02/14/2011 | Майдан-ІНФОРМ

По-перше, я хотів би вибачитись перед усіма журналістами, які 09 лютого ц. р. о 15.00 прийшли та притягли свої камери на Банкову 11 в надії зафіксувати для історії анонсований профспілкою “Народна солідарність” радикальний перформанс - mia culpa mia culpa est, незалежно від “обставин непереборної сили”. Треба звикати, що всі ми останні кілька місяців живемо вже не у вільній державі (про що, зрештою, знає уже весь світ), та не морочити занятим людям голову будь-якими нереалістичними планами. Проти того, хто замахується на єдине святе, що ще лишилося у цієї держави - сакральну особу диктатора - буде, віднині, хоч і з явною лінню та неохотою, працювати ВСЯ її машина, задіюючи для “недопущення екстремістських проявів” кількість сил та засобів, що явно перевищують межі уяви людей, відвиклих від тоталітарного способу мислення.

По-друге, хотів би сказати кілька слів на тему “а навіщо воно взагалі було треба?”, яка постійно виринає у моєму спілкуванні з “професійними громадськими діячами” різних типів і напрямків. Скептична мина зі скривленими куточками рота виникає з приводу ідеї “спалити Януковича на газу” здебільшого на обличчях саме цієї категорії громадян, до категорії яких відношусь я сам, і які, на жаль, вже довший час не уявляють собі, щоб будь-яка громадська акцію могла робитися без мети САМО-“піару”, а суто для того, щоби зреалізувати її формально задекларовану мету.

Повідомляю: крім вас, шановні, в інтервалі між 01-им та 09-им лютим зі мною “на тему Януковича” встигла поспілкуватись величезна кількість “просто знайомих”, думки яких зводилися до двох речей - “...тебе (себто - мене) вб’ють арматурною палкою в під’їзді!” (2/3) та “...а при чому тут президент?” (1/3). Акцію ми хотіли провести саме для цих людей.

Тим, хто не розуміє, яким чином президент у нашій країні впливає на комунальні тарифи, ми хотіли нагадати, що рішення про конкретний розмір їхнього підвищення приймають сьогодні вже не місцеві органи влади (як це було довгий час), а деяка “Національна комісія регулювання електроенергетики”, 100 відсотків складу якої призначає своїми указами безпосередньо президент. Бо дехто, також, може, зважаючи на гучну назву “національна комісія”, гадати, що це - якийсь незалежно діючий орган, ;-).

Тим добрим людям, які через свою жалосливість переживали за моє здоров’я, вже персонально я хотів натякнути, що життя в тих умовах ганьби і приниження, на які прирекли нас “таланти, котрі мають Україну” - не та цінність, за яку слід триматися більше, аніж за будь-який шанс, захистити свою людську гідність та честь.

Тепер - про саме спалення.

Жовтень 2010.

Відповідний процес, якщо хто пам’ятає, ми з друзями почали ще у жовтні минулого року, коли без будь-яких особливих перешкод поступово спалили на Хрещатику всіх (крім, власне, Януковича) основних відомих загалу фігурантів “схемки Стросс-Кана-Путіна” по переміщенню грошиків українських мешканців і американських платників податків у кишені таємничих приватних власників приблизно 37 % акцій відомого АО “Газпром” (дивись теги ZOG, “світова змова”, “конспірологія” і таке подібне).

Один (!) міліціонер патрульної служби, правда, з власної ініціативи намагався врятувати від неминучого спалення світлі образи панів Азарова (Пахло) і Путіна, але невдовзі йому це набридло і він від нас відстав.

Так от, Януковича ми тоді НЕ СПАЛИЛИ. Причина проста: це був, нагадаю, жовтень, підвищення комунальних цін У КИЄВІ, фактично, ще не відбулось, тому серед широкого загалу людей, дефілюючих хрещатицькою “стометрівкою”, панувала думка, що за 50-відсотковим збільшенням ціни на газ відповідне зростання вартості гарячої води (яка на 60-70 % складається з ціни спалюваного газу) якимось дивом може і не настати. Ну що ж, ми вирішили зачекати здійснення своєї карми...

Лютий 01.02.2011.

Моральний обов’язок здійснити обіцяне і спалити Віктора Федоровича настав 01 лютого, коли нові, підвищені на 30-60 % тарифи набули офіційної чинності.

Уціліла в жовтні інсталяція “Янукович на газу” була знята з шафи і принесене на Хрещатик, після чого й почали відбуватися різні краколамно-фантастичні події.

На початку, коли приблизно о 14.10 (тобто за 20 хвилин до оголошеного спалення) я простував сам-саменький від Майдану Незалежності в бік ЦУМу на з’їднання з іншими учасниками акції з мегафоном за плечима та згортком плакатів у руках, дорогу мені поруч із офісом УСПП перекрила величезна кількість міліціонерів у формі та цивілі на чолі з самим Бойком.

Високий міліцейський чин повідомив, що у правоохоронних органів є інформація про мій намір “вчинити правопорушення”, і зажадав у мене віддати плакати під загрозою затримання і притягнення до відповідальності за “непокору законним вимогам працівника міліції”. Від найгіршої долі тоді мене врятувала журналістка ESG, яка неочікувано виринула поруч з нами із Бойком “немов з-підземлі”, та прийнялася цікавитись, на камеру, “а що тут відбувається?” Не знаю, як саме відбувається телепатичний обмін інформацією в журналістському середовищі, але за якусь мить “акул пера і кілерів мікрофона” поряд з нами опинилося вже мало не більше, ніж міліціонерів, і оскільки нічого незаконного у моїх діях не було (як і правових підстав для мого затримання), то мені дозволили “з’єднатися зі своїми” та поруч із ними підійти до входу до Київради й КМДА. Там представники управління внутрішньої політики прийнялися голосно, “на камери” зазивати мою скромну особу... на зустріч із самим київським градоначальником О.Поповим.

Не піти було б явно “неконструктивно”, тому я полишив наші “знаряддя пікетної праці” під доглядом членів профспілки та журналістів і відправився у весокий начальственний кабінет, де, як виявилось, на мене чекала 20-хвилинна лекція з основ комунального господарства. Про подальший перебіг подій докладно розповідається в Інтернеті (наприклад - тут), скажу лише, що масштаб інсценіровки з викраденням портрету Януковича, затриманням викрадача та його увезенням, разом із портретом, у міліцейському УАЗику, справив на мене велике враження. Втім, якби там не було, а по виході з КМДА приблизно о 15-ій годині портрету я більше не мав і спалювати, таким чином, було нічого.

Лютий 08-09.02.2011.



Як люди, які намагаються бути словними і відповідальними, ми вже 01 лютого на Хрещатику оголосили журналістам про свою обіцянку завершити справу із Януковичем найближчими днями на Банковій, а ввечері того ж дня - назвали точну дату та час - 09 лютого, 15.00. Вибір дати 09 лютого цілком простий - саме в цей день рік тому В.Янукович був обраний президентом України під гаслом “покращення життя уже сьогодні”. - Як мудра і досвідчена людина, президент не став тоді публікувати лише повного списку тих людей, життя яких він мав намір покращити.

Уже 02 лютого повідомлення про заплановану на 09-е акцію було занесене до КМДА (вхідний номер 4694): таким чином ми відреагували на аргументи Бойка, що буцімто він вимушений без будь-якого судового рішення відібрати у нас плакати, котрі є “знаряддям правопорушення”, в зв’язку з тим, що повідомлення про акцію 01-го ми подали лише 31 січня, а “суд так швидко справи не розглядає”.

І хоч я добре пам’ятав, як блискавично з’явилося не далі як у липні 2010 року рішення суду, яке забороняло нам пікетувати офіс Генпрокуратури на знак протесту проти “непомічяння” нею беззаконня, твореного БЮТівським олігархом К.Жеваго проти своїх робітників у Комсомольську Полтавської області, на цей раз я вирішив дати Бойкові якомога більше часу для спроби доведення у суді незаконність наших дій - цікаво було побачити письмово викладені ЮРИДИЧНІ аргументи з цього приводу і т. д.

Втім, до судового змагання наш правничий диспут (поки що!) так і не дійшов, а самого реагування влади на заздалегідь відкрито оголошені нами дії я дочекався лише 08 лютого. В той день до “Народної солідарності” зателефонував заступник начальника ВОГП Печерського райуправління міліції Дмитро Леонідович Семеренко та попрохав про зустріч для вручення нам “Застереження від здійснення будь-яких протиправних дій”, ознайомитися з яким можна тут.

Зустріч відбулась десь о пів- на четверту на метро “Театральна” де, в супроводі двох міліціонерів, Дмитро Леонідович несподівано вручив мені, також, повістку з викликом до Печерського РУ ГУ на 11.00 середи, 09 лютого, в якості свідка. З повісткою, підписаною слідчим Д.В.Цурканом, можна ознайомитися тут.

Від всих тих хвилювань уранці 09-го я вельми зле себе почував, а вручення повістки Д.Цуркана про участь, як свідка, в якійсь невідомій мені кримінальній справі, водночас із “Застереженням” Д.Семеренка “рождала смутниє сомнєнія” (котрі, як потім виявилось, були абсолютно безпідставними). Тому десь о 10.30 я зателефонував слідчому Цуркану та попрохав допитати мене в якийсь інший час: наприклад увечері того ж дня, або на наступний день. Але Дмитро Володимирович був невблаганний: 11.00 - “...або я змушений буду винести постанову про привід”. “Не можу вам у цьому перешкодити, хоч і вважаю, що жодних підстав для здійснення мого примусового приводу наразі нема,” - відповів на те я.

Скоротка, коли 09 лютого десь о 14.45 ми з рухались маленькою колоною від виходу з метро “Хрещатик” на вул. Інститутську до вулиці Банкової, дорогу нам знову перетнули міліція та СБУ (присутність якої я помітив за обличчами, відомими з часу підготовки до відзначення Першотравеня 2010 року). Кількість людей “у формі та цивілі” - не менше 30 осіб - знову перевищувала будь-які межі здорового глузду.

“Ось постанова про Ваш привід, пройдемте в машину!” - урочисто сказав найбільш статурний міліцонер.

“Добре, хвилинку, ось тільки Януковича спалимо...” - відповів йому я.

“Ніякої “хвилинки”, беріть його,” - мовив на те міліцейський начальник, після чого двоє хлопців підійшли до мене впритул з явним наміром вести під білі ручки у бобік. Оцінивши ситуацію, я віддав іншим учасникам акції портрет Януковича та добровільно направився у загратовану машину, попередньо запропонувавши проводити акцію без мене - якщо не пустять на Банкову, то прямо на Інститутській.

Втім, опинившись у слідчого Цуркана я зрозумів, що зробити цього їм не вдалось: усі наші плакати, включаючи надзвичайно пом’ятий та розірваний надвоє портрет Януковича, уже лежали в нього на столі, поруч із покресленою блакитним маркером копією нашого повідомлення про проведення акції, адресованого Київському міському голові Л.Черновецькому. Люб’язно привітавши мене у відділку, Дмитро Володимирович, який виявився напрочуд милою людиною, чемно запропонував мені кави та зник, посилаючись на необхідність терміново виїжджати на огляд квартирної крадіжки.

Я ж був залишений (без телефона, який у мене вилучили ще по дорозі) в одному з сусідніх кабінетів, де мав нагоду протягом двох наступних годин ознайомлюватися зі свіжою періодикою під наглядом іншого слідчого, старшого лейтенанта міліції Антона Войтюка. - Втім, без будь-якого зеленого уявлення про те, в якій-такій справі я формально доставлений у міліцію та що, зрештою, на мене чекає далі.

Нарешті, приблизно о 17.00 (через дві з невеликим години після мого затримання) я був запрошений до слідчої Наталі Миколаївни Колісник, якавельми ретельно опитала мене... по справі про пожежу, яка сталася у новорічну ніч в офісі Печерської районної організації Партії регіонів (нормально, мабуть, хлопці погуляли), після чого десь близько шостої я, нарешті, опинився на волі.

Де з’ясував, що доблесна міліція майже весь цей час успішно “водила за ніс” як мого адвоката, так і двох добросердних народних депутатів та ще певну кількість “небайдужих представників громадськості”, заявляючи, що “затриманого на прізвище Кляшторний у нас нема”. І то правда: “по бумажках” затриманим я ніколи й не був. Виникає лише питання: що саме я робив у райвідділі приблизно з 15.00 до 17.00, тобто у проміжку між моментом, коли я був туди доставлений для дачі свідчень, та часом, коли мій допит фактично розпочавсь? Добровільно використовував “мусарню” як хату-читальню?

І саме головне (з питань до “органів”, які постають у правовій площині): якщо я був “примусово приведений як свідок”, то чому та на якій підставі наші плакати були ПРИМУСОВО вилучені в інших учасників акції, одним з яких погрожували затиманням, а в інших просто фізично виривали плакат з Януковичем із рук? Яке це має відношення до моєї здатності прибувати як свідка “з сьогодні на завтра” в райвідділ (не кажучи вже про те, що жодних реальних підстав для застосування мого примусового приводу дійсно-таки навіть в помині не було)?

Короткий висновок:

Коли усі соціальні основи “політичної легітимізації” нинішньої влади (у вигляді міфів про те, як добре ми заживемо, віддавши сусідній державі одне з найкрасивіших міст своєї країни та рештки ще не дорозпроданих “стратегічних підприємств”) менш ніж за рік зруйновані життєвою реальністю вщерт, ЦЯ ВЛАДА ТРИМАЄТЬСЯ ЛИШЕ НА СТРАХУ. Гадаю, за таких умов триматися їй лишилось не надто довго.

P.S. Я завжди, на відміну від більшості знайомих, був досить непоганої гадки про ПРОСТИХ міліціонерів. За три години вимушеного, але доброзичливого, спілкування з ними роблю ще більш оптимістичний висновок: їхні погляди відрізняються від моїх переважно лише БІЛЬШИМ рівнем “соціального радикалізму”. Отже, “коли дійде до спалення оригіналу”, на них безумовно можна розраховувати…

P.P.S. Користуюся нагодою, щоб висловити щиру вдячність народним депутатам України А.Парубію та Т.Стецьківу за їхню турботу про мою скромну особу.

Повний текст з лінками та ілюстраціями тут
http://narsolidarnist.livejournal.com/10163.html