02/16/2011 | Олег Ведмеденко

Я отримав листа... Вірніше навіть не листа, а повідомлення у «Facebook» від незнайомої мені сестри. Ось воно. «Вибачте, що турбую Вас. Надсилаю Вам посилання – цим людям потрібна і духовна допомога. Якщо у Вас буде час і можливість – перечитайте, будь-ласка, коментарі. Мої батьки хворіли на рак, але... Ніхто мене не просив написати Вам, і я не можу сказати, як будуть сприйняті Ваші слова, якщо вони прозвучать. Але група відкрита, і надсилаючи Вам посилання, я нічию волю не порушую. Всього доброго Вам! І дякую за увагу. З повагою, Олена…»

Я зайшов на вказану сторінку. Це була відкрита група – «Прошу допомоги». Останнє повідомлення, яке впало у вічі на «стіні», було ось це, або від родички, або від подруги: «...хімія в Ольги (ім’я змінене з етичних причин) розпочнеться вже через 2,5 тижні, сьогодні начебто їй стало трохи легше – стало менше пекти в грудях, а то у неї майже тиждень нестерпно пекло. Вона навіть спочатку думала що це печія, але потім зрозуміла, що все-таки пече в області серця, легенів. А лікар мені вчора, до речі, й казала, що в Оксани пошкоджені серце і легені, тобто в тих місцях грудної клітини, де виявлені вузли, а це говорить про те, що це метастази... Я кидати її не збираюся, але й щось пропонувати їй, наприклад з видів нетрадиційної медицини... Вона не хоче, каже що не довіряє і боїться... З приводу того, що хоча б причаститися і сповідатися у священика – вона теж не хоче, не вірить! Я вже не знаю що робити... Питання навіть у тому, що наприклад мені порадили що треба збалансувати харчування, але це ж означає що потрібно купувати досить дорогі якісні продукти, а в них грошей немає зовсім, я і так окрім ліків кожен день щось з продуктів їй купую, але в мене самої по грошах не дуже... Я розумію, що це вже наші проблеми, просто все так навалилося!.. Та й в основному всі наші друзі, знайомі майже хором говорять, що саркома у нас в Україні в принципі не лікується! Може я себе вже дуже накрутила, але мені вже страшно!..»

Руки самі лягли на клавіатуру. Вже глибока ніч. Завтра вранці служба. Я закінчую писати. Сподіваюся, це допоможе...

Одного разу, років десять тому, коли я служив ще дияконом в нижньому храмі Луцького Свято-Троїцького кафедрального собору, до мене підійшла одна з парафіянок, слухачка Біблійної школи, сестра А., і попросила благословити її на операцію. Онко. Вона була на третьому, або навіть на четвертому місяці вагітності, тепер вже й не пам'ятаю. Передбачався аборт, видалення пухлини матки і внутрішніх жіночих органів. Лікарі наполягали. Всі аналізи, всі попередні процедури уже зроблені. Назад дороги немає. Завтра лягати... Я підняв руку для благословення, і не зміг опустити. На серці порожнеча. Як у стіну, оббиту повстю... Ні молитви. Ні благословення. Не можу... – Не благословляє Господь, – сказав я їй. – Давайте помолимось сугубо. Запишу Вас на сорокоуст, вся громада буде молитися. Попрацюйте над собою. Смиріться. Покайтеся серцем. Прийміть обставини такими, які вони є. Попросіть вибачення у всіх, хто завинив перед вами, на кого камінь на душі... Віддайтеся на волю Божу. Довіртеся Йому. Почніть працювати духовно, душевно, фізично. Змініть мислення. Збалансуйте харчування в бік більш здорового. Піст, молитва, холодна вода...

Вся громада молилася за неї. Підключив сестру З.С., керуючу групою здоров'я нашої Біблійної школи, у неї від Бога талант. (Пізніше я видав книгу – практичний посібник з духовного діяння «Нехай буде воля Твоя...» Її можна завантажити на http://www.vedmedenko.org/books/book5.doc Вона «написана кров'ю». У ній виклав всі рекомендації, дані тоді.) Почали працювати...

Сьогодні ця жінка народила вже третю дитину. Жива, здорова, щаслива. Для Бога немає нічого неможливого. Згадуючи той день стає страшно, що сталося б, благослови я її тоді...

Я впевнений, – і це моє право бути впевненим, – немає невиліковних хвороб, є невиліковні хворі. (До речі, так називається книга згаданої мною сестри З.С.) Сестра А. лише повністю довірилася Богові, і Господь зцілив її. І це був лише перший подібний досвід. Сьогодні їх у моїй священицькій практиці десятки і десятки. Після того випадку я не благословляю на онкооперації. Я не благословляю на опромінення. Я не благословляю на хімію... Я впевнений, і це моє право бути впевненим, що онкозахворювання – це хвороба не тіла, це хвороба душі. Вона не лікується скальпелем хірурга ні на якій стадії. Якщо вам кажуть, що таке можливо, то це означає що або злоякісного утворення не було взагалі, або людина покаялася, глибоко смирилася, і так здобула благодать зцілення. Смирилася до смерті, можливо і не усвідомлюючи цього розумом, але відчувши серцем. І Господь забрав хворобу. Бо освятився корінь – дух, серце людське. А коли святий корінь, то й віття. Просто була прибрана причина; наслідки ж пішли самі по собі. Скальпель зазвичай лише посилює проблему, а іноді робить неможливим і саме чудо зцілення.

«Господь любить людей, але посилає скорботи, щоб люди пізнали немічність свою та смирилися, і за смирення своє прийняли Святого Духа, а з Духом Святим – усе добре, все радісно, все чудово...» – навчає старець Силуан (Антонов). У кожного з нас існують ракові клітини, але активуються вони чомусь не в кожного. У кожного з нас є паличка Коха, але не в кожного розвивається туберкульоз. У кожному організмі є різні грибки, але не кожен захворює мікозом. Я і сам маю подібний досвід. Я прийшов до Бога через онкодиспансер, і тому маю право сказати: якби народилася на світ людина, яка б винайшла ліки від раку, їй давно б уже поставили золотий пам'ятник за життя. Немає поки, і, напевно, не буде...

Істинні ліки одні. Просто віддайся в руки Божі, просто смирися. По-справжньому. До крові, до нудоти, до смерті... Відречися себе. Але не так: «Господи, я віддаю себе в руки Твої, а Ти мені за це...» Це відносини людини і золотої рибки, це язичництво, а не віра. Ні! Розкритися перед небом у покаянні, самозреченні та любові, назустріч Богові і стихії. Зректися себе. Розслабитися, віддатися, повністю довіритись Богу. Це треба відчути, як політ, як на гойдалці в дитинстві, до захоплення дихання. Повна довіра, повна віддача, повне самозречення... «В руки Твої, Господи, віддаю дух, душу й тіло мої. Здоров'я моє, сім'ю мою, роботу мою, достаток, добробут та безпеку мої... Ти ж мене благослови. Ти мене помилуй. І життя вічне даруй мені. Амінь... » (Це моя молитва на розкриття серця). Це – самозречення: смирення, розкриття, або молитва серця.

Ти знаєш, Господи, що мені потрібно! Не я, але Ти, Господи! Нічого не знаю і знати не хочу!.. Якщо Твоя воля забрати мене з цієї грішної землі – я не буду кричати Тобі «ні»! Хай буде воля Твоя... Тільки так, і ніяк не інакше.

І якщо це дійсно так. Якщо не хапаємося за слухавку. Якщо відвернулися до стіни, і повністю віддалися Йому... Тоді тільки Його блага воля торкнеться нас своїм небесним крилом. Але тоді нам не важливий вже буде результат... Важливий? Значить, не торкнулася...

Ще один досвід. Негативний. Досвід недовіри. Коли брат, за якого молилися, який відрікся себе і смирився до кінця, і пухлина в голові розсмокталася. І обличчя знову набуло колишньої форми. І аналізи здивували фахівців... Але теща наполягла закінчити курс опромінення. Адже лікар такий хороший. Він так переживає. Він так наполягає. Адже гірше не буде... Цей брат помер. Але помер не від основного захворювання – воно пішло. Помер від раку крові, викликаного опроміненням. Це про довіру до кінця...

На завершення – цитата з листа, отриманого мною буквально минулого тижня. Подаю майже без будь-яких правок:

«Слава Богу, отець Олег!

Я хочу Вам подякувати за Ваші лекції, які допомогли мені врятувати маму від раку. Я хотіла б поділитись цією радістю з усіма, і сподіваюсь що Ви, на моєму прикладі, зможете ще глибше донести до людей одну просту істину – Бог є, і Він завжди з нами.

В дитинстві я дуже вірила в Бога (за конфесією я грекокатоличка, але це не має ніякого значення), молилась щоранку і щовечора. Ходила до дитячої церкви. Але, на жаль, підростаючи, я втратила зв’язок з Богом. Більше того, вела зовсім не християнський спосіб життя. Про Бога згадувала тільки під час проблем. Так само і моя мама. Вона навіть сварилася з Богом, казала, що Його немає, тому що Він її не чує…

Сталося так, що у жовтні минулого року мамі діагностували рак четвертої стадії, дуже складна форма. Не знаю, чи зрозумієте Ви в якому я стані була. Мама для мене це все. Я її в думках вже поховала. Я була в страшному ступорі цілий тиждень. Тоді моя знайома дала мені прочитати дві книжечки. Одна з них називалась "Исцеление от рака". В цій книзі я знайшла багато цитат із Біблії, які мене просто вразили.

Наступного дня я взяла в руки Біблію. Ще через кілька днів, шукаючи в Інтернеті відповідні ресурси, я натрапила на Ваш сайт (www.vedmedenko.org – О.В.). Це змінило мене цілком і повністю!!! Дякую Вам! Я зрозуміла, що тільки Бог – наш Отець, наш Татко, який не хоче, щоб ми хворіли! Який завжди тримає нас за руку! Треба тільки цю руку Йому простягти! Я пізнала волю Бога стосовно здоров’я моєї мами, і я настільки повірила в те, що вона буде здорова...

Таким же чином пізнавала Бога і моя мама. Ми почали ходити до церкви, сповідатися, причащатися. Я досі не можу повірити, що це сталося! Це чудо!!!!! Господи, дякую тобі! Мені не вистачить ні слів ні почуттів, щоб подякувати Тобі! Дякую Господу і Вам.

Сьогодні томографія показала, що пухлина розсмокталась…»

www.vedmedenko.org