З самого початку хочу сказати, що мої зауваження у цій статті не мають відношення до загалу сучасної історіографії, а тільки до окремих істориків, які своєю непрофесійністю кривдять не тільки науку, але також і професію до якої вони себе зараховують. Також не маю на меті кривдити когось особисто.  Скоріше моя інтенсія є ставити під сумнів авторитетність та науковість  даних тез і, тим самим, неавторитетних або навіть тенденційних їх висувачів.

Нещодавно російській федеральній Інформаційній Агенції “Регнум” дав інтервю один український історик- Ярослав Грицак. Тема, яка цікавила росіян  це ОУН-УПА. Подаю деякі найбільш не тільки очорнуючі, але й  не обгрунтовані вислови пана Грицака. У кожному випадку подаю витяги у повному тексті, щоби небуло закиду, мовляв, що я витягнув з контексту:

Якщо на хвилину абстрагуватися від ідеоологічних відмінностей, УПА – це приблизно те ж, чим була армія Махна: селянська, часто дуже жорстока, але з підтримкою місцевого населення.

Тактика бандерівців - приблизно як тактика більшовиків: коли вони бачать, що процес розвивається, вони намагаються його очолити, а очоливши, відрізають при цьому "зайві" руки, ноги, або навіть голову, щоб загнати процес потім в потрібні рамки.

Потрібно додати, що під час створення УПА на Волині відбувається масова різанина місцевих поляків. Вважаю, що це збіг не випадковий: ОУН спеціально спровокувала цю різанину і скористалася цим як мобілізаційним фактором.

У значній мірі можна дивитися на Волинську різанину як велику криваву мобілізаційну акцію зі створення УПА.  

Щоб уникнути пересудів, скажу відразу: ОУН була антисемітською.

Український націоналізм, швидше, був такий прагматично-прикладний, причому в поганому значенні. Ідеологічно цей рух був досить слабкий, адже його робили молоді люди 20-30 років, які не мали освіти, яким взагалі було не до ідеології. Багато хто з тих, що вижили, зізнаються, що навіть Донцов був дуже складний для їх розуміння. Вони ставали націоналістами "за природою речей", а не тому, що щось колись прочитали. Тому їх антисемітизм і був швидше погромним, ніж програмним. Є велика суперечка, який на цей рахунок була позиція Бандери або Стецька. Є фрагменти з публікацій щоденника Стецька, де він пише, що підтримує політику Гітлера щодо винищення євреїв.

Відомо також, що коли євреї, особливо волинські, масово тікали до лісу, УПА їх винищувала. Про це зараз пише Джон Пол Химка, і він пише на основі спогадів.

Кілька років раніше  той сам Ярослав Грицак зробив прислугу полякам даючи інтервю польській «Газеті Виборчі». У тому інтервю є такі витяги:

Ідеологія і практика українського націоналізму в 30-х роках пригадує нацизм і, передусім, італійський фашизм.

Не треба забувати, що ворогами Бандери були також помірковані українці, які пробували діяти легально, сьогодні ми б сказали  - ліберали. З 63 жертв замахів під час війни 36 були українцями, а з них лише один - комуніст!

Українська держава не постала, а Бандера був засланий до Заксенхаузен, де сидів до кінця війни. Однак ще перед концтабором, коли був посаджений під домашній арешт, він не перестав бути прихильником співпраці з німцями. В листах, пересланих до краю, писав: доки Гітлер становить силу і воює зі Сталіним, було б шаленством відвертатися від нього. Євген Стахів, який подає цей лист, твердить, що коли б Гітлер запропонував співпрацю українцям, то Бандера без вагання став би українським Квіслінгом.

У воєнний час Євген Стахів був рядовим членом ОУН. Також членом, але вищого рангу, який мав доступ до Провідника Бандери, був його брат Володимир. Тому ОУН інколи використувала Євгена як курєра, і, напевно, він переносив грифи від Проводу до Миколи Лебедя на материку. Одначе Євген не був посвячений у зміст тих грифів. Також Бандера не проводив дискусії на ці теми з Євгеном Стаховим. Пан Стахів признався мені, що він читав ці грифи, хоча  це було заборонено. Мабуть і сказав Грицакові, що в грифі до Миколи Лебедя від Степана Бандери було написано, доки Гітлер становить силу і воює зі Сталіним, було б шаленством відвертатися від нього.

Що дійсно було там написано знають тільки Бандера, Лебідь і. через свою зраду, Євген Стахів. Фактично Стахів міг, що небудь сказати Грицакові. Листа немає, Бандера і Лебідь небіжчики, а Стахів став джерелом інформації проти Бандери, якого він ненавидить. Чи Стахів спосібний говорити неправду? Не знаємо, знаємо тільки, що він спосібний читати чужу пошту, хоч присяга члена ОУН зобовязувала його до гострої дисципліни. Чи Грицак старався заглянути в архіви, може десь там німці чи совєти перехопили листування від Бандери? Ні!

Ще одне сумнівне джерело-- це історик  Джон Пол Гімка, який на затруднення  Меморіяльного Музею Голокосту США, за що він одержав винагороду, обвинувачує УПА у винищенні євреїв на Волині на підставі свідчення і спогадів євреїв, які пережили ці події. На замовлення Гімка виготовив 25 сторінковий елаборат, який зводиться до того, що на Волині УПА боролася проти поляків та інколи жертвами ставали і євреї, які були з поляками. Велика частина свідчень чи спогадів зводиться до переказів, тобто даний свідок переповідає це, що третя особа йому переказала.  Мабуть найбільш дивовижним у випадку Грицака є те, що він цілком приймає заключення Гімки без найменшого підкріплення першорядними чи навіть другорядними матеріалами.

Безперечно УПА вбивало польських армійців крайових чи совєтських партизанів і не питалось чи вони були поляками, росіянами, євреями чи навіть українцями. До речі в самій УПА було чимало євреїв. У вирі боротьби гинули і цивільні, які допомагали одній чи другій стороні. Багато було випадків, що Армія Крайова нападала і нищила українські села та вбивала греко-католицьких священників, мовляв, вони бунутують народ і допомагають повстанцям. Про це мовчать і Гімка, і Грицак.

Фактично Грицак покликається на один документ, який він називає „щоденник Стецька,” Є фрагменти з публікацій щоденника Стецька, де він пише, що підтримує політику Гітлера щодо винищення євреїв.” Цей „щоденник” відомий своєю загадковістю. Чому Грицак не сказав, що цей документ з радянських архівів, що його передав на Захід ню йоркський агент КГБ комуніст Михайло Ганусяк, що  повторили цю совєтську пропаганду один голандсько-єврейський історик та найманий євреями український перекладач. Цей ”щоденник” не був проаналізований ні щодо почерку Ярослава Стецька, ні чорнила, ні паперу. Хоча він мав би бути написаним у 1941 році для німців, але тільки  чомусь совєти мали його у архіві, а  Стецько в 1941 році совєтів і не бачив. Фактично до Ганусяка ніхто на Заході цього шоденника не бачив.  Ті двоє- голандсько-єврейський історик  і найманий український перекладач-  признають, що інші показували цей „щоденник” дружині Ярослава Стецька, Славі Стецько і вона заявила, що це не почерк її чоловіка. Всеж таки вони вважали себе краще ознайомленими з почерком Стецька.

Можна Ярослава Грицака вважати лакеєм, навіть зрадником, а можна-- тільки слабким істориком. Можна і осуджувати  його як за моральні так і професійні гріхи. Немає сумніву, що його історичні джерела дуже сумнівні, а його заключення дуже часто зовсім без наукових основ. Одначе треба також дивуватися тим людям, а тим більше інституціям, що  його називають істориком, а то і професором, а не прямо злісним або замовним байкарем, і дозволяють йому впливати на майбутнє покоління.

7 лютого 2011                                                                        Аскольд Лозинський

Відповіді

• 2011.02.07 | nataraja

  Грицак -- історик і велику користь приносить Україні, а ось Лозинський...

  який нічого не побачив на виборах-2010 та ще й залюбки знявся у фільмі Лєонтьєва "Аранжевіє дєті третього рейха" пмеред виборами -- пропагандист звичайний, і мабуть на пенсії став ласий на шеляг.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2011.02.07 | Hadjibei

    Яку конкретну користь приносить Грицак?

    Інформацію в студію будь ласка.
    Лозинський має рацію.
    Поясню чому Лозинський правий. Візьміть, для прикладу цитати Грицака. А ні науковістю, ані інтелектуальною вишуканістю там не пахне. Пан Грицак любить їздити на Захід і брати участь. В усяких воркшопах, конференціях, а також дуже полюбляє гранти від американців та інших.
    Для того, щоб бути на Заході (наприклад, в Гарварді) своїм - треба казати "правильні речі". Стосовно України, подібні "правильні речі" включають піддакування про те, які погані українстькі націоналісти тоді і тепер, які українці антисеміти тоді і тепер, і як важливо спрямувати українську історіографію у русло "ліберальних цінностей".
    Грицак робить це доволі успішно. Не кажучи про Івана Гімку, який зробив своєю професією розповіді про жахи українського націоналізму та варварство українців. Але Гімку ще можна зрозуміти - він не українець. І тема голодомору. скажімо, його не обходить. Так само як і Грицака...

  • 2011.02.08 | Громенко

    Грицак - сумнівний історик.

    І заплямував себе колаборантством з російськими, польськими та єврейськими українофобськими колами.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2011.02.08 | Hadjibei

      Саме так, колаборантством.

      Бо війна продовжується...