Чи можлива українська Сатьяграха?
01/19/2011 | Софія Дніпровська
Бульдозерний наступ влади на суспільство вкупі з лакейством по відношенню до впливових зовнішньополітичних гравців та бездумною здачею національний інтересів ставить під загрозу економічний і політичний суверенітет держави, безпеку і добробут її населення. Народ повинен дати рішучу відсіч антиукраїнській і антидержавній правлячій кліці. Але яким чином?
Ще з часів помаранчевої революції свідома частина суспільства обрала ненасильницький шлях спротиву. Але установка на мирне вирішення конфліктів змусила демократів іти на такі політичні поступки, які врешті решт завели їх у глухий кут – і нині ми «маємо те, що маємо».
Проте ненасильницькі методи спротиву не варто остаточно скидати з рахунків. Мирний спротив може бути достатньо ефективним, якщо він буде масштабним, системним і добре організованим. Прикладом може служити національно-визвольний рух в Індії під проводом Мохандаса Карамчанда Ганді – творця політичної стратегії, відомої як Сатьяграха.
Сатьяграха по суті означає відмову від співробітництва у всіх сферах життя.
По-перше, це відмова від державної служби, державних нагород, користування державними закладами, тощо. Ну… честолюбних українців, звичайно важко буде переконати відмовитись від різного роду нагород і синекур. Але серед української службової еліти все ж вряди-годи трапляються люди з твердими переконаннями, в крайньому випадку – зі здоровим глуздом, який мав би їм підказати, що служити цій владі – означає поділяти з нею відповідальність за її злочини.
По-друге, це бойкот товарів, вироблених колонізаторами. От тут можна попрацювати. Закликати свідому частину суспільства бойкотувати російські товари і товари, вироблені підприємствами, чиї власники входять у правлячу коаліцію. Треба тільки провести грамотну інформаційну та агітаційну компанію.
По-третє – громадянська непокора: відмова слідувати несправедливим порядкам і законам, встановленим владою. Цей засіб впливу на владу можливий лише за умов високого рівня солідарності між членами соціуму і готовності досить великої кількості громадян до самопожертви. Солідарність – велика проблема для українців, тому в українських реаліях було б доцільніше вдатись до так званого «італійського страйку», який передбачає абсолютно точне слідування всім приписам та інструкціям до найменшої деталі. Результат – той же самий що і в разі звичайної непокори.
Якщо ж вищеозначені заходи не переконують владу, оголошується хартал – загальний страйк. Населення припиняє будь-яку економічну діяльність, що паралізує всю економіку країни. В Україні ще жодного разу не проводився загальнонаціональний страйк. Страйкували окремі галузі, підприємства та соціальні групи, але розгорнути масштабну всеукраїнську акцію протесту з об’єктивних причин ще нікому не вдавалось. Така акція потребує добре розгалуженої політичної організації, що має тісні контакти з профспілками і місцевими громадами і здатна скоординувати дії чисельних учасників. Важливими передумовами загальнонаціонального страйку є антинародні дії влади і наявність авторитетної та організованої опозиційної сили. Перший чинник є у наявності, а от другий – поки що «у процесі».
І, нарешті, ключовим моментом Сатьяграхи є особа Лідера, що служить незаперечним моральним авторитетом для нації. Таким Лідером може стати лише кристально чесна, мудра і жертовна людина, абсолютно віддана своїй справі. Духовний поводир і кумир мільйонів індійців – Ганді – відповідав усім означеним критеріям.
В Україні такого лідера поки що не видно. Та й колективна свідомість сучасного українського соціуму не є благодатним ґрунтом для сприйняття слова правди і добра. Особливо після того, як останнім часом по ньому протопталась ціла отара лжепророків...
І все ж, Україна – не Індія. Не варто сліпо копіювати чужий досвід, треба його творчо переосмислювати і відбирати тільки те, що нам найбільше підходить. Тим більше, що про ненасильницькі методи боротьби писав ще Шевченко:
«Молітесь, братія! Молітесь
За ката лютого. Його
В своїх молитвах пом’яніте.
Перед гординею його,
Брати мої, не поклонітесь.
Молитва Богові. А він
Нехай лютує на землі,
Нехай пророка побиває,
Нехай усіх нас розпинає;
Уже внучата зачались.
Не месники внучата тії,
Христові воїни святиє!
І без огня, і без ножа
Стратеги божії воспрянуть,
І тьми, і тисячі поганих
Перед святими побіжать…»
Щоправда, у Кобзаря можна знайти й інші рядки, як то:
…А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру –
Та й заходиться вже будить.
Або:
І день, і ніч ґвалт, гармати;
Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш –
Серце усміхнеться.
На перший погляд це виглядає як ознака суперечливості переконань поета. Але лише на перший погляд. Тарас Григорович Шевченко був великим діалектиком: на відміну від деяких уславлених політичних стратегів він розумів, що взагалі гарних чи поганих, прийнятних чи неприйнятних методів політичної боротьби не існує. Є методи доцільні і недоцільні. Форми опозиційної діяльності повинні відповідати конкретній політичній ситуації, що склалась.
Як би це дико не звучало, але іноді радикали, що гострять сокири і набивають порохом пістолі, гуманніші за вегетаріанців-непротивленців. Суспільство – це своєрідний організм. Іноді клубок політичних протиріч перетворюється на гнійний нарив, або злоякісну пухлину, що потребує термінового хірургічного втручання, і зволікання смерті подібне. Але імпульсивний, істеричний радикалізм, що намагається пробити лобом стіну, радикалізм, що не несе в собі конструктивної альтернативи, звичайно, потрібно засуджувати і всіма силами гасити.
Проблема нинішніх українських опозиційних партій у тому, що вони схильні зациклюватись на якійсь одній формі політичної боротьби. Одні застосовують переважно парламентські методи і репетують на весь світ, як нас ґвалтують і плюндрують, намагаючись привернути увагу міжнародних інституцій. Другі – кидаються на амбразуру і опускаються ледь не до тероризму (що лише грає на руку владі). Треті погрожують владі Майданом, стоячи на майданчиках і кидаючи слова на вітер…
В існуючих умовах найдоцільніше було б використовувати різні форми спротиву в тих чи інших пропорціях. На початковому етапі владу можна було б підточити пасивним, ненасильницьким спротивом, у якому вона б зав’язла, як у болоті, а потім – вирішувати по обстановці.
Потрібно лише пам’ятати, що ця влада – як бур’ян (або ракова пухлина). Політичні будяки треба виривати з коренем, бо якщо десь якась частина залишиться, то вона швидко відновиться і заглушить молоді паростки прогресу. Намагання «відбити» у тоталітарної сили якийсь один політичний інститут (Верховну Раду, виконавчу владу, місцеві органи самоврядування) – марна справа, Сізіфова праця. Ми це вже проходили. У 2002 році опозиція перемогла на парламентських виборах, але за короткий час кучмісти шантажем і підкупом сколотили собі більшість. У 2004 р. демократи привели до влади свого президента, але залишили реакцію у парламенті та місцевих органах самоврядування – в результаті біло-блакитні отримали зручну платформу для реваншу – і взяли його. Щоб вічно не ходити по колу, потрібно повністю і одночасно перезавантажити всі органи влади.
Щоб здійснити таке перезавантаження потрібні:
1.Нова політична організація
2.Нова стратегія політичної діяльності
3.Новий Лідер.
2004р. – це генеральна репетиція Української демократичної революції. Зараз треба проаналізувати помилки, внести корективи до сценарію, прогнати бездарних акторів, поновити декорації і готуватись до Прем’єри.
Софія Дніпровська.
Ще з часів помаранчевої революції свідома частина суспільства обрала ненасильницький шлях спротиву. Але установка на мирне вирішення конфліктів змусила демократів іти на такі політичні поступки, які врешті решт завели їх у глухий кут – і нині ми «маємо те, що маємо».
Проте ненасильницькі методи спротиву не варто остаточно скидати з рахунків. Мирний спротив може бути достатньо ефективним, якщо він буде масштабним, системним і добре організованим. Прикладом може служити національно-визвольний рух в Індії під проводом Мохандаса Карамчанда Ганді – творця політичної стратегії, відомої як Сатьяграха.
Сатьяграха по суті означає відмову від співробітництва у всіх сферах життя.
По-перше, це відмова від державної служби, державних нагород, користування державними закладами, тощо. Ну… честолюбних українців, звичайно важко буде переконати відмовитись від різного роду нагород і синекур. Але серед української службової еліти все ж вряди-годи трапляються люди з твердими переконаннями, в крайньому випадку – зі здоровим глуздом, який мав би їм підказати, що служити цій владі – означає поділяти з нею відповідальність за її злочини.
По-друге, це бойкот товарів, вироблених колонізаторами. От тут можна попрацювати. Закликати свідому частину суспільства бойкотувати російські товари і товари, вироблені підприємствами, чиї власники входять у правлячу коаліцію. Треба тільки провести грамотну інформаційну та агітаційну компанію.
По-третє – громадянська непокора: відмова слідувати несправедливим порядкам і законам, встановленим владою. Цей засіб впливу на владу можливий лише за умов високого рівня солідарності між членами соціуму і готовності досить великої кількості громадян до самопожертви. Солідарність – велика проблема для українців, тому в українських реаліях було б доцільніше вдатись до так званого «італійського страйку», який передбачає абсолютно точне слідування всім приписам та інструкціям до найменшої деталі. Результат – той же самий що і в разі звичайної непокори.
Якщо ж вищеозначені заходи не переконують владу, оголошується хартал – загальний страйк. Населення припиняє будь-яку економічну діяльність, що паралізує всю економіку країни. В Україні ще жодного разу не проводився загальнонаціональний страйк. Страйкували окремі галузі, підприємства та соціальні групи, але розгорнути масштабну всеукраїнську акцію протесту з об’єктивних причин ще нікому не вдавалось. Така акція потребує добре розгалуженої політичної організації, що має тісні контакти з профспілками і місцевими громадами і здатна скоординувати дії чисельних учасників. Важливими передумовами загальнонаціонального страйку є антинародні дії влади і наявність авторитетної та організованої опозиційної сили. Перший чинник є у наявності, а от другий – поки що «у процесі».
І, нарешті, ключовим моментом Сатьяграхи є особа Лідера, що служить незаперечним моральним авторитетом для нації. Таким Лідером може стати лише кристально чесна, мудра і жертовна людина, абсолютно віддана своїй справі. Духовний поводир і кумир мільйонів індійців – Ганді – відповідав усім означеним критеріям.
В Україні такого лідера поки що не видно. Та й колективна свідомість сучасного українського соціуму не є благодатним ґрунтом для сприйняття слова правди і добра. Особливо після того, як останнім часом по ньому протопталась ціла отара лжепророків...
І все ж, Україна – не Індія. Не варто сліпо копіювати чужий досвід, треба його творчо переосмислювати і відбирати тільки те, що нам найбільше підходить. Тим більше, що про ненасильницькі методи боротьби писав ще Шевченко:
«Молітесь, братія! Молітесь
За ката лютого. Його
В своїх молитвах пом’яніте.
Перед гординею його,
Брати мої, не поклонітесь.
Молитва Богові. А він
Нехай лютує на землі,
Нехай пророка побиває,
Нехай усіх нас розпинає;
Уже внучата зачались.
Не месники внучата тії,
Христові воїни святиє!
І без огня, і без ножа
Стратеги божії воспрянуть,
І тьми, і тисячі поганих
Перед святими побіжать…»
Щоправда, у Кобзаря можна знайти й інші рядки, як то:
…А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру –
Та й заходиться вже будить.
Або:
І день, і ніч ґвалт, гармати;
Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш –
Серце усміхнеться.
На перший погляд це виглядає як ознака суперечливості переконань поета. Але лише на перший погляд. Тарас Григорович Шевченко був великим діалектиком: на відміну від деяких уславлених політичних стратегів він розумів, що взагалі гарних чи поганих, прийнятних чи неприйнятних методів політичної боротьби не існує. Є методи доцільні і недоцільні. Форми опозиційної діяльності повинні відповідати конкретній політичній ситуації, що склалась.
Як би це дико не звучало, але іноді радикали, що гострять сокири і набивають порохом пістолі, гуманніші за вегетаріанців-непротивленців. Суспільство – це своєрідний організм. Іноді клубок політичних протиріч перетворюється на гнійний нарив, або злоякісну пухлину, що потребує термінового хірургічного втручання, і зволікання смерті подібне. Але імпульсивний, істеричний радикалізм, що намагається пробити лобом стіну, радикалізм, що не несе в собі конструктивної альтернативи, звичайно, потрібно засуджувати і всіма силами гасити.
Проблема нинішніх українських опозиційних партій у тому, що вони схильні зациклюватись на якійсь одній формі політичної боротьби. Одні застосовують переважно парламентські методи і репетують на весь світ, як нас ґвалтують і плюндрують, намагаючись привернути увагу міжнародних інституцій. Другі – кидаються на амбразуру і опускаються ледь не до тероризму (що лише грає на руку владі). Треті погрожують владі Майданом, стоячи на майданчиках і кидаючи слова на вітер…
В існуючих умовах найдоцільніше було б використовувати різні форми спротиву в тих чи інших пропорціях. На початковому етапі владу можна було б підточити пасивним, ненасильницьким спротивом, у якому вона б зав’язла, як у болоті, а потім – вирішувати по обстановці.
Потрібно лише пам’ятати, що ця влада – як бур’ян (або ракова пухлина). Політичні будяки треба виривати з коренем, бо якщо десь якась частина залишиться, то вона швидко відновиться і заглушить молоді паростки прогресу. Намагання «відбити» у тоталітарної сили якийсь один політичний інститут (Верховну Раду, виконавчу владу, місцеві органи самоврядування) – марна справа, Сізіфова праця. Ми це вже проходили. У 2002 році опозиція перемогла на парламентських виборах, але за короткий час кучмісти шантажем і підкупом сколотили собі більшість. У 2004 р. демократи привели до влади свого президента, але залишили реакцію у парламенті та місцевих органах самоврядування – в результаті біло-блакитні отримали зручну платформу для реваншу – і взяли його. Щоб вічно не ходити по колу, потрібно повністю і одночасно перезавантажити всі органи влади.
Щоб здійснити таке перезавантаження потрібні:
1.Нова політична організація
2.Нова стратегія політичної діяльності
3.Новий Лідер.
2004р. – це генеральна репетиція Української демократичної революції. Зараз треба проаналізувати помилки, внести корективи до сценарію, прогнати бездарних акторів, поновити декорації і готуватись до Прем’єри.
Софія Дніпровська.
Відповіді
2011.01.20 | Володимир
Re: Чи можлива українська Сатьяграха?
Наразі - ні. Бо для досягнення успіху потребує активних та добре координованих тривалих зусиль великих мас людей . До речі, пропагований та практикований Ганді ненасильницький спротив, наскільки мені скромно відомо, інколи бував не таким вже й ненасильницьким. Тобто, вогнепальна зброя не застосовувалася, але підсрачники різної сили - так.2011.01.20 | Адвокат ...
Re: Чи можлива українська Сатьяграха?
2011.01.20 | Tatarchuk
Гардеробна революція
Висловлю кілька зауважень щодо тексту, деякі з них є необхідними уточненнями, а деякі є принципові або "для подумати".Насамперед власне сатьяграха. Слід розуміти, що ця штука вважала апріорі владу окупантів (і самих окупантів) притомними, розумними і навіть благородними, чесними супротивниками. Саме небажання ворогувати з тим, хто тобі насправді не ворог, хоча обидва можуть перебувати в ілюзії що ви - вороги, й лежить в основі ідей Ганді. Це апеляція до хорошого і світлого в людині, яка можливо й поводиться наразі погано.
Адекватність такого механичного перенесення на українській ґрунт кожен може перевірити особисто.
Але то не фатально, звісно. Просто треба віддавати собі звіт, що готових рецептів "а як у них" не існує, тому що народи, звичаї, ментальність - різні.
Те що в когось пройшло вдало, в іншіх може обернутися провалом, або насмішкою, або кривавою розправою. Тому це треба прикладати до реалій "тут і зараз".
Наприклад, індуси бойкотували англійський одяг. Відповідно, самі пошивали одяг національний, що стало візуальним відображенням непокори та, також, провозвісником фінансового краху текстильної промисловості колонізаторів.
Чи хтось пошьє собі справді власноруч бідний одяг, думаю очевидно - ні. Чи є маса людей, готових одягатися нестандартно, всупереч вже розповсюдженим смакам і поглядам (най і не націонаьним)? Тут я відповіді не знаю. Але я точно знаю з чого можна почати - уявити собі "дрес-код" братків, бандюків, депутанів і рішуче відмовитись від нього.
Всі ці шапки-підорки, бидловаті костюми-двойки, галстукі бдздинь, кросовки не на кросі, окуляри для приховування нечесного погляду, кепки-бейсболки взимку, (кожен може додати ще багато, аж до обувки) слід рішуче викинути зі свого гардеробу. Пояснення і мотивація дуже проста: саме це носять ті хто зараз при владі, при чому це їхній істиний "обліко моралє".
У магазинах та на точкАх не стіснятись пояснювати саме це реалізаторам, малий бізнес завжди чутливий до конюнктури.
Можна носити (і запитувати, і купляти, і дарувати знайомим) більше етнічного - українського, кримтатарського, навіть рускогонародного. Звісно, місцями, там де це доречно. У великих містах можна і треба одягатись інтелігентно - капелюхи, берети, шарфи тощо. Головний крітерій - одягатись зі смаком, хоча б і скромно. Не бути схожіми на братка або шалаву, не мімікрувати під них у надії що тоді ви "не схожі на лоха".
Розуміти: ваш іншій, більш приємний та притомний вигляд, дратує цю кодлу зверху до низу. Вони не такими собі уявляють світ навколо - най весь час дратуються, нервуються, сриваються. Більш того, такі елементи одягу абсолютно непотрібні гопоті: їх неможна в вас вкрасти чи забрати, щоб потім одягти самому або толкнуть. Їх можна тільки розірвати щелепами в пориві ненависті
Чи ви любите шансон (точніше гопнічеські балади)? Якщо ні, то не просто не слухайте фм з таким, але й просить його вирубити, коли його вмикає воділа. Багато хто в автобусі чи маршутці думає так само як ви, але боїться або "лініться" розкрити рота. Досі вам замість розтулити рота скручувати у трубочку вуха.
Можна пригадати безліч дрібничок, які розділяють "нас" від правлячого й торжествующого бидла. Насамперед, не переходьте на мову блатняка, точніше на суржик від нього. Не підтримуйте співбесідників так робити - це мова окупантів, внутрішніх тутешніх окупантів. Подумавши, ви побачите що сама псевдофєня кодіфікує низку відносин, брати участь у яких ви не маєте жодного бажання: а в когось і воно створює цілий паралельний всесвіт. Ваша мова - це може бути і українська і російська - має бути грамотною, цікавою, конструювати іншій, більш правільний світ.
Знову повертаємось до сатьяграхи. Для любителів більш активних дій ніж простой культурний спротив - ви можете, як і пропонує автор статті, антирекламувати а точніше навіть просто фреймити товар та послуги привладних фірм. Не тому що він поганий, а тому що поганими вчинками прославився його продавець, власник. Наліпки, графіті можуть навіть не мати заклику некупувати - просто констатувати факт, що це зона регіоналів. Можна однотипним лого. Комусь це абсолютно пофіг, але комусь якраз цієї маркери і не вистачало.
Багато дуже цікавих прецедентів, знову ж з оговоркою що це інший народ і інша епоха, може дати "помаранчова альтернатива" Польщі часу комунизму. Теоретикам варто прочитати літературу або статті про ці акції, які стисло можна пересказати так: хіба можна боятись мента, який запитує вас чому ви одяглись в краснолюдка (тобто гнома у червоній шапці).
Копіювання механистичне також має сенс, але тільки як елемент і тільки для одної речі: щоб про це, із необхідним бекграундом на що це похоже ("першими подібні акції почалися там-то і тоді-то, а закінчилось все у такому-то році тим-то"), склюовували и тиражували ЗМІ, особливо іноземні і які напишуть про акцію просто потому що то "як в них колись".
Головна ж теза зі всіх акцій ненасильсттва - чого часто не розуміють сучасні організатори - це одночасне поєднання двох умов: 1) ви не повинні бути смішними, смішнішим має бути ваш супротивник, 2) ви не повинні по підсумку ставати слабкими, слабішати має ваш супротивник.
2011.01.20 | Pavlo Z.
Re: Гардеробна революція
я в тихій подяці...2011.01.20 | Cтас
Українська мова може бути публічним виявом опору владі!
Українська мова завжди і всюди!2011.01.21 | Мірко
Re: Українська мова може бути публічним виявом опору владі!
2011.01.22 | Drohobyszer
Re: Українська мова може бути публічним виявом опору владі!
Так, якщо... Якщо це, припустимо, в Донецьку чи Сімферополі. Але абсолютно не, наприклад, у Львові, де є нормальне загальне україномовне середовище і, навпаки, російська мова впадає у вухо доволі різким дисонансом.Особисто я востаннє розмовляв російською (саме тут, в Україні, а не в Нижньому Новгороді, Ярославлі чи Воронежі, де доводилося бувати у відрядженнях за Союзу) на уроках російської в середній школі, яку закінчив ще 42 роки тому. Себто я вже понад сорок років публічно виявляю опір владі завжди і всюди? "Ветеран опору", так би мовити.
P.S. А загалом це звучить надзвичайно дико - "українська мова в Україні є маніфестацією опору (українській?) владі"!!! Ви не вважаєте?
2011.01.22 | Cтас
Re: Українська мова може бути публічним виявом опору владі!(л)
Міністр МВС у Львові: російську розуміють всі?http://www.zaxid.net/newsua/2010/5/19/155143/
такими словами сьогодні, 18 травня, розпочав у Львові нараду за результатами роботи міліції Львівщини за 4 місяці 2010 року міністр МВС України, генерал-майор міліції Анатолій Могильов.
-------------------------------------------------------------------------------------------
І у Львові українська мова може бути виявом опору владі чужинців. Наприклад у спілкуванні з представниками цієї влади.
2011.01.22 | Drohobyszer
Re: Українська мова може бути публічним виявом опору владі!(л)
Богу дякувати, генерал-майори міліції не входили досі, не входять зараз і, майже безсумнівно, не входитимуть в майбутньому в коло мого спілкування.2011.01.22 | Cтас
Re: Українська мова може бути публічним виявом опору владі!(л)
http://zik.com.ua/ua/news/2010/03/18/221166А от начальник управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської ОДА Степан Лукашик інформував про хід реконструкції аеропорту ламаною російською.
-------------------------------------------------------------------------------------------------
Такого холуйства не повинно бути.
2011.01.22 | Drohobyszer
Re: Українська мова може бути публічним виявом опору владі!(л)
Cтас пише:> А от начальник управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської ОДА Степан Лукашик інформував про хід реконструкції аеропорту ламаною російською.
> ----
> Такого холуйства не повинно бути.
Щодо холуйства - я з Вами цілком згоден.
Але щодо ламаної російської п.Лукашика, то вважаю, що його ж інформація правильною літературною російською - це було би стократ гірше. Це означало би, що він і нащодень нею спілкується. А так бачимо, що він з натугою згадує свої шкільні знання російської, невживані від дня отримання атестату
2011.01.20 | ziggy_freud
сама по собі концепція ненасильницького спротиву гарна.
Але форми не можуть запозичуватись 1:1 без врахування місця і часу. Попри всю повагу до досвіду Індії (Грузії, Сербії і України-2004 також). Ненасильницькі копняки в деяких місцевостях Індії тут вже згадувались. Індія велика і різна, там далеко не всі пацифісти.погоджусь з п.Татарчуком, що складова культурного спротива є важливою. Українська культура - за нами. Український креатив - теж. Згадайте "галубой майдан"-2007, на що це було схоже. І порівняйте з помаранчевим-2004го. Одразу дещо стане на місце.
Януковичу, щоб прийти до влади, знадобились не тільки гроші олігархів, але і підтримка (про)російських медій, і мізки американських технологів. А щоб втриматись, йому треба зовсім інше - стати президентом всієї України. Тут його тому-що-лідерський авторитет і здувся до 20% підтримки. Далі буде ще менше...
2011.01.22 | charly3091
Набагато простіше
Щоб втриматись - Януковичу досить оголосити себе довічним імператором та відмінити будь-які вибори.2011.01.22 | ziggy_freud
якщо так просто - чому цього не зробили
- Кравчук- Кучма
- Ющенко
припускаю, що в Кравчука не було потрібного адмінресурса, і його сильно пресували. Що Ющенку навіть перше президентство було не сильно й потрібне. А Кучма владу любив, і наближені до тіла його сильно вмовляли піти на Кучму-3. А він пішов на пенсію. Хоча до Кучми Йанику як зачуханій єнакієвській автобазі до Южмаша.
проголосити себе можна ким завгодно. Хоч Верховним Чєбурашкой Югоросії. Чи повірять? Людина з дуже схожим прізвищем Янаєв колись намагалась стати головою хунти в усьому СРСР...
2011.01.22 | RuslanM
Re: Чи можлива українська Сатьяграха?Неможливa :Україна не Індія
2011.01.23 | Володимир
Re: Чи можлива українська Сатьяграха?Неможливa :Україна не Індія
...і навіть не Гондурас.