Як французькі багнети зміцнюють Українську Соборність...

«Ішли дві долі різними шляхами.

На роздоріжжі долі обнялись.»
Ліна Костенко

Ще св. Августин сказав: «Господь створив тебе без тебе, але спасти тебе без тебе не зможе». Ми проголосили Соборність та Незалежність, але самого проголошення замало, щоб насправді відчути себе соборними та незалежними.

22 січня ми святкуватимемо 92-гу річницю від дня проголошення Акту злуки на Софійському майдані у Києві. «Все тече, все змінюється», – казав свого часу Геракліт.

Минуле. Об’єднання обох частин України (ЗУНР та УНР) у 1919 р. було зумовлене бажанням українського населення возз’єднатись в одну державу та міжнародними політичними обставинами, які склались. Проголошення самостійності ЗУНР (19 жовтня 1918 р.) та УНР (7 листопада 1917 р.) не входило до планів Польщі та більшовицької Росії. А протистояти цим важковаговикам на міжнародній арені поодинці було вкрай важко. Об’єднюючи дві частини України, політичні проводи обох республік вбачали у цьому не лише злиття нації, а й взаємодопомогу на всіх рівнях. Так, 1 грудня 1918 р. у Фастові, при підписанні попереднього тексту угоди про злуку, сторони домовились про міждержавний товарообмін; ЗУНР зобов’язувалась постачати на Наддніпрянщину нафту, бензин та залізничні мастила, натомість отримувати звідти цурок, муку й продовольчі жири.

Пілсудський та Ленін не могли дозволити українцям створити власну державу, адже це означало визнати їх як окрему націю та розвіяти у своїх народах історичні міфи про всемогутність двох імперій – Речі Посполитої та царської Росії. Відтак Галичина та Наддніпрянщина перетворились в арену військово-бойових дій українців та польських і російських окупантів, що завершились перемогою останніх.

Сьогодення. В наш час проблеми, що потребують негайного вирішення, на відміну від часів Української революції 1917-19 рр., мають, здебільшого, внутрішньодержавний характер.

Однією з таких проблем є штучно створений російськими спецслужбами міф про «дві України». Підтримка чинною владою всього російського та проросійського на рівні держави, приїзди московського попа Кирила та нашпиговані радянською символікою українські населені пункти стимулюють українців політично ідентифікувати себе зі «східним братом». Звичайно, ця ідентифікація не вписується в рамки української нації, і тому починають виникати конфлікти між «українськими незалежниками» та «російськими федералістами».

Влада, всіма можливими методами (законопроектами про російську, як другу державну; пам’ятниками Сталіну; скасуванням Степану Бандері звання Герой України…), намагається відволікти суспільну увагу від сьогоднішніх соціальних проблем (стрімка інфляція; підвищення ціни за газ та продукти…). «Професійна» команда, «професійних» економістів, юристів…, під проводом самих же «професіоналів» Януковича та Азарова, з відповідними науковими ступенями, які засвідчують цю «професійність» – продемонстрували повну непрофесійність в управлінні державою та економікою, зокрема. Але ж за передвиборчі обіцянки спитають? Саме тому, враховуючи свій, інколи аж подекуди, східний електорат, влада поставила і прийняла у порядку денному питання про підтримку в Україні всього пострадянського і проросійського. Однак, на жаль чи на щастя, скільки б в магазині не заміняли вивіску «Ковбаса» на «Колбаса», – чи навпаки, – ковбаса не подешевшає.

Русифікацію в Україні проводять наповну. Однак, чомусь газ від цього тільки дорожчає!...

Насправді ж, ніяких «двох Україн» в Україні не існує. Попри мовні розбіжності (які склались у силу певних історичних обставин), більшість українців на Заході і на Сході держави, Півночі і Півдні однаково хоче жити в Незалежності.

«Divide et impera» («Розділяй і пануй») – влада прекрасно розуміє, що посвареними українцями значно легше управляти, аніж коли вони будуть разом. «L'union fait la force» («Єдність дає силу») – пише на гербі Королівства Бельгії.

Майбутнє. Вихід завжди є, принаймні, – через вхід. Тож Янукович і К°, які так намагаються переконати нас у своїй вічності при державному кориті, аргументуючи це власним безсмертям, завжди можуть піти тим же шляхом, яким і прийшли. І міф про те, що у разі недобровільної здачі влади держава увійде у громадянську війну між «західняками» і «східняками», продовжує залишатися міфом. Ми всі живемо-виживаємо в одній країні і рівень життя у нас, також, практично однаковий. То ж хто швидше приїде до Києва, коли задзвонять дзвони революції – «західняк» чи «східняк», – це ще питання. А покладатись владі на те, що всі майдани можна розігнати за допомогою сили, як це сталось з Податковим, я б не радив. Терті французькі дипломати давно уже зрозуміли, що багнетами можна завоювати світ, але всидіти на них неможливо.

Михайло Галущак

Відповіді

• 2011.01.26 | Мірко

  Re: Українець сходу і заходу однаково хоче жити в Незалежності

  Не однаково.
  Одні хочуть у московській незалежній Україні а другі в українській. Одні другого хочуть перетравити. Покищо перетравлюють успішніше москалі.
  48.9% молоді розмовляє ВДОМА московською коли лише 45.4% їхних батьків розмовляли московською. Лише 31.1% молоді розмовляє ВДОМА українською, коли 35.9% їхних батьків розмовляли українською.
  
  Ну а по цілому тепер 37.5% українською а 42.3% московською.
  А серед їх батьків було 42.4% що розмовляли українською а 39.2% московською.
  
  Звязали в однім мішку кота й собаку. Тепер вони гризуться. Коли розвяжете мішок буде лише одно або друге, - а скоріш два трупи.
  
  Ой не однаково мені...