вічна проблема пенсій. не тільки в україні. здаю утопічний рецепт вирішення.
02/04/2011 | catko
є різні способи розвязання проблеми пенсій. накопичувальні системи, страхові, від стажу і т.п. суть в них одна. працююча людина у вигляді податків сплачує собі "настарість" в копилку держави. держава з цього податку платить пенсію тим в кого старість вже і зараз. і так по колу. людина вірить що коли в неї буде старість то коло не перерветься. частину людина платить в страховий фонд - чи то обовязковий чи то за бажанням - з якого на старості буде черпати взад. якщо фонд не прогорить. ну і т.д. і т.п. основна проблема полягає в тому що в кожен даний момент в держави є енна кількість пенсіонерів яким треба заплатити енну суму а її як правило нема.
але нюанс. та сума розраховується (але не сплачується) дуже просто: береться кількість пенсіонерів множиться на суму середньої пенсії. потім та сума ділиться на кількість працюючих і получається сума податку яку треба стягнути з кожного працюючого. не вірите - підніміть статистику по україні підставте у формулу і раптом вийдете на знамениту цифру 45% податку від фонду середньої зарплати - яка чи то у вигляді фондів чи то податку до пенсійного чи то новоствореного єдиного соціального внеску вічно фігурує в українських бухгалтеріях. і отут виникає та колізія яка в українських реаліях створює оту всю чехарду. бо нікому не хочеться половину своєї зарплати віддавати "на дєрєвню дєдушке" хз кому і хз хто то ділить і взагалі чиї особняки на тому ростуть. звідси вилазять конверти мінімальні зарплати і стотисячпятсот органофондів які з тим борються одержуючи платню з тої ж нашої половини зарплати.
а тепер хід конем.
формулу залишаємо без змін - ну куди від неї дінешся.
тільки податок робимо адресним. наприклад по формулі в нас виходить що двоє працюючих повинно годувати одного пенсіонера. ок. в державних органів там сотні тисяч картотек і серверів напхані інформацією чорті якою від того хто де працює до хто з ким спить. робимо систему за принципом - кожен працюючий при сплаті податку одержує на руки щомісяця конверт з прізвищем-адресою пенсіонера і роздруківками платежів податкоплатника і виплат дідові. насправді все далі йде через єдиний пенсійний фонд і держава далі гарантує-розподіляє-забезпечує і т.п. міняє празвища і т.п. - короче тасує. але суть в іншому - петро іванович слюсар і микола васильович його кум директор кожен місяць бачать чи нагодували вони парасковію іванівну поверхом нижче чи ні. а відповідно парасковія іванівна кожен місяць бачить через кого вона лишилась голодна. насправді пані парасковія голодна не лишилась бо в той момент коли микола з петром вирішили зажилити бабки і не заплатили податок держава моментально закрила дірку зі стабілізаційного фонду а на наступний місяць перекинула платежі на сусідів поверхом вище - при тому дала по сраці тим горекумам. але пані пенсійного віку побачила хто гроші зажилив. і потім кумам буде задниця в тому будинку.
звичайно про сусідів я погнав це гіпербола щоб пояснити схему. але суть від того що наприклад я працюючи на роботі і знаючи що мій податок йде мому батькові пенсіонеру персонально (не весь звичайно тут теж є реалії) а якщо я почну никати податок то батько не дістане пенсії - в тому щось є. ну крім проблеми депутатських мегапенсій але якщо все зробити по запропонованому алгоритму хотів я б подивитись на результат. і саме головне така система практично нічого не коштує додатково до існуючої. але зато співучасть громадян в розбудові самосвідомості державного бюджету гарантована. і навіть мєнтам гранатомети не доведеться купувати як зараз. за гроші пенсіонерів до речі.
пс. звичайно що це утопія. але імхо схема має право на життя.
але нюанс. та сума розраховується (але не сплачується) дуже просто: береться кількість пенсіонерів множиться на суму середньої пенсії. потім та сума ділиться на кількість працюючих і получається сума податку яку треба стягнути з кожного працюючого. не вірите - підніміть статистику по україні підставте у формулу і раптом вийдете на знамениту цифру 45% податку від фонду середньої зарплати - яка чи то у вигляді фондів чи то податку до пенсійного чи то новоствореного єдиного соціального внеску вічно фігурує в українських бухгалтеріях. і отут виникає та колізія яка в українських реаліях створює оту всю чехарду. бо нікому не хочеться половину своєї зарплати віддавати "на дєрєвню дєдушке" хз кому і хз хто то ділить і взагалі чиї особняки на тому ростуть. звідси вилазять конверти мінімальні зарплати і стотисячпятсот органофондів які з тим борються одержуючи платню з тої ж нашої половини зарплати.
а тепер хід конем.
формулу залишаємо без змін - ну куди від неї дінешся.
тільки податок робимо адресним. наприклад по формулі в нас виходить що двоє працюючих повинно годувати одного пенсіонера. ок. в державних органів там сотні тисяч картотек і серверів напхані інформацією чорті якою від того хто де працює до хто з ким спить. робимо систему за принципом - кожен працюючий при сплаті податку одержує на руки щомісяця конверт з прізвищем-адресою пенсіонера і роздруківками платежів податкоплатника і виплат дідові. насправді все далі йде через єдиний пенсійний фонд і держава далі гарантує-розподіляє-забезпечує і т.п. міняє празвища і т.п. - короче тасує. але суть в іншому - петро іванович слюсар і микола васильович його кум директор кожен місяць бачать чи нагодували вони парасковію іванівну поверхом нижче чи ні. а відповідно парасковія іванівна кожен місяць бачить через кого вона лишилась голодна. насправді пані парасковія голодна не лишилась бо в той момент коли микола з петром вирішили зажилити бабки і не заплатили податок держава моментально закрила дірку зі стабілізаційного фонду а на наступний місяць перекинула платежі на сусідів поверхом вище - при тому дала по сраці тим горекумам. але пані пенсійного віку побачила хто гроші зажилив. і потім кумам буде задниця в тому будинку.
звичайно про сусідів я погнав це гіпербола щоб пояснити схему. але суть від того що наприклад я працюючи на роботі і знаючи що мій податок йде мому батькові пенсіонеру персонально (не весь звичайно тут теж є реалії) а якщо я почну никати податок то батько не дістане пенсії - в тому щось є. ну крім проблеми депутатських мегапенсій але якщо все зробити по запропонованому алгоритму хотів я б подивитись на результат. і саме головне така система практично нічого не коштує додатково до існуючої. але зато співучасть громадян в розбудові самосвідомості державного бюджету гарантована. і навіть мєнтам гранатомети не доведеться купувати як зараз. за гроші пенсіонерів до речі.
пс. звичайно що це утопія. але імхо схема має право на життя.
Відповіді
2011.02.04 | Д. А.
Два зауваження
Перше: чи не могли б Ви писати так, аби написане було читати комфортно. Велику літеру на початку речення вигадали не просто так. І абзаци також.Друге: солідарна пенсійна система не може забезпечити нормальний рівень життя пенсіонерів. Байдуже, чи вона залишиться "анонімною", як зараз, чи стане "персоніфікованою", як це пропонуєте Ви.
2011.02.04 | Soft
Мій варіант - реальний.
Щодо реформи існуючої системи:1. втрачено довіру до фінансових гарантій влади;
2. точка біфуркації фінансової піраміди "Пенсійний Фонд України" вже пройдено;
3. Ніхто не буде платити з доходів 34% за примарну пенсію (будуть конверти чи їх аналоги).
Тому можливий лише грузинський чи прибалтійський варіант, де:
1. взагалі закривають пенсійний фонд з його податками,
2. вводять накопичувальну систему, де власник сам вирішує в якому фонді (одному з приватних чи державних) тримати свої заощадження (вклад в пенсійний фонд вираховується з оподаткованого доходу, незалежно в який фонд ці гроші вкладено),
3. бідним, котрі платили "солідарку" і не накопичили, платиться "пенсійна допомога" (не вище трьох мінімальних заробітних плат) з бюджету - помісячно чи одноразово за 10 років за бажанням.
В іншому випадку платежі до ПФУ будуть катастрофічно падати, а виплати з нього рости, що призведе за 2-3 роки до повного його банкрутства. А люди будуть пенсійні гроші інвестувати в закордонні банки, золото чи нерухомість (тому що в акції інвестувати неможливо, права дрібних акціонерів незахищені). Це де вимивання оборотних коштів з економіки та банкрутства пенсійної системи вже в меншою кількістю варіантів рішення проблеми.
2011.02.05 | Д. А.
Воно то так, але ж...
Soft пише:> Тому можливий лише грузинський чи прибалтійський варіант, де:
> 1. взагалі закривають пенсійний фонд з його податками,
> 2. вводять накопичувальну систему, де власник сам вирішує в якому фонді (одному з приватних чи державних) тримати свої заощадження (вклад в пенсійний фонд вираховується з оподаткованого доходу, незалежно в який фонд ці гроші вкладено),
> 3. бідним, котрі платили "солідарку" і не накопичили, платиться "пенсійна допомога" (не вище трьох мінімальних заробітних плат) з бюджету - помісячно чи одноразово за 10 років за бажанням.
>
Накопичувальна пенсійна система може запрацювати в повному обсягу не раніше, ніж за 30 років. Тобто, отримувати таким чином пенсії зможуть ті, кому сьогодні 30 років і менше. Якщо одним махом закрити ПФ та відрахування до нього, а ту "пенсійну допомогу" для величезної "армії" пенсіонерів на 30 років перекласти на бюджет, то гаплик настане бюджетові.
До того ж і після повного переходу на накопичувальну систему залишаться ті, хто просто фізично не міг накопичити собі пенсію: інваліди з дитинства тощо. І їм теж треба буде звідкись цю пенсію платити.
2011.02.05 | catko
а ви думаєте зараз відбулось в україні інакше?
десь в 2000-му ввели у нас персоніфіковані рахунки. і от раптом тепер виявляється що в кого був стаж по старій системі навіть 30 років але після 2000-го він не працював з тих чи інших причин - тепер виходать на пенсію чуть не 200-300 гривень. це нормально?2011.02.04 | magda
Психологічні плюси урівноважуються психологічними недоліками і сумуються у психологічну ілюзію
Воно, звичайно, приємно себе відчувати благодєтєлєм по відношенню до Парасковії Іванівни.Але факт життя такий, що одного дня прийде повідомлення "Ваші 800 грн. тепер надходять не Парасковії Іванівні, а Аґлаї Нікітішні, через те, що Парасковія Іванівна відкинула копита". А ти вже до неї прив'язатися встиг... Якісь такі додаткові можливості у житті замислитися про вічне... Вони в нас і так трапляються: тітка померла, знайомий розбився на машині. Але так воно якось ще додатково.
Інший психологічний наслідок: це якщо ти не заплатив, то Парасковія Іванівна тобі жити не дасть. А якщо я плачу на життя цій утриманці, то, гадаю, якщо мені не сподобається горщик з квітами, який вона тримає у під'їзді, я на правах того, без кого вона від голоду сковирнеться, маю значно більше прав ткнути її у щось носом... Який з варіантів більш імовірний?
Поза тим, як відомо кожному бухгалтеру, є різниця між тим, коли і як поступили гроші і як вони зарахувалися (accrued). Можна нічого не міняти, а просто присилати людям папірці з іменами Прасковій Іванівн, Аґлай Нікітішн і Прокопів Матвійовичів. Най навіть і реально існуючих. Але чи зменшиться від того кількість тих, хто сидить на реальних грошових потоках? Адже все одно і при такій системі треба буде з тих 800 грн. відняти щось на конверта для листа про Парасковію Іванівну, людину, яка у той конверт лист вкладала або принаймні обслуговує конвертувальний апарат, і оренду площі, де той конвертувальний апарат стоїть. Якийсь overhead, але все одно виникає, порівняти свої 800 грн. з гривнями Парасковії Іванівни все одно виходить не на 100 відсотків, і все, чого ми таким чином добилися - це піар-кампанія і викликання теплих відчуттів. За ті самі наші 800 грн.
Є можливість повністю децентралізувати. Тобто кожен працюючий Петренко В. отримує вказівку раз на місяць принести 800 грн. безпосередньо Парасковії Іванівни (перерахувати на її рахунок, щоб був первинний документ), а Парасковія Іванівна отримує повідомлення, що їй кожного місяця мають принести по 800 грн. громадяни Петренко В. та Писарчук О. Ніхто за цим не слідкує. Якщо Парасковія Іванівна не отримує від Писарчука свої 800 грн., вона повідомляє в міліцію, і якщо Писарчук не в змозі пред'явити міліції платіжку, він сідає на 15 діб адмінарешту. Система тримається на страху недотримання закону.
З іншого боку, наскільки збільшаться витрати на міліцію, якщо Парасковія Іванівна буде писати скарги на Писарчука та Петренка тільки тому, що їй здалося, що то був саме Писарчук, хто отруїв її кота.