02/07/2011 | Sakharov

Фальшування історії - це прояв типового комплексу неповноцінности і сумна традиція, започаткована Петром 1-м.
Як пише Володимир Білінський у третій книзі "Країна Моксель - Московія", навіть на початку 18-го сторіччя весь навколишній світ не визнавав Петра ані імператором ані царем, вважаючи його навіть не великим, а просто князем - управителем колишнього улусу Золотої Орди, що зберіг васальну залежність від нащадків Чингиза. Імператором його визнали лише Прусія, Нідерланди і Данія і то з великим запізненням. Відтак, і теперішня Росія тоді не була визнана імперією, ій навіть було відмовлено у новій, запровадженій Петром назві "Росія", вона для навколишнього світу залишалася Московією. Нова династія Романових у 1613 році (Михайло Федорович Романов) дала клятву вірності старій династії Рюриковичів, які були васалами Орди і тим самим підтвердила свою васальну залежність. Сам Петро у Прутському поході, рятуючись від полону і остаточного розгрому, був змушений підписати клятвену грамоту про визнання васальної залежности від Чингизидів. Відтак "велика імперія" насправді залишилася васальним утворенням.
Виник комплекс неповноцінности, який Петро намагався утлумити, підробивши Радзивілівський літопис, водночас були здійснені два кримських походи, метою яких було, як пише В. Білінський, захоплення архівів і знищення клятвеної обіцянки Петра. Останнє вдалося. Документ був скоріше за все, знищений, чи, можливо, він і досі схований у закритих московських архівах,
Традицію фальшування історії продовжила Катерина друга, підчас царствування якої була проведена масштабна робота з вилучення і знищення неугодних Романовим архівних документів і написання перекручених "літописних списків".
То ж "Історія государства россійского" є суцільною фальшивкою, спрямованою на утвердження хворих на комплекс неповноцінности Романових в якості законних спадкоємців Рюриковичів і водночас утвердження легітимності Росії як держави з вилученням з пам'яти ганебних свідоцтв васальної залежности.
Цей комплекс не зник і при більшовиках (ВКПБ) і їхніх спадкоємцях - комуністах (КПСС), бо те, що ґрунтується на брехні і облуді, не спростоване і не піддане критиці, не може продовжуватися іншим чином, ніж брехнею і облудою.
І сьогоденні правителі Росії для подальшого державотворення чи збереження держави не мають під ногами опори, нічого крім імперських байок про велич і перемоги у загарбницьких війнах. Вони не можуть на такому ґрунті створити націю, об'єднану спільними прагненнями і метою. Намагання ввести замість визначення національности визначення "росіянин" з уточненням на кшталт "росіянин удмуртського походження" приречені, бо ті, хто має "походження" мають історичну пам'ять і політичну націю за наявности пам'яти про приниження і упослідження з населення Росії зліпити не удасться.
Сидячи на цій діжці з порохом кремлівські владці не бачать і не мають іншого виходу ніж застосування старого рецепту згуртування населення навколо зовнішньої реальної чи вигаданої небезпеки, навіювання комплексу загрози. І виходить погана гра при блаженній усмішці на писку. У сьогоденному інформатизованому і економічно інтегрованому світі навіювати хибні комплекси стає все важче. Газовий шантаж (голка, на якій Росія намагається тримати Європу), газові хабарі Китаю триватимуть недовго. Економічна криза Росії з привиду стає реальністю. Зубожіння населення призведе до масового невдоволення, яке не буде чим пригасити.
Росія приречена.