-лєнінізм використовував для утвердження своєї антилюдської суті «нові, народжені революцією”, а, фактично, давні символи і форми поклоніння своїм «божествам». Наприклад, образ Світового Дерева (в міфології – центру всієї світобудови) ще такі ідолопоклонницькі імперії як Ассірія, Вавилонія ін. перетворили у символ власної всемогутності і вічності (через що й зникли з лиця Землі, як передбачали біблійні пророки). В комуністичній квазірелігії цей символ – це зображуваний на всіх листівках, газетах, публікаціях Кремль, як монументальна споруда в “центрі світу”, увінчана “небесним” знаком – червоною п’ятикутною зіркою. Піднятися на владну вершину Кремля – це піднятися по тисячах принесених у жертву мертвих і живих покалічених тіл і душ у царство всемогутніх “вождів-божеств”. П’ятикутна зірка в середньовіччі називалася “відьмин слід” і вважалася знаком магічних знань – вона начебто давала всесильність володарям, чиї розпростерті руки й ноги мали охопити весь світ. Малювання надгробних обелісків і домовин у червоний колір сягає дрімучої доби верхнього палеоліту з окультною практикою посипання тіл мертвих червоною вохрою (мозок мертвих пожирали), а муміфікація вождів – доби Древнього і Давнього Царства Єгипту (ІV-ІІ тис. до н. е.). Знак “серпа і молота” – це трансформація лівобічної свастики, в фалічних культах така свастика символізувала статевий акт, а в більшовицькому трактуванні «серп і молот» означав схрещення “дєрєвні” і “города”. Характерні для поганських вірувань фалічні культи наявні і в обеліску, оскільки в давнині обеліск символізував чоловічу репродуктивну силу, відтак, силу племінного воїна-вождя, через що первинне значення забулося. Для комуністів обеліск набув значення «слави» і надгробного знаку і став об’єктом поклоніння (що є дивним, бо, наприклад, булава також носить давні сліди символу чоловічої сили, проте ніхто ніколи не додумався сакралізувати її, як об’єкт поклоніння).
У псевдорелігії комунізму використовувалися і властиві для шаманських ініціацій табуйовані імена, але з демонологічним підтекстом – наприклад, Троцький з українського “троць”, чорт, і всі перші вожді СРСР послуговувалися подібними іменами. Щоб подолати традиційні релігійні форми, ідеологи комунізму ввели “іконостас” вождів, який мав замінити церковні ікони, “Моральний кодекс будівника комунізму” – “Десять заповідей Божих”, а клуб з «красним уголком» – церкву. Відзначення Нового Року мало замінити Різдв’яні свята, для чого перероблялися колядки – співали «Над Москвою зірка ясна у весь світ засіяла» і при тому напивалися до чортиків або й влаштовували оргії. Практикувалися й численні гасла, які своєю повторюваністю нагадують магічні заклинання. Найменування вождів “батьками людства”, їхні обов’язкові погруддя в кожному селі і статуї в містах (часто на надмогильних плитах), жорстокі покарання за найменшу неувагу до них завершують картину типового ідолопоклонства та омасовлення свідомості, що будило атавістичні інстинкти і викликало нечувану агресивність, підсилювану міфом про «щасливе життя» та закликами боротися (збройно) за начебто «досконалу світову комуністичну державу – рай на Землі».
Для читача, знайомого з досягненнями психології (психоаналіз), є зрозумілим, що всі ці символи і культи випливають із захованого в глибинах несвідомого архетипу тіні, який виявляється у примітивних інстинктах людини і символічно маніфестує все, що стосується її «тваринного» начала – жорстокість, ницість, насильство і т. д., тобто, «сили темряви». Прориваючись на поверхню, ці «сили» руйнують мораль і самоконтроль особистості, проте, як зауважив К. Г. Юнг, «усвідомити свою тінь і навчитися справлятися з нею – доля всіх людей». Та я дозволила собі цей відступ тому, що саме вибух «сил темряви» спричинився до появи на арені ХХ ст. найпотворніших тоталітарних систем – гітлерівської Німеччини й СРСР.
Нині, здавалось би, часи поклоніння цим «силам» і обожнюваним вождям мали б канути в минуле. Проте злочинна символіка залишилася (незважаючи на рішення Верховної Ради І скликання та Укази Президентів Л. Кравчука і В. Ющенка) і далі ідеалізується, а за будь-яке намагання позбутися її або ж натякнути на її суть влада вдається до репресій. Так, працівники прокуратури вже переслідують відому письменницю, Лауреата Премії ім. Т. Шевченка Марію Матіос. А завтра, мабуть, репресії торкнуться кожного, хто посміє не вклонитися комуністичним ідолам і їхнім сатанинським, як сказали б у давнині, знакам. Адже ідолопоклонство в усій його огидній формі вже відверто вигулькнуло на поверхню. Приклад цьому – відновлення культу Сталіна, що спершу виглядало на марні потуги жменьки фанатиків з червоними партквитками в кишенях повернути собі колишній «престиж» (адже «комуніст» в СРСР був свого роду «іберменш»). То ж на тему «можна чи не можна» встановлювати пам’ятники цьому кривавому тиранові поговорили в дебатах на телебаченні, трохи пописали в деяких газетах – і затихли. Про згубний вплив ідолопоклонства на психе людини майже ніхто не говорив, хоча проти встановлення таких «пам’ятників» висловилася оптимальна більшість телеглядачів і читачів. Останнє пояснювалося з точки зору історичних реалій: встановлювати пам’ятники Сталіну – все одно, що встановлювати пам’ятники Гітлеру. Слушно, і жодна культурна держава не дозволила б собі такої ганьби. Та влада України мовчки ковтнула її (зрештою, це не перший факт мовчазного ковтання поганьблень України). То ж цілком закономірно, що «пам’ятник» тиранові був спотворений – 28 грудня м. р. йому відпиляли пусту голову ті, хто не потерпів знущання над Україною і тому не заперечив своєї акції. Сталіністи ж, за прихильного до них мовчання чинної влади, зчинили рейвах. А відтак почалися дивні речі – раптом через три дні, в новорічну ніч бюст вождя з приклеєною ними головою було підірвано. Прокуратура назвала це «терористичним актом», а силові структури кинулися шукати винних серед… українських націоналістів. І ніхто з керівників прокуратури і силових структур не задався питанням, чому ці «кляті націоналісти» відразу ж не підірвали бюст? І чи можна знищення «малої архітектурної форми», як його називають, трактувати як терористичний акт? Може представники наших силових структур і прокуратури також є ідолопоклонниками? Адже кожна освічена, а, отже, не обтяжена ідолопоклонницьким комплексом людина розуміє, що бюст – не жива особа, і що звинувачення в тероризмі стосовно нього щонайменше дивне. Але, якщо керівники названих вище структур тверді комуністи-сталіністи, то звинувачення в тероризмі не випадкове, хоча й дике. Дике, бо для ідолопоклонників кожне зображення ідола – більше, ніж людина, позаяк воно саме божество в усій його «величі» й «силі». А це підказує, що до знищення підіпсованого бюсту Сталіна мабуть-таки причетні самі ж його поклонники – принаймні, до такого висновку схиляє навіть поверхове знання міфології. Звернім увагу: попередньо бюстові відрізали голову, а сталіністи приліпили її наново. Це неправильно, бо такий ідол уже позбавлений своєї величі і сили. За давніми і досі існуючими магічними практиками він мав бути негайно знищений (спалений або розтрощений на куски), а на його місце поставлений новий. Чи не тому вже через три дні, в новорічну ніч, попсований ідол був рознесенений на куски, і сталіністи миттєво оголосили збір коштів на встановлення нового?
Розумію, сталіністи обурено заверещать на наведені вище факти, проте цим і підтвердять, що Сталін для них божество. Бо лише ідолопоклонники можуть верещати і вимагати покарань за свого божка -- старше покоління пам’ятає, як в часи Сталіна люто судили людей за його розірваний чи заплямлений портрет або й необачне слово. Та звернемо увагу на ще один факт: з міфології відомо, що кожен ідол завжди вимагав і вимагає численних людських жертв, в т. ч. й дитячих. І що, перш, ніж поставити йому нову фігуру, його слід задобрити такими жертвоприношеннями. Але ж самотужки бідолашні встановлювачі ідола не змогли б наловити людей для явного жертвоприношення. І вони побігли до владних однодумців, які знайшли вихід – звинувачення в тероризмі дало змогу видати розпорядження заарештувати з середовища українців і дорослих, і їхніх дітей-підлітків, при чому обов’язково таємно, без свідків, щонайкраще вночі. Запевне, ніхто не скаже, що це правове рішення, а кожен міфознавець розпізнає тут практику ідолопоклонників – лише таємно піймані жертви вважалися справжніми, а особливо приємними жертвами для ідолів були діти.
Вочевидь, психологам вирішувати, чи свідомо прокурор і керівник силових структур прийняли такі рішення, чи це результат дії закорінених у глибині їх несвідомого «сил темряви»? Якщо названі особи ідолопоклонники, то зауважу, що останні – вражаючі примітиви і неспроможні контролювати свою тінь, тобто, свої атавістичні інстинкти. А такі інстинкти й могли обернути право прокурора і керівника силових структур затримувати і карати по закону у свавілля беззаконня. Адже оперте на закон затримання і покарання завжди спрямоване проти конкретної особи, щонайбільше – проти кількох осіб (якщо йдеться про групове насильство чи грабіжництво); масові ж беззаконні арешти з боку владних осіб – це вже репресії, або ж, якщо порівняти з діями сталінського НКВД – державний тероризм (в народі названий «червоною мітлою»).
Та найнебезпечнішим є інше: правдоподібно, що нині зазомбовані комуністичною квазірелігією вже сотні простих силовиків, подібно, як були зазомбовані ідеологією комунізму виконавці волі продовжувача справи «безсмертного» Леніна, але викиненого з мавзолею Сталіна. Як писав Северин Аверинцев, сучасний російський філософ, не якісь невідь звідки пришельці, а хлопці з простих селянських і робітничих родин руйнували храми, зривали з них хрести, нищили духовенство, вбивали невинних людей. Водночас тодішня кривава бойня часто супроводжувалася й «ритуальними» дійствами – чекісти стріляли заарештованих у потилицю, здирали з них живцем шкіру (правда, на відміну від обожнюваних ассірійських сатрапів, Сталін не велів оббивати Кремль людською шкірою – він людськими тілами встелював шлях від Карпат до Владивостока).
Коли верх бере мракобісся, апелювати до Конвенцій і Декларацій про права людини (хоча й прийнятих Україною) – наївно. Адже кожна квазірелігія базується на культі насильства, що, як відзначають психологи, завжди стоїть на службі деструктивного начала в людині. Нині для утвердження таких квазірелігій не обов’язково декларувати обожнення земних владолюбців – достатньо пропагувати ідею бога, але «свого» – не вселюдського Творця-Законодавця, а саме вузько-свого, поставленого на службу імператорові (чи як він там називається тепер), який, прикриваючись разом зі своїм почтом хрещенням лоба/лобів у «істинному храмі», користується набором обіцянок від лукавого провести виняткові соціальні реформи і збудувати «земний рай», але за умови укріплення його власної імперії. А щоб дати волю маніпуляціям таких тиранів, - пише К. Г. Юнг, -- «усі соціологічні течії, які рухаються у цьому напрямі, постійно намагаються вибити ґрунт з-під ніг релігії».
Сьогодні наступ на релігійні цінності України набув нового тиску. І це не дивно, адже справді віруючим є той, хто «визнає, що не лише людина, а й держава є підданими Бога, і що в усіх спірних випадках останнє слово залишається за Богом, а не за державою» (додам до цих слів Юнга – «й не за імператором»). Чинний Президент України мав би застановитися над цією істиною, адже з того моменту, коли верх візьмуть ті, які вважають, що останнє слово не за Богом, а за імператором, Україна перестане бути державою, а він – у кращім випадку – стане слугою імператора. Бо кожен імператор – свого роду «верховний ідол», який не терпить ні рівних, ні дорівнюючих собі.
Упродовж кількох літ у соборі Премудрості Божої (святої Софії) в Києві у День незалежності України молилися предстоятелі всіх визнаних релігійних конфесій (за винятком однієї) – остання молитва була ознаменована веселковим КОЛОМ над її увінчаним хрестом куполом. І багато хто сказав «це ж чудо!». Та, мабуть, про чудо свідчить і таке практичне спостереження К. Г. Юнга – коли сили темряви проривалися назовні, руйнуючи мораль і самоконтроль особистості, коли наступав хаос мислення і людина шукала виходу, в її свідомості «одночасно появлялися нові символи, які мають колективну природу, але які вже відображають сили порядку… Це вісьові симетричні системи, відомі як мандала (коло – І. К.)». К. Г. Юнг зауважив, що поява такого символу «дарує проблиск надії, а надія потрібна нам у нинішній час розпаду і хаотичного безпорядку».
Може сяйво кола над собором Премудрості Божої – це даний нам усім знак надії? Бо ось нещодавно, на останньому Майдані, протестуючи проти свавільного податкового кодексу, зустрілися люди з різних регіонів України і, шукаючи виходу, звільнялися від «хаосу мислення» -- від накиненої їм ідолопоклонниками недовіри й взаємоворожнечі, від поділу на «східняків» і «західняків». До них змушені були вийти можновладці, щоб запевнити, що поправлять «свій закон». Але запевнення вилилися у звинувачення і репресії, щоб нагнати на людей страху і темряви… Однак на Різдво, всупереч накиненій темряві, задзвеніла по всій Україні велична Коляда. І тут знову показали свою сутність наші можновладці – зневажили християнські Церкви України (знову ж таки, крім однієї). І поспішають віддати собор Премудрості Божої в руки нового ідола …
Мабуть, прийшов час, щоб одноголосно всі – всі ієрархи та Всеукраїнська Рада Церков, всі священики і духовнослужителі, всі монахи і монахині, всі миряни усіх конфесій, усі чесні люди
ЗАСУДИЛИ
– злочинну комуністичну систему, спроби її відновлення і повернення ідолопоклонництва,
-- наругу над собором Премудрості Божої – св. Софії і над унікальної цінності пам’ятками України, зокрема, фундаментом Десятинної Церкви,
-- приниження (за настановою імперського московського керівництва) всіх релігійних конфесій України в догоду лише одній,
-- пропаганду міжнаціональної ворожнечі,
-- розгул озброєних промосковських шовіністичних банд у Криму,
-- вбивства і переслідування журналістів, студентів,
-- репресії вчених, ректорів, простих підприємців,
-- відновлення практик НКВС-КГБ і сексотства,
-- побиття людей за захист пам’яток культури, парків, лісів і катування затриманих міліцією,
-- закриття неугодних україножерам українських шкіл і обмеження прав українських вищих навчальних закладів,
-- відверту розпусту олігархів і пограбування України та плюндрування її природних ресурсів.
Бо з нами усіма – Єдиний Творець-Законодавець!
Відповіді
2011.01.16 | ukr_girl
Творцю хоч раз спуститись -бо, та подивитись, що вiн накоiв на Украiнi
2011.01.16 | selu
Пробачте, але це не він, це все інші люди та трошечки ви та я.
2011.01.16 | Sviatoslav D
Земні вожді? Усі вони однакові! Але ми не можемо обрати Президентом Бога.
Ірина Калинець пише:>На тему злочинних тоталітарних систем, ідеологічною базою яких завжди було ідолопоклонство (обожнення земних можновладців), нині написано десятки праць.
2011.01.17 | Evgen.I
Re: Від темряви до…
РФ проводить повзучу окупацію України.2011.01.20 | Олекса
Re: Від темряви до…
Українці! Виконайте Заповіт Тараса! Вдумайтесь у його слова і дійте. Кайдани порвіте!