01/28/2011 | Аскольд Лозинський

Найновіші заходи влади проти української громади в Російській Федерації, що включають судову ліквідацію одної української структури (Федеральної національно-культурної автономії українців Росії), внесення позову Міністерством юстиції РФ до Верховного суду РФ про ліквідацію другої ще давнішої структури (Об`єднання українців Росії), цензурний напад на бібліотеку української літератури в Москві, закриття бібліотеки, пізніше відкриття, новий цензурний напад і навіть побиття міліцією керівника бібліотеки, вказують, що Росія взялася щонайменше серйозно обмежувати діяльність української національної меншини, або, у гіршому випадку, зовсім її підкорити, щоби вона прямо служила політичним інтересам Путіна-Мєдвєдєва, або зовсім перестала діяти.

Міністер закордонних справ РФ Сергій Лавров недвозначно повідомив пресі, що ці потягненя РФ носять політичний характер, тобто це реакція РФ на політичну діяльність української національної меншини в РФ.

На жаль МЗС України неоднозначно відреагувало на ці події: в одному випадку вийшла заява про оформлення нової української організації (земляцтва) при домовленості з МЗС РФ, що, очевидно, підкорило би зовсім діяльність цієї структури, а у другому міністер ЗСУ Грищенко пригрозив Росії, що її поведінка відібється на стратегічних відносинах двох держав. Посол України в РФ також видав різні неоднозначні сигнали. Зрештою він просто приречений виконувати доручення МЗСУ.

Українська громада обороняється наскільки вона спроможна, внесенням протесту на ліквідацію ОУР та касаційним прохання, щодо ФНКАУР. Щодо бібліотеки, то громада зовсім обмежена, найбільше, що вона може зробити- це заяву. Коли взяти під увагу заяву міністра Лаврова чи взагалі відносини демократичності і балансу влади між її гілками, що запровадив режим Путіна-Мєдвєдєва, то очікувати справедливості від судочинства РФ чи реакції на заяву є наївним.

Настав час приступити до активного спротиву, до відновлення «холодної війни» фактично з тим самим центром, що за СССР, хіба що зі зміненою назвою та дієвими особами.

Світовий Конгрес Українців видав у цих питаннях документи і направив їх до найважливіших міжнародних інстанцій типу: ОБСЄ, ООН, тощо, а Президент СКУ навіть мав зустріч по цьому питанню з Високим комісаром в справах національних меншин ОБСЄ, речником європейського парламенту, тощо. Отже конкретні заходи вже зроблені. Наскільки серйозно Росія Путіна-Мєдвєдєва трактує міжнародне товариство на жаль проявлено в минулому. Росія зухвало зневажає міжнародними установами, а в більшості використовує їх для своєї політики. Дипломатія РФ однозначно з її силовими структурами. Висновок тільки один: Росія розуміє тільки тиск або чобіт. Тому треба вдарити по Росії також іншими способами.

Немає сумніву, що Росія через свою пропаганду представить себе жертвою у боротьбі з агресивними національними меншинами. У відношенню до Росії не є цинічним аналізувати, що недавні теракти в Домодедово могли бути влаштовані Кремлем для подальшого введення більше агресивної силової політики у Чечні. Росія має досвід з такими терактами, пригадуємо вибухи у житлових приміщеннях в Москві 20 років тому, а щодо цінності людського життя, то про це неодноразово зухвало висловлювалися Путінсько-Мєдвєдєвські попередники, зокрема Сталін, який часто вказував, що людський ресурс має невелику цінність.

Демонстрації під дипломатичними місіями РФ залишаються як один випрацьований захід протесту і боротьби. Одначе до цього треба також включити наші впливи на уряди держав, громадянами яких ми є, щоби вони задекларували не тільки на словах, але і на ділі своє негативне ставлення.

Це включає прийняття у парламентах резолюцій з вимогою до РФ шанувати людські і національні права своїх мешканців з відповідними економічними наслідками: таких як не допущення РФ до Світової Організації Торгівлі, у США не допущення РФ до ліквідації наслідків так званої поправки Джексон-Ваник та звільнення від постійних національних комерційних обмежень, тощо.

У державах де працюють при парламентах чи при інших інституціях комісії, чи комітети додержання домовленостей Гельсинських угод і подібних конвенцій слід ініціювати переслухання, щодо порушення, всупереч цим угодам, національних прав українців у Російській Федерації.
Також треба звертатися до екзекутивних гілок влади держав, щоби президенти, премєр міністри, державні секретарі, закордонні міністри конкретно визначились з цього питання та висловили гострі протести особисто Путіну та Мєдвєдєву.

Протестні заходи завжди приносили велику користь. Зокрема, після розвалу СРСР ми укріпились в цьому переконанні, бо про успіхи наших зусиль у підваженню імперії дали нам знати люди з тої сторони залізної завіси. Тому нехай нам здається, що наші брати і сестри, які проживають на території РФ, живуть по той бік новітньої залізної завіси. Сьогодні вони новітні дисиденти, бо захищають інтереси своєї нації у відновленій, з дещо зміненими границями імперії. Вони потребують нашої допомоги. А Путіну-Мєдвєдєву треба дати відсіч.

27 січня 2011
Аскольд Лозинський