У січні 2011 року країною прокотилася хвиля затримань, обшуків, допитів членів ВО «Свобода», ВО «Тризуб» та інших подібних організацій. Спочатку йшлося про підозри у здійсненні вибуху погруддя Сталіна в Запоріжжі пізно ввечері 31 грудня, але пізніше вони були відкинуті, і повідомлень  про знайдення організаторів цього вибуху ще не було. На кінець січня під вартою перебувало 9 членів «Тризубу» за спиляння голови погруддя Сталіна 28 грудня: Василь Лабайчук, Андрій Зануда, Едуард Андрющенко, Роман Хмара, Пилип Таран, Юрій Пономаренко, Віталій Вишнюк, Анатолій Онуфрійчук та Василь Абрамів. Усі вони були затримані в період з 8 по 19 січня, обвинувачені за ч.2 статті 296 КК України (хуліганство, здійснене групою осіб). Повідомлялося, що у затриманих конфіскували усі їхні речі і видали замість них чужу легку одежу, що їх майже не годували, а деяких з них – били, що міліція чинила ним перепони у спілкуванні з адвокатами. Питання про запобіжний захід замість відведених законом трьох діб розглядалося значно довше. Усім дев’яти обвинуваченим суд обрав запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.

10 січня був затриманий член запорізької організації ВО «Свобода» Юрій Гудименко – за поновленою обласним прокурором кримінальною справою за тою ж ч.2 статті 296 КК України. Справа була відкрита ще в травні 2010 року за фактом облиття фарбою пам’ятника Ф.Дзержинському, але тоді була закрита за відсутністю в діях Гудименка складу злочину. Слідчий звернувся до суду з проханням застосувати утримання під вартою, але суд спочатку не погодився на арешт, а подовжив термін затримання до 10 діб. Проте 20 січня вже була ухвалена постанова про перебування Гудименка в СІЗО протягом двох місяців. Артем Матвієнко, який також обвинувачується в облитті фарбою пам’ятника разом з Гудименком, знаходиться на підписці про невиїзд.

Декількох членів «Тризубу» було затримано та звільнено. Ще четверо перебувають під вартою: Андрія Стемпицького та Степана Бичека обвинувачують у незаконному зберіганні зброї, Ігоря Загребельного та Артема Циганка – у підпалі офісу компартії в Запоріжжі ще у 2009 році.

Говорити напевно  про названі кримінальні справи на даному етапі важко: слідство ще не закінчено, деталі обвинувачення невідомі. Проте деякі речі апріорі  вже можна розглянути.

У диспозиції статті 296 КК України в редакції 2001 р. хуліганство – це «грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом». Але у обвинувачених не було наміру образити суспільство, виразити йому неповагу, оскільки суспільство в переважній більшості вкрай негативно ставиться до Сталіна та Дзержинського як організаторів масових вбивств і протестувало проти встановлення запорізькими комуністами погруддя Сталіна.[1] В обох випадках мотив був цілком чіткий – висловити своє ставлення до Сталіна і Дзержинського.

Отже, ці дії були ні чим іншим, як вираженням своїх поглядів. Цікаво провести паралель цих форм вираження поглядів із значно більш зухвалою формою – спаленням державного прапора на знак протесту проти політики держави. Відповідно до статті 65 Конституції України шанування її державних символів є  обов’язком громадян України, а стаття 338 КК карає за публічну наругу над державними символами України або іноземної держави. Інша ситуація в США, де стандарти свободи вираження поглядів значно вищі.

Практика спалення державного прапора отримала поширення в США в період масових протестів проти війни у В’єтнамі в кінці 60-х рр. XX століття. У 1968 році в США був прийнятий федеральний закон про повагу до прапора США. Аналогічні закони були прийняті в більшості штатів. Ці закони кваліфікували публічне спалення державного прапора або наругу над ним як кримінальний злочин. Після застосування цих законів справа дійшла до Верховного суду США. У 1989 році Верховний суд США у своєму рішенні у справі «Техас проти Джонсона» ухвалив, що спалювання прапора як форма вираження протесту гарантовано Першою поправкою до Конституції США, і отже, всі закони, що забороняють подібні дії, неконституційні. Президент США Джордж Буш, який відстоював протилежний погляд, поставив перед конгресом питання про прийняття спеціального федерального закону, який встановлює кримінальну відповідальність за наругу над прапором. Закон був ухвалений. Проте Верховний суд США одразу визнав його антиконституційним, оскільки закон порушував право американців виражати свої погляди. З тих пір захисники прапора намагаються обійти зазначену постанову Верховного суду шляхом прийняття нової поправки до Конституції, спеціально присвяченої захисту прапора. За минулі роки проект такої поправки вносився на розгляд Конгресу не менше 12 разів, однак, прийнята ця поправка так і не була.

Ми також можемо скористатися європейськими механізмами захисту прав людини: свободу вираження поглядів захищає стаття 10 Європейської конвенції. Дії обвинувачених у хуліганстві підпадають під захист цієї статті. А дії агентів держави у відповідь є втручанням у здійснення права на свободу вираження поглядів і, у відповідності зі статтею 10, повинні бути засновані на законі «в інтересах національної безпеки, територіальної цінності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду» і бути «необхідними в демократичному суспільстві».

Зауважимо, що реакція комуністів та їх прихильників на облиття фарбою пам’ятника Дзержинському, встановлення погруддя Сталіну,   реакція на спиляння голови Сталіна – це також форми вираження поглядів. Тобто в цих випадках йдеться про політичну дискусію і пов’язані з нею дії. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини в області політичних дискусій «стаття 10 зовсім не залишає місця для обмежень свободи вираження поглядів». Європейський суд зазначив це у зв’язку із численними курдськими справами проти Турції (1994-1999 рр.) – заявники Аслан, Полат, Сюрек, Караташ, Башкай, Ібрагім Аксой, Абдулла Айдін, Окутан, Кюрчю, Варлі та багато інших.

Щоб з’ясувати, чи мало місце порушення статті 10, необхідно визначити, чи було це втручання обґрунтованим. Тобто, по-перше, чи переслідувало воно законну мету?  Якщо так, то, по-друге,  чи було воно пропорційним переслідуваній меті? І, по-третє, якщо так, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві (зокрема, чи було воно адекватною реакцією на невідкладну суспільну необхідність)?  

Розглядаючи ці питання, можна провести аналогію з відомою справою Салов проти України. Нагадаємо її фабулу. Донецький адвокат Сергій Салов був довіреною особою кандидата в Президенти України Олександра Мороза на виборах 1999 року. 30 та 31 жовтня він розповсюдив 8 примірників спеціального випуску газети «Голос України» від 29 жовтня, в якому стверджувалося, що чинний Президент Леонід Кучма помер 24 жовтня. Цей випуск був фальшивкою. 31 жовтня 1999 р. прокуратура Київського району м. Донецька порушила кримінальну справу проти Салова за фактом перешкоджання здійсненню виборчого права громадян (п. 2 статті 127 КК України). 1 листопада 1999 р. Салов був затриманий за поширення неправдивої інформації, 3 листопада вміщений в СІЗО, де він утримувався під час слідства та судового процесу до 1 червня 2000 р., коли йому змінили запобіжний захід з утримання під вартою на підписку  про невиїзд. 6 липня 2000 р. районний суд визнав С.Салова винним у перешкоджанні, шляхом обману, здійсненню громадянами своїх виборчих прав, з метою вплинути на результати виборів Президента України. Районний суд присудив заявнику п’ять років умовного позбавлення волі, з дворічним випробувальним терміном в зв’язку з тим, що дії Салова «не спричинили фактичних серйозних наслідків». Обласний та Верховний суди залишили вирок без змін. Салов звернувся до Європейського суду з заявою про порушення п.3 статті 5, п.1 статті 6 та статті 10 Європейської  конвенції. Суд визнав ці порушення.

Розглядаючи питання, чи було порушення статті 10, Суд погодився, що газета, яку поширював Салов, містила неправдиву інформацію, і визнав, що втручання держави переслідувало законну мету – забезпечення виборців правдивою інформацією в ході президентської кампанії 1999 р. Але з огляду на незначний вплив, який міг бути спричинений поширенням 8 екземплярів газети, та серйозністю покарання, яке було застосоване до заявника, Суд визнав втручання держави непропорційним переслідуваній законній меті. Розгляд питання про те, чи було необхідним таке втручання в демократичному суспільстві, вже не здійснювався.

В справах про облиття фарбою пам’ятника Дзержинському та спиляння голови погруддя Сталіна пропорційність втручання та необхідність у демократичному суспільстві так само є вочевидь недотриманими. Більше того, втручання держави не було засновано на законі, оскільки правова кваліфікація правопорушення як хуліганства є некоректною і притягнута з метою застосувати максимально жорстку міру покарання.

Таким чином, можна впевнено прогнозувати, що, якщо обвинувачені в хуліганстві члени «Тризубу» та ВО «Свобода» напишуть заяву до Європейського суду з прав людини, то в обох випадках він встановить порушення державою статті 10. Вочевидь порушена також стаття 5 Конвенції, яка захищає право на свободу та особисту недоторканність. Ніяких законних причин для позбавлення волі під час слідства, які за практикою Європейського суду за статтею 5 вважаються обґрунтованими, в даних випадках не спостерігається.  

Водночас є очевидним, що облиття фарбою та спиляння голови наносить шкоду, і якби правоохоронні органи поставили би питання про відшкодування нанесеної шкоди,  то це було б  адекватною реакцією. 

З нашого аналізу випливає, що десять обвинувачених у хуліганстві за спиляння голови Сталіну та облиття фарбою пам’ятника Дзержинському є політичними в’язнями відповідно до наданого нами визначення. Політичні переслідування мають бути припинені! Необхідно зняти обвинувачення у хуліганстві та звільнити їх з під-варти.

[1] Нагадаємо, соціологічні дослідження показали різке неприйняття цієї ідеї більшістю українців – 56.7% опитаних негативно ставляться до цієї ініціативи.

Євген Захаров, ХПГ

http://khpg.org/index.php?id=1297633400

Також читайте: Євген Захаров: Визначення категорій, що стосуються політичних переслідувань

Відповіді

• 2011.02.15 | andrij

  Re: Припиніть політичні переслідування!

  Корупція , організована 4 президентами та спікером , поглинула Україну, отож нема чому дивуватись. Конституція в країні розчавлена нинішнім зеком.Українців обкрадають тарифами, неякісними продуктами, бізнесовою медициною та освітою. І почалась КОРУПЦІЯ у ВР з фальшивого голосування, що продовжується і зараз під керівництвом В.Литвина. Завдання УКРАЇНЦЯМ : ОЧИСТИТИ ВІД пахла та РОСІЙСЬКОГО СМІТТЯ ВЛАДНІ КАБІНЕТИ ДО 9 БЕРЕЗНЯ, дня народження Тараса. Вихід – дострокові вибори президента і верховної ради через постійний бунт народний, поки всіх інтелектуалів не виперли за кордон. Раби залишаться для утримання олігархів за проектами Яника ще на 10 років.